Фізіологія вегетативної нервової системи

Вегетативна (від vegetativus – рослинна), чи автономна, нервова система іннервує переважно внутрішні органи: органи травлення, дихання, виділення, розмноження, кровообігу і залози внутрішньої секреції, тобто системи органів, з якими зв'язані вегетативні (рослинні) функції організму – обмін речовин, а також ріст і розмноження. Крім регуляції роботи внутрішніх органів, вегетативна нервова система здійснює трофічну іннервацію скелетної мускулатури й органів чуття – впливає на обмін речовин у цих органах і на збудливість рецепторів; та іннервацію рецепторів і самої центральної нервової системи.

Вегетативна нервова система, як і соматична, має периферичну і центральну части­ни. Центральна частина — вищі і нижчі центри симпатичного і парасимпатичного відділів. Вищі центри розташовані в гіпоталамусі, вони контролюються лімбічною системою (вісцеральним мозком); нижчі центри симпатичного відділу вегетативної нервової системи розта­шовані в грудному і поперековому відділах спинного мозку (у бічних рогах починаючини від І грудного то І-IV поперекового), парасимпатичного відділу — в стовбуровій частині головного мозку (довгастий, середній мозок) і в крижовом відділі (у бічних рогах II-IV крижових сегментів) спинного мозку.

Вся периферична частина вегетативної нервової системи (симпатичні і парасимпа­тичні нерви), являє собою двохнейронні шляхи. На відміну в соматичних нервів (чут­ливих і рухових), волокна яких на своєму шляху від ЦНС ніде не перериваються, двох­нейронні симпатичні і парасимпатичні нервові шляхи перериваються у вегетативних гангліях (вузлах). Ті нервові волокна, які відходять від ЦНС і закінчуються в гангліях, називаються преганліонарними, а ті волокна, що йдуть від клітинних тіл другого нейро­на, розташованого в гангліях, називаються постганліонарними (післявузловими). Оскільки симпатичні ганглії знаходяться біля хребта або на невеликій відстані від нього, то прегангліонарні волокна сим­патичних нервів коротші від постгангліонарних волокон. У парасимпатичних нервів, навпаки, прегангліонарні волокна довгі, постгангліонарні короткі. Парасимпатичні ганглії розташовані біля або в самих іннервованих органах.

В ганглії нейрони з'єднуються сипапсами. В усіх ганглієнарних синапсах медіато­ром служить ацетихолін. На закінченнях постгангліонарних волокон парасимпатичних нервів теж виділяється ацетилхолін, який збуджує діяльність клітин внутрішніх органів або проявляє гальмівний вплив (на діяльність серця). На закінченнях постгангліонарних волокон симпатичних нервів виділяється медіатор норадреналін, за винятком тих сим­патичних нервів, які іннервують потові залози і розширюють судини скелетних м'язів. В цих останніх двох випадках має місце дія ацетилхоліну, який виділяється в синаптичні щілини постгангліонарними волокнами симпачних нервів.

Нервові волокна, на закінченнях яких виділяється медіатор ацетилхолін, називають­ся холінергічними. Всі прегангліонарні волокна симпатичних і парасимпатичних нервів, постганглінарні волокна парасимпатичних нервів і постгангліонарні волокна частини симпатичних нервів є холінергічними. Нервові волокна, на закінченнях яких виділяється норадреналін, називаються адренергічними.

Субстанція клітини, що взаємодіє з норадреналіном, називається адренорецептором. Розрізняють два види адренорецепторів: альфа-адренорецептори і бета-адренорецеп- тори. В серцевому м'язі (міокарді) знаходяться бета-адренорецептори, в судинах та ін­ших органах — альфа-адренорецептори і бета-адренорецептори.

На відміну від симпатичних нервів парасимпатичні нерви са­мостійно не існують: всі парасимпатичні нервові волокна йдуть у складі окорухового, лицевого, язиково-глоткового, блукаючого і тазового нервів. Найбільшим з них є блукаючий нерв, який забезпечує своїми парасимпатичними волок­нами іннервацію бронхів, серця, стравоходу, шлунка, печінки, підшлункової залози, селезінки, нирок, тонких кишок і частину товстого кишечника.

Симпатична нервова система регулює роботу всіх органів і тканин організму. Парасимпатичні нерви не іннервують скелет­ну мускулатуру, центральну нервову сис­тему, наднирники, а також більшість судин, потові залози і гладкі м'язи шкіри одержують також тільки симпатичну іннервацію.

Дія симпатичних і парасимпатичних нервів щодо діяльності різних органів має протилежну спрямованість. Наприклад, при збудженні симпатичної нервової сис­теми збільшується частота і сила серце­вих скорочень, звужується більшість су­дин, послаблюється тонус і перистальтика (рухова діяльність) шлунково-кишкового тракту, розширюються бронхи і зіниці очей. При збудженні парасимпатичної нервової системи, навпаки, зменшується частота і сила серцевих скорочень, посилюється перистальтика і підвищується тонус шлунка і кишечника, звужуються бронхи і зіниці. Активація парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи сприяє спорожнюванню порожніх органів (жовчного міхура, сечового міхура, прямої кишки). Симпатична нервова система забезпечує підтримку сталості складу внутрішнього середовища організму (гомеостазу). Наприклад, при зниженні рівня цукру в крові збудження симпатичної нервової системи приводить до збільшення активності мозкової речовини наднирників і виділенню адреналіну. Током крові гормон доставляється до печінки і сприяє переходу глікогену в глюкозу, що надходить у кров, і рівень цукру відновлюється.

Вегетативні сплетення. Ці сплетення розташовуються по ходу артерій, біля внутрішніх органів і в їхніх стінках. Найбільше вегетативне сплетення знаходиться в черевній порожнині біля черевного стовбура і називається черевним сплетенням. В утворенні його беруть участь гілки грудних, поперекових симпатичних вузлів і обох блукаючих нервів. До складу черевного сплетення входять також нервові вузли, що складаються із симпатичних нейронів (черевні вузли). Гілки черевного сплетення розходяться променеподібно (тому іноді це сплетення називають сонячним) у різних напрямках і беруть участь в утворенні сплетень, розташованих по ходу інших артерій черевної порожнини (наднирникове, ниркове, печінкове, шлункове сплетення й ін.).

Метасимпатична система.

Представлена нервовими сплетіннями у стінках стравоходу, шлунка та кишечника. Ці сплетіння за локалізацією розділяють на підсерозні, міжм'язеві та підслизові. Всі вони сполучені між собою і дозволяють шлунково-кишковому тракту працювати до певної міри автономно по відношенню до інших відділів нервової системи.