Подальший розвиток техніки буріння свердловини

На початку ХХ ст. почався рішучий розвиток техніки буріння. Почали вводити обертальне буріння з застосуванням потужних двигунів. Обертальне долото на кінці колони бурильних труб руйнує, здрібнює й стирає породу. По бурильних трубах до долота подається спеціальними насосами глинистий буровий розчин, який поступає до забою свердловини, а далі піднімається на поверхню між стінками свердловини й бурильними трубами. Цей глинистий розчин охолоджує долото й виносить із забою висвердлену роздрібнену породу.

Розвиток техніки буріння на цьому не зупинився. Розроблено й продовжується удосконалення різних способів, що дозволяють у наші часи пробурювати свердловини глибиною до 6…8 км і більше, бурити свердловини на морі, робити їх нахильними і таке інше.

Сучасну стаціонарну бурильну установку надано на рис.5.3.

Рис.5.3. Стаціонарна бурильна установка:

1 – долото; 2 – бурильна труба; 3 – шахта; 4 – двигун; 5 – лебідка; 6 – ротор; 7 – сарай; 8 – шланг; 9 – вертлюг; 10 – гак; 11 – талевий блок; 12 – палати; 13 – сходини; 14 – кронблок; 15 – козел; 16 – квадрат; 17 – насос грязьовий; 18 – містки; 19 – приймальний чан; 20 – ротор; 21 – квадрат; 22 – шланг; 23 – вертлюг; 24 – серга; 25 – гак; 26 – талевий блок