Поняття й система правовідносин із соціального забезпечення

ГЛАВА 5

ПРАВОВІДНОСИНИ В СОЦІАЛЬНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УКРАЇНИ

Поняття й система правовідносин із соціального забезпечення

Відносини, в яких їх учасники виступають носіями прав і обов’язків відповідно до норм права, складають одну з найважливіших сфер суспільного життя. Правовідносини є юридичною формою різних суспільних відносин, вони виникають на основі економічних, політичних, моральних, соціальних, культурних та інших відносин за допомогою врегулювання їх правом. Правова регламентація відбувається щодо найбільш важливих відносин, які мають істотне значення для суспільства і держави[1].

Загально відомим є те, що структура правовідносин однакова, але враховуючи диференціацію правового регулювання, то очевидним є те, що при регулюванні тих чи інших життєвих ситуацій правовідносинам характерні власні, особливі ознаки, які притаманні тільки певному виду відносин. В теорії права існує кілька підходів до розуміння правовідносин. С.С. Алексєєв[2] зазначає, що це індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, що виникає на основі норм права, який характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та гарантований примусом держави. В.С. Нерсесянц[3] вказував, що це форма взаємовідносин суб’єктів права в процесі набуття і використання ними визначеного суб’єктивного права або юридичного обов’язку.

Якими би ознаками не наділяли дослідники правовідносини, усі автори єдині в тому, що це врегульовані правом суспільні відносини. У рамках правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного й прогнозованого характеру.

До визначальних ознак правовідносин слід віднести:

1) це суспільні відносини, що виникають тільки між людьми та їх об’єднаннями і безпосередньо пов’язані з їх діяльністю та поведінкою;

2) ідеологічний характер, до свого виникнення проходять крізь свідомість людей, в якій складається модель їх майбутніх стосунків;

3) юридичний форма економічних, соціальних, політичних та ін. відносин;

4) виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм;

5) суб’єкти пов’язані між собою суб’єктивними правами та юридичними обов’язками;

6) поведінка суб’єктів індивідуалізована і чітко визначена;

7) вольовий характер, виникають, реалізуються на основі волевиявлення хоча б одного з суб’єктів;

8) охороняються державою [4].

Проаналізувавши правовідносини з загальнотеоретичних позицій, на нашу думку, необхідно дати визначення правовідносинам у праві соціального забезпечення.

Правовідносини із соціального забезпечення – це врегульовані нормами права соціального забезпечення суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів щодо надання органами спеціальної компетенції соціальних виплат, послуг або пільг особам, які зазнали негативних наслідків соціальних ризиків, для реалізації ними своїх прав та свобод.

Правовідносини із соціального забезпечення мають вольовий (претензійно-забезпечувальний) характер, коли один суб’єкт – громадянин або сім’я – уповноважений вимагати надання належного йому виду соціального забезпечення, а інший суб’єкт – орган соціального забезпечення – зобов’язаний його надати.

Існує декілька класифікацій правовідносин в соціальному забезпеченні:

І. За змістом:

(а) соціально-страхові, якщо соціальне забезпечення ґрунтується на страхових засадах;

(б) процедурні, що спрямовані на реалізацію особою права на соціальне забезпечення, отримання послуги або обслуговування;

(в) матеріально-забезпечувальні, безпосереднє отримання соціальної виплати, надання послуг або обслуговування;

(г) процесуальні, що спрямовані на захист порушеного права особи на соціальне забезпечення.

ІІ. За об’єктом (видом соціального забезпечення) правовідносин щодо надання:

(а) пенсійного забезпечення (загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, пенсійне забезпечення з Накопичувального фонду, недержавне пенсійне забезпечення);

(б) допомоги на випадок безробіття;

(в) допомоги на випадок тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням;

(г) виплати у разі нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

(ґ) допомоги сім’ям з дітьми (у зв’язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на дітей одиноким матерям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування);

(д) допомоги у зв’язку з малозабезпеченістю (малозабезпеченим сім’ям, особам, які не мають права на пенсію та інвалідам, особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС надання житлових субсидій);

(е) пільги для окремих категорій населення (інвалідам, ветеранам праці, ветеранам війни, дітям війни, жертвам політичних репресій, біженцям);

(є) соціальних послуг (бездомним громадянам, безпритульним дітям, реабілітація інвалідів);

(ж) соціального обслуговування (громадян похилого віку, неповнолітніх, соціальна реабілітація та адаптація, санітарно-курортне лікування, забезпечення засобами реабілітації та пересування);

(з) медичної допомоги.

