Охорона інтелектуальної власності у міжнародному приватному праві

Пит. 1

Колізійні питання речових прав у міжнародному приватному праві

Важливе значення при визначенні колізійних прив’язок, які будуть застосовуватися до майна, відіграє їх класифікація на рухоме та нерухоме, а також на речі, які підлягають державній реєстрації і ті, на які право власності не реєструється. При цьому виключною колізійною прив’язкою щодо нерухомих речей є закон місця знаходження речі, а для речей, які підлягають державній реєстрації – місця державної реєстрації речі. Для рухомих речей залишається можливим застосування колізійної прив’язки особистого закону власника речі, тобто на річ поширюється право держави власника речі.

Приклад. На території кожної держави встановлюється власний режим володіння, користування та розпорядження різними видами майна. Тому, якщо на території США дозволено користуватися більшим асортиментом зброї, то на території України, наприклад, лише гладкоствольною рушницею. Ввезення на територію України інших видів зброї буде заборонено.

В Україні тривалий час не існувало заборони паління цигарок у громадських місцях. Однак за кордоном, у західноєвропейських державах, така норма діяла вже тривалий час. У випадку не підкорення вимогам законодавства іноземної держави щодо заборони паління цигарок, перебуваючи на території такої іноземної держави, на громадянина України могли бути накладені стягнення не залежно від того, чи знала особа про заборону чи ні.

Основною колізійною прив’язкою щодо речей є з акон місця знаходження речі (lex rei sitae), який означає, що до правовідносин з приводу речей застосовується право держави, на території якої знаходиться ця річ.

Знаходячись на території іноземної держави, фізичні та юридичні особи зобов’язані дотримуватися правового режиму, який встановлений до майна у державі-перебування. Обсяг користування правами щодо тієї чи іншої речі змінюється залежно від держави.

Приклад. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. між державами-учасницями СНД (м. Мінськ) передбачає застосування права держави-учасниці Конвенції, на території якої знаходиться нерухоме майно, для визначення права власності на це майно. Відповідно до п. «б» ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, 1992 р. (м. Київ): «до відносин, які випливають з права власності, застосовується законодавство місця знаходження майна».

 

Пит. 2

Колізійні питання речових прав за законодавством України

Колізійні прив’язки щодо речових прав встановленні ст. 38-42 Закону України «Про міжнародне приватне право». Основним колізійним принципом, визначеним в ст. 38 Закону, є такий: право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. При чому слід пам’ятати, що в різних державах існують відмінні підходи щодо віднесення речей до нерухомого чи рухомого майна, тобто в одній державі конкретна річ буде вважатися рухомою, а в іншій – ні. Закон з цього приводу передбачає наступне положення: належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Приклад. Приналежність тих чи інших речей до категорії рухомих або нерухомих у національних законодавствах відрізняється значними розбіжностями. Загальноприйнято, наприклад, що до категорії нерухомих речей відноситься земля і безпосередньо пов'язані з нею та невіддільні від неї речі (будівлі, споруди, дерева тощо). Однак поміж цього поняттям «нерухомість» можуть охоплюватися, як це має місце у Франції, такі об'єкти, як: незібраний урожай; тварини та предмети, які призначені для обслуговування та експлуатації земельної ділянки; машини, устаткування та сировина на підприємстві; узуфрукт (це речове право користування чужим майном з правом вилучення доходів від нього, але з умовою збереження його цілісності і господарської приналежності) на нерухомі речі; сервітути та земельні повинності і навіть позови, які мають своїм предметом витребування нерухомого майна (ст. 520–526 ФЦК). А у відповідності з англійським правом власник документа, що посвідчує право на земельну ділянку, а також власник ключа від будинку вважається особою, яка володіє нерухомістю. В англосаксонській системі права зустрічаються також і такі поняття, як «персональна власність» та «реальна власність». Персональна власність – це різноманітні види вимог, які у правових системах Англії та США відносяться до поняття власності, а реальна власність – це виключно матеріальні предмети. Отже, для того, щоб правильно здійснити кваліфікацію майна, окрім віднесення його до категорії рухомого або нерухомого, додатково ще необхідно вказати, чи є воно реальною або персональною власністю. В українському законодавстві також є свої особливості, наприклад, на відміну від вітчизняного законодавства, яке поширює на тварин правовий режим речі (ч. 1 ст. 180 ЦК України), німецьке законодавство прямо зазначає, що тварини не є речами (§ 90а НЦУ). Законом режим нерухомої речі поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти (ч. 2 ст. 181 ЦК України).

