Процесуальні дії суду

перевіряє дотримання часової межі здійснення права на вступ у відкрите провадження у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
перевіряє матеріально-правовий зв’язок третьої особи із однією із сторін та встановлює чи рішення суду в майбутньому вплине на права та обов'язки осіб;
постановляє одну з двох ухвал: 1) або про допуск третьої особи для участі у цивільній справі на боці однієї із сторін; 2) або про відмову у допуску третьої особи для участі у цивільній справі. Дані ухвали оскарженню не підлягають.

Вплив на рух справ

Керуючись ч. 1 ст. 191 ЦПК суд може відкласти розгляд справи у зв'язку з необхідністю вчинення необхідних процесуальних дій з метою залучення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
Відповідно до 4. ст.. 35 ЦПК вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку. А тому розгляд справи продовжується.

Правовий статус таких осіб визначений ч. 3 ст. 35 ЦПК. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, належить до числа осіб, які беруть участь у справі, а тому наділена усім комплексом процесуальних права та обов’язків даного виду суб’єктів процесуальних правовідносин, передбачених ст. 27 ЦПК.

Оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то не мають права на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди. Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес.

В доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторони. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і всебічно залежить від самих третіх осіб.

1. 24. Підстави та форми участі в цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Процесуальні права та обов'язки.

За Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу". Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Відповідно до ст. 13 цього Закону Уповноважений має право, зокрема:

- на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

- бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

- звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно Закону України "Про об'єднання громадян" для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах. Порядок реалізації цього права доцільно передбачати в статуті відповідного об'єднання.

Відповідно Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

25. Підстави та форми участі прокурора у цивільному процесі. Процесуальні права та обов'язки.

У науці цивільного процесу питання про підстави участі прокурора у цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів тощо. Але мета і завдання прокурора у цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, процесуальні форми і види участі, його процесуально-правове становище визначені у численних нормах права, які є правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.
Такий висновок підтверджується ст. З «Правові основи діяльності прокуратури» Закону України «Про прокуратуру»: повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Отже, з цього можна зробити висновок, що правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон України «Про прокуратуру» (статті 1, 19, 33-40), статті 3, 26, 27, 45, 46 ЦПК України, а також норми права іншого галузевого законодавства - статті 42, 165, 170, 240 СК України та накази Генерального прокурора України. Конституція України закріпила за органами прокуратури виконання функції представництва інтересів громадян або держави у суді (п. 2 ст. 121). Порядок забезпечення належного рівня її виконання встановлений наказом Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді». За наказом Генерального прокурора «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України» (п. 1.2) від 28 квітня 1999 р. № 15 в складі Генеральної прокуратури України, в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя були створені управління (відділи) по представництву інтересів громадян і держави у судах.
Уся діяльність прокурора у цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається у двох процесуальних формах:
1) порушення цивільної справи у суді (за визначенням ст. 5 ЦПК України 1963 р.); відкриття провадження у цивільній справі - звернення до суду із заявою про захист прав, свобод
та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів (ч. 1 ст. 45 ЦПК України); подання заяви і скарги про апеляційне оскарження рішення і ухвали суду першої інстанції (статті 292, 295 ЦПК України); подання касаційної скарги на рішення і ухвалу суду першої і апеляційної інстанції (ст. 324 ЦПК України); подання скарги про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами після перегляду у касаційному порядку (ст. 353 ЦПК України); подання заяви про перегляд рішень або ухвал суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (статті 361, 362 ЦПК України);
2) вступ у справу в будь-якій стадії процесу для здійснення функції представництва інтересів громадян або держави (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України).
Отже, процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі - це закріплена у процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження - на відкриття провадження цивільної справи у суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес у справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі в науці вирішуються також по-іншому -

26. Підстави та форми участі в цивільному процесі органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частина 3 ст. 45 ЦПК передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Вступ у процес органів державної влади та місцевого самоврядування або залучення їх у процес за ініціативою суду оформляється ухвалою. Висновок органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подається до суду в письмовій формі. Він складається на підставі попереднього вивчення матеріалів справи та дослідження, яке здійснюється органом державної влади або місцевого самоврядування і підписується керівником цього органу. Висновок указаних у ч. З ст. 45 ЦПК органів має важливе значення для правильного вирішення справи, але не є обов'язковим для суду. Водночас суд у рішенні має зазначити підстави, з яких він не згоден із висновком.

