Тема 5. Міжнародна торгівля: суть, структура, показники

1. Суть міжнародної торгівлі та основні підходи до неї.

2. Основні показники міжнародної торгівлі.

3. Структура міжнародної торгівлі.

4. Міжнародна торгівля послугами.

 

Рекомендована література:

7. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 49-56.

8. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - с. 108-147.

9. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 79-111.

10. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 85-91.

11. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 85-97.

 

1. Міжнародна торгівля - історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами. Лише наприкінці XX століття провідну роль в системі міжнародної економіки почали відігравати різноманітні форми фінансових операцій. Але значення міжнародної торгівлі і тепер дуже суттєве.

Як категорія міжнародна торгівля являє собою сукупність міжнародних товарно-грошових відносин, що відтворюють обмін продуктами праці між продавцями та покупцями різних країн. Її реальний зміст розкривається через поняття “зовнішня торгівля”. Зовнішня торгівля – це частина сфери обміну, яка пов’язана з переходом продуктами праці національних кордонів і в якій беруть участь резиденти різних країн. Сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу позначає поняття “міжнародна торгівля”.

На частку торгівлі припадає приблизно 80% всього обсягу міжнародних економічних відносин. Протягом останніх п’ятдесяти років обсяги світової торгівлі швидко зростали і їх середньорічні темпи росту в 1,5 рази перевищували темпи росту світового обсягу виробництва. В результаті, з одного боку, зовнішня торгівля стала потужним фактором економічного росту, а з іншого боку, значно зросла і залежність країн від міжнародного товарообміну.

Таким чином, міжнародна торгівля - поняття, яке має два рівні визначення:

1) абстрактний (рівень категорії) – сукупність відносин;

2) конкретний – сукупність товарообмінних операцій країн світу.

Виділяють також два підходи до визначення сутності міжнародної торгівлі:

1) операційний підхід, згідно якого міжнародна торгівля - це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб’єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, ліцензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно-імпортної операції, а об’єктом, відповідно, будь-яка операція з експорту чи імпорту.

2) державно-політичний підхід, згідно якого міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру.

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни, розвиваючи спеціалізацію, можуть підвищувати продуктивність наявних ресурсів і таким чином збільшувати обсяг вироблених товарів і послуг та підвищувати рівень добробуту. При цьому важливим поняттям є виграш від торгівлі або економічний ефект (виробничий та споживчий), який отримує кожна країна, що бере участь у зовнішньоторговельних відносинах, за умови своєї спеціалізації на торгівлі тим товаром, у виробництві якого має порівняльні переваги. Тобто, зовнішня торгівля доцільна тоді, коли вона приносить який-небудь виграш. Він може бути отриманий на рівні країни, споживачів, міжнародної фірми, вітчизняної імпортоконкуруючої фірми.

 

2. Основними показниками зовнішньої торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, торговельний баланс.

Експорт (від лат. exportare –„вивозити”) – вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т.ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення. Згідно з фіксацією митною статистикою в обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:

1) вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні;

2) вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням;

3) реекспорт – вивезення товарів, раніше ввезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо;

4) тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо);

5) постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв’язків.

Імпорт (від лат. importare – „ввозити”) – ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т.ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення. У більш широкому розумінні в обсяг імпорту входять:

1) ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку;

2) реімпорт – зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди;

3) імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон;

4) тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари;

5) імпортне постачання продукції в рамках ТНК.

Зовнішньоторговельне сальдо (від італ. – „залишок”) – різниця між вартістю експорту та вартістю імпорту. Позитивне сальдо свідчить про активний зовнішньоторговельний баланс країни, негативне - про пасивний. Більшість регіонів та країн світу має негативне сальдо. Серед країн, які останніми роками мали позитивне сальдо відомі Німеччина, Франція, Японія, Канада.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі або зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту країни (вартісний обсяг – розраховують у поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів; фізичний обсяг – розраховують, оперуючи постійними цінами на певну дату або період, що дає змогу відтворити реальну динаміку зовнішньоторговельних процесів). Цей показник характеризує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності країни в цілому.

