2017-12-16
399
Дерево висотою до 30 (35) м з продовгувато-яйцеподібною кроною і рідким гілкуванням. Кора стовбура темно-коричнева, рано розтріскується. Листки округлі з виїмкою на вершині, яскраво-зелені, клейкі, влітку темно-зелені, блискучі, восени опадають пізно, часто не змінюючи забарвлення. Цвіте в березні-квітні, майже одночасно з розпусканням листя. Плоди – шишечки довжиною до 2 см, дозрівають у вересні-жовтні.
Природно поширена майже по всій Європі в річкових заплавах і на вологих рівнинах. Зрідка росте в Західному Сибіру, в Казахстані, в Малій Азії, Північній Африці. Росте швидко. Віддає перевагу глибоким, родючим, з надмірним, але не застійним зволоженням ґрунтам. Світлолюбна. В засушливих умовах не росте. Доживає до 80 - 100 років.
Має декоративні форми: за будовою крони – пірамідальну, за будовою і розмірами листя – розрізанолисту, царську (дрібне, глибоко розрізане листя), вирізну (мале, глибоколопатеве), дуболисту, горобинолисту; за забарвленням листя – червоножилкову, золотисту.
Рекомендується для поодиноких посадок, груп, обсаджування водойм, алей у відповідних умовах в усіх районах України.
Вільха сіра - Alnus incana (L.) Moench.
Дерево висотою до 15 (20) м з вузькояйцеподібною кроною. Кора гладка, сіра, у старих дерев тріщинувата. Пагони опушені, бруньки на стеблах, опушені, яйцеподібні. Листки довжиною до 10 (12) см, овальноланцетні, овальні, продовгувато-яйцеподібні, у основи клиноподібні на вершині загострені, по краю двічіпилчасті, зверху голі або опушені, знизу сірі, опушені. Тичинкові сережки по 3 - 5 шт., майже сидячі. Шишечки по 4 - 8 шт., овальні, довжиною до 1,5 см. Горішок з вузьким крилом, дозріває в серпні-жовтні.
Природно розповсюджена майже по всій Європі, в Західному Сибіру. В Україні росте зрідка в Поліссі і Лісостепу, частіше в Прикарпатті і на Карпатах, де займає переважно північні і західні схили, місця вздовж річок, гірських потоків, а на вирубках іноді утворює чагарники. Доживає до 60 років. Має поверхневу кореневу систему. Росте скоріше за вільху чорну, більш морозостійка та більш світлолюбна за неї, краще витримує заболочення з застійною водою. Кращими для вільхи сірої є місце по краю боліт та вологі суглинки, хоча вона мириться і з досить сухими грунтами.
Має декоративні форми за забарвленням листя - голубу, золотисту, яскраво-червону, перистонадрізану; за будовою крони - уродливу (сплюснутими, стелючими гілками), повислу, пірамідальну.
Рекомендується для закріплення берегів річок, схилів, створення узлісь, груп, підліску в негустих лісопарках та живих формових огорож.