Беручи участь у процесі для надання висновку у справі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є ініціаторами порушення провадження у цій справі і, відповідно, мають менший обсяг процесуальних прав. Вони не можуть змінити предмет позову, підстави позову, уточнити позовні вимоги тощо, ці процесуальні права належать заявникам.

Представники органів державної влади та місцевого самоврядування, які вступили у процес з власної ініціативи або залучені судом для надання висновку в справі, користуються процесуальними правами осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК)

27. Поняття судового представництва.

Представництво в цивільному процесі- це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.

Значення судового представництва визначається його двома головними цілями. По-перше, це надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге - це надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Представництво в суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як часто вважають у судовій практиці та літературі.

Тому судове представництво - важливий процесуальний інститут, що сприяє належному захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, а, отже, сприяє вирішенню завдань правосуддя. Згідно положень Конституції України кожному гарантується право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Це положення означає конституційний обов'язок держави забезпечити кожному бажаючому досить високий рівень будь-якого з видів наданої юридичної допомоги в будь-якій сфері діяльності, де виникає необхідність в такій допомозі. У цивільному процесі таку юридичну допомогу покликаний забезпечити судовий представник.

Представництво в суді є самостійним цивільним процесуальним інститутом, який виконує функцію процесуальної гарантії захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів сторін, заявників.

Процесуальне законодавство завжди виходило з можливості для осіб, які беруть участь у справі, вибору - вести свою цивільну справу в суді особисто або скористатися допомогою представника.

У певних випадках участь у суді представника необхідна, наприклад, при захисті інтересів малолітніх, неповнолітніх, осіб, які страждають на психічні розлади. Судовий представник сприяє більш повному здійсненню процесуальних прав і обов'язків осіб, юридично не обізнаних чи мало обізнаних. Судовий представник необхідний і тоді, коли та чи інша особа, яка бере участь у справі, через хворобу, зайнятість, перебування в іншій місцевості не може особисто бути присутньою при розгляді справи.

28.Підстави виникнення та види судового представництва

Підставами виникнення представництва є: 1) волевиявлення сторін виражене у формі довіреності, договору доручення; 2) закон; 3) рішення суду; 4) адміністративний акт (рішення про призначення опікуна, піклувальника дитині, яка позбавлена батьківського піклування); 5) відносини громадських організацій зі своїми членами.

Залежно від юридичного значення волевиявлення осіб для виникнення судового представництва можна виділити:

1) договірне (добровільне ) судове представництво, яке може виникнути тільки за наявності на це волевиявлення (згоди) двох сторін;

2) законне (обов'язкове) судове представництво, для виникнення якого не потрібно згоди особи, яку представляють.

Договірне судове представництво виникає, коли особа, яка бере участь у справі, самостійно обирає свого представника для ведення справи в суді, надаючи йому відповідні повноваження, а представник дає згоду на участь у цивільній справі від імені та в інтересах особи, яку представляє. Договірне представництво може здійснюватися будь-якою дієздатною особою, допущеною в статусі судового представника у цивільній справі.

Підставою виникнення цього виду представництва є домовленість між довірителем та представником. Найчастіше така домовленість має форму цивільно-правового правочину. Таким чином, договірне судове представництво виникає тільки на підставі домовленості сторін. Відносини представника з судом у всіх випадках регулюються спеціальними нормами процесуального законодавства про судове представництво. Коло осіб, які можуть брати участь у справі як договірні представники, досить широке. Договірними судовими представниками можуть бути, наприклад, адвокати, юрисконсульти та інші штатні працівники організацій, один із співучасників за дорученням інших співучасників.

