До Червоної книги України занесено мегарису рогохвостову (Megarhyssa superba Schrank)

Лабораторна робота № 5

 

КЛАСИФІКАЦІЯ КОМАХ.

ХАРАКТЕРИСТИКА РОДИН РЯДІВ ТВЕРДОКРИЛІ (АБО ЖУКИ) (COLEOPTERA), ПЕРЕТИНЧАСТОКРИЛІ (HYMENOPTERA), ДВОКРИЛІ (DIPTERA) ТА ЛУСКОКРИЛІ (LEPIDOPTERA)

 

 

КЛАС КОМАХИ – INSECTA

ПІДКЛАС ВИЩІ (КРИЛАТІ) КОМАХИ – PTERIGOTA

 

Відділ комахи з повним перетворенням – Hemimetabola

РЯД ТВЕРДОКРИЛІ (COLEOPTERA). У жуків голова добре розвинена, може бути дещо втягнута в передньогруди. Вусики одинадцятичленикові, різної будови. Ротовий апарат гризучого типу. Будова ніг різниться в залежності від способу життя жуків. Лапки три-, п’ятичленикові. Передні крила хітинізовані, тверді, інколи м’які або вкорочені. У деяких видів надкрила зростаються.

Підряд Хижі – Adephaga

Родина туруни (жужелиці) – Carabіdae. Тіло видовжене, голова вужча за передньоспинку. Імаго мають бігальні ноги (з п’ятичлениковими лапками). Вусики кріпляться по боках голови, ниткоподібні або щетинкоподібні одинадцятичленикові. Верхні щелепи добре розвинуті. У багатьох видів передні крила зрослися між собою, перетинчасті крила відсутні. Інші мають дві пари крил, але літають неохоче, або протягом якогось певного періоду (наприклад – весною після виходу із зимівлі).

Для личинок характерне видовжене тіло, з трьома парами добре розвинутих грудних ніг. Голова – спрямована вперед. На ній є добре розвинені щелепи та шість простих очок. На тергітах грудей та черевця – хітинізовані темнозабарвлені площадки, дев’ятий сегмент черевця має пару церок.

Переважна більшість видів – хижаки, які живляться комахами, слимаками та іншими безхребетними тваринами. Туруни красотіли (pід Calasoma) і карабуси (pід Carabus) винищують гусениць хвоє- і листогризних комах та інших потенційних шкідників. Деякі види рослиноїдні, можуть завдавати шкоди зерновим культурам.

Родина скакуни – Cicindelidae. Середніх розмірів рухливі хижі жуки із плямами на крилах. Тіло довгасте, голова велика з добре розвиненими серповидними верхніми щелепами. Передньоспинка вужча за голову. Личинки S-подібно зігнуті з великою головою та добре розвиненими щелепами.

Імаго виловлюють різноманітних членистоногих біля доріг, на узбіччі полів, в соснових лісах і т.п. Личинки полюють із засідки – ховаються у вертикальних нірках в ґрунті, звідки нападають на жертву. Живляться різними членистоногими. Яйця відкладають в ґрунт. Зимують личинки або імаго.

Родина плавунці – Dytіscіdae. Тіло плоске, вусики – ниткоподібні 11-членикові, лапки 5-членикові, передні ноги – присисні, задні – плавальні. Личинки з добре розвинутими серпоподібними верхніми щелепами, в середині яких є отвір з допомогою якого личинки висмоктують вміст жертви.

Водяні хижаки – личинки та імаго живляться водяними тваринами: молюсками, пуголовками, ікрою риб та жаб, молодими рибами, личинками комарів, бабок та ін.

 

Підряд різноїдні – Polyphaga

Родина рогачі – Lucanіdae. Самці мають добре розвинені верхні щелепи, самки дещо менші за розміром, із невеликими верхніми щелепами. Вусики колінчасто-гребінчасті, десятичленикові. Передньоспинка широка, надкрила добре розвинені.

Личинки жовтувато-білі, С-подібно зігнуті, з трьома парами грудних ніг. Голова добре розвинена.

Личинки живуть у гнилій деревині. Імаго можна побачити на стовбурах листяних дерев, де вони п’ють сік. Жук-олень великий (Lucanus cervus L.), який трапляється у старих дубових та букових лісах, занесений до Червоної книги України.

