2015-10-22
3558
Правовідносини у сфері соціального забезпечення мають складну структуру, яка охоплює такі елементи як суб’єкт, об’єкт і зміст правовідносин.
Суб’єкти правовідносин в праві соціального забезпечення. Враховуючи положення попереднього підрозділу очевидним є те, що суб’єктиний склад правовідносин, залежно від їх виду, неоднаковий.
Єдиним суб’єктом, який бере учать на всіх етапах та у всіх правовідносинах є особа, яка має право на соціальне забезпечення.
Тобто, основним суб’єктом правовідносин у соціальному забезпеченні є фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» іноземці й особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах і в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Стаття 6 Закону України «Про соціальні послуги» проголошує, що право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці й особи без громадянства, у тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах і перебувають у складних життєвих обставинах. Схожі за змістом положення містяться і в багатьох інших нормативно-правових актах в царині соціального забезпечення.
Згідно Конвенція МОП про рівноправність громадян держави та іноземців і осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення №118 (1962 р) кожна держава, стосовно якої ця Конвенція є чинною, надає на своїй території громадянам будь-якої іншої держави, стосовно якої ця Конвенція також є чинною, однакові права зі своїми громадянами як відносно поширення на них законодавства, так і відносно права на допомогу в кожній галузі соціального забезпечення, щодо якої вона взяла на себе зобов’язання.
Якщо правовідносини мають соціально-страховий характер, то такий суб’єкт визначається як застрахована особа, тобто фізична особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Так, як страхові відносини не є односторонніми, то крім застрахованої особи суб’єктами на етапі соціального страхування виступають страхувальник (роботодавець) та страховик (установа, що страхує, акумулює соціальні внески). Страхувальники – роботодавці та інші особи, які сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно чинного законодавства. Страховик – орган спеціальної, соціальної компетенції, який відповідно до чинного законодавства виконує функцію страхування громадян від негативних наслідків соціальних ризиків та відповідно акумулює страхові внески. З прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»[11] від 8 липня 2010 р., № 2464 усі внески на соціальне страхування сплачуються в один фонд, а саме Пенсійний фонд України, але потім суми цих внесків розподіляються між іншими фондами, йдеться про Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціально страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві із запровадженням другого рівня пенсійної системи Накопичувальний пенсійний фонд. Крім загальнообов’язкового державного соціально страхування існують недержавні фонди, які акумулюють кошти для виплати недержавних пенсій, тобто недержавні фонди пенсійного страхування (нині в Україні їх понад 100).
У правовідносинах з пенсійного забезпечення у зв’язку з втратою годувальника суб’єктом виступає пенсіонована сім’я, а не фізична особа. Тому, одна спільна пенсія призначається на всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку із втратою годувальника. І тільки на вимогу члена сім’ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо. Це ж правило поширюється і на правовідносини з призначення соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.
Крім цього, згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» суб’єктами, які надають соціальні послуги, можуть бути державні й комунальні спеціалізовані підприємства, установи й заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним або місцевим органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, фізичні особи.
Об’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є сукупність суспільних відносин, що виникають у зв’язку із забезпеченням фізичних осіб певним видом соціального забезпечення.
Об’єктами соціально-страхових правовідносин є ті відносини, що опосередковують організацію соціального страхування (реєстрацію платників страхових внесків, їх індивідуальний облік тощо), об’єктом виступає результат дій страхувальника або страховика, виражений у правовому акті, що фіксує здійснення соціального страхування щодо конкретної особи[12].
Об’єкт матеріально-забезпечувальних правовідносин. Беручи до уваги класифікацію правовідносини за конкретними видами соціального забезпечення (пенсія, допомого, обслуговування), то відповідно ці види соціального забезпеченні і будуть їх об’єктом, тобто певні блага. Останні можна поділити на дві групи[13]: матеріальні блага (а) в грошовій формі (пенсії, соціальні допомоги, субсидії тощо), (б) в натуральній формі (соціальні товари, ліки, соціальні послуги) та нематеріальні блага, вони носять особистісний характер, не мають грошової оцінки (реабілітація, соціальна інтеграція, адаптація).
Об’єктом процедурних правовідносин є рішення органу спеціальної компетенції про встановлення юридичних фактів, наявність яких призводить до призначення певного виду соціального забезпечення, які закріпляються у письмовій формі в порядку визначеному чинним законодавством.
Об’єктом процесуальних правовідносин є опосередковано оскаржуване, порушене право на соціальне забезпечення, а безпосередньо рішення органу спеціальної компетенції, яким це право було порушене.
