Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Правова регламентація застави як способу забезпечення виконання зобов’язань здійснюється:

· ЦК України (параграф 6 гл. 49);

· Законом України «Про заставу»

· Законом України «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом.

Забезпечувальна сила застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Ознаки застави:

Ø ефективно стимулює боржника до належного виконання своїх зобов'язань (через побоювання втрати майна, що є предметом застави);

Ø забезпечує виконання будь-якої дійсно існуючої або майбутньої вимоги, що не суперечить законодавству України;

Ø застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання.

Тобто у випадку припинення основного зобов’язання з будь-яких підстав припиняється і забезпечувальне зобов’язання згідно з договором застави;

Ø предметом застави можуть бути майно та майнові права, а саме:

● наявне майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення;

● майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо);

● майно (плоди, продукція, доходи), одержане від використання заставленого майна у випадках, встановлених договором;

● товари в обороті або в переробці підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх
структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації.

Згідно зі ст. 40 Закону «Про заставу» до товарів в обороті та переробці належать:

- сировина;

- напівфабрикати;

- комплектуючі вироби;

- готова продукція тощо.

Ø предметом застави не можуть бути:

Згідно ч. 5, 6 ст. 576 ЦК:

· культурні цінності, що є об’єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

· пам’ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації;

· вимоги, які мають особистий характер;

· інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про заставу»:

· об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про приватизаційні папери»^[4]:

· приватизаційні папери, які не можуть бути використані як застава для забезпечення платежів або кредитів.

Дії щодо предмета застави:

● заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 579 ЦК);

● ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 580 ЦК);

● у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави (ч. 2 ст. 580 ЦК);

● якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму (ст. 581 ЦК). У свою чергу, згідно зі ст. 10 Закону України «Про заставу» погоджена сума не повинна перевищувати ринкову вартість предмета застави. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика;

● у випадках, встановлених договором або законом, заставодавцем разом із заставодержателем може бути здійснена оцінка предмета застави. При цьому ціна мас визначатися відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення застави, але договором або законом може бути встановлено інший порядок такої оцінки;

● володіння, користування та розпорядження (ст. 586 ЦК);

● звернення стягнення (ст. 590 ЦК);

● реалізація предмета застави (ст. 591 ЦК).

Ø існує два види застави: іпотека та заклад.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Нерухоме майно (нерухомість) – земельні ділянки, а також
об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з
нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх
призначення.

У свою чергу, згідно з ч.1 ст. 44 України «Про заставу» заклад – застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

Ø виникає на підставі договору, закону або рішення суду;

Ø право застави виникає:

· з моменту укладення договору застави;

· з моменту нотаріального посвідчення договору застави (коли він підлягає нотаріальному посвідченню);

· у момент передачі предмета застави заставодержателю, якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен бути у нього.