Тема 10. Політика доходів та оплата праці

1. Політика формування доходів населення.

2. Доходи – показники результатів економічної діяльності суб’єктів господарювання.

3. Трактування поняття “доход” в економічній літературі.

4. Рівень доходів членів суспільства як важливій показник їх добробуту.

5. Фактори, що безпосередньо впливають на величину доходів населення.

6. Раціональні форми політики доходів.

7. Політика доходів персоналу.

8. Сутність ціни праці як економічна категорія.

9. Залежність ціни праці в залежності від зміни динаміки вартості робочої сили і попиту й пропозиції на робочу силу.

10. Оплата праці як елемент витрат на виробництво.

11. Сутність заробітної плати як економічної категорії.

12. Організація заробітної плати й формування її рівня і їх зв'язок з питаннями забезпечення та зайнятості.

13. Функції заробітної плати і їх трактування в працях різних вчених.

14. Види, форми і системи оплати праці на підприємстві: номінальна і реальна заробітна плата.

15. Мінімальна заробітна плата.

16. Поняття тарифної системи оплати праці.

17. Формування фонду оплати праці на підприємствах.

18. Структура заробітної плати.

19. Джерела формування оплати праці.

 

1. Відомо, що вартість робочої сили є своєрідною основою всієї системи доходів від суспільної праці. При цьому політика доходів, що обирається державою, є важливою складовою загальної соціальної політики, оскільки показники доходів населення є визначальною характеристикою рівня життя та добробуту й одночасно економічною характеристикою.

Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Як макроекономічний показник доходи населення, структура їх формування та витрат характеризують систему розподільчих відносин країни, добробут її громадян, ступінь їхньої соціальної захищеності. Розподіл суспільного продукту відіграє виключно важливу роль не тільки у забезпеченні процесу суспільного відтворення, а й у формуванні потужних мотивів та стимулів до високопродуктивної праці. Розподільчі відносини, будучи похідними від відносин власності, прямо й безпосередньо впливають на соціальну структуру суспільства.

 

2. Доходи – показники результатів економічної діяльності суб’єктів господарювання.

Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Крім керівництва фірми і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, і передусім — податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю-продаж цінних паперів.
Дохід являє собою основне джерело формування фінансових резервів, як окремого підприємства, так і державного бюджету. Застосування доходу як ключового показника ефективності діяльності дає можливість встановити реальний економічний ефект від результатів діяльності кожного окремого підприємства.

Отже, дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, надання послуг та виконання робіт без врахування податку на додану вартість та акцизний збір.

3. Трактування поняття “доход” в економічній літературі.

Дохі́д — 1. Гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок якої-небудь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької і т. ін.)

2. Прирощення вартості підприємства за рахунок продажу товарів і послуг.

Дохід — це очікувана властивість об'єкта, яка є мотивом створення, виробництва, володіння, використання цього об'єкта. У побутовому використанні цей термін перекликається із терміном «оцінка», який у фінансах означає процес визначення ціни фінансового контракту. Фінансові контракти — це документи, які містять документальне чи електронне підтвердження боргового зобов'язання, права власності на акції, гарантії.

3. Для цілей бухгалтерського обліку доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

4. Це певна сума грошей, яку отримує фірма внаслідок продажу товарів і послуг

Чистий дохід — виручка від реалізації за вирахуванням ПДВ і акцизів.

 

4. Рівень доходів членів суспільства як важливій показник їх добробуту.

Центральне місце серед факторів, що визначають рівень життя, належить доходам, їх величині і диференціації. Саме доходи членів суспільства, домогосподарств є головним показником їх добробуту. Дохід визначає матеріальне і духовне життя людей, можливість відпочинку, освіти, підтримання здоров'я, задоволення духовних потреб. Дохід - це кількість грошових коштів, благ чи послуг, отриманих індивидом, юридичною особою або економікою в цілому за певний період часу. Це ті матеріальні блага, які є в розпорядженні осіб і використовуються ними для задоволення своїх потреб.

Найзагальнішим економічним показником рівня життя є ВВП на душу населення. Саме цей показник означає загальну кількість товарів та послуг, що, з одного боку, придбані для кінцевого споживання, а з іншого - становлять суму доходів усіх суб'єктів національної економіки. Тому обсяг ВВП на душу населення є найзагальнішим показником того рівня товарів та послуг, що виготовляються і споживаються в країні.

5. Фактори, що безпосередньо впливають на величину доходів населення.

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Фактори, що безпосередньо впливають на величину доходів населення можна класифікувати за трьома основними групами: економічні, соціальні, демографічні.

Основним чинником є грошові доходи населення. Їх величина залежить від ступеня розвитку суспільного виробництва і таких показників, як динаміка ВВП, обсяг промислової продукції та продуктивність праці. На величину та структуру доходів впливають і такі фактори, як розмір податків, рівень заощаджень населення, величина індексу споживчих цін, а також розмір неплатежів. Вплив перелічених чинників рівнозначний впливу зміни грошових доходів у їх реальних розрахунках.

Крім економічних факторів, процес формування доходів залежить від факторів соціального характеру - таких, як соціальна структура суспільства, а також політика держави у сфері становлення величини соціальних нормативів: величини прожиткового мінімуму, мінімальна заробітна плата і пенсії, а також розмір допомоги.

Формування доходів залежить також і від демографічної ситуації - чисельності населення, середнього віку та складу сім'ї, статево-вікового складу населення, міграції.

6. Раціональні форми політики доходів.

Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.

 

Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості, що зумовлені:

• соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни;

• ступенем і характером втручання держави в питання регулювання
заробітної плати;

• традиціями висновку колективних договорів;

• соціальною напруженістю у суспільстві.

