2017-12-16
357
· Лікарські засоби для їх подальшого медичного застосування отримує головна/ старша медична сестра відділення ЛПЗ у головної/старшої медичної сестри (провізора) ЛПЗ за відповідно оформленими документами.
· Зберігання лікарських засобів у відділеннях ЛПЗ (маніпуляційний кабінет, медичний пост тощо) проводиться з урахуванням способу введення та з дотриманням вимог зберігання лікарських засобів.
· Наркотичні засоби, психотропні речовини зберігаються відповідно до вимог діючих нормативних актів, які регулюють їх обіг в Україні.
· Забороняється виготовлення, розфасування, зміна етикеток, перекладання лікарських засобів.
· Перевірка дотримання умов зберігання лікарських засобів у відділеннях проводиться уповноваженою особою ЛПЗ не менше одного разу на місяць, про що роблять запис у відповідному журналі.
Правила роздавання ліків для приймання всередину
Виконуючи призначення лікаря, медична сестра керується зошитом (журналом), що є на посту, або листками призначень лікаря.
|
|
|
Разові призначення (снотворні, препарати від головного болю) медична сестра виписує з історії хвороби.
Приймання більшості ліків пов’язане з часом прийняття їжі, а саме:
-натще приймають послаблюючі препарати, мінеральні води, жовчогінні трави;
-після їди приймають препарати, що подразнюють слизову оболонку травного каналу (бром, ацетилсаліцилову кислоту, препарати заліза), травні ферменти;
-перед їдою приймають шлунковий сік, лужні препарати, препарати, що діють на патогенну флору кишок (фталазол, імодіум);
-під час їди приймають травні ферменти, жовчогінні препарати, препарати заліза;
-у проміжках між їдою приймають усі індиферентні для функції травного каналу лікарські препарати (сульфаніламідні, антибіотики тощо);
-снотворні препарати дають у певний час перед сном.
4. Перед роздаванням ліків медична сестра повинна звірити етикетку на упаковці з призначеннями, перевірити термін придатності ліків, один раз на добу розкласти ліки згідно з їх прийманням. Вони розміщені у спеціальному ящику на пересувному столику.
5. Хворі приймають ліки тільки в присутності медичної сестри або лікаря.
6. Хворі, які самостійно пересуваються, приходять до поста медичної сестри самі і там одержують ліки; важкохворим медична сестра приносить ліки в палату та допомагає їх прийняти, дає запити кип’яченою водою з поїльника.
7. Водні розчини ліків, відвари дають хворим у градуйованих мензурках з мітками в 5, 10, 15 та 20 мл.
Спиртові розчини (наприклад, корвалол) відмірюють краплями в мензурку, наливають туди 10 - 15 мл води, змішують, дають випити хворому. Ці препарати обов’язково слід запити водою.
|
|
|
У листку призначень робиться відмітка про виконання.
Фізіотерапія - напрям медицини, який вивчає дію на організм людини штучно створених, природних, а також фізичних факторів і їх застосування з метою профілактики, лікування і реабілітації.
Фізичні чинники є самостійним методом лікування або найчастіше їх використовують у комплексі з іншими лікувальними засобами.
Механізм дії фізіотерапії на організм людини:сприятливий вплив на обмінні процеси в органах і тканинах, мікроциркуляцію і лімфообіг, що сприяє швидкому видаленню токсичних речовин із ділянки запалення, відновленню фізіологічної діяльності організму. Органом, що сприймає фізичний подразник, є шкіра, слизові оболонки, різні органи та тканини, безпосередньо ЦНС. Завдяки нервовим закінченням (рецепторам), механічні або теплові подразники сприймаються, а потім передаються у ЦНС, а далі по «руховим» нервовим шляхам імпульси передаються органам, які знаходяться в тому ж нервовому сегменті. Результатом такої дії, що називається рефлексом, є розширення капілярів і, як наслідок, посилення кровопостачання (гіперемія) тканин і ораганів.
Фізіотерапія чинить знеболювальну дію, здатність покращувати центральний, периферичний і регіонарний кровообіг, трофіку тканин, нормалізувати нейрогуморальну регуляцію та порушені реакції імунітету. Вона також стимулює функції органів і систем, має адаптогенний вплив.
У сучасній фізіотерапії виділяють такі розділи: електролікування, світлолікування, механолікування (масаж, лікувальна фізкультура), фізіофармаколікування (напр. електрофорез), водолікування, теплове лікування, аеролікування тощо.
Протипоказання для фізіотерапії:
1. Гіпертермічний синдром (гарячковий стан хворого при температурі тіла вище 38 ° С)
2. Геморагічний, гемолітичний, мієлопластичний синдроми
3. Епілептичний синдром
4. Синдроми серцевої, судинної, дихальної, ниркової, печінкової недостатності при декомпенсації.
5. Синдром кахексії.
6. Злоякісні та доброякісні пухлини.
7. Вагітність.
8. Гострі невідкладні стани.