Найбільш загальною та зручною для вивчення є перша класифікація, а саме поділ правовідносин на: соціально-страхові, процедурні, матеріально-забезпечувальні та процесуальні.

Для реалізації особою свого права на соціальне забезпечення недостатньо одного правовідношення, залежно від виду забезпечення складається цілий комплекс правовідносин. Йдеться про те, що особа проходить кілька етапів, на кожному з яких діють свої правовідносини, для отримання того чи іншого виду соціального забезпечення.

Соціально-страхові правовідносини в праві соціального забезпечення. З моменту проголошення незалежності України та появою приватної власності стало очевидним, до держава не в змозі самостійно гарантувати високий рівень соціального захисту населення. Враховуючи викладене та з урахуванням світового досвіду було запроваджено соціально-страхові механізми, які дали змогу акумулювати кошти, щоб при настанні страхового випадку надавати соціальне забезпечення застрахованим. Таким чином, соціальне забезпечення перейшло із засад аліментарності (відсутність страхування і отримання забезпечення) на страхові основи. До основних нормативно-правових актів, що заклали основу соціального страхування належать Закони України: «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (2001), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2001), «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (2004), «Про недержавне пенсійне забезпечення» (2004).

Важливо наголосити на тому, що соціально-страхові правовідносини не є притаманними для усієї системи соціального забезпечення населення, так воно не поширюється для осіб, які отримують цілий ряд соціальних допомог, послуг та обслуговування. Не дивлячись на це, більшість видів соціального забезпечення ґрунтується саме на страхових началах.

Як слушно наголошує М.Ю. Федорова, в соціально-страхових правовідносинах відображається складний характер міжгалузевої функціональної взаємодії різних норм права. У зв’язку з цим, їх можна класифікувати за галузевою приналежністю і виділити фінансові, адміністративні, цивільні, трудові і соціально-забезпечувальні відносини, але відносини по наданню забезпечення за соціальним страхуванням, без сумніву, є ядром права соціального забезпечення[5]. Йдеться про те, що для того, щоб отримувати той чи інший визначений вид соціального забезпечення спочатку необхідно регулярно вносити страхові внески у продовж визначеного законодавством терміну (страховий стаж).

Необхідно також зазначити, що соціальне страхування в Україні є обов’язковим та добровільним. Законодавством чітко визначено коло осіб, для яких соціальне страхування є обов’язковим (усі працевлаштовані громадяни України), особи, на яких такий обов’язок не поширюється мають право брати участь у соціальному страхуванні добровільно або недержавне пенсійне забезпечення, яке ґрунтується на засадах добровільної участі в останньому.

Особливість соціально-страхових відносин полягає в тому, що коли йдеться про соціальне забезпечення, то безпосереднього до забезпечення (отримання конкретного виду соціальних виплат або плслуг) відношення вони не мають, але без них воно не може бути здійсненим. Соціально-страхові правовідносини є першим етапом для реалізації в подальшому права на той чи інший вид соціального забезпечення.

Варто зазначити, що гарантовані Конституцією соціальні права – це не просто права, для реалізації яких не потрібно жодних передумов, навпаки, для реалізації соціального конституційного права, необхідно спершу вносити страхові внески на відповідний вид соціального страхування, а потім у особи буде можливість реалізувати це право. Можна стверджувати, що конституційне право на соціальний захист приховує в собі обов’язок соціального страхування, яке, у свою чергу, є тим правовим механізмом, за допомогою якого реалізується положення Конституції України.

