1. Визначальною особливістю Нового часу (XVII-XVIII ст.) є зародження і утвердження нового суспільного устрою — буржуазного. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум. Основні парадигми Нового часу: «Знання — то сила!» (в основі ставлення людини до світу лежить знання; перевага надається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на науці й експерименті); друга парадигма — опануй природою в ім'я користі й успіху самого життя (прагматично діловий підхід до світу, що виробляється на основі впровадження науки в виробництво, є типовим для Нового часу).
Машинне виробництво потребувало розвитку точних знань про природу. Схоластична філософія мало уваги звертала на посейбічний, земний світ, тому вона і не виробила методології пізнання цього світу. На зміну споглядальній натурфілософії приходить експериментальне природознаство, виробляються кількісні критерії для оцінки природних явищ. Важливого значення набувають спостереження, вимірювання, порівняння, аналіз, експерименти. Це започаткував Ф.Бекон.
|
|
Два типи пізнання і формують напрямки філософії Нового часу: емпіризм та раціоналізм ( англ. Ф.Бекон і фр. Р.Декарт). Емпіризм (від грец. «емпірія» — досвід) — вважає чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом знань. Раціоналізм (від лат. «раціо» — розум) вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведеним з досвіду. Воно може бути винайдене тільки із самого розуму.
2. Ф.Бекон (1561-1626 pp.). Твір: «Новий органон». У світі науки він вбачав основний засіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей суспільства. Бекон обгрунтував необхідність вивчення законів природи новим способом, за допомогою нового понятійного апарату, який адекватно відбиває реальність. «Новий Органон» — перша спроба у філософії Нового часу реалізувати загальний методологічний підхід до одержання наукових знань, що мають практичне застосування. В цьому творі Бекон подає «нову логіку». Основним робочим методом логіки він вважає індукцію. Основне знаряддя пізнання - почуття, досвід експеримент: "Немає нічого в розумі, що перед цим не пройшло б через відчуття". На основі узагальнення чуттєвих даних ми дістаємо достовірне знання. Бувають помилкові судження («ідоли», «привиди»): «ідоли роду», «ідоли печери», «ідоли ринку», «ідоли театру». «Ідоли роду» — це помилки, властиві всьому роду людському. Вони зумовлені спільною для всіх людей природою, недосконалістю самого людського розуму. «Ідоли печери» — це спотворення, джерелом яких є індивідуальні особливості розуму індивідів. «Ідоли ринку» — це перешкоди, які виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Це процес нав'язування індивідам тих чи інших помилкових, але таких, що вже стали звичними, уявлень. «Ідоли театру» — помилки, породжені сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції, хибні думки.
|
|
Р.Декарт (1596-1650 pp.) — французький філософ, математик, основоположник аналітичної геометрії, представник класичного раціоналізму. Твори: «Роздуми про метод», «Начала філософії».
Філософія Декарта - раціонально обгрунтований образ світу, що відповідав актуальному стану природознаства. «У всьому належить сумніватися». Пошук істини передбачає сумнів. «Я мислю, отже існую». Мислення та його закономірності — це єдине, що не викликає сумніву, воно є очевидним.
Істинного знання люди досягають лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне — вміти його застосовувати, використовувати істинний спосіб його застосування. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукцію і пропонує набір правил:
1. Включати в свої міркування тільки те, що розум бачить ясно і чітко і що не викликає ніяких сумнівів щодо істинності.
2. Ділити кожну складну проблему на більш прості частини для подальшого їх пізнання.
3. Послідовно переходити в пізнанні від простого, відомого і доведеного до складнЬго, невідомого і недослідженого.
4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках досліджень.
Д едуктивний метод — строге виведення окремих наслідків із загальних положень. Декарт вірив у всемогутність математики і логіки вважав, що з їхньою допомогою можна відкрити таємниці природи.
Декарт був прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми субстанції (першооснови, сутності всього існуючого). Є два начала світу: матеріальне і духовне, які існують паралельно і незалежно одне від одного. Як пов'язані між собою матерія і мислення, як мислення може дати знання, адекватне буттю — відповісти на ці питання Декарт не зміг.
3. Основний внесок у вчення про субстанцію в філософії Нового часу зробили нідерл. Б.Спіноза та нім. Г.Лейбніц. Б.Спіноза (1632-1677 рр) твори: «Про Бога, людину та її щастя», «Етика». Критикуючи Декарта, Спіноза стверджує, що існує лише одна субстанція. Вона і є природою, або Богом. Субстанція ніким не створюється, вона є причиною самої себе. Питання свободи - у субстанції злиті необхідність і свобода. Вони не протилежні одне одному, а навпаки, вони обумовлюють одне одного. Протилежністю необхідності є не свобода, а свавілля.