Законне судове представництво не передбачає необхідності згоди особи, яку представляють, і виникає в силу прямої вказівки закону чи іншого акта.

У рамках обов’язкового представництва в процесуальній літературі виділяють законне представництво та представництво на підставі статуту.

Законні представники, як і всі судові представники, мають бути повнолітніми та дієздатними.

Законне представництво необхідно для захисту прав, свобод та інтересів малолітніх, неповнолітніх дітей, недієздатних осіб, фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. Підставою виникнення законного представництва у цих випадках є, зокрема,: 1) факт походження дітей від батьків, засвідчений у встановленому порядку; 2) факт усиновлення дітей; 3) факт встановлення опіки чи піклування. Особа – позивач, відповідач, третя особа, заявник, боржник у цивільній справі в таких випадках залежить від характеру матеріальних правовідносин

29.Повноваження представника в суді. Документи, що посвідчують повноваження судового представника

Відповідно до ст. 42 ЦПК повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути засвідчені такими документами: 1) довіреністю фізичної особи; 2) довіреністю юридичної особи або документами, що засвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Так, для вступу в процес представника, який діє на підставі договору доручення, він повинен пред'явити суду належним чином складену довіреність, що є документом, що уповноважує представника діяти від імені того, кого він представляє, і легітимує представника як такого перед судом.

Довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Вимоги до довіреності: 1) вона може бути виконана лише у письмовій формі; 2) вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо; якщо довіритель бажає, у довіреності можуть бути зазначені обмеження повноважень; 4) довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють, безпосередньо суду.

Повноваження представника у суді є відносним суб'єктивним правом представника здійснювати від імені особи, яку представляють, визначені процесуальні дії, які породжують правові наслідки безпосередньо для особи, яку представляють, в її відносинах із судом, і одночасно обов'язком здійснити зазначені дії для законного представника.

Варто враховувати той факт, що в цивільному процесуальному праві, на відміну від цивільного права, обсяг та зміст повноважень представника визначаються не волевиявленням сторони, а нормами ЦПК. Довіритель має право лише обмежити повноваження представника на певні процесуальні дії (ч. 2 ст. 44 ЦПК), які передбачені законодавством. Власне, факт наділення представника повноваженнями означає згоду довірителя на здійснення всіх процесуальних дій, які він сам міг би здійснити, крім тих, які ним обмежені.

30.Поняття процесуальних строків та їх значення, порядок обчислення.

Стаття 113. Поняття процесуальних строків

1. Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

2. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Стаття 114. Встановлення процесуальних строків прокурором, слідчим суддею, судом

1. Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.

2. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

Стаття 115. Обчислення процесуальних строків

1. Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.

2. При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години.

3. При обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку.

4. При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

5. При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.

6. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

7. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

1. 31. Види процесуальних строків, правові наслідки спливу строків.

За джерелом встановлення, процесуальні строки поділяються на два види:

1) встановлені законом. Це усі строки, встановлені для суду (судді). Наприклад, строк проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 129 ЦПК); строк призначення справи до розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК); строк розгляду справи (ч. 1 ст. 157 ЦПК) тощо. А також переважна більшість строків, що встановлюються для учасників цивільного процесу, наприклад, строки апеляційного оскарження (ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК); строк на касаційне оскарження (ч. 1 ст. 325 ЦПК); строк подання заяв про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК) тощо. Лише у тому випадку, коли процесуальні строки не встановлені законом, вони можуть встановлюватись судом. До даної категорії строків застосовується інститут поновлення.

2) встановлені судом. Дані строки встановлені для учасників цивільного процесу. Наприклад, строки подання доказів сторонами (ч. 1 ст. 131 ЦПК); строки для усунення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК) тощо. До даної категорії строків застосовується інститут продовження.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з днявідкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Недодержання процесуальних строків може призвести до певних наслідків для зазначених суб'єктів.