Ст. 39 Закону передбачає, що виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до попереднього положення, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб. Майно, правомірно набуте в одній державі буде вважатися правомірно набутим і в інших державах, тобто при переміщенні майна з однієї держави в іншу право власності на майно не припиняється. Однак змінюється обсяг, межі здійснення такого права власності, які будуть визначатися законом держави-знаходження майна. Приклад. Виникнення права власності на мобільний телефон є незмінними в Україні та Польщі, але обсяг прав щодо користуванням ним може бути відмінним. Набувальна давність. Цікавим є положення ч. 3 ст. 39 Закону щодо набувальної давності: виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п'яти років, набуває право власності на це майно. Переміщення рухомого майна з країни з тривалішим строком набувальної давності до країни, у якій такий строк є меншим, означатиме зменшення строку набувальної давності (разом з тим, сама по собі зміна місцезнаходження майна не перериває перебігу строку набувальної давності і строк, який сплинув за законодавством однієї країни, буде враховуватися у країні нового місцезнаходження майна). Приклад. При переміщенні рухомого майна з України до Німеччини строк набувальної давності буде збільшено, оскільки у Німеччині для рухомих речей він встановлюється терміном на 10 років. При переміщенні рухомого майна з України до Франції, строк набувальної давності буде зменшено, оскільки у Франції для рухомих речей він встановлюється терміном на 3 роки. І навпаки, при переміщені рухомого майна із Франції до України строк набувальної давності буде збільшено, так як в Україні він встановлюється терміном на 5 років. Речі, які підлягають реєстрації. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (ст. 40 Закону).

Українське законодавство розглядає повітряні і морські судна, космічні об'єкти, що підлягають державній реєстрації, як нерухомі речі. Слід мати на увазі, що застосування закону місця реєстрації не залежить від юридичної кваліфікації цих об'єктів як нерухомого чи рухомого майна згідно із ч. 2 ст. 38 Закону. Однак у випадку віднесення цих об'єктів за правом держави, де вони зареєстровані, до рухомих речей колізійне правило коментованої статті буде застосовуватися незалежно від такої кваліфікації. Отже, вирішення усіх колізійних питань, які пов'язані з правовим становищем зазначених об'єктів (види речових прав, які можуть виникнути з приводу цих об'єктів: право власності, володіння, оренди, довірчого управління та ін.; порядок виникнення та припинення речових прав, а також зміст кожного виду речового права), повинні розглядатися за правом держави, де вони зареєстровані.

Майно, що перебуває в дорозі. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін (ст. 41 Закону). Захист права власності та інших речових прав. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України (ст. 42 Закону).

 

Пит. 3

Охорона інтелектуальної власності у міжнародному приватному праві

Ст. 36-37 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначають колізійні прив’язки щодо прав інтелектуальної власності.До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.

Відповідно до ст. 418 ЦК України: «Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності».

Міжнародна охорона у сфері прав інтелектуальної власності здійснюється на основі принципу національного режиму, який означає надання національного режиму законодавством держави, у якій вимагається захист цих прав, тобто також обсягу прав щодо забезпечення інтелектуальної власності іноземцям як і власним громадянам.

 

Колізійні прив’язки у сфері інтелектуальної власності

Колізійними «прив'язками» для права інтелектуальної власності, можна вважати:

1. Право місця першого оприлюднення твору або реєстрації об'єкта промислової власності.

2. Особистий закон правовласника.

3. Особистий закон порушника.

4. Право місця заподіяння шкоди.

5. Закон держави суду, якщо охорона порушеного права повинна здійснюватися цій державі.

6. Автономія волі сторін – для договірних відносин у сфері прав інтелектуальної власності.

До кола колізійних питань входять:

1) юридична кваліфікація об'єкта виключного права. Вона має важливе значення, оскільки різними державами може бути встановлено різне правове регулювання. Так, законодавством низки країн надається охорона офіційним текстам законодавчого, адміністративного і юридичного характеру та офіційним перекладам таких текстів, що в Україні, Росії не передбачено;

2) особи, які можуть бути суб'єктами виключного права. Наприклад, в США весь обсяг прав на програму для ЕОМ (комп’ютер), створену у порядку виконання службового завдання, належить роботодавцю, в Україні ж особисті немайнові права належать авторові твору, а майнові – його роботодавцю;

3) перелік прав, які належать до виключних. У більшості країн він включає авторські і суміжні права, патентні права, права на фірмове найменування, на товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів;

4) підстави і порядок виникнення, зміни та припинення виключних прав;

5) зміст виняткових прав, тобто конкретні правомочності та обов'язки, що надані суб'єкту цього права, а також межі їх здійснення. Незважаючи на збіг назв прав, їх зміст достатньо часто неідентичний за правом різних держав;

6) захист виключних прав.