На відміну від зовнішньоторговельного, світовий товарооборот обчислюється як сума обсягів експорту всіх країн світу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB – Free on Board („вільний на борту судна”), за якою продавець зобов’язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (CIF – Cost, Insurance and Freight („вартість, страхування і фрахт”); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків. За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для перевезення і страхування вантажів.

Торговельний баланс відноситься лише до сфери торгівлі товарами та послугами. Якщо надходження якоїсь країни не дорівнюють її виплатам, то спостерігається так званий „gap” (англ. – „прогалина”) у зовнішній торгівлі цієї країни. Активне сальдо торговельного балансу багато країн світу використовують для створення своєї „другої” економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається ознакою слабкості зовнішньоекономічних позицій країни.

Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівняння.

Вартісний обсяг розраховують у поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів. Використання поточних цін і поточних валютних курсів вводить до обчислення вартісного обсягу монетарний фактор. В ньому фіксуються інфляційні процеси, кон’юнктура національних та світових валютних і товарних ринків. Через це вартісний обсяг торгівлі, як показник зовнішньоторговельного обороту, не дає повної і реальної характеристики динаміки міжнародної торгівлі. В цьому випадку більш коректним є вживання показника фізичного обсягу торгівлі.

Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках). Розраховуючи фізичний обсяг торгівлі, оперують постійними цінами на певну дату або період. Це дає змогу відтворити реальну динаміку світових процесів.

 

Для оцінки масштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжнародної торгівлі доцільно використовувати систему показників, яка складається з 6 груп:

1. Абсолютні показники: експорт (реекспорт); імпорт (реімпорт); зовнішньоторговельний оборот (ЗТО); “генеральна” торгівля (ЗТО з урахуванням вартості транзитних товарів, перевезених через територію країни); “спеціальна” торгівля (зумовлена існуванням двох систем обліку товарів у статистиці ЗТ: 1) спеціальної системи обліку для деяких видів товарів (в експорті: національний експорт, вивезення товарів після переробки під митним контролем, націоналізовані товари; в імпорті: товари, ввезені для внутрішнього споживання, для переробки під митним контролем, для переробки на приписних митних складах); фізичний обсяг зовнішньої торгівлі (оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін);

2. Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту, географічна структура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного обороту на душу населення; експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельного балансу; сальдо балансу послуг та некомерційних операцій; сальдо балансу з поточних операцій;

- індекс “умови торгівлі” (відношення експортних цін країни до її імпортних цін),

5. Показники динаміки.

6. Показники зіставлення.

 

3. Окрім згаданих показників, стан міжнародної торгівлі характеризує її структура. Визначають географічну і товарну структуру міжнародної торгівлі.

Географічна структура міжнародної торгівлі – це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, створеними за територіальною або організаційною ознакою, що сформувалась під впливом поглибленого МПП і розвитку науково-технічної революції.

а) територіальна географічна структура узагальнює дані про масштаби міжнародної торгівлі країн, що належать до однієї частини світу або до укрупненої групи країн (розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою);

б) організаційна географічна структура узагальнює дані про міжнародну торгівлю або між країнами, що належать до інтернаціональних торгівельно-політичних об’єднань, або торгівлю між країнами, що виділені у певну групу за вибраним критерієм (країни-експортери нафти, країни - цілковиті боржники тощо).

Перше місце за обсягом торгівлі на світовому ринку посідає Західна Європа - понад 2/5. Друге місце належить азіатському регіону. Азіатські НІК - Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а також Китай, Малайзія, Індонезія - входять до однієї групи 30-ти країн - лідерів світової торгівлі. Третє місце за обсягом зовнішньоторговельних операцій припадає на північноамериканський регіон (США і Канада).