Гірчичник - це листок щільного паперу розміром 8 х 12,5 см, прямокутної форми, з одного боку вкритий тонким шаром знежиреного сухого порошку з насіння гірчиці. Механізм дії: основою гірчичників є ефірне гірчичне масло, при контакті якого з водою температури 35 - 40 °С утворюється фермент мірозин, який подразнює шкіру і викликає гіперемію шкіри та підшкірної основи, що супроводжується відчуттям тепла та печіння. Унаслідок рефлекторної реакції виникає гіперемія прилеглих тканин. Окрім цього, гірчичники чинять відволікальну та знеболювальну дію.
Ознаки придатного гірчичника: має гострий запах, що підсилюється при змочуванні; гірчичний шар з нього не обсипається, при змочуванні теплою водою не відпадає. На кожному 10-му гірчичнику стоїть термін виготовлення, якого треба суворо дотримуватися. Термін придатності гірчичника складає 8 - 11 міс. Зберігати гірчичники слід у сухому прохолодному місці загорнутими у вощений папір, інакше їхній склад зміниться, і вони втратять свою подразнюючу дію.
Показання до застосування гірчичників: трахеїт, бронхіт, пневмонія, плеврит; гіпертонічний криз, приступ стенокардії, радикуліт, міозит.
Протипоказання: легенева кровотеча,злоякісні новоутворення, температура тіла вища 38оС, захворювання шкіри, порушення чутливості шкіри, алергічна реакція на гірчичну олію.
Оснащення: гірчичники, лоток з водою температури 35 - 40 оС, серветка, ковдра, пелюшка, водний термометр, рукавички, ємність із дезінфекційним розчином.
1.Пояснити пацієнту хід майбутньої процедури і отримати його згоду на проведення процедури
2. Вимити і висушити руки
|
|
|
3. Перевірити придатність гірчичників: гірчиця не повинна обсипатися з паперу і мати специфічний (різкий) запах. При використанні гірчичників, виготовлених за іншими технологіями (наприклад, пакетована гірчиця), п.З виключається
4. Пацієнта вкласти зручно в ліжку, звільнити місце для накладання гірчичників від одягу: при болю голови – потилицю, при гострому трахеїті – верхню частину грудини, при бронхіті та пневмоніях – між лопатками і під лопатками, при болю в серці – на ділянку серця, при гострих запальних процесах верхніх дихальних шляхів – литкові м’язи. Не можна накладати гірчичники на лопатки, хребет, грудні залози.
5. Оглянути шкіру пацієнта і визначити відсутність протипоказань до маніпуляції.
6. Налити в лоток гарячу (40-450С) воду
7. Змочити гірчичник гарячою водою, дати їй стекти. Щільно прикласти його до шкіри тим боком, на якому гірчиця
8. Повторити п. 7, розміщуючи необхідну кількість гірчичників на шкірі
9. Вкрити пацієнта пелюшкою, потім ковдрою
10. У разі появи стійкої гіперемії зняти гірчичники через 5-15 хв і покласти їх у лоток для використаних матеріалів. При більш тривалій дії гірчичників можливий хімічний опік шкіри з утворенням пухирів.
11. Змочити серветку в теплій воді і зняти зі шкіри залишки гірчиці
12. Витерти шкіру насухо. Допомогти пацієнту одягти спідню білизну, вкрити ковдрою та попередити, щоб він залишався в ліжку ще не менше ніж 20-30 хв
13. Викинути гірчичники. Вимити і висушити руки
14. Зробити відмітку про виконання процедури та реакцію на неї пацієнта у відповідній документації
Медична банка являє собою скляну посудину з потовщеними стінками та заокругленим дном об’ємом 30 - 60 мл. Діаметр отвору банки складає 5 см.
Механізм дії: дія банок ґрунтується на утворенні негативного тиску повітря, внаслідок чого в них утягується шкіра. Від швидкого припливу крові виникає не тільки сильне розширення кровоносних та лімфатичних судин, але й розрив кровоносних капілярів, що призводить до утворення дрібних крововиливів. Виникає рух крові з глибших ділянок організму в підшкірно жирову клітковину, що справляє відтягувальну дію. Таким чином, застосування банок викликає: 1) рефлекторне розширення кровоносних та лімфатичних судин; 2) посилення крово- та лімфообігу; 3) відтягування крові та лімфи від глибоко розташованих ділянок організму на периферію; 4) у місцях крововиливів у шкіру відбувається послідовне зсідання крові, а пізніше - розсмоктування продуктів її розпаду та аутолізу (саморозчинення). Усмоктування продуктів розпаду крові, що являють собою біологічно активні речовини, чинить стимулюючий вплив на кровотворення та імунну систему організму, підвищує обмін речовин подібно до дії аутогемотерапії і може викликати короткочасне підвищення температури тіла, яка, проте, швидко нормалізується. Це свідчить про те, що банки чинять загальну дію на організм, а саме: стимулюючу, протизапальну, розсмоктуючу, болезаспокійливу.
|
|
|
Показання: запальні процеси органів грудної клітини (пневмонія, плеврит, бронхит), радикуліт, міозит, міжреброва невралгія.