Світовий процес йде з огляду на силу абсолютної необхідності - Бога, і людська воля нічого не здатна тут змінити. Людина може тільки пізнати хід світового процесу, щоб узгодити з ним своє життя і свої бажання. В такому випадку вона стане вільною. Так Спіноза приходить до розуміння свободи як пізнаної необхідності. Ми не можемо змінити майбутнє. Ось чому надія і страх засуджуються Спінозою: вони залежать від погляду на майбутнє як на щось невстановлене і тому виникають через недостаток мудрості.
Необхідно звільнити людей від тиранії страху — вважав Спіноза, — тому що людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, а про життя. Адже все одно, ніщо з того, що людина змогла б зробити, не зробить її безсмертною, і тому марно витрачати час на страх перед тим фактом, що всі ми помремо. Спіноза, подібно до Сократа, і Платона, вважає, що всі неправильні дії пов'язані з пізнавальними помилками: людина, яка правильно розуміє навколишні обставини, діє мудро і буде щасливою. Люди, які живуть, підкоряючись розуму, знайдуть шлях до згоди.
Г.Лейбніц (1646-1716 pp.). Твір — «Монадологія». Вчення про «монади », безтілесні «прості субстанції», «істинні атоми природи», «речові елементи». «Монада» в перекладі з грецької - «одиничне» або «одиниця». Лейбніц заперечує вчення Спінози про єдину субстанцію - їх нескінченна кількість. Кожна монада виступає як певний світ. Монади «не мають вікон», тому вони не діють одна на одну; кожна з них подібна до самостійного відокремленого Всесвіту. Їх не можна пізнати чуттєво. Вони є суто ідеальними, духовними елементами буття. Ми можемо їх пізнати тільки за допомогою розуму. Чуттєві речі, тобто поєднання монад, відрізняються залежно від монад, з яких вони складаються.
|
|
Теорія пізнання - всі знання, які доступні людині, Лейбніц ділить на 2 види: «істини розуму» (одержані тільки з допомогою понять розуму, без досвіду - аксіоми математики, закон тотожності і суперечності)та «істини факту» (здобуті емпіричним шляхом).
Ідея про велику кількість можливих світів. Світ «можливий», якщо він не суперечить законам логіки. Існує велика кількість можливих світів, кожний з яких Бог споглядав перш, ніж створив дійсний світ. Будучи добрим, Бог вирішив створити кращий із можливих світів, а він вважав, що кращим мусить бути той, в якому добро значно переважає зло. Він міг би створити світ, в якому немає зла, але він не був би настільки хорошим, як світ, який дійсно існує. Ось чому велике добро логічно пов'язане з деяким злом. Це можна зрозуміти на звичайному прикладі: ковток холодної води в спекотливий день, коли ви страждаєте від спраги, може дати вам таке велике задоволення, що ви подумаєте що варто було відчути спрагу, хоча вона й нестерпна, тому що без неї не була б такою великою наступна насолода. В нашому світі, хоч і існує зло, але добра все-таки більше, ніж у будь-якому з існуючих світів.
4. Думка про «розумність» світу в XVIII ст. в ідею Просвітництва як головної рушійної сили історії, джерела і головного засобу досягнення людством рівності, братерства і свободи, тобто стану відповідності вимогам розуму. Якщо в природі панує закон, то і в суспільстві тоді мусить панувати розумний порядок, який настане за допомогою науки. Треба перебудувати людський світ на таких розумних засадах, щоб він наслідував закони довершеності, які панують у природі.
|
|
Ж.Ламетрі (1709-1751 pp.). Твір «Людина-машина». Людина — це своєрідний складний механізм. Душа людини матеріальна і є двигуном людського організму. Тіло - як годинник. Природа створила не лише людину, а й усі живі істоти для щастя.
Ж.-Ж.Руссо (1712-1778 pp.) — «Роздуми про походження та причини нерівності між людьми». Нерівність між людьми не споконвічна, в її виникненні винна приватна власність. Первісне людське суспільство перебувало в природному стані і людина була істотою самодостатньою, матеріально незалежною від інших людей. Людина була морально гідною. Приватна власність, яка виникає внаслідок суперечностей між інтересами людей, приводить до несправедливості. В основі приватної власності лежить прагнення до збагачення за рахунок інших.
Руссо виділяв три ступені соціальної нерівності: перший — майнова нерівність; другий — нерівність, пов'язана з виникненням держави на основі договору багатих і бідних (бідні і багаті заключили договір щодо утворення державної влади, яка повинна бути гарантом справедливості й миру); третій — пов'язаний з перетворенням договірної влади у деспотизм, коли деспот обдурює і закони, і народ (але тут виникає й певна рівність— усі рівні в своєму безправ'ї відносно деспота). З такого розуміння ступенів нерівності Руссо обґрунтовує право народу на бунт проти деспота.