У МПрП основним методом врегулювання прав інтелектуальної власності є уніфікованийматеріально-правовий, тобто за допомогою міжнародних договорів. До найбільш відомих міжнародних договорів у цій сфері можна віднести: Конвенцію про охорону промислової власності (Париж, 1883 р.), Конвенцію про охорону літературних і художніх творів (Берн, 1886 р.), Угоду про запобігання хибним або таким, що вводять в оману, зазначенням походження товару (Мадрид, 1891 р.), Конвенцію про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (Рим, 1961 р.), Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Стокгольм, 1967 р.), Всесвітню конвенцію про авторське право (Париж, 1952 р.), Конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм під незаконного відтворення їх фонограм (Женева, 1971 р.), Конвенцію про розповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники (Брюссель, 1974 р.), Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем (1989 р.), Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15.04.1994 р. тощо.

Основними серед них є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р. (Україна приєдналася в травні 1995 р.) і Всесвітня конвенція про авторське право1952 р. (набула чинності для України 17.01.1994 р.).

Бернська конвенція від 09.09.1886 р. містить значну кількість норм матеріально-правового характеру. Країни, до яких застосовується ця Конвенція утворили Союз з охорони прав авторів на їх літературні і художні твори. За загальним правилом, строк дії авторського права складає весь час життя автора і 50 років після його смерті. Так, законодавством країн Союзу може визначатися термін охорони фотографічних творів і творів прикладного мистецтва, але він не може бути коротше 25 років з часу створення такого твору.

Відповідно до Всесвітньої конвенції про авторське право від 06.09.1952 р., термін охорони твору визначається законом держави, в якій вимагається охорона, але він не може бути меншим за один із 4 мінімальних строків:

– періоду, який охоплює час життя автора і 25 років після його смерті;

– 25 років, від часу першого випуску в світ (якщо до моменту вступу в силу Конвенції на території держави термін обчислювався з часу першого випуску твору у світ);

– 25 років, від часу першого випуску в світ або з часу реєстрації твору, яка відбулася перед випуском у світ (якщо до моменту вступу в силу Конвенції на території держави термін охорони не обчислювався виходячи з тривалості життя автора, а з часу першого випуску в світ твори або реєстрації цього твору, яка відбулася перед випуском у світ);

– 10 років (якщо в державі надається охорона фотографічним творам, а також творам прикладного мистецтва, оскільки вони є художніми).

Ст. V Конвенції передбачає право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклад і випуск у світ перекладів творів. Кожна держава може своїм внутрішнім законодавством обмежити право перекладу письмових творів, але з дотриманням положень Конвенції.

До формальних вимоги, встановлених цією Конвенцією, слід віднести вказівку на творах такої інформації: спеціального символу © (копірайт), року першого випуску в світ, імені власника авторського права.

Відповідно до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15.04.1994 р., якщо строк захисту твору, крім фотографічного твору або твору прикладного мистецтва, обчислюється на основі іншій, ніж тривалість життя людини, такий строк повинен бути не меншим 50 років від кінця календарного року дозволеної відповідною особою публікації, або у разі, коли такої дозволеної відповідною особою публікації протягом 50 років від часу створення цього твору не було, – то 50 років від закінчення календарного року створення такого твору.

Строк захисту, що надається за цією Угодою виконавцям та виробникам фонограм, триває принаймні до закінчення 50-річного періоду, відлік якого починається від кінця календарного року, в якому було зроблено запис твору або в якому твір було виконано.

Первісна реєстрація, а також кожне наступне продовження реєстрації товарного знака має здійснюватися на строк не менше 7 років. Продовження реєстрації товарного знака може здійснюватися необмежено.

Згідно з Паризькою Конвенцією про охорону промислової власності від 20.03.1883 р. (набуття чинності для України 25.12.1991 р.), держави, до яких застосовується ця Конвенція, утворюють Союз по охороні промислової власності. Об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

Промислова власність розуміється в найбільш широкому значенні і розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але також і на галузі сільськогосподарського виробництва і добувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно. До патентів на винаходи належать різні види промислових патентів, що визнаються законодавством країн Союзу, як наприклад: патенти, що ввозяться, патенти на вдосконалення, додаткові патенти і свідоцтва й таке інше.

Відповідно до ст. 8 цієї Конвенції, комерційне (фірмове) найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака. Аналогічне правило встановлено ст. 489 ЦК України, згідно з якою право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне (фірмове) найменування частиною торговельної марки. Відносно охорони промислової власності громадяни кожної країни Союзу користуються в усіх інших країнах Союзу тими ж привілеями, що надаються тепер чи будуть надаватися згодом відповідними законами власним громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених цією Конвенцією. Виходячи з цього, їх права будуть охоронятися так само, як і права громадян даної країни, і вони будуть користуватися тими ж законними засобами захисту від будь-якого посягання на їх права, якщо при цьому дотримуються умови та формальності, приписувані власним громадянам.

Важливу роль щодо транснаціональних відносин у сфері інтелектуальної власності відіграють ліцензійний договір та договір комерційної концесії (франчайзинг).