Протипоказання: температура тіла понад 38 °С, різко підвищена чутливість шкіри; зміни шкіри місцевого характеру; пухлини злоякісного і доброякісного походження (незалежно від локалізації пухлини та місця постановки банок); схильність до кровоточивості (гемофілія, тромбоцитопатія, ламкість судин); значне загальне виснаження; туберкульоз легенів; гнійні запалення легенів (абсцес, бронхоектатична хвороба, гангрена); септичний стан хворого, психічне збудження хворого, судоми.
У медичній практиці банки ставлять переважно на поверхні тіла, що не має складок, заокруглень та виступів, особливо кісткових, тобто там, де м’язовий та жировий шари товстіші, підшкірні судини менше розвинені. Найбільш придатними ділянками для постановки банок є спина, крім лопаток та хребта, бокова частина грудної клітки, у чоловіків — передня поверхня грудної клітки праворуч; сідниці, стегна. Необхідно пам’ятати, що ні в якому разі не можна ставити банки на хребет, ділянку серця, молочні залози у жінок, шию, обличчя, місця проекції нирок на спині. На спині відстань від банки до хребта з обох боків повинна складати не менше як 2 см.
Оснащення: медичні банки (10-20 штук), емальований лоток, флакон з 96% етиловим спиртом, вазелін, корнцанг з накрученою на нього ватою, сірники, вата, банка з водою.
Вимоги до приміщення, де ставлять банки. Температура повітря у приміщенні має бути у межах 20 - 23 °С, без протягів, підвищеної вологості.
Техніка постановки банок. Звичайно банки ставлять на ніч, щоб хворий добре відпочив після цієї процедури та перебував у сталих температурних умовах. Необхідно пам’ятати, що перед постановкою банок слід перевірити, щоб не було тріснутих банок з ушкодженими краями.
1. На біляліжковий столик ставлять великий чотирикутний емальований лоток, на якому мають знаходитися набір чистих сухих банок (15—20 шт.), флакон з 96%етиловим спиртом. Слід пам’ятати, що застосовувати ефір та інші горючі суміші категорично забороняється, бо вони дають великий факел, що може бути причиною опіку хворого та пожежі, а також неприємний запах, внаслідок чого може виникнути приступ бронхіальної астми.
2. Повністю звільняють від одягу ту ділянку тіла, на яку будуть ставити банки.
3. Хворого кладуть на живіт або на бік.
4. Готують шкіру хворого до постановки банок таким чином: шкіру, де будуть ставити банки, розтирають вологим рушником, насухо витирають. Якщо шкіра вкрита волоссям, її голять, миють теплою водою, насухо витирають рушником. Якщо у хворої (або хворого) на голові довге волосся, його підіймають догори якомога вище або зв’язують та накривають рушником.
5. Щоб краї банки щільно прилягали до шкіри, останню змащують тонким шаром вазелінової олії.
6. Щільно накручують вату на зонд або затискають її металевим затискачем і щільно накручують на нього.
7. Ватний тампон змочують спиртом. Щоб запобігти опікам шкіри, які можуть виникнути при стіканні з вати надлишків спирту, що горить, ватний тампон зі спиртом до запалювання треба віджати.
8. Вату зі спиртом (гніт) підпалюють. Зонд (затискач) з факелом тримають у правій руці, а банку в лівій якомога ближче (на відстані 7—10 см) до тіла хворого.
9. Миттєвим рухом руки обводять полум’ям внутрішню поверхню банки, щоб викликати в ній розрідження повітря.
Необхідно пам’ятати, що довго тримати полум’я у банці не можна, тому що може виникнути перегрів банки, внаслідок чого настає опік шкіри або банка тріскається та викликає поранення того, хто її ставить.
10. Миттєво банку всією окружністю ставлять до шкіри хворого.
Банки ставлять на відстані 2 - 3 см одна від одної, термін тримання їх на шкірі становить 10 - 15 хв.
11. Хворого зверху вкривають рушником та легкою ковдрою.
За рахунок розрідженого повітря, що утворилося всередині банки, банка присмоктується до шкіри хворого. Шкіра поступово втягується всередину банки (на 1 - 2 см), набуваючи темно: червоного кольору з крапковими крововиливами.
Необхідно знати, що при правильній постановці банок у хворого не повинно виникати неприємних, болісних відчуттів.
Техніка зняття банок. Щоб зняти банку, не викликаючи болю, треба лівою рукою трохи нахилити банку вбік. Вказівним пальцем правої руки злегка натиснути на шкіру біля краю банки. При цьому виникає щілина, повітря проникає всередину банки, і вона легко та безболісно відпадає.
Місце, де стояли банки, витирають сухим рушником, сухим ватним тампоном або марлевою серветкою. Надягають на хворого чисту суху білизну.
Ускладнення, що можуть виникнути при постановці банок, бувають двох видів.