Товарна структура зовнішньої торгівлі формується під впливом конкурентних переваг, які має національне господарство країни. Конкурентні переваги існують тоді, коли у країні ціни на товари, якими вона торгує на міжнародних ринках, нижчі від світових, тобто якщо диференціація внутрішніх і світових цін є на користь перших. В основі диференціації - різні витрати виробництва. Вони можуть бути зумовлені:

1) природними конкурентними перевагами (кліматичні умови, родючість ґрунтів, наявність природних ресурсів тощо), що, так би мовити, дані ззовні;

2) набутими конкурентними перевагами (науково-технічний та економічний потенціал країни, виробничий апарат, масштаби й серійність виробництва, виробнича та соціальна інфраструктури, масштаби науково-дослідних робі), що відображають рівень економічного та науково-технічного розвитку країни і визначають конкурентні переваги, що були надбані в процесі розвитку національного господарства.

У товарній структурі світової торгівлі переважає торгівля товарами. На початок ХХІ ст. на неї припадало 80% світового експорту. Оскільки найбільшими торговцями на світовому ринку є промислово розвинуті та нові індустріальні країни, структура міжнародної торгівлі товарами має всі ознаки їх поведінки як продавців. Тому в ній найбільшу питому вагу має торгівля продукцією обробної промисловості - понад 70%. На інші товарні групи припадає незначна частка: продукція сільськогосподарського виробництва - 11%, енергоносії - 9%, метали та мінерали - 2 %. У структурі послуг найбільші частки мають подорожі (32-33%) і транспорт (24-28%).

За своєю внутрішньою структурою зовнішня торгівля також не є однорідною. Критерії виділення окремих видів торгівлі - походження та призначення товарів. Найпоширенішими видами торгівлі є:

· генеральна торгівля - торгівля товарами, виробленими у даній країні;

· спеціальна торгівля - торгівля товарами (сировиною або напівфабрикатами), які підлягають подальшій переробці в іншій країні та поверненню до даної країни;

· транзит - рух товарів через територію даної країни до іншої, за якого товари не зазнають додаткової обробки або переробки в країні, через яку слідують;

· реекспорт - вивезення за кордон раніше ввезеного до даної країни товару без його будь-якої додаткової обробки;

· реімпорт - ввезення з-за кордону раніше вивезеного з даної країни товару без його будь-якої додаткової обробки;

· компенсаційна торгівля - торгівля товарами, яка передбачає зустрічні зобов’язання експортерів закупити в імпортерів продукцію на частину вартості або повну вартість експорту;

· тимчасове вивезення до іншої країни товарів даної країни (участь в аукціонах, ярмарках, виставках тощо) з їх наступним поверненням або вивезення тимчасово ввезених з інших країн товарів (з аналогічною метою);

· поставки продукції в межах ТНК.

Міжнародна торгівля може відбуватися на платній та безоплатній основі. Торгівля на платній основі має місце тоді, коли країна, що отримує продукцію з-за кордону, покриває її власнику всі витрати. Торгівля на безоплатній основі - це передусім різні дарунки, гуманітарна допомога, обмін досвідом, обговорення та прийняття загальних рішень та ін. Незважаючи на зростання обсягів торгівлі на безоплатній основі, домінуючою залишається платна. Міжнародний обмін товарами здійснюється шляхом проведення комерційних операцій, які являють собою сукупність дій щодо підготовки, укладання та виконання торговельної угоди. Міжнародна торговельна угода має правову форму і являє собою договір купівлі-продажу товарів або послуг між двома або декількома партнерами, які перебувають в різних країнах. Міжнародною вважається і торговельна угода, укладена між сторонами однієї національної належності, але за умови, що їх підприємства знаходяться на територіях різних країн.

До товарів, крім матеріальної продукції, або “видимих” благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці - патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші “невидимі” блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Будь-якій державі для успішного функціонування на світовому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру - систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо). Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов’язково спеціалізованими). Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу.

 

4. Розвиток міжнародного ринку товарів обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає значне місце в економіці держав світу. Так, частка послуг у ВВП розвинутих країн становить зараз близько 70%, а країн, що розвиваються, - 55%. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60% працюючих.