За способом визначення (ст. 67 ЦПК) строки поділяються на:

— нормативні, тобто встановлені законом, причому ці строки можуть бути як визначені, тобто конкретно зазначені в нормах ЦПК, так і не визначені:

— судові, тобто призначені судом (суддею). Можливість встановлення таких строків може бути передбачена в самій нормі закону або випливати з її змісту.

Перші встановлені як для суду, так і для осіб, що беруть участь у процесі, й мають імперативний характер — вони не можуть бути змінені за згодою сторін і суду; другі — установлені тільки для осіб, що беруть участь у процесі, і вони — якщо буде потреба — можуть бути змінені або продовжені самим судом.

32.Цивільна юрисдикція: поняття, види, правові наслідки недотримання правил цивільної юрисдикції.

Цивільна юрисдикція визначає коло справ, що підлягають розгляду та вирішенню в порядку цивільного судочинства

У теорії цивільного процесу виділяють такі види належності справи до цивільної юрисдикції суду: виключна, альтернативна (множинна), договірна.

Виключною називається така підвідомчість, відповідно до якої розгляд певної категорії цивільних справ належить до виключної компетенції суду. Зокрема, лише у порядку цивільної юридисдикції суду вирішуються справи про усиновлення дітей, про позбавлення батьківських прав (ст. 165,207 СК України).

Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд цивільної справи належить до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, трудові спори можуть розглядатись комісіями з Трудових спорів (КТС) або у судах.

Договірною буде підвідомчість, яка визначається взаємною згодою сторін. Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суди" сторони за взаємною угодою можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на вирішення третейського суду, за винятком спорів, передбачених ст. 6 цього Закону.

Виключною називається юрисдикція (підвідомчість), за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду (справи по позбавлення батьківських прав, справи про усиновлення тощо).

Множинна юрисдикція передбачає, що розгляд цивільних справ здійснюється судом та іншими юрисдикційними органами. Залежно від вибору юрисдикційного органу з кількох, яким справа підвідомча, чи недопущенні такого вибору множинна юрисдикція поділяється на альтернативну, договірну, імперативну і за зв'язком справ.

Альтернативна юрисдикція означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, спір про право може бути вирішений не тільки судом, але й третейським судом. Для передачі справи третейському суду потрібно волевиявлення двох сторін і висновок угоди про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис), який повинен бути в оформлений письмово. Закон встановлює правило, відповідно до якого громадяни можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Договірною є юрисдикція яка визначається взаємною угодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України від 11.05.2004 р. "Про третейські суди". У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України від 24.02.1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Доволі суперечливою є наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку "досудового вирішення спору". Однак Конституція України визнала можливість судового захисту без додержання попередньої досудової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. №9. Згодом у рішенні Конституційного Суду України у справі громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, що раніше прийнятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку.

33.Поняття та види підсудності цивільних справ.

При порушенні цивільних справ після позитивного вирішення питання щодо підвідомчості певної цивільної справи суду, важливою є проблема щодо того, який суд її буде розглядати. Для цього в цивільному процесі розглядається питання підсудності.

На сьогодні, відповідно до Закону України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів" судова система України складається:

1. місцевих судів;

2. апеляційних судів;

3. вищих спеціалізованих судів;

4. Верховного Суду України.

Підсудність - це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи й у даному конкретному суді цієї ланки. Перелік цих справ визначається з одного боку, нормами права, які визначають повноваження конкретного суду, а з іншого - характером і властивостями кожної окремо взятої цивільної справи.

На відміну від юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в сфері вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Тому підсудністю називається коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції даного суду.

Критеріями такого розмежування можна вважати:

1) завдання суду щодо розгляду та вирішення справи;

2) рід (категорію) справ;

3) вказівку суду.

1. Функціональна підсудність - компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні (ст. 107 ЦПК).

Територіальна підсудність - компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є: загальна, альтернативна, виключна, за зв'язком справ та за вказівкою суду.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем проживання фізичної особи, місцезнаходженням юридичної особи (ст. 109 ЦПК).

Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності не допускається.

34.Порядок передачі справи в інший суд

Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями: