Специфіка спілкування дитини з вихователем

У спілкуванні дитини з вихователем конструктивну, сприятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморо­зуміння, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, розуміння значення співробітництва у спільній діяльнос­ті, забезпечує співрадість від успіху. З часом у них з'явля­ються почуття «ми», співучасті у спільній справі.

Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по-різному. Молодші дошкільники, як правило, оцінюють йо­го узагальнено (вона хороша!), іноді - на підставі харак­терних ознак зовнішності (у неї зачіска гарна). 5-7-річні діти часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них (подарувала іграшку), а також його знання і вміння (знає багато казок, все вміє робити), моральні якості вихо­вателя (ласкава, завжди строга), вияви довіри до них, під­тримання їхньої самостійності (дозволяє книги підклеїти, чергувати у куточку книги). Здебільшого діти дають пози­тивну характеристику педагогу та його моральним якос­тям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей (водить на прогулянки, годує).

Ставлення дошкільників до педагога залежить від їх­нього віку, особливостей особистісного розвитку, місця се­ред однолітків тощо. В активних, ініціативних дітей воно більш усвідомлене і має різноманітніші мотиви. На став­лення дітей до вихователя впливає і те, як про нього вис­ловлюються авторитетні для них дорослі. Має значення і стиль спілкування вихователя: діти прихильніші до тих, хто дотримується демократичного стилю взаємодії з ними.

Іноді у старших дошкільників виникають елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності (не дозволяє малювати й ліпити), хоч загалом воно не типове для них.

Ставлення дітей до особистості педагога часто дзер­кально відображає ставлення педагога до них. Заохочу­вальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитив­них оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов ді­тям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його пережи­ванням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особли­во чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають до­рослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до негативного вчинку дитини спонукає її до переживання почуття вини, уникнення надалі таких дій.

Формально-вимогливе ставлення полягає в опорі на ме­ханізми управління і керівництва. При цьому нерідко пе­реважають негативні оцінки, осудливі висловлювання, емоційна безбарвність спілкування. Вихователь пригнічує ініціативність, бажання дітей, які негативно реагують не лише на нього, а й на дошкільний заклад загалом. Тому ефективність зусиль вихователя дуже низька.

Непослідовний тип ставлення до дітей супроводжу­ється неврівноваженими емоційними проявами, нестабіль­ними вимогами, відсутністю контролю за виконанням по­бажань, вказівок. Поведінку дітей такий вихователь оці­нює ситуативно, залежно від свого настрою, зважаючи не на вчинок, а на власні симпатії та антипатії. Діти намага­ються заслужити прихильність вихователя, але без належ­ного його заохочення це прагнення згасає. Адже в одних ситуаціях він помічає і оцінює старання малюків, а в ін­ших - ігнорує. Із часом це знижує значущість оцінок ви­хователя для дітей, вони починають уникати прямих кон­тактів із ним, не виявляють ініціативи й активності у спіл­куванні.

Для переживання дитиною того, як її оцінює дорослий, потрібно, щоб вона відчувала себе об'єктом його уваги і по­ваги. Без зацікавленого емоційного ставлення вихователя до дітей неможливі відповідні їхні емоційні переживання, адекватне сприймання педагогічного впливу.

Загалом дитина сприймає вихователя як моральний зразок, незалежно від його емоційної привабливості, часто наслідує навіть у дрібницях («ефект ролі»). Таке насліду­вання дошкільників особистісно осмислене і не є простим копіюванням вихователя. Діти фіксують певні поведінкові штампи дорослого, що свідчать про його владу. Зобра­жуючи у своїх імпровізованих інсценізаціях вихователя, вони сідають на стілець, повторюють його жести; обравши роль конкретного вихователя, навіть неагресивні, спокійні діти дозволяють собі окрик, суворі інтонації, осуд одноліт­ків. Рольовий стереотип вихователя в очах дітей зумовлю­ється також ореолом «непогрішності» - приписуванням йому особливих якостей, здібностей, умінь. Наслідком цьо­го є некритичне сприйняття дошкільниками висловлю­вань, оцінок, дій, вад характеру, недоліків поведінки, по­милок вихователя.

Вихователь часто постає в очах багатьох дітей як носій якості «надконтролю», яка іноді може суттєво розходити­ся з тим, як він насправді їх контролює. Діти почувають себе постійно під пильним наглядом педагога, переживають відкритість, ймовірність опинитися під впливом доросло­го, його здатності «все бачити і все оцінювати». Проте іде­алізують вони не так конкретну особу, як соціальну фун­кцію педагога.