Головним об'єктом усіх варіантів політики доходів є заробіток робітника в цілому, у тому числі ставка заробітної плати, оплата наднормових, соціальні виплати та інше. В країнах Західної Європи, як правило, політика доходів має на увазі безпосереднє обмежувальне регулювання всіх основних категорій доходів населення, що лежать в основі особистого і виробничого споживання. Політика доходів на практиці переважно впливає на рух тільки заробітної плати.

7. Політика доходів персоналу.

Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Крім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці, тощо.

На рівень трудової активності негативно впливає, за свідченням світової практики, як незначна, так і завелика диференціація доходів. Перша призводить до зрівнялівки, а друга — до соціальної несправе­дливості. В обох випадках рівень мотивації трудової діяльності низь­кий. Тому країни з розвинутою ринковою економікою, починаючи із середини XX століття, розпочали активний перегляд політики дохо­дів у напрямі забезпечення більшої соціальної справедливості.

Очевидним є зв'язок між структурою доходів працюючих та спонуканням їх до праці. Аналізуючи цей зв'язок, маємо зверну­ти увагу на те, що з-поміж багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце належить заробітній платі, через яку ве­личина необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, пов'язується з його працею. Практика господарю­вання країн з різним економічним устроєм переконливо свідчить, що чим більше необхідного продукту розподіляється поза меха­нізмом виплати заробітної плати, тобто чим менший обсяг необ­хідних для життя потреб задовольняється за рахунок трудового внеску, тим (за інших однакових умов) нижча роль заробітної плати як чинника-стимулятора. Зазначимо, що країни з розвину­тою ринковою економікою постійно відстежують частку заробіт­ної плати в сукупних доходах населення і проводять політику, спрямовану на підтримання її на достатньо високому рівні.

 

8. Сутність ціни праці як економічна категорія.

Серед найбільш популярних визначень ціни праці, відзначимо наступні:

- Витрати на виробництво товару (теорія вартості);

- Попит та пропозиція (теорія вільної ринкової конкуренції);

- Підсумок взаємодії праці, капіталу і землі (теорія трьох факторів);

- Цінність товару для споживача, кінцева в ряду по-требляют благ (закон граничної корисності) та ін

У конкретної економічної діяльності в якості ціни праці прийнято розглядати витрати капіталу перед-прінімателя (приватного, асоційованого, державного) на наймання трудящого, що включають:

- Витрати на відтворення робочої сили в процесі життєвого циклу на особисте споживання працівника і його сім'ї;

- Відшкодування підвищених витрат робочої сили особливого якості відповідно до вимог виробництва (складність, відповідальність, умови праці тощо);

- Підтримка зацікавленості працюючого в кращому виконанні дорученої йому роботи.

Ціна праці - це комплекс з декількох елементів: грошової заробітної плати (основної і додаткової), витрат на соціальне страхування та соціальне забезпечення (пенсії, допомоги), натуральної заробітної плати (виплати і пільги працівникам з фондів підприємств), податків на фонд оплати праці, входять до складу витрат підприємця на робочу силу.

 

9. Залежність ціни праці в залежності від зміни динаміки вартості робочої сили і попиту й пропозиції на робочу силу.

Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною.

Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим факторам виробництва та опосередковано відображає вплив інших чинників:

▪ чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси;

▪ можливості певної взаємозамінності живої праці та знарядь праці залежно від рівня цін на них;

▪ продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару.

Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між попитом і заробітною платою мають зворотний характер.

Величина пропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, на відміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер.

 

10. Оплата праці як елемент витрат на виробництво.

Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і зай­мають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші за ті, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов’язано із соціальними виплатами, які зобов’язані здійснювати підприємства відповідно до діючого законодавства.

Витрати на робочу силу мають різний характер зв’язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах (для фермерських господарств — оплата праці фермерів і постійних найманих працівників), розглядається ними як постійні витрати, і це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироблено і який прибуток одержує підприємство за наслідками господарської діяльності. Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної категорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою забезпечення для них необхідного фронту робіт, що сприяє повному використанню фонду їх робочого часу протягом року.

 

11. Сутність заробітної плати як економічної категорії.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім’ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору і використання трудового потенціалу.

При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

 

12. Організація заробітної плати й формування її рівня і їх зв'язок з питаннями забезпечення та зайнятості.

Заробітна плата — це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства, то питання організації заробітної плати і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.

Основою організації заробітної плати є тарифна система. Це сукупність нормативних документів, за допомогою яких установлюється рівень заробітної плати працівників залежно від умов її диференціації. Саме за допомогою тарифної системи розв'язується найскладніше завдання організації заробітної плати - здійснюється її диференціація залежно від ознак, що характеризують якість праці і кваліфікацію працівника. На основі тарифної системи визначають розмір заробітної плати з огляду на складність пралі, її умови (важкість, шкідливість, інтенсивність, привабливість) та кваліфікацію і відповідальність працівника. Цю функцію тарифна система виконує через свої структурні елементи.

 

13. Функції заробітної плати і їх трактування в працях різних вчених.

Функція заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців.
Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну.
Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму.
Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін.
Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції на рівні держави полягає в зв’язку платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства – в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції.
Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон’юнктурою.
Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати.
Крім вищезазначених функцій, які відображають сутність заробітної плати, розглядаються ряд інших: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення.
Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску.
Ресурсно-розміщувальна функція спрямована на оптимізацію розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах. У сучасних умовах, коли державне регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби.
Функція формування платоспроможного попиту населення. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних чинників – потреб та доходів суспільства, то з допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією.