Процес спілкування. Види спілкування

Під час вивчення будь-якого об'єкта проводять його класифікацію. Класифікують і спілку­вання. Доцільно подати одну з найбільш прийнятних схем такого процесу:

1. За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування контактне та дистантне.

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є си­туація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніка­нти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо.

2. За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розріз­няють спілкування безпосереднє (пряме) – опосередковане (непряме).

Для прямого спілкування – це зазвичай розмова, бесіда, допо­відь і т.п.

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, че­рез книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: ра­діо-і телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, теле­фонні станції і т.п., а також армію робітників, які їх обслуговують.

3. За формою існування мови розрізняють спілкування усне та письмове.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксо­ваним. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уто­чнень.

4. З погляду змінної та постійної позиції розрізняють таке спілкування: діалогічне та монологічне.

5. За кількістю учасників розрізняють спілкування: міжособистісне (особисте) й масове.

7. З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування: приватне та офіційне.

Вимоги до усного ділового мовлення

Істинне красномов­ство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше. Отже, багато говорити і багато сказати — поняття не тотожні.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1). Точність у формулюванні думки, недвозначність.

2). Логічність.

3). Стислість.

4). Відповідність між змістом і мовними засобами.

5). Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

5). Відповідність між мовними засобами та стилем викладу.

6). Вживання сталих словосполучень.

7). Різноманітність мовних засобів.

8). Нешаблонність у побудові висловлювання.

9). Доречність.

10).Виразність тощо.

Необхідно, щоб ці вимоги ґрунтувалися на знанні літера­турної норми і чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного стилю, доречності вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, й ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення — це розмовно-літературне мовлення, що набли­жається до мовлення писемного.