Родина пластинчастовусі – Scarabaeіdae

Імаго різного розміру, з товстим масивним тілом. Вусики колінчасті з односторонньою пластинчастою булавою. Передні ноги – копальні, у деяких видів – усі три пари ніг копального типу. Лапки 5-тичленикові. Надкрила не покривають кінець черевця (пігідій).

Личинки жовтувато-білі, з добре розвинутими грудними ногами та довгим С-подібно зігнутим черевцем. Голова добре розвинена з міцними верхніми щелепами.

Включає дві підродини: гнойовики – Coprinae та хрущі – Melolonthinae. Рослиноїдні види, сапро- і копрофаги. Личинки живуть у ґрунті, гнилій деревині, у гної та екскрементах теплокровних тварин. Личинки хрущів, коренегризів та деяких інших видів – шкідники коріння рослин.

Родина вусачі – Cerambycіdae. Жуки середнього та великого розміру, з видовженим, циліндричним, покритим волосками тілом. Вусики щетинковидні або пилчасті, довгі (як правило перевищують половину довжини тіла). Надкрила добре розвинені, у деяких видів – вкорочені. Ноги ходильного типу, лапка чотирьохчленикова, третій членик – розщеплений, останній – з двома кігтиками. На гомілках – дві вершинні шпори. Жуки живляться на листках та квітах.

Личинки плоскі, видовжені, жовті або білі. Голова личинок втягнута в розширені передньогруди. Ноги відсутні, або рудиментні. На тергітах і стернітах тіла – рухальні мозолі, вкриті хітиновими зубчиками. Личинки живляться під корою, в стовбурах дерев, коренях, можуть розвиватися в мертвій та трухлявій деревині. Багато видів – стовбурові та технічні шкідники.

 

Родина листоїди – Chrysomelіdae. Жуки невеликого розміру. Тіло овальне, плоске, майже кругле, часто блискуче і яскраво забарвлене. Голова втягнута в передньогруди. Вусики нитковидні, одинадцятичленикові, не довші половини тіла. Ноги ходильні, з чотирьохчлениковою лапкою.

Личинки з трьома парами коротких грудних ніг і більш-менш довгим черевцем. Тіло личинок вкрите м’якими покривами та, у деяких видів, дрібними хітиновими пластинками і щитками.

Личинки і жуки скелетують листя. В лісових насадженнях завдають шкоди молодим культурам, природному поновленню тополевий, осиковий, фіолетовий вільховий та ін. види листоїдів.

Родина короїди – Scolytіdae. Дрібні жуки – з циліндричним тілом довжиною від 1 до 8 мм. Голова втягнена в передньогруди, вусики колінчасто-булавоподібні. Ноги з дещо розширеними до вершини гомілками, по зовнішньому краю вкриті зубчиками, лапки чотирьохчленикові.

Личинки біло-жовті, безногі, зігнуті, вкриті дрібними волосками і шипиками. Глова добре помітна, жовто-коричнева.

Родина включає три підродини – заболонники, лубоїди та справжні короїди, представники яких відрізняються будовою тіла. Переважна більшість видів розвивається на хвойних та листяних деревах в основному під корою, рідше в корі або в деревині (короїди-деревинники), окремі види пошкоджують трав’янисті рослини. Під корою дерев самки та личинки формують систему ходів, так званий “сімейний хід”, який, як правило, характерний для того чи іншого виду. Стовбурові шкідники.

Родина трубкокрути – Attelabіdae. Невеликі жуки із дещо витягнутою головотрубкою. Вусики булавовидні. Личинки жовто-білі, С-подібно зігнуті, безногі, голова – бура.

Рослиноїдні види, личинки розвиваються у скручених листках, пагонах або плодах.

Родина довгоносики – Curculіonіdae. Передня частина голови витягнута в головотрубку, на кінці якої розташований ротовий апарат гризучого типу, але, на відміну від інших комах, спрощеної будови – верхня губа відсутня, щелепи спрощеної будови. Вусики булавоподібні, часто колінчасті. Ноги ходильного типу з чотирьохчлениковою лапкою. Личинки С-подібно зігнуті, безногі, з добре вираженою головою.

Велика родина жуків, представники якої живуть в різних екологічних умовах. Личинки розвиваються в ґрунті, деревині, пошкоджують плоди та насіння. Жуки шкодять пагонам, брунькам, насінню, деревині.