Соціально-страхові правовідносини – це суспільні відносини, які мають міжгалузевий характер, здійснюються на засадах обов’язковості та добровільності, спрямовані на мінімізацію негативних наслідків соціальних ризиків у майбутньому, здійснюються у законодавчо встановленому порядку.

Процедурні правовідносини в соціальному забезпеченні. Цей вид правовідносин є складним та найбільш регламентованим у соціально-забезпечувальному законодавстві. Процедура (лат. procedo – просуватися, проходити) – це офіційно встановлений порядок, за дотримання якого особа реалізує право на соціальне забезпечення. Загальновідомим є те, що закріплене право, без відповідної процедури його здійснення є тільки декларацією.

В галузевій юридичній науці процедурні правовідносини прийнято називати передматеріально-забезпечувальні, тобто – це комплекс правових норм, які передують вказаним правовідносинам. Без процедурних правовідносин не можна реалізувати матеріально-забезпечувальні. Даний вид правовідносин є відносно самостійними, але тісно пов’язаний з матеріальними правовідносинами. Крім цього, саме на етапі процедурних правовідносин здійснюється найбільша кількість порушень соціального законодавства як зі сторони осіб, які претендують на соціальне забезпечення, так і зі сторони органів спеціальної компетенції, які призначають останнє[6]. Для реалізації того чи іншого права в законодавстві закріплено цілий ряд підзаконних нормативно-правових актів (порядки, положення, переліки тощо), що визначають процедуру реалізації особою права на пенсію.

Процедурним правовідносинам притаманний організаційний характер, оскільки процедурні норми не регулюють матеріальні відносини, а сприяють, забезпечують та організовують їх реалізацію.

Провідний дослідник даної проблематики В.К. Субботенко зазначала, що процедурні правовідносини це врегульовані нормами права соціального забезпечення відносини, які функціонують в сфері соціальної аліментації громадян і опосередковують реалізацію правомірних вимог для задоволення їх суб’єктивних прав[7]. Сьогодні говорити про аліментарний характер права соціального забезпечення в цілому не можна, але окремі його види залишаються такими. Крім цього, слід зазначити, що процедурні правовідносини виконують супровідну функцію матеріально-забезпечувальних відносин, що не зменшує їх ролі в правовому регулюванні.

Процедурні правовідносини в праві соціального забезпечення – це відносно самостійне коло суспільних відносин організаційного характеру, метою яких є реалізація правоздатною особою права на соціальне забезпечення, а саме встановлення та оформлення у визначеному порядку юридичних фактів і подання документів до органів спеціальної компетенції.

Метеріально-забезпечувальні правовідносини в праві соціального забезпечення. Це основний, базовий різновид правовідносин, завдяки яким, власне, і виникають соціально-страхові, процедурні та, у окремих випадках, процесуальні правовідносини.

Матеріально-забезпечувальні правовідносини регулюють надання особам конкретного виду матеріального чи натурального соціального забезпечення, що передбачений законодавством. Кожному різновиду соціального забезпечення (пенсія, допомога, обслуговування, послуга) притаманні власні правовідносини.

Як зазначає В.Ш. Шайхатдінов, матеріальні правовідносини є основними, так як за їх допомоги відбувається розподіл матеріальних благ і послуг в сфері соціального забезпечення[8]. Погоджуючись із зазначеною позицією О.Є. Мачульська, вказує на також на те, що саме в них задовольняються потреби осіб, які постраждали від соціального ризику, в грошовій формі, в охороні здоров’я, в утриманні непрацездатних членів суспільства. Вказані відносини є майновими, оскільки виникають щодо надання фізичним особам матеріальних благ у формі пенсій, послуг та допомоги[9].

Отже, якщо йдеться про закріплене в законодавстві право на той чи інший вид соціального забезпечення (право на пенсію, допомогу, послугу), то їх отримання здійснюється саме матеріально-забезпечувальними правовідносини. Якщо ж законодавством передбачено соціально-страховий механізм набуття такого права, то як вже зазначалося, виникають соціально-страхові правовідносини, а при настанні соціального ризику реалізувати дане право сприяють процедурні правовідносини. Іншими словами, матеріально-забезпечувальні правовідносини є своєрідним каталізатором для виникнення процедурних (супровідних) правовідносин. На даному етапі відбувається безпосереднє здійснення особою права на конкретний вид соціального забезпечення (отримання пенсії, допомоги, послуги).

