АвньоІндійська філософія

УДК 14

Рекомендовано Вченою радою Ніжинського агротехнічного інституту Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Протокол № ___ від _______________

Укладач:

Литовченко В.П.: кандидат філос. наук, (ВП НУБіП України НАТІ)

Рецензенти:

Сидорович О.С.: кандидат іст. наук, (ВП НУБіП України НАТІ)

Ятченко В.Ф.: доктор філос. наук, (НУБіП України)

Історичний розвиток світової філософії: школи та персоналії. Навчальний посібник для студентів стаціонарної та заочної форм навчання всіх спеціальностей / Укл.: Литовченко В.П. – Ніжин: Міланік, 2009. – 82 с.

Навчальний посібник написано згідно з навчальною програмою із філософії. Він включає в себе становлення і розвиток філософії з найдавніших днів до сьогодення, літературу до кожної теми, зображення відомих філософів, загальний список літератури та філософський словник.

Розрахований на студентів стаціонарної та заочної форм навчання.

© Укл. Литовченко В.П., 2009

© Видавництво «Міланік», 2009

Вступ

«Філософія –

це епоха, осягнена розумом».

Г.-В.-Ф. Гегель

Прагнення пізнати навколишній світ у всій його повноті і різноманітності притаманне людству з давніх часів. З кожним кроком свого життя людина занурюється у динамічні процеси власного буття, відшуковує шляхи осягнення істини, вибудовує власну систему цінностей з метою прилучення до тих щаблів мудрості, які роблять її сильною, духовно багатою, безсмертною. Раціональні пошуки постулатів людського існування акумулювалися в науці яка прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві - філософії.

Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. В дослівному перекладі він трактується як «любов до мудрості», яка своїм корінням започатковується у VІІ-VІ ст. до н. е. в таких осередках людської цивілізації як Давні Індія та Китай. Любов до глибоких теоретичних міркувань супроводжує людину до сьогодення і є важливою складовою формування духовної особи, становлення фахівця, який уміє широко і глибоко мислити.

Навчальний посібник у лаконічній формі висвітлює онтологічні, гносеологічні, аксіологічні та інші аспекти філософського знання крізь призму поглядів та переконань відомих мислителів. Смисловий простір філософії охоплює понад дві тисячі років, а тому важливо включити читача в неперервний діалог мислителів сивої давнини і тих, хто творить сьогодні. Головна мета укладача посібника – допомогти студентам сформувати уявлення про проблемне поле найважливіших філософських систем та видатних мислителів, які зробили значний внесок у вирішення «вічних» проблем людства, що стане поштовхом для філософської рефлексивної роботи розуму кожного студента, формування його духовного світу.

Варто пам’ятати, що у своїй цілісності філософія уособлює мудрість і знання, віру і розум, дух і душу. Цим самим вона завжди покликана стверджувати творчі начала в житті, не взаємовиключення, а поєднання їх через послідовне подолання всього, що заважає гідному процесу самореалізації особистості.

Віктор Литовченко

Давня філософія

д

авньоІндійська філософія

«Я шукатиму і знайду

я один благородний Закон.

Щоб повстав він проти смерті,

проти хвороби і проти старості».

Будда

Філософія в Стародавній Індії тісно пов’язана з пануючими там релігійними уявленнями. Найвідоміший із відомих релігійно-філософських епосів Індії – Веди (знання). Вважають, що Веди було записано близько п’яти тисяч років тому, а тому їх розглядають як науку всіх наук про сутність першооснови, про походження Всесвіту, про керуючі світом закони, про причини, що відрізняють людей одне від одного.

За своєю формою Веди являють собою збірки гімнів на честь численних богів. До них входить «Рігведа» (або Веда Гімнів), «Самаведа» (Веда Піснеспівів), «Яджурведа» (Веда ритуальних заклинань), «Атхарваведа» (Веда чаклувань).

Веди освячували розподіл індійського суспільства на варни і касти. Варни (які досить часто плутають з кастами) – це основні прошарки індійського суспільства. Існує чотири варни: жерців-брахманів; кшатріїв, або воїнів і чиновників; вайш’їв, або торгівців, ремісників і хліборобів; шудр – людей, які виконують найнекваліфікованіші і брудні роботи. Приналежність до варни визначається народженням і окреслює коло занять, соціальних прав і обов’язків її членів. Касти є професійними об’єднаннями, яких налічується кілька тисяч. Історично склався перелік каст, до яких може входити брахман, кшатрій, вайш’я або шудра. Основний мотив ведійської літератури – панування духовного над матеріальним, брахманів над іншими кастами.

Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і самозаглиблення. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського суспільства. Характерною особливістю староіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їх типи: ортодоксальні, класичні (астіка) і неортодоксальні, некласичні (настіка). Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну «філософія»), можна подати через такі школи, як веданта, міманса, вайшешика, санкх’я, н’яя і йога.

Веданта базується на корпусі текстів Упанішад (написані санскритом давньоіндійські релігійно-філософські твори, що завершують Веди). Основою веданти є обґрунтування існування брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність буття, свідомості і раю. Реальний світ – це сам Брахман у своєму емпіричному прояві. Складне співвідношення реальності та ілюзорності на різних рівнях психологічного стану розкривається у вченні про чотири стани психіки на шляху до остаточного звільнення, а саме: неспання, сон із сновидіннями, глибокий сон, потойбічний стан. Реальність попереднього стану знімається на наступному рівні, виступаючи вже як ілюзія.

Міманса визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль бога у створенні цього світу. Дана школа вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути. Визнаючи багатоманітність світу, міманса зводить її до декількох категорій, зокрема до такої, як субстанція. Субстанція (у розумінні міманси) – це основа всіх якостей, що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа (Атман), розум, час і простір.

Філософська школа вайшешика займалася розробкою таких ідей: 1) розуміння світу як поєднання фізичних елементів – землі, води, світла, повітря і т.д.; 2) уявлення, що всі предмети і явища дійсності (включно із свідомістю і мисленням) є продуктами первинних атомів. За вченням вайшешика, все існуюче обіймають сім категорій: субстанція, якість, дія, загальне, особливе, притаманне, заперечення (небуття). Основною категорією є субстанція, яка виявляє сутність речі. Об’єктивно існуючий світ пізнається через сприйняття, висновок, пам’ять та інтуїцію.

Світогляд у санкх’ї базується на уяві, що в світі існує два самостійних начала: пракриті (субстрактна першопричина) і пуруша («Я», дух, свідомість). У філософському плані пракриті можна розуміти як першопричину світу об’єктів. Пуруша у санкх’ї пасивна, але наділена свідомістю, що становить її сутність. Санкх’я вважає, що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракриті. Дана школа має свою систему категорій. Ці категорії є начало існування (наприклад, зір, слух, смак, розум, душа, дух і т.д.). і, звичайно ж, до складу категорій входять пракриті і пуруша.

Н’яя (санскр. – правило, наказ, положення, принцип, метод, правильний шлях пізнання). Виникнення н’яя пов’язують з ім’ям Гаутами, чи Акшапади. Твір «Н’яя-сутри», що йому приписується, вважається першим систематичним викладом філософського вчення цієї школи. Оригінальність філософської школи н’яя виявляється в тому, що вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання. Логіка н’яя виникла в процесі узагальнення прийомів і методів публічних філософських виступів, які широко практикувалися у Стародавній Індії. Щодо теорії пізнання н’яя, то вона виходить із принципу: знання відповідає об’єктивній дійсності, яка існує незалежно від суб’єкта пізнання. Н’яя вважає, що існує чотири джерела вірогідного пізнання: 1) чуттєве сприйняття; 2) логічний висновок; 3) порівняння; 4) словесне засвідчення авторитетів. До неістинного пізнання залічують пам’ять, сумнів, помилка та гіпотетичний аргумент. Близько VІ-Х ст. відбулося її злиття із суміжною школою вайшншика.

Йога (санскр. – з’єднання, зосередження). Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з’ясування питання про сутність відношення душі й тіла, духовного і тілесного. Сутність цього відношення полягає у безперервному самовдосконаленні душі й тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення й переживання. Метою є досягнення особливого духовного стану, в якому здійснюється дистанціювання людини від матеріального світу, її злиття з Вічним, осягненням надлюдської Істини, виявлення надприродних здатностей.

Йога, будучи вкоріненою у ведичному минулому, увійшла складовою майже до всіх філософсько-релігійних систем Індії. Свого систематизованого, узгодженого вигляду йога набула у класичній праці Патанджалі «Йога-сутра» (бл. ІІ ст. до н. е.). в результаті складних і наполегливих тренувань тіла й духа людина стає довершеною істотою, гідною безсмертя душі та справжнього звільнення.