І - патологічна реакція на банки, внаслідок чого можуть виникнути:
а) значне підвищення температури тіла. Хворому необхідно дати антипіретики (анальгін, димедрол), при наступній постановці банок слід тримати їх на шкірі удвічі менше;
б) відшарування верхніх шарів шкіри при її підвищеній чутливості (у хворого, якому банки ніколи не ставили) з утворенням кривавих пухирців. Пухирці змащують концентрованим розчином перманганату калію; вони швидко підсихають та загоюються.
II - порушення техніки постановки банок, внаслідок чого можуть виникнути:
а) опіки від нагрітих країв банки, які лікують за звичайною методикою;
б) багрові пухирі, заповнені кривавою рідиною від довгого тримання банок. Вони легко лопаються і можуть стати вхідними воротами для інфекції.
Зігріваючий компрес - це тривала теплова процедура, що являє собою лікувальну пов’язку з непромокаючим шаром, який затримує на місці його накладання випаровування та тепловіддачу.
Механізм дії. Рівномірне та тривале розширення судин веде до збільшення притоку крові не тільки до шкіри, а й до тканин та органів, які лежать глибше і розташовані за грудниною та черевною стінкою.
Протипоказання до накладання компреса. Гарячка з високою температурою тіла, алергічні та гноячкові захворювання шкіри, септичний стан хворого, гнійне ураження прилеглих органів, порушення цілості шкіри.
Позитивні сторони компреса. Не потребує частої зміни, як, наприклад, грілка. За бажанням хворий може не лежати в ліжку. Компрес може бути накладений на ділянки, де незручно або неможливо ставити банки, накладати гірчичники, грілку (шия, кінцівки тощо).
Зігріваючий компрес може бути сухий чи вологий. Вони відрізняються між собою тільки першим шаром: у першому випадку - це суха марля, а в другому - волога. Усі види компресів накладають тільки на чисту суху шкіру.
Вологий компрес. Для накладання вологого компреса необхідно взяти марлю, компресний (вощений) папір або клапоть поліетиленової плівки, вату, бинт, гарячу воду або 40 % етиловий спирт, або одеколон, або 9 % розчин оцту. Вологий компрес складається з чотирьох шарів, кожен з яких з метою герметизації, починаючи з нижнього шару і до верхнього, повинен бути на 2 - 3 см більшим за попередній.
Перший, нижній шар: змочують клаптик марлі необхідного розміру (6 - 8 шарів) у воді температури 25 - 30°С або 40 % етиловому спирті. Віджимають надлишки рідини.
Другий, герметизуючий, шар, складається з компресного (вощеного) паперу або клаптика поліетиленової плівки, його краї повинні бути на 2 - 3 см більшими, ніж краї попереднього шару.
Третій, утеплюючий, шар. Найчастіше для цього шару використовують вату. Він також має бути на 2 - 3 см більшим за попередній.
Четвертий, укріплюючий, шар. Це звичайна марлева серветка, більша за попередній шар на 2 - 3 см, яка при клеюється клеолом до шкіри, або марлевий бинт, яким компрес щільно прибинтовується.
Треба слідкувати, щоб прибинтовування не було надто слабким, бо тоді компрес буде зсуватися, що призведе до порушення його герметичності та зникнення теплозберігаючого ефекту, а також, щоб прибинтовування не було надто міцним, особливо на кінцівках, бо можна перетиснути кровоносні судини.Такий компрес тримають на хворому місці протягом 8—10 год, змінюючи його двічі на добу (вранці та увечері).
Ознаки правильно накладеного компресса: марля внутрішнього шару залишається вологою та теплою і через 8 - 12 год. Шкіра під компресом волога, тепла, злегка гіперемійована.
Після зняття компреса шкіру протирають теплою водою, потім сухим рушником досуха. Щоб не було мацерації, протирають шкіру 70 % етиловим спиртом. Через 2 -3 год компрес можна накладати знову. При виникненні мацерації шкіру протирають 70 % етиловим спиртом, у місці ушкодження присипають її цинковою присипкою або змащують цинковою маззю чи концентрованим розчином перманганату калію. Необхідно зробити перерву на 2—3 доби або застосувати сухий компрес.
Для підсилення дії вологого компреса слід використовувати грілку, покладену поверх компреса, різні мазі (Вишневського, вазелінову, міновазинову), жовч, димексид. У цьому випадку такий компрес можна назвати медикаментозним. Cпиртові компреси швидше висихають, ніж водяні. Тому їх треба змінювати через. кожні 4 - 6 год. Не слід накладати компрес на шкіру, змащену йодом, тому що виникає велика небезпека глибокого опіку або мацерації шкіри. Якщо компрес зсунувся, 1-й шар охолов та висох, його треба зняти та накласти новий компрес.
Особливості накладання компреса на різні ділянки тіла:
1. Компрес на грудну клітку: а) звичайний компрес, щоб не сповзав, треба закріпити за допомогою бинта і обов’язково перекинути його через одне плече або через обидва передпліччя навхрест;
б) зручним є застосування компреса у вигляді жилетки (на один бік) з внутрішнім шаром, що відстібується.
2. Компрес на шию (горло) при ангіні, трахеїті має вигляд стрічки завширшки6—8 см; довжина її відповідає окружності шиї.
