Чи коректна проблема?

Із суто логічного боку проблема і питання є однорідними. У мові проблема зазвичай виражається питальним реченням. Спираючись на логіку питань-відповідей, можна оцінити правильність проблеми. Якщо вона коректна, то потрібно йти далі і задавати нові критичні запитання. Стимулом постановки питання і пошуку відповіді на нього є потреба у новій істинній інформації.

Запитання – це форма мислення, яка здійснює головним чином не інформативну, а директивну функцію (спонукає і направляє пошук істинної відповіді).

Відповідь же виконує інформативну функцію. Формою відповіді на питання є судження.

Питання ніколи не виникають нізвідки. Вони завжди базуються на певному знанні, яке необхідно уточнити або доповнити. Упорядковане вихідне знання такого роду називається передумовою питання. Питання не тільки вимагає нових даних, а й направляє їх пошук, більш менш вказуючи на ту область, де можна знайти необхідну інформацію. Цю область називають областю пошуку відповіді.

В залежності від мети – уточнити чи доповнити наявні знання, запитання поділяються на два основних види: питання для уточнення (чи-питання) та питання для доповнення. Найпростіше питання для уточнення спонукає вибрати одну з двох суперечних відповідей: "Так" або "Ні". Наприклад: "Чи Х.Колумб у 1492 році дістався берегів Америки?"

Істотною особливістю запитань для уточнення є те, що вони чітко встановлюють область пошуку відповідей. Їх багато, але ми повинні вибрати один істинний, відкинувши усі інші хибні. Це є досяжним лише тоді, коли кількість простих складових передумови запитання не є великою і точно відома.

Оскільки основний смисл запитання полягає у тому, щоб знаходити істинне знання, то запитання буде коректним лише тоді, коли на нього можливо хоча в принципі дати істинну відповідь. Парадоксальність в тому, що правильність чи неправильність запитання може бути чітко визначена тільки після знаходження істинної відповіді або доведення неможливості відповіді взагалі. Отже, у момент постановки запитання визначити його правильність не представляється можливим. Тим не менш, можна стверджувати, що питання виявляються некоректними через хибність їх передумов.

Логічно коректні запитання – це таке запитання, на яке можна дати правильну відповідь і за допомогою якого зникає пізнавальна невизначеність запитання. На логічно некоректні запитання такої відповіді дати неможливо.

Розрізняють декілька випадків логічної некоректності запитань:

§ семантична некоректність запитання (якщо його формулювання містить терміни, значення яких невідомі співрозмовнику або якщо не всі терміни, що зустрічаються у запитанні є чітко визначеними і з контексту незрозуміло, що саме ці терміни означають). Наприклад, "Чи згодні Ви з тим, що "гудвіл" – це система дій, спрямована на підтримку репутації фірми?";

§ синтаксична некоректність запитання буде тоді, коли його складники не узгоджуються між собою, хоча вони можуть бути чітко визначеними (наприклад, "Чи будете Ви перебувати в Україні останні п'ять років?");

§ запитання буде некоректним, якщо його передумовою є хибне висловлювання (наприклад, "Від якої хвороби помер президент США Джон Кеннеді?"). Такі запитання іноді називають провокаційними;

§ запитання буде некоректним, якщо в ньому стверджуються характеристики предмета, які суперечать одна одній (наприклад, "Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який не зміг би підняти сам?"). Таким запитанням притаманна внутрішня суперечність, саме тому їх називають абсурдними;

§ запитання буде некоректним, якщо на нього неможливо дати відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначеність запитання. Запитання такого типу називають тавтологічними, серед яких розрізняють логічно-тавтологічні запитання ("Чи є ця людина такою, якою вона насправді є?") та фактично-тавтологічні запитання ("Між якими країнами відбулася Російсько-японська війна?").

З причини того, що не будь-яке запитання є правильним чи гарно сформульованим, воно не завжди стимулює негайний пошук відповіді, хоча кожне зазвичай викликає певну реакцію. Логіка розрізняє два послідовних види вербальної реакції: оцінку та відповідь. Необхідність оцінки визначається двома факторами. По-перше, запитання може бути неправильним чи погано сформульованим, що призводить до неможливості дати відповідь чи утруднює його пошук. При усвідомленні цієї ситуації слід чітко зафіксувати допущену помилку, тобто дати негативну оцінку сутності чи формулюванню запитання.

По-друге, оцінку слід давати не тільки самому запитанню, але й його адресату, тобто тому, кому воно поставлене. Бо якщо, наприклад, адресат за рівнем своїх знань не в змозі знайти відповідь, то констатація цієї обставини буде однією з форм реакції на відповідне запитання.

Таким чином, перед тим як відповідати на поставлене запитання потрібно дати оцінку як йому самому, так і можливості адресата на нього відповісти. Якщо ця комплексна оцінка буде позитивною, тоді можна шукати або вимагати відповіді. Якщо оцінка виявиться негативною, то слід її ясно висловити, що і складає негативну реакцію.

Негативні реакції доречно поділити на безумовно негативні (що відкидають запитання по суті), умовно негативні (вимагають скоректувати запитання по суті або формулювання), а також адресно негативні (вказують на нездатність даного адресату відповісти на ймовірно правильно поставлене запитання).

Відомий ряд запитань-пасток, які ззовні виглядають як правильні, а насправді містять певні хитрощі, метою яких є ввести в оману адресата:

§ упереджене або "навантажене" запитання: його передумова висловлена у такий спосіб, що одразу ставить у невигідне становище або компрометує адресата запитання (наприклад, "Як Ви можете захищати цього злодія, якого засуджує все поважне товариство?");

§ вимога дати просту відповідь на складне запитання (наприклад, "Чи згодні ви віддати свої голоси за нашого кандидата і суттєво наблизити вихід країни з кризи?");

§ помилка "багатьох запитань": вона вимагає однієї відповіді на низку запитань, що подаються як одне просте (наприклад, "Чи кинули Ви бити свого батька?");

§ помилка "чорно-біле запитання" полягає в тому, що множина можливих відповідей штучно звужується до двох альтернатив (наприклад, "Степан з 32-ї квартири алкоголік чи непитущий").

Лише після того, як Ви дійшли позитивної або, принаймні, не дійшли негативної оцінки запитання, слід вдаватися до пошуку відповідей. Відповіді можна поділити за різними підставами. Зокрема, на практиці важливо розрізняти відповіді по суті питання та не по суті, істинні та хибні відповіді, повні та неповні. Суттєвим для розрізнення усіх цих видів відповідей є врахування передумови та області пошуку відповідей.

Якщо відповідне судження вибирається не з області пошуку, що формується поставленим питанням, то має місце помилка "відповідь не по суті" (ухильна відповідь).