До неортодоксальних, некласичних (настіка) філософських шкіл належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята.

Буддизм – світова релігія, морально-етичне вчення зі значними

Будда Бл. VІ-Vст. до н. е.

філософськими вкрапленнями. Вважається, що засновник буддизму – реальна історична особа відома під різними іменами: Сіддхартха (особисте ім’я, санскр. – той, хто досяг мети), Гаутама (родове ім’я, що означає «той, хто походить з роду Готамів»), Шак’ямуні (букв. мудрець із племені шак’я), нарешті Будда (санскр. Просвітлений).

Сутність буддійського вчення в найбільш сконцентрованому вигляді виражають так звані «чотири благородні істини». Перша істина: «існує страждання». Його неодмінно і обов’язково зазнає будь-яка жива істота, тому все життя – страждання. Друга істина: «є джерело страждань» - наше «Его», у якого є постійні бажання. Третя істина: «можна припинити страждання», повне викорінення і добрих, і поганих бажань. Четверта істина стверджує: «є шлях до припинення страждань». Це т. зв. «благородний восьмеричний шлях» (цей шлях у буддизмі дістав назву «серединного шляху»), який складається з правильного розуміння, правильного прагнення, правильної мови, правильної поведінки, правильного способу життя, правильних зусиль, правильної уваги, правильного зосередження. Просвітлення на цьому шляху можна досягти тільки одночасним культивуванням кожного з його аспектів у єдності з усіма іншими. Так досягається нірвана – стан незворушності і спокою, який перериває сансару – безкінечність перевтілень.

Буддизм заперечує субстанційну модель світу і розглядає суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття-небуття, в стані пульсації між цими плюсами.

Основи буддійської філософії викладені у третьому розділі збірки канонічних текстів «Типітака» («Три кошики»). Його повна назва – «Абхідхарма-пітака – означає: «кошик, який містить Велику дхарму».

Іншою впливовою релігійно-філософською течією був джайнізм.

Назва походить від імен Махавіра («великий герой») і Джіна («переможець»), які були надані засновникові цієї релігії – проповіднику Вардхаману. Джайнізм має багато спільних положень з буддизмом: віра в перевтілення душі, вчення про карму (відплата за попереднє життя), в те, що добрі справи врятують душу людини від подальших перевтілень, віра в обов’язковість періодичних з’явлень пророків і богів, які зміцнюватимуть релігію і посилюватимуть її вплив.

Джайнізм поділяє все існуюче на дві вічні та неподільні субстанції або сутності: душу або живу субстанцію (джива), яка притаманна таким природним силам як вітер та вогонь, а також рослинам, тваринам та людям; та недушу або неживу субстанцію (аджива), яка включає матерію, простір, час, ефір. У залежності від ступеня пов’язаності з адживою, джива може виступати у двох формах буття: досконалому і недосконалому. В стані недосконалого буття джива, перебуваючи у поєднанні з матерією(кармою), втрачає свої потенційні якості, зазнаючи страждань; у стані ж досконалого буття джива позбувається матерії (карми), досягаючи звільнення.

Джайністи не визнають варн, стверджуючи, що всі люди рівні, а людина є вмістилищем божественного. Бог – єдиний, найвищий, найблагородніший і найповніший вияв існуючих у душі людини сил. Джайнізм високо цінує аскетизм, заохочує пустельництво. Реальність джайністи розглядають як множинність, багатосторонність, усі судження людини вважають відносними, знання – тимчасовими та умовними. В істинності жодного з них не може бути певності.

Чарвака-локаята – єдина матеріалістична шкода Стародавньої Індії. Основою світу вважає чотири елементи – воду, вогонь, землю, повітря. Кожний з них складається зі своїх атомів, які незнищенні і незмінні. Заперечує водійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі. Її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури. Так сенс людського існування вбачає в щасті, а щастя розуміє як насолоду, що має добуватись через діяльність людини, людина сама має це щастя творити.

Вивчаючи філософські системи Стародавньої Індії варто пам’ятати, що трактування таких понять як, наприклад, брахман, пракриті, пуруша та інші, наштовхується на певні труднощі. Вони пов’язані з тим, що подібні структури, первні світу не властиві європейській релігійно-філософській думці. Тому зміст даних понять чіткіше осягається в контексті відповідної культури.