Матеріально-забезпечувальні правовідносини – це основний вид правовідносин в праві соціального забезпечення майнового характеру, що спрямовані на отримання визначеного виду соціального забезпечення (пенсія, послуга, допомога) правоздатними особами для реалізації своїх прав та свобод.

Процесуальні правовідносини в праві соціального забезпечення. Це факультативний різновид правовідносин, оскільки їх виникнення не є обов’язковим, як у випадку процедурних, оскільки вони виникають тільки тоді, коли відбулося порушення права особи на соціальне забезпечення. Можна говорити про те, що вони виконують захисну функцію в праві соціального забезпечення. Тобто, вони не просто охороняють соціальні права громадян зберігаючи status quo, а захищають, адже відбулося порушення права і закономірною реакцією є його відновлення.

Особливістю процедурних правовідносин, є те, що їх правове регулювання здійснюється адміністративно-процесуальним, цивільно-процесуальним та кримінально-процесуальним законодавством. Тобто, за межами матеріального права, яким є соціально-забезпечувальне законодавство.

Наслідком процесуальний правовідносин, як правило, є юридична відповідальність, яка наступає за порушення соціально-забезпечувального законодавства.

В науці права соціального забезпечення немає єдиної думки про предмет процесуальних правовідносин. Враховуючи полярність позицій, на нашу думку, це тільки ті відносини, що регулюються в порядку процесуального законодавства. З огляду на це, доречно навести відмінності між процесуальними та процедурним правовідносинами:

1) процедурні виникають на основі волевиявлення зацікавленої особи при відсутності спору про право, процесуальні виникають, коли є порушення права на соціальне забезпечення;

2) процедурні виникають до матеріально-забезпечувальних, натомість процесуальні можуть виникати як на стадії призначення, оформлення пенсії (процедурні правовідносини), так і на стадії її виплати та отримання (матеріально-забезпечувальні правовідносини);

3). процедурні правовідносини, як правило, є двосуб’єктиними (особа і МСЕК, особа і органи спеціальної компетенції), у той час як при процесуальних залучається незалежний 3-тій суб’єкт, який вирішує спір – суд відповідної юрисдикції. Крім цього, тільки постанова суду є остаточною, адже рішення вищестоящого органу спеціальної компетенції може бути оскаржене в суді.

Судовий захист є універсальним механізмом, за допомогою якого вирішуються спори різного змісту та забезпечується реалізація прав громадян в різних сферах суспільного життя[10]. Одним із головних завдань суду при вирішенні спору в сфері соціального забезпечення є встановлення не просто справедливості, а соціальної справедливості.

Процесуальні правовідносини – це суспільні відносини, регламентовані процесуальним законодавством з метою захисту та відновлення порушеного права особи на соціальне забезпечення.

Система правовідносин в праві соціального забезпечення. Вищевикладене дає можливість зробити висновок, що у праві соціального забезпечення існує власна, притаманна тільки йому система правовідносин, що вибудувана у логічній послідовності в залежності від функціонального навантаження конкретного правовідношення та його місця при здійснені особою права на соціальне забезпечення. Складовими частинами цієї системи є соціально-страхові, процедурні, матеріально-забезпечувальні, процесуальні правовідносини. Очевидно, що кожне правовідношення є складним і таким, що не може існувати автономно, а тільки у тісному взаємозв’язку з іншими правовідносинами. Механізм реалізації права на соціальне забезпечення складається з комплексу правовідносин. Можна стверджувати також, що системою правовідносин в праві соціального забезпечення є сукупність правовідносин щодо конкретного об’єкта соціального забезпечення (правовідносини з пенсійного забезпечення пенсією у зв’язку з втратою годувальника, надання допомоги сім’ям з дітьми, надання соціальних пільг та соціального обслуговування тощо).