Функціональне значення місця прикметника

Місцеприкметникавідносно іменника – одне з найбільш дискутуємих питань французької граматики. В теоретичнім плані слід перш за все з’ясувати, наскільки регулярно пов’язана зі зміною позиції зміна значення прикметника, чи утворює, відповідно, його місце особливу граматичну категорію та яке загальне значення цієї категорії.

Постпозиція – немаркований член протиставлення, основна позиціяприкметникаяк частини мови. Це проявляється у наступному:

а) у постпозиції може бути будь-який прикметник, тоді як у препозиції – лише якісний;

б) лише в постпозиції прикметник може бути домінуючим членом синтагми: une vieille amitié, але une amitié vielle de dix ans; un long voyage, але un voyage extrêmement long;

в) слово, яке знаходиться у постпозиції, набуває статус прикметника: le vent debout, un chapeau paille;

г) зазвичай при популяризації значень пряме значення зберігається у постпозиції, тоді як переносне – у препозиції (un homme triste – un triste personnage).

Роль, яку виконує прикметник у реченні визначається завдяки місцю, яке він займає.

Основна опозиція. Вона включає два значення: специфікацію та кваліфікацію (у вузькому значенні терміна). Специфікація виражає обмежувальну ознаку, зазвичай реалізується в постпозиції. Кваліфікація – неспеціальна ознака предмета, його характеризація в суб’єктивно-оціночному відношенні реалізується в препозиції. Оскільки маркованою є препозиція, розглянемо типи значень, що реалізуються в цій формі. Якщо характеристика повідомляє не для того, щоб показати специфічні ознаки даного предмета, то вона може бути або дуже загальною, або вже відомою і, відповідно, мати або напівслужбовий, або оцінюючий характер.

1. Препозитивне означення виражає найбільш загальну властивість предмета, що виражається в опозиціях: grand/petit, bon/mauvais, jeune/vieux, a саме: його розміри (une grande maison; une petite ville), молодість та старість (une vieille femme, un jeune avocat), загальну суб’єктивну оцінку (bon, beau, mauvais; petit, vieux, pauvre в переносному значенні), відповідність/невідповідність ідеальному уявленню про предмет (un vrai savant, de la fausse monnaie, du pur coton). З віддієслівними іменниками прикметник виражає інтенсивність, тривалість (une grande surprise, un gros buveur, une vieille querelle), часову характеристику: unancien député; son futur gendre.

Прикметники, що входять в те саме семантичне поле, що і зазначені вище, можуть також бути в препозиції. Наприклад, синоніми grand: Il prit sa canne, un formidable bâton de chêne... Et il regarda l'énorme gourdin qu'il faisait tourner. Інші прикметники, значення яких зводиться до опозиції grand/petit (інтенсивність) або bon/mauvais (оцінка), частіше знаходяться в препозиції. Пр: affreux, agréable, amical, ardent, brusque, charitable, colossal, cruel, extrême, etc.

2. Виражаючи найзагальнішу характеристику предмета, препозитивнийприкметникнабуває напівслужбову функцію, наближуючись за своїми значеннями до детермінативів або афіксів. Він виражає:

а) ідею кількості (подібно квантитативам): les nombreux adhérents, l'unique espoir;

б) приналежність (подібно посессивам): son propre fils;

в) відомість/невідомість об’єкта: le nouveau sujet (= encore un); l'étrange conduite (= inconnue d'avance); la vieille histoire (= connue);

г) значення, зіставлені з афіксами: une petite maison (=une maisonnette); ancien député (= ex-député).

3. На відміну від постпозитивного, яке виражає додаткову інформацію та входить до складу реми, препозитивнийприкметникможе входити до теми, виражаючи характеристику, відому співрозмовникам заздалегідь. В цьому випадку прикметник, супроводжуючи іменник зазвичай з означеним артиклем, підкреслює зв’язок з попереднім контекстом, виражаючи враження, яке мовці вже отримали від даного об’єкта або отримують його у момент, що описується даним виразом.

Пр .: Il ouvrit la porte pour sortir; mais il s'arrêta sur le seuil, surpris par une splendeur de clair de lune telle que l'on n'en voyait presque jamais.... Il se sentit soudain distrait, ému par la grandiose et sereine beauté de la nuit pâle. Прикметники, не вносячи нової інформації (загальний зміст включено до іменника – la beauté de la nuit), акцентують увагу на внутрішньому стані персонажа. При означеному артиклі послідовність прикметник + іменникчастіше, ніж іменник + прикметник. В позиції підмета (тема) прикметник + іменник відносно частіше, ніж в позиції предикатива (рема), де домінуєіменник + прикметник.

4. Вже в 1-му та 3-му значенні препозитивний прикметник не виконує суто інформативну функцію, але виражає оцінку. Тому відносні прикметники, а також якісні, що показують об’єктивні властивості предметів, в препозиції набувають афективний відтінок та можуть отримувати ознаку інтенсивності.

Пр.: une forêt sombre та une sombre forêt; або інший приклад: Il est bien invraisemblable que je revoie ma désormais sédentaire et forcément parisienne chienne de vie.

Отже, в препозиції прикметник часто тяжіє до оціночного значення, в постпозиції – до нейтрального. Цим пояснюється, що в розмовній мові в препозиції виявляється одинприкметникз трьох, в літературній – один з двох, а в науковій – один з десяти.

Нейтралізація. Байдужість до позиції властиве переважно оцінним прикметникам, які можуть зберігати своє значення в обох положеннях: une terrible nouvelle – une nouvelle terrible; une splendide maison – une maison splendide; un éminent savant – un savant éminent.

Деякі прикметники, що вживаються зазвичай в препозиції, можуть без зміни значення вживатися в постпозиції та навпаки. Це пов’язано зазвичай з використанням прислівників інтенсивності або повноти ознаки.

Пр.: un grand appartement и un appartement très grand; un livre intéressant и un très intéressant livre (сказати *un intéressant livre неможливо) [3, 109].

Асемантична функція. Лексикалізація. В деяких випадках місце прикметника пояснюється не семантичними особливостями, але лише традицією, або просодичними факторами. Часто в певній позиціїприкметникутворює єдине семантичне ціле з іменник (un jeune homme, la blanche neige, les vertes prairies), a також виступає як звичайний традиційний епітет: la douce France, la perfide Albion. Один і той же прикметник може лексикалізуватися в різних позиціях: un coup bas и les bas morceaux; la Haute Cour – Верховний суд та la Chambre Haute – Верхня палата; позиціяприкметникаможе закріпитися у складі фізіологічних одиниць: pleurer à chaudes larmes.

Дистинктивна функція. Різниця в позиції може свідчити про зміну значення прикметника. Зазвичай в препозиції він набуває переносного значення: Ср.: un grand homme та un homme grand; un méchant livre та un livre méchant; des cheveux noirs та de noirs desseins.