Родина наривники – Meloіdae. Середнього розміру або великі жуки. Голова опущена до низу. Вусики нитковидні одинадцятичленикові. Надкрила м’які, ширші за передньоспинку.

Для представників родини характерне ускладнене повне перетворення – гіперметаморфоз (кожна стадія личинки має інший вигляд, утворюються несправжня та справжня лялечки). Личинки – паразити саранових та бджіл. Жуки рослинноїдні, пошкоджують листя та квіти. Деревним породам шкодить ясенева шпанка (шпанська мушка).

В гемолімфі (крові) жуків міститься кантарідін – речовина, яка сильно подразнює слизисту оболонку рота чи дзьоба (захист від комахоїдних тварин та птахів). Раніше гемолімфу цих жуків використовували для приготування наривних пластирів.

Родина ковалики – Elaterіdae. Велика родина жуків середнього розміру. Тіло опукле, видовжене, звужене до кінця, передньогруди рухливі, на стерніті мають відросток, яких входить в заглибинку на середньогрудях. З допомогою цього пристосування жуки легко перевертаються із спини на ноги – відросток відсувають на край заглибинки, потім різко скорочують м’язи передньогрудей, від удару жук підстрибує і в повітрі перевертається. Ноги короткі з п’ятичлениковими лапками.

Личинки з добре розвиненими грудними ногами, довгі, циліндричні, у деяких видів – плоскі. Голова плоска, клиноподібно звужена, на кінці тіла – хітинові відростки.

Багато видів на стадії личинки пошкоджують корені трав’янистих і деревних рослин. Інші – живуть у ґрунті, в підстилці, під корою сухостійних дерев. Трапляються хижаки, є різноїдні види (живляться коренями, але можуть поїдати лялечки інших комах) Жуки живляться на квітах, можуть пошкоджувати пагони, гілки, листки, хвою.

Родина чорнотілки – Tenebrіonіdae. Жуки ріжного розміру, забарвлення тіла, як правило – чорне. Голова добре розвинена, вусики десяти-одинадцятичленикові, нитковидні, на вершині часто потовщені.

Личинки видовжені, циліндричні, за зовнішнім виглядом подібні до дротяників (ли­чи­нок коваликів) тому їх інколи називають несправжньодротяники. Багато видів – рослиноїдні, шкодять корінню рослин, деякі – живуть в плодових тілах грибів, частина видів – хижаки, які живуть під корою дерев та полюють на личинок комах-ксилофагів. Є види, що пошкоджують різноманітні запаси (крупу, муку) та ін.

Родина златки – Buprestіdae. Жуки різного розміру із видовженим плоским тілом, забарвлення часто має металевий блиск. Голова маленька, широка, втягнена в передньогруди. Лапки п’ятичленикові, вусики пилчасті. Личинки безногі, плоскі, голова втягнута в розширені передньогруди, які зверху і знизу мають опорні площадки вкриті хітиновими зубчиками.

Личинки жовто-білі, довгі циліндричні, або із сильно розширеними передньогрудьми, на кінці тіла – два хітинових відростки. Розвиваються під корою та в деревині ослаблених і всихаючих дерев. Личинки златок з окремих родів мінують листя. Жуки живляться на квітах, де поїдають нектар і пилок, деякі види пошкоджують листки дерев і кущів.

Родина шкіроїди – Dermestіdae. Личинки розвиваються в гніздах птахів, в норах звірів, на трупах, під корою дерев, в яйцекладках комах та павуків. Можуть пошкоджувати сировину на шкіряних заводах, запаси (зерно та муку), колекції комах та чучела тварин. Деякі види – хижаки, поїдають яйцекладки метеликів, які покриті волосками.

 

Родина сонечка, кокцінеліди – Coccіnellіdae. Невеликі жуки, тіло – знизу плоске, зверху опукле, передньоспинка та надкрила мають спільну випуклість. Голова маленька, ховається в широкій передньовпинці. Вусики одинадцятичленикові, до вершини дещо потовщені, вкладаються в жолобки. Лаки вкладаються в жолобки на нижній стороні тіла, лапки чотирьохчленикові, з дуже малим трітім члеником.