Світовий ринок послуг являє собою сферу обміну послуг між країнами. Поряд зі світовими товарними ринками він є невід’ємною частиною міжнародних економічних відносин. Предметом обміну на цьому ринку є послуги. Вони є результатом функціонування найважливіших сфер людської діяльності: науки, техніки, виробництва, керування.

Послуги і торгівля ними якісно відрізняються від товарів і торгівлі товарами. Головні характерні риси послуг:

1) їх не можна побачити і відчути на дотик, на відміну від товарів;

2) вони не піддаються збереженню;

3) торгівля послугами пов’язана з їх виробництвом;

4) експорт послуг означає надання послуги іноземцю, тобто нерезиденту, навіть якщо він знаходиться на митній території країни.

Однак вищенаведений опис характеристик має обмеження. Деякі послуги можна побачити (наприклад, звіт консультанта на дискеті), деякі з них зберігаються (наприклад, система телефонного автовідповідача).

Різниця між товарами і послугами полягає також в тому, яким чином уряд надає захист власному виробнику. Якщо виробничі галузі промисловості відгороджуються через встановлення тарифів, кількісних обмежень тощо, то сфера послуг відгороджується головним чином національними нормативами і правилами відносно прямих іноземних інвестицій і участі іноземних постачальників послуг в діяльності національних підприємств.

Міжнародні організації систематизують і класифікують послуги, які є предметом міжнародної торгівлі. Міжнародним валютним фондом розроблений посібник зі складання платіжного балансу, в якому представлений склад послуг, що входять у рахунок поточних операцій. Цим посібником користуються практично всі країни світу. Класифікація послуг, яка прийнята МВФ, показує платежі між резидентами та нерезидентами і містить 11 секторів:

Світовий банк класифікує послуги за укрупненими угрупуваннями, при цьому до числа послуг включається рух доходу. Послуги поділяються на дві групи:

І група - факторні послуги, до яких відносяться платежі, що виникають у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва - капіталу, робочої сили (доходи на інвестиції, ліцензійні платежі, заробітна плата, виплачувана нерезидентом тощо).

ІІ група - нефакторні послуги, до яких відносяться інші види послуг (транспорт, подорожі, інші нефінансові послуги), не пов’язані з факторами виробництва

Світовою організацією торгівлі в Генеральній угоді про торгівлю послугами запропонована класифікація послуг по 12 секторах (1. Комерційні послуги; 2 Послуга зв’язку; 3. Послуги з будівництва та суміжні інженерні послуги; 4. Послуги дистриб’юторів; 5. Послуги у сфері освіти; 6. Послуги з охорони довкілля; 7. Фінансові послуги; 8. Послуги у сфері охорони здоров’я та соціальній сфері; 9. Послуги, пов’язані з туризмом; 10. Послуги з організації відпочинку, культурних та спортивних заходів; 11. Транспортні послуги; 12. Інші послуги, які не зазначені вище) і 155 підсекторах.

Послуги на міжнародному рівні надаються із застосуванням чотирьох способів, зокрема:

1) транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації (консультації по телефону або по факсу, постачання послуг поштою, переказ грошей через банки) чи послуги, вкладені в товари (технічний звіт консультанта, програмне забезпечення на дискеті), транспортні послуги;

2) споживання за кордоном, тобто переміщення споживачів до країни експорту. Постачальник не переміщується (туризм, освіта, медичні послуги в лікарні іншої країни, послуги з ремонту суден, якщо судно однієї країни відправляється до іншого для ремонту);

3) комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги (відкриття філії чи дочірньої компанії). Постачальник послуг переміщується, а споживач не переміщується (наприклад, прямі іноземні інвестиції, тимчасова трудова міграція, банківська послуга, що надається через філію чи відділення іноземного банку);

4) присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг (наприклад, гастролі театрів, артистів, лекції професорів університетів, послуги архітекторів, юристів, подорожування іноземного консультанта до країни для надання консультаційних послуг).