Міжнародна підсудність: поняття, види та способи визначення

Тема 7. Міжнародний цивільний і арбітражний процес

1.Поняття й предмет міжнародного цивільного процесу.

2.Міжнародна підсудність: поняття, види та способи визначення.

3.Цивільні процесуальні права та обов’язки іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних підприємств і організацій в Україні.

4.Визнання та надання дозволу на виконання іноземних судових рішень.

5.Поняття і правова природа міжнародного комерційного арбітражу.

 

Поняття й предмет міжнародного цивільного процесу

У науці МПрП під міжнародним цивільним процесом розуміють систему правових норм щодо порядку розгляду і вирішення національним судом цивільної справи, ускладненої іноземним елементом, порядку здійснення процесуальних дій і виконання судових рішень, доручень і постанов інших органів іноземної держави.

До міжнародного цивільного процесу відносять: вирішення цивільних справ з іноземним елементом в державних судах; вирішення справ у міжнародному комерційному арбітражі; нотаріальне провадження у справах з іноземним елементом; направлення судових доручень та виконання доручень іноземних судів; визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

Державні суди України застосовують у своїй діяльності виключно процесуальне законодавство України, на відміну від матеріальних норм іноземного законодавства, які вони можуть використовувати у визначених законом випадках при вирішення конкретної справи.

Найбільш розповсюдженими міжнародними договорами, які торкаються міжнародного цивільного процесу є: Конвенція з питань цивільного процесу від 01.03.1954 р. (дата набрання чинності 26.06.1967 р.), Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 р. (дата приєднання 19.10.2000 р., дата набрання чинності 01.12.2001 р.), Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р. (СНД, ратифіковано із застереженнями Законом від 10.11.1994 р., набрання чинності 14.04.1995 р.) тощо. Важливу роль відіграють двосторонні договори про правову допомогу, укладені між державами. У них визначені спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, де передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.

 

Міжнародна підсудність: поняття, види та способи визначення

Міжнародна підсудність – це визначення компетенції національного суду конкретної держави з приводу розгляду і вирішення цивільної справи ускладненої іноземним елементом.

У кожній державі створена своя система судів, яка відрізняється як за юрисдикцією, так і за інстанційністю. Тому визначення підсудності спорів з іноземним елементом ускладнюється необхідністю ознайомлення із законодавством іншої держави ще в момент вирішення питання до якого суду спрямувати свої вимоги.

Приклад. У Франції виділяють суди загальної юрисдикції (цивільні трибунали і апеляційні суди) і судові установи особливої юрисдикції (комерційні суди, адміністративні суди). У Німеччині створені такі особливі суди: трудові, фінансові, патентні, адміністративні; у Японії – сімейні, у Канаді – податкові, у Великобританії – комерційний суд, торговий суд, морський суд, суд з питань технологій та будівництва; у США Федеральний суд з міжнародної торгівлі, Федеральний претензійний суд, податковий суд тощо. Цікаво, що комерційний суд у Великобританії розглядає спори з приводу міжнародної купівлі-продажу товарів та інших зовнішньоекономічних договорів тощо.

В Європі склалися дві інстанцій ні системи. По-перше, касаційна: справа розглядається послідовно у трьох інстанціях, і, по-друге, ревізійна: спір може проходити в чотирьох судових інстанціях. Перша система (рішення оскаржується в апеляцію і касацію) діє у Франції, Голландії, Англії і т.д., у той же час як друга (додається ревізійна або наглядова перевірка) є характерною для федеральних держав – в Німеччині і Росії. Слід підкреслити, що у державах з чотирьохступінчатою інстанційною системою спеціалізовані суди також утворюють особливу судову систему з верховним органом, який також є і четвертою судовою інстанцією.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК), законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 414 ЦПК України).

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених законодавством; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач – фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа – відповідач – місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Приклад. Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України (ч. 2 ст. 236 ЦПК).

Підсудність справ про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі - громадянину України, яка досягла шістнадцятирічного віку і проживає за її межами, у випадках, встановлених Цивільним кодексом, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України (ч. 2 ст. 242 ЦПК).

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (ч. 2 ст. 257 ЦПК).

Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст.111 ЦПК).

Справи про визнання шлюбу недійсним, про розірвання шлюбу між одним з подружжя - громадянином України та другим із подружжя незалежно від його громадянства, які проживають за межами України, підсудні судам України (ст. 63, 64 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначена виключна підсудність судам України, наприклад щодо справ про нерухоме майно; правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; спору, який стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України тощо.Ст. 124 ГПК України встановлено компетенцію господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій, і в ній, зокрема, зазначено, що господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо місцезнаходження відповідача на території України. Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими ст. 12-17 цього Кодексу. Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо: місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України; іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір. Приклад. У справі за позовом ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпропетровськ, до Фірми "System One LTD." (Латвія) про стягнення заборгованості за контрактом рішенням господарського суду Дніпропетровської області позов задоволено. Вирішуючи спір за законодавством України, господарський суд взяв до уваги, що п. 7.2 Контракту передбачено, що при виникненні спірних питань між сторонами контракту спір підлягає розгляду в господарському суді на території і з застосуванням законодавства країни за місцезнаходженням позивача. З огляду на наведене та норми Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 р. справа підлягала розгляду в господарському суді Дніпропетровської області за місцезнаходженням позивача. Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 р. Україна приєдналася до неї 19.10.2000 р., а набула чинності 01.12.2001 р.Вказана Конвенціязастосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном. Вона не застосовується, якщо адреса особи, якій необхідно вручити документ, невідома (ст. 1).Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках (ст. 3).Кожна Договірна Держава може здійснювати вручення судових документів особам, які перебувають за кордоном, без застосування будь-якого примусу безпосередньо за допомогою своїх дипломатичних або консульських агентів (ст. 8).Якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує:a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном,b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави,c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників,службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.Якщо прохання про вручення відповідає положенням цієї Конвенції, запитувана Держава може відмовити у виконанні такого прохання лише якщо вона вважає, що таке виконання порушить її суверенітет або безпеку.Така держава не може відмовити у виконанні прохання про вручення лише з тієї причини, що відповідно до її внутрішнього права вона має виключну юрисдикцію стосовно предмета справи, або що її внутрішнє право не дозволяє проведення судового процесу, у зв'язку з яким направлене прохання.Якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що:a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту (ст.15).