Личинки з добре розвиненими грудними ногами, видовжені, сірі або майже чорні, вкриті яскравими плямами (жовтими або червоними) та хітиновими зубчиками.

Переважна більшість видів – хижаки, личинки і жуки поїдають попелиць, кокцид, медяниць, дрібних гусениць, рослиноїдних кліщів. Деякі види можуть пошкоджувати рослини, в т.ч. – сільськогосподарські культури.

Родина стафілініди (короткокрилі, або хижаки) – Staphylіnіdae. Імаго мають вкорочені надкрила, які не накривають черевце. Переважна більшість видів хижаки – поїдають інших комах, павуків, кліщів, інколи черв’яків та молюсків. Деякі види під корою дерев полюють на короїдів та інших стовбурових шкідників. Є сапрофаги та копрофаги.

Родина мертвоїди – Sіlphіdae. Жуки середнього та великого розміру, з плоским тілом. Голова велика. Вусики одинацятичленикові нитковидні або булавовидні. Лапки п’ятичленикові, у деяких видів на передніх ногах – чотирьохчленикові. Надкрила можуть вкривати все тіло, або дещо вкорочені (зокрема в представників роду Necrophorus).

Личинки опуклі, видовжені, з трьома парами грудних ніг та двома хітиновими придатками на кінці черевця.

Личинки і жуки більшості видів – некрофаги, які живляться та розвиваються на трупах тварин. Деякі види пошкоджують рослини, живляться рослинними решками (сапрофаги) або послідом тварин (копрофаги). Трапляються і хижі види – мертвоїд чотирьохкрапчастий та деякі інші можуть знищувати яйцекладки інших комах.

Родина м’ягкотілки – Cantharіdae. Жуки середнього розміру (5-15 мм) з м’якими покривами тіла. Вусики одинадцятичленикові, щетинковидні, нитковидні, пилчасті, гребінчасті. лапки п’ятичленикові. Імаго та личинки переважної більшості видів – хижаки. Трапляються рослиноїдні види. Личинки поїдають яйця жуків та метеликів, личинок інших комах. Живуть в ґрунті, підстилці, деякі під корою та в гнилій деревині.

Родина сверлики – Lymexylonіdae. Жуки з видовженим, вузьким тілом та із слабохітинізованими покривами. Голова добре розвинена, вусики ниткоподібні, пилчасті, гребінчасті або веретеновидні. Надкрила м’які, не повністю накривають черевце. Лапки п’ятичленикові.

Личинки жовто-білі, вузькі, з трьома парами грудних ніг, довгим черевцем та характерним відростком на кінці тіла (на восьмому сегменті черевця). Передньогруди накривають голову у вигляді комірця чи капюшона.

Личинки – технічні шкідники живуть в деревині всихаючих та сухих дерев, в пнях, в лісоматеріалах.

Родина пістряки – Clerіdae. Жуки середнього або малого розміру, зовнішнім виглядом часто нагадую мурашок та бджіл. Голова велика, вусики пилчасті або булавовидні, одинадцятичленикові. Лапки п’ятичленикові. Надкрила вкриті волосками білого і чорного кольору, до кінця черевця розширені, опуклі.

Личинки з грудними ногами, довгі, білі, плоскі червоного або рожевого кольору.

Личинки і жуки трапляються під корою в ходах короїдів, хижаки. Найбільш відомий представник – мурахожук (Thanasіmus formіcarіus).

Родина шашелі – Anobііdae. Невеликі за розміром жуки до 5 мм довжиною, з циліндричним тілом. Голова захована в передньоспинці. Вусики нитковидні. Ноги короткі, лапки п’ятичленикові.

Личинки білі, С-подібно зігнуті, вкриті волосками. Пошкоджують деревину та вироби з неї в будівлях, шкідники колекцій, бібліотек. Шашіль хлібний пошкоджує сухарі, макарони, сухофрукти, кофе, сухі лікарські рослини та інші запаси. Є види що прокладають ходи в корі живих дерев, або пошкоджують шишки хвойних порід.

Родина капюшонники – Bostrіchіdae. Тіло жуків циліндричне. Голова втягнена у випуклі передньогруди. Передньоспинка жуків у вигляді капюшона покриває зверху голову. Вусики дев’яти-десятичленткові, гребінчасті або булавоподібні. Лапки п’ятичленикові, перший з них – недостатньо розвинутий. На зад­ньо­му скаті надкрил у багатьох видів є заглибина із зубчиками навколо, тому їх інколи нази­вають несправжньокороїди.