3. Компрес на вухо (при негнійних запаленнях середнього вуха): перші З шари накладають на соскоподібний відросток, а 4-й, фіксуючий, шар утворюється за допомогою циркулярного прибинтовування цих шарів до голови.
Застосування грілок. Місцевий зігріваючий ефект можна одержати за допомогою грілки. Ефект грілки залежить не стільки від інтенсивності температури, скільки від тривалості процедури. При застосуванні грілки відбувається рефлекторне розширення кровоносних судин органів черевної порожнини та розслаблення непосмугованих м’язів. Болезаспокійливий ефект грілки застосовують при лікуванні виразкової хвороби, ниркової коліки, радикуліту тощо.
Протипоказання до застосування грілок: біль у животі невідомого генезу, кровотечі різного виду, гострі запальні явища в черевній порожнині: апендицит, гнійний холецистит, перитоніт, будь-які панкреатити (підшлункова залоза дуже чутлива до тепла, і при її запаленні відбувається самоперетравлення залози), злоякісні і доброякісні пухлини, туберкульоз будь-якої локалізації, тромбофлебіт, нагнійні та алергічні захворювання шкіри, свіжі травми, забиті місця, обмороження, інфіковані рани, септичний стан хворого.
Для накладання водяної грілки необхідно наповнити її водою температури 70 °С до 2\3 об’єму. Витісняють з грілки повітря, поклавши її на якусь площину горизонтально і піднявши верхній кінець до появи у горловині води. Це можна робити й іншим чином: тримати грілку вертикально і натискати її посередині до появи у горловині води. Повітря з грілки слід витискати з метою надання їй плоскої еластичної форми і щоб вона щільніше прилягала до тіла. Потім грілку герметично закривають корком. Перевіряють герметичність. Для цього грілку перевертають дном догори, а отвором донизу. Якщо вода починає підтікати, відкривають корок і знову закривають та перевіряють на герметичність. Якщо з отвору постійно підтікає вода, така грілка не придатна для користування. Сухим рушником витирають грілку. Гумову грілку, ніколи не прикладають безпосередньо до тіла, а завжди обгортають її чистим сухим рушником. Спочатку, коли грілка ще надто гаряча, під неї підкладають рушник, складений у декілька шарів. У міру охолодження грілки кількість шарів зменшується. Якщо грілку слід накласти до хворого місця на тривалий час (години, доби), через кожні 2 - 3 год воду в ній треба міняти. Дуже важливо слідкувати за правильністю положення грілки та загальним станом важкохворих і хворих, які перебувають у непритомному стані. Якщо через негерметичність грілки намокла білизна, її обов’язково слід перемінити. У разі виникнення значної гіперемії, пухирів або сильних больових відчуттів грілку слід негайно зняти. За умови дотримування показань та протипоказань, а також техніки накладання грілки ускладнення при її застосуванні зустрічаються надто рідко. Серед них трапляються опіки. Вони, особливо II - III ступеня, стають вхідними воротами для інфекції та виникнення септичного стану або ранової інфекції. Якщо чутливість шкіри підвищена, можуть виникнути пухирі алергічної етіології. Поширюються запальні та септичні процеси. У разі неправильного накладання грілки на живіт виникають кровотечі, перфорації, перитоніт. Внаслідок тривалого застосування грілки може виникнути гіперпігментація шкіри. Щоб запобігти їй, шкіру на місці накладання грілки греба змащувати вазеліновою олією.
Електрична грілка має переваги перед водяною, бо вона сприяє поступовому наростанню теплової дії, тривалому застосуванню тепла, регулюванню необхідного рівня температури та рівномірного постійного тепла. Вона м’яка, пластична.
Для кожного хворого електричну грілку слід загортати у чисту наволочку та індивідуально підбирати необхідний рівень температури. При користуванні електричною грілкою необхідно суворо додержуватися правил техніки безпеки. Для цього необхідно перевіряти цілість електричного шнура, слідкувати, щоб грілка не була вологою, не залишати хворого, який перебуває у непритомному стані, самого, не накривати електричну грілку ковдрою, бо це загрожує перегріванням та виникненням пожежі.
Застосування холоду. До лікувальних процедур шкіри належить застосування холоду. Місцеві холодові процедури викликають дію, протилежну дії тепла.
Протипоказання: виснаження хворого, хвороби, яким притаманні артеріальні спазми (облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно), підвищена чутливість до холоду, у хворих, що втратили чутливість шкіри (паралічі), у хворих з гострою затримкою сечі, при трофічних ураженнях шкіри, холодові процедури слід обережно застосовувати у хворих, які перебувають у непритомному стані.
