Членування мовного потоку

Звукові одиниці фонетики діляться на: сегментні (лат. segmentum - відрізок) і суперсегментні (надсегментні) (лат. super - зверху, над + segmentum).

Сегментними одиницями називають такі, які розміщені в лінійній послідовності. Мовлення становить потік звуків, звуковий ланцюг, який членується на відрізки, окремі одиниці, що виділяються різноманітними фонетичними засобами. Такими одиницями є звук, склад, фонетичне слово, фонетична синтагма, фраза. Базою для їх виділення служать передовсім смислові зв'язки.

Звуки вимовляються один за одним і вважаються найменшою сегментною одиницею. Зі звуків складаються більш складні сегментні одиниці. Кожна наступна за величиною складається з дрібніших: склад — зі звуків, фонетичне слово — зі складів, фонетична синтагма - із фонетичних слів, фраза - із синтагм. Це стає можливим завдяки суперсегментним одиницям, які нашаровуються на сегментні та об'єднують їх у єдине ціле. Такі одиниці забезпечують звукову цілісність слова. До суперсегментним одиниць належать наголос та інтонація. Якщо сегментні одиниці (наприклад, звуки) можуть бути виділені з крупніших одиниць і вимовлятися окремо, то суперсегментні одиниці вимовлятися окремо не можуть.

Мовний акт здійснюється складною системою органів, в якій головна, провідна роль належить діяльності головного мозку. Мовний апарат складається з двох тісно пов'язаних між собою частин: центрального (або регулюючого) мовного апарату і периферичної (або виконавчого)

3. Будова мовного апарату.

Апарат мовлення складається з трьох груп органів, з трьох поверхів.

1. Дихальні органи, нижній поверх апарату мовлення, включають легені і дихальне горло (трахею). Нижня частина трахеї розділяється на дві бронхи, які йдуть у легені, розгалужуючись на більш дрібні трубки, які закінчуються альвеолярними ходами. Процес дихання здійснюється м'язами діафрагми і ребер. При вдиханні м'язи скорочуються, піднімаючи ребра і опускаючи діафрагму. Об'єм легенів збільшується, і відбувається вдих. При видисі м'язи послаблюються, об'єм легенів зменшується і повітря витискається з них через дихальний тракт. Утворюється повітряний струмінь, який служить матеріалом для витворення звука у верхніх поверхах апарату мовлення.

2. Гортань становить собою верхню, розширену частину трахеї і містить голосовий апарат. Каркасом для нього служать персневидний (знизу) і щитовидний (зверху) хрящі, що виконують охоронну функцію. На внутрішніх стінках щитовидного хряща — дві еластичні голосові зв'язки. Напружені голосові зв'язки, подібно до натягнутих струн, під великим тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голосу різної сили і висоти. Розслаблені голосові зв'язки не мають такої здатності.

Отже, основна функція гортані полягає в голосоутворенні. Голосові зв'язки можуть утворювати й шепіт, якщо при проходженні повітря вони зімкнені, але залишається невелика щілина між пірамідальними хрящами, протискуючись крізь яку, повітря утворює шум, характерний для шепітних звуків. Звук, що виходить безпосередньо з гортані, ще є нечленороздільним — це один звук, а не різні звуки. Це ще ніби звукове “ тісто", з якого мають бути "виліплені" різні окремі звуки. Втім, деякі звукові варіації беруть початок і в самій гортані: 1) шепіт (повітряний струмінь проходить переважно між черпаловидними хрящами), 2) фальцет (неприродно високий голос, при якому перенапружені голосові зв'язки розходяться тільки в передній своїй частині), 3) гортанні чи ларингальні звуки (існують глухі щілинні, глухі й дзвінкі проривні гортанні приголосні, а також особливі абруптивні приголосні деяких кавказьких мов, при утворенні яких паралельно із зімкненням в роті твориться зімкнення між голосовими зв'язками).

3. Надгортанні порожнини складаються з порожнин глотки, ротової і носової. Разом вони називаються ще надставною трубою. Порожнина глотки (гр. “ фаринкс", звідки термін — фарингальні звуки) розміщена зразу ж над гортанню. Верхня її частина називається носоглоткою, а середня — зівом. Порожнина глотки з'єднується з ротовою, а вище — з носовою порожниною. Всі три порожнини є резонаторами звуків. Найважливішим органом для утворення звуків є ротова порожнина. Вона являє собою резонатор, обсяг і форма якого змінюються завдяки рухові і зміні позиції Незмінна носова порожнина використовується при творенні лише невеликої кількості носових (нозалізованих) звуків — як приголосних (м, н), такі голосних. Носові голосні є, наприклад, у польській мові, у французькій та ін. При утворенні носових звуків носова порожнина лише підключається як додатковий резонатор до двох інших порожнин. Ротова ж порожнина завдяки своїй великій змінності є місцем творення панівної більшості звуків усіх мов, використовуючись і як резонатор, і як джерело різноманітних шумів.

Всі органи мовлення діляться на активні, що є рухомими, і пасивні, нездатні до переміщень.

До активних органів мовлення належать легені, голосові зв'язки, язик, м'яке піднебіння, язичок і губи. В деяких випадках активною стає також задня стінка зіва. Зокрема вона є активною при утворенні українського фарингального звука г (голова, голос).

До пасивних органів належать зокрема зуби, альвеоли, тверде піднебіння, носова порожнина.