Личинки – білі, з маленькою круглою головою. Передня частина тіла потовщена (грудні сегменти), задні сегменти гачкоподібно підгинаються вниз під черевце. Ніжки – короткі, чотирьохчленикові.

Технічні шкідники деревини, пошкоджують ослаблені і сухі дерева, лісоматеріали, вироби з деревини (дошки, паркет і т.п.).

Родина деревогризи – Lyctіdae. Невеликі жуки (довжиною до 5 мм) з вузьким, видовженим вкритим волосками тілом, на надкрилах – вдавлені крапки, розташовані поздовжніми рядами. Голова втягнута в передньогруди. Вусики з двочлениковою булавою.

Личинки білі, з видовженою головою, м’ясистим С-подібно зігнутим тілом, маленькими трьохчлениковими ногами. Пошкоджують лісоматеріали та вироби з деревини.

РЯД ДВОКРИЛІ – DIPTERA. Тіло різноманітної будови, розміром від 0,1 до 70 мм. Головна капсула імаго плоска, напівсферична або майже куляста. На голові – добре розвинені фасеткові очі та (у багатьох видів) одне-три прості очка. Ротові органи різноманітної будови: у комарів-кровососів – колючо-сисного типу, у ґедзів – ріжучо-лижучого, у більшості мух – типово лижучого або відфільтровуючого. Сегменти грудей злиті. Більшість видів мають тільки два передні перетинчасті крила, задні крила – редуковані, перетворилися на булавоподібні дзижчальця – органи рівноваги при польоті. Окремі види повністю безкрилі.

Покриви личинок частіше незначно склеротизовані. Відсутність грудних кінцівок у личинок часто компенсується наявністю рухальних валиків, виростами тіла.

Серед двокрилих багато шкідників сільського та лісового господарства: на зернових культурах – злакові мухи (Chloropidae); на овочевих – цибулеві журчалки (Eumeris spp.), морквяна муха (Psila rosae – із родини Psilidae); на плодових деревах – строкатокрилки (Tephritidae). Велике значення мають двокрилі як переносники бактеріальних та вірусних хвороб людини та тварин. Ряд груп двокрилих корисний тим, що знищує шкідливих комах: журчалки знищують попелиць, ктирі – різних двокрилих, жуків.

Великий ряд комах, у світовій фауні описано більше 120000 видів. У СНД зареєстровано до 30000 видів; на території європейської частини співдружності поширено близько 9000 видів ряду, із більше ніж 130 родин. В Україні відомо 4500 видів двокрилих.

Найбільш давній поділ ряду Diptera на два підряди: довговусих (Nematocera) та коротковусих (Brachycera).

Підряд довговусі або комарі – Nematocera. Імаго мають довші за голову та груди вусики, які складаються із 6-41 члеників. У личинок – досить добре розвинена головна капсула (зокрема в мошок, москітів, комарів), ротові органи гризучого типу (іноді – фільтруючі). Лялечка вільна, зазвичай без кокона. Лялечкова оболонка при виході з неї імаго розкривається по прямому шву. Більшість видів у своєму розвитку пов’язана з водою чи з вологими стаціями. На території України зустрічаються представники з 30 родин довговусих двокрилих.

Родина комарі-довгоногі – Tipulidae. Личинки мають витягнуте вузьке тіло, задній кінець – плоский з виростами, які розташовані навколо задніх дихалець. Личинки розвиваються у вологих ґрунтах, гнилій деревині, гниючих рослинних решках. деякі види можуть об’їдати коріння рослин у вологих умовах. Досить великі комахи, із довгастим тілом (9-30 мм), із довгими вусиками й дуже довгими ногами. Лапки – п’ятичленикові. Крила – вузькі, довгі. Забарвлення переважно жовтих, коричневих або сірих відтінків. Середньогруди зверху з V-подібним швом. Самка із твердим яйцекладом. Імаго зустрічаються у вологих, переважно листяних лісах, на болотах, на вологих луках, берегах водойм.

Личинки більшості видів живуть у вологому ґрунті – на луках і торфовищах, на берегах річок та ставків, у лісах у гнилих пеньках та стовбурах, у