Зміст правовідносин з права соціального забезпечення. Оскільки правовідносини із соціального забезпечення є правовою формою існування відносин у сфері соціального забезпечення, в них слід виділяти матеріальний та юридичний зміст. Матеріальний зміст правовідносин – це фактична поведінка їх суб’єктів, у якій реалізуються права й обов’язки в сфері соціального забезпечення. Юридичний зміст правовідносин – це можливість певних дій уповноваженого суб’єкта, необхідність певних дій або потреба утриматися від заборонених дій зобов’язаного суб’єкта.
Як слушно зазначає В.Ш. Шайхатдінов[14], зміст правовідносин із соціального забезпечення складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників і реальна дія по їх виконанню і здійсненню.
Суб’єктивне право – це вид і міра можливої поведінки особи і полягає у таких можливостях: (1) вчиняти певні дії, (2) вимагати вчинення якихось дій від інших учасників правовідносин, (3) звертатися за захистом свого порушеного права.
Юридичний обов’язок – необхідна поведінка суб’єкта правовідносин, що встановлена для задоволення суб’єктивного права і проявляється: (1) вчинення визначених обов’язкових дій, (2) утримуватися від дій, якими можуть бути порушені права інших осіб, (3) нести відповідальність за вчинення правопорушення.
Суб’єктивне право й відповідний йому юридичний обов’язок утворюють юридичний зв’язок уповноваженої й зобов’язаної сторін.
Зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Для правовідносин із соціального забезпечення характерно те, що один суб’єкт – фізична особа – володіє правами на одержання певних видів забезпечення, а інший суб’єкт зобов’язаний надати йому відповідне забезпечення у зв’язку з кожним видом соціального забезпечення.
Особливістю змісту соціально-страхових відносин є те, що здійснюється вони в обов’язковому та добровільному подяку, відповідно і зміст в них різний.
Зміст соціально-страхових відносин у загальнооб’язковому державному соціальному страхуванню полягає у тому, що у особи, яка відповідно до чинного законодавства підлягає обов’язковому страхуванню, є не право соціального страхування, а юридичний обов’язок. Особа не може відмовитися від такого страхування.
Зміст соціально-страхових відносин у добровільному соціальному страхуванні полягає у тому, що суб’єктивним правом особи є можливість соціального страхування, вона його може використати або ні. Якщо ж особа вирішила добровільно брати участь у соціальному страхуванні, то в подальшому вона бере на себе і юридичні обов’язки, що передбачені договором страхування.
Змістом процедурних правовідносин виступає суб’єктивне право особи подати заяву на призначення того виду соціального забезпечення, на отримання якого у неї є правові підстави, а також отримувати, у разі необхідності, будь-які документи, які визначені законодавством як необхідні і пітверджують правоздатність особи для призначення їй соціального забезпечення (у разі призначення пенсії по інвалідності МСЕК видає довідку про призначення групи інвалідності, при призначенні пенсії за вислугу років – відділ кадрів видає відповідну довідку про наявність у особи спеціального стажу тощо). У органів спеціальної компетенції є юридичний обов’язок щодо прийняття заяви і всіх правовстановлювальних документів, які оформленні відповідно до вимог чинного законодавства.
Змістом матеріально-забезпечувальних правовідносин, з одного боку, є суб’єктивне право фізичної особини на певний вид соціального забезпечення, розмір, строки й порядок надання якого встановлені законодавством, а з іншого – юридичний обов’язок спеціально уповноваженого органу ухвалити рішення щодо надання відповідного виду соціального забезпечення або про відмову в цьому.
Змістом процесуальних правовідносин є право особи на розгляд у судовому порядку факту порушення права на соціальне забезпечення (відмова в призначенні соціального забезпечення, невірний підрахунок, порушення строків виплати тощо).
Кореспондуючий характер прав та обов’язків суб’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення яскраво виявляється на прикладі соціальних послуг, при одержанні яких громадяни мають право на: а) поважливе й гуманне ставлення з боку суб’єктів, які надають соціальні послуги; б) вибір установи чи закладу, а також форми соціального обслуговування; в) інформацію щодо своїх прав, обов’язків та умов надання соціальних послуг; г) згоду на них; ґ) відмову від соціальних послуг; д) конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб’єктові, який надає такі послуги; е) захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.
У той же час особи, які надають соціальні послуги, зобов’язані: а) сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у скрутній життєвій ситуації; б) керуватись у своїй діяльності основними принципами надання соціальних послуг; в) поважати гідність громадян; г) не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які одержують соціальні послуги; д) надавати особам, які обслуговуються, повну інформацію про зміст і види соціальних послуг; е) зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов’язків, а також, яка може бути використана проти обслугованої особи.
З огляду на вищевикладене можна стверджувати, що кожному виду правовідносин в праві соціального забезпечення при реалізації особою права на певний вид соціального забезпечення притаманний власний зміст правовідносин. Він не є однаковим за своєю характеристикою через складність самих соціально-забезпечувальних правовідносин, їх багатогранність.