Міхур з льодом. Міхур для льоду виготовляють з гуми. Він має пласку, круглу форму з отвором у центрі, що загвинчується корком з нарізкою. Лід має знаходитися у морозильнику у вигляді великої грудки. Перед застосуванням міхура лід дрібно розколюють для зручнішого розміщення у міхурі та щоб міхур був легшим і краще моделювався за формою тіла. Лід набирають у совок і на дві третини заповнюють ним міхур. Не можна наливати воду у міхур, а потім заморожувати його, тому що внаслідок цього утворюється велика холодова поверхня, що може призвести до сильного охолодження або навіть обмороження місця прикладання міхура. Такий міхур стає надто важким і сильно давить на підлеглі органи (але його можна застосовувати при маткових кровотечах), він погано набуває форму ураженого місця. З міхура витісняють повітря, надавивши на дно, щоб в отворі з’явився лід. Отвір герметично закривають корком. Міхур насухо витирають рушником, обгортають його сухим рушником та прикладають до тіла хворого. Дітям та виснаженим хворим міхур з льодом слід підвішувати на висоті 3 - 5 см від тіла. Тримати міхур з льодом можна 1 - 2 год, але кожні 20 - 30 хв робити перерву на 10 - 15 хв. Необхідно слідкувати, щоб шкіра під міхуром, не побіліла, щоб на ній не виникли пухирі. При необхідності тривалого тримання міхура з льодом (протягом доби) через 2 - 3 год лід треба поновлювати.
Примочки (холодні компреси). Правила накладання. Змочують у холодній (льодяній) воді велику марлеву серветку. Віджимають її і прикладають до хворого місця. Змінюють серветку кожні 2 - 3 хв, тому що вона швидко набуває температури тіла. Примочки прикладають протягом 5 хв - 1 год.
Гідролікування – це використання для лікування прісної (гідролікування) та мінеральної води (бальнеотерапія). До лікування прісною водою відносять – обливання, обтирання, обгортання, ванни, душ; до бальнеотерапії – мінеральні ванни.
Ванни — це воднi процедури, якi застосовують з гiгiєнiчною та лiкувальною метою. Вони бувають загальнi i мiсцевi.
Механiзм дiї ванни складається з дiї температурного та механiчного чинникiв. Саме температура ванни iстотно впливає на тепловий обмiи органiзму хворого: змiнюсться потовидiлення та дихання, вiд6увається перерозподiл кровi, подразнення чутливих нервових закiнчень шкiри, що сприятливо впливає на роботу всiх органiв та систем органiзму.
Механiчна дiя полягає в стисненнi грудної клiтки, внаслiдо чого зменшується кiлькiсть дихальних рухiв, а також у здавлення черевної порожнини. Крiм шкiри, ванни впливають на лiмфатичнi та кровоноснi судини.
Залежно вiд температури води розрiзняють холоднi (24—27 °C), прохолоднi (28—33 °C), iндиферентнi (34-36°С), теплi (36—39 °С) i гарячi (40 °C i вище) ванни.
Холоднi загальнi ванни спричинюють значне з6удження нервової системи та посилення обмiну речовин. Тривалiсть 1—3 хв. Ефективне їх застосування при ожирiннi.
Прохолоднi загальнi ванни призначають при неврозах iз пригнiченим загальним станом, апатiєю. Тривалiсть 3 - 5 хв.
Теплі ванни зменшують біль, усувають м’язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліпшують сон. Температура води – 37 – 39 °C, тривалість процедури 15 - 20 хв.
Індиферентні ванни виключають тепловий чинник, зала шиючи механічний та хімічний вплив на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект. Температура води – 34 – 36 °C, тривалість процедури 20 - 30 хв.
Гарячi ванни збуджують серцево-судинну систему, викликають прискорення пульсу до 100—120 за 1 хв, пiдвищують артерiальний тиск, збiльшують об’єм циркулюючої кровi, збiльшують потовидiлення, обмiн речовин i пiдвищують температуру тiла. Можуть призвести до загальної слабкостi, задишки, серцебиття, запаморочення. Тому гарячi ванни протипоказанi в разi захворювань серцево-судинної системи, загального виснаження, ту6еркульозу легень. Призначають їх у разi ниркової чи печiнкової кольки, хронiчних захворювань суглобiв, захворювань периферiйної нервової системи (радикулiт, полiневрит).Тривалiсть гарячої ванни 5—10 хв.
Сидячi прохолоднi та холоднi ванни призначають хворим iз гемороєм (тривалiсть 1—3 хв).
Сидячi теплi ванни призначають у разi хронiчних запальних процесiв жiночих статевих органiв, хронiчного запалення перед-мiхурової залози (тривалiсть 20—30 хв).
Сидячi гарячi ванни застосовують у випадках ниркової кольки (тривалiсть 10—15 хв). Протипоказанi сидячi гарячi ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органiв малого таза, вагiтностi, схильностi до маткових кровотеч.
Гарячi ручнi та ножнi ванни застосовують при залишкових явищах запальних процесiв шкiри, м’язiв, суглобiв, нервових розладах, а також як болевтамовуючий засiб у разi захворювань легень, серця, судин.
Для проведення ванни необхідним є:
1) ванна загальна (сидяча, ручна, ножна);
2) руiтпiик, простирадло;
3) пiдставка для нiг;
4) водяний термометр.
Для відпуску процедури необхідна певна послідовність виконання таких дій:
1. Перевiрка готовності ванної кiмнати та ванни до проведення процедури. Температура повiтря у ваннiй кiмнатi повинна бути не нижчою нiж 25 °C, вiкна — зачиненi. Молодша медсестра миє ванну мочалкою або щіткою з милом і гарячою водою, ополіскує дезінфікуючим розчином (0,5% розчин хлорного вапнв), а потім гарячою водою.
2. Заповнюють ванни спочатку холодною водою, потiм гарячою. Можна використати змiшувач. Температуру визначають водяним термометром, не виймаючи його з води.
3. Хворого потрібно посадити у ванну так, що6 спина опиралася в одну стiнку ванни, а ноги - в другу. Якщо хворий не дiстає стiнки ванни, то пiд ноги йому пiдкладiть пiдставку. Пiд голову хворого покласти рушник, скручений валиком, а6о грiлку, наповнену водою кiмнатної температури.
4. Вiдпускають ванну вiдповiдно до призначення лiкаря (тривалiсть ванни та температура води). У разi правильно призначеної i виконаної процедури спостерiгається легке почервоніння та потеплiння шкiри. У хворого з’являється вiдчуття свiжостi, бадьоростi.
5. Пiд час приймання ванни не можна залишати хворого одного. Потрібно стежити за загальним станом хворого, його шкiрними покривами та пульсом. Якщо хворий зблiд, з’явилося запаморочення, потрібно вивести його з ванни, витерти рушником, покласти на лiжко з трохи пiднятим ножним кiнцем, розтерти скронi й дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Термiново викличте лiкаря.
6. Пiсля ванни хворий повинен вiдпочити 30 хв.
7. Для сидячої ванни використовується спецiальний посуд з оцинкованого залiза або емальована миска.
8. Для ножної ванни використовується виварка, вiдро, для ручної — миска чи спецiальний посуд.
9. Пiд час гарячої ножної ванни тiло хворого тепло закутується. Дезінфекцiя ванни: пiсля використання ванну двiчi протирають спецiально для цього видiленою щiткою, змочену 3% розчином хлорамiну та промивається теплою водою.
До лікувальних ванн належать: сiрководнева, радонова, киснева, перлинна, скипидарна, крохмальна, шавлiєва, хвойна, гiрчична.
Механiзм дiї та показання до призначення сiрководневих та радонових ванн. Крiм механiчної та термiчної дiї, мiнеральнi ванни справляють ще хiмiчний вплив на шкiру хворого. Пухирцi газiв подразнюють шкiру, рефлекторно розширюючи капiляри, внаслiдок чого шкiра червонiє i вiдбувається перерозподiл циркулюючої кровi.
Сiрководневi та радоновi ванни призначають у разi захворювань периферiйної нервової системи, артритiв, захворювань шкiри та периферiйних судин.
Механiзм дiї та показання до призначення гiрчичної ванни. Гiрчичну ванну призначають як болевтамовуючий засiб у разi катару верхнiх дихальних шляхiв, бронхiтiв, пiдвищення артерiального тиску, а мiсцевi (ножнi) - у разi нападiв бронхiальної астми.
Протипоказанi гiрчичнi ванни при захворюваннях шкiри.
Показання до призначення скипидарних ванн. Скипидарнi ванни застосовують у разi захворювань периферiйної нервової системи (радикулiти, неврити), суглобiв (полiартрити, артрози), у разi хронiчних пневмонiй.
Показання до призначення та дiя крохмальних ванн. Крохмальнi ванни приймають при шкiрних проявах ексудативного дiатезу. Вони зменшують свербiж i пiдсушують шкiру.
Показання до призначення шавлiєвих ванн. Шавлiевi ванни використовують як болезаспокiйливi при захворюваннях i наслiдках травм периферiйної нервової системи, наслiдках травм опор-но-рухового апарату, при хронiчних запальних процесах жiночих статевих органiв.
Показання до застосування хвойних ванн. Хвойнi ванни-йока-занi в разi функцiональних розладiв нервової системи (неврози, безсоння).
Свiтлолiкування - це використання променевої енергії. Фізична природа світла – ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні промені.
Iнфрачервонi променi здатнi проникати в тканину на глибину 3 - 4 мм. Поглинаючись тканинами органiзму, квант-енергiя iнфрачервоного опромiнювання перетворюється на теплову енергiю i спричинює судинну реакцію - короткочасний спазм з паступним стiйким розширенням кровоносних судин, активною гiперемiєю та пiдвищенням мiсцевого кровопостачання. Пiд впливом iнфрачервоного опромiнювання полiшпуються обмiннi процеси, знижується больова чутливiсть, усувається спазм судин, виводяться продукти метаболiзму, розсмоктуються вогнища запалення. Використовують інфрачервое опромiнювання при хронiчних i пiдгострих запальних процессах (інфільтрати, міозит, міалгія, рани та виразки). Проти показами є злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, туберкульоз легенів, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії та інш. Iнфрачервонi променi дає лампа солюкс - переносна лампа з рефлектором, а також лампа iнфраруж. Лампа Мiнiна випромiнює, крiм теплових, ультрафiолетовi променi
Механiзм дії ультрафiолетового опромiнювання. Показання та протипоказання до його застосування. Проникаючи на глибину 0,1 - 1 мм, ультрафiолетове опромiнювання активiзує в органiзмi бiохiмiчнi процеси, змiнює структуру клiтини та ДНК. Ультрафiолетовi променi мають бактерицидну властивiсть, справляють протизапальну дiю, прискорюють розвиток сполучної тканини та епiтелiзацiю шкiри, знижують больову чутливiсть, стимулюють еритроцитопоез, знижують артерiальний тиск на початкових стадiях гiпертонiчної хвороби, нормалiзують лiпiдний обмiн при атеросклерозi.
Тому ультрафiолетовi променi дають високий терапевтичний ефект при багатьох захворюваннях (бронхiт, пневмонiя, плеврит, гiпертонiчна хвороба, виразкова хвороба, гастрит, екзема, трофiчнi виразки, невралгiя та iн.). Крiм того, ультрафiолетове опромiнення проводять вагiтним для профiлактики рахiту в дiтей; для загартування, пiдвищення стiйкостi органiзму до iнфекцiйних захворювань; особам, якi працюють у шахтах та на пiвночi, для компенсацiї природної ультрафiолетової недостатностi.
Протипоказаннями до ультрафiолетового опромiнення є злоякiснi пухлини, схильнiсть до кровотеч, захворювання кровi, гiпертиреоз, активний туберкульоз легень, гiпертонiчна хвороба III стадiї.
Послiдовнiсть дiй пiд час виконання процедур.
Проведення теплових процедур за допомогою ламп солюкс, iнфраруж, ламп Мiнiна.
1. Лампою солюкс опромiнюйте певнi дiлянки тiла.
2. Вiдстань лампи вiд тiла визначте за вiдчуттям тепла.
3. Опромiнюйте щодня або через день по 10 - 30 хв.
Аналогiчно використовуйте лампу iнфраруж, а також лампу Мiнiна, але опромiнення за допомогою лампи Мiнiна здiйснюйте протягом 10 - 15хв.
Застосування ультрафiолетового опромiнювання.
1. Увiмкнiть ртутно-кварцову лампу в електричну мережу. Нормальний режим роботи лампи встановлюють через 5—10 хв пiсля ввiмкнення.
2. Захистiть очi хворого та свої захисними окулярами.
3. Визначте бiодозу ультрафiолетового опромiнення, тобто мiнiмальну iнтенсивнiсть опромiнення, здатного призвести до утворення еритеми, за допомогою бiодозиметра БД-2. Це металева пластинка з шiстьма прямокутними отворами. Отвори закрийте пересувною заслiнкою.
4. Накладiть 6iодозиметр на дiлянку, яку будете опромiнювати, або на нижню частину живота, якщо будете проводити загальне опромiнення, i зафiксуйте на тiлi хворого. Iншi частини тiла закрийте простирадлом.
5. Установiть ртутно-кварцову лампу перпендикулярно до поверхнi мiсця опромiнення на вiдстанi 50 см.
6. Вiдкрийте перший отвiр бiодозиметра i опромiнюйте шкiру над ним 30 с. Потiм кожнi 30 с вiдкривайте наступнi отвори, продовжуючи опромiнювати дiлянки пiд вiдкритими ранiше отворами, поки не будуть опромiненi всi 6 отворiв.
7. Через 24 год визначте час, який потрiбен для утворення мiнiмально вираженої еритеми.
8. Мiсцеве опромiнення проводьте з вiдстанi 50 см i застосовуйте еритемну дозу ультрафiолетових променiв.
9. Повторно одне й те саме поле опромiнюйте в мiру зменшення еритеми, через 2 - 3 днi, але не бiльше нiж 5 разiв.
Груповi профiлактичнi загальнi опромiнення проводять у спецiальних примiщеннях — фотарiях. Орiентуються за середнiми бiодозами, якi отримали 10 осiб пiд час користування певною лампою. При iндивiдуальному загальному опромiненнi послiдовно дiють на передню та задню поверхнi оголеного тiла постiйно зростаючими дозами. Починають курс опромiнення з 1/4 - 1/2 iндивiдуально визначеної бiодози. Через кожнi 2 - 3 процедури дозу вдвiчi збiльшують i доводять у кiнцi курсу до 2 - 3 бiодоз. Процедуру загального опромiнення проводять через день. Пiд час лiкування не виникае гiперемiя шкiри, оскiльки iнтенсивнiсть опромiнення пiдвищуеться поступово.
Запам’ятайте! Недостатнiй захист очей може призвести до розвитку гострого кон’юнктивiту внаслiдок опiку ультрафiолетовим промiнням кон’юнктиви та рогiвки очей (свiтлобоязнь, сльозотеча, бiль, почервонiння кон»юнктиви). При цьому треба використовувати холоднi примочки та очнi краплi з дикаїном. У випадках грубих порушень технiки безпеки у хворих можуть виникати опiки шкiри, якi лiкуються так само, як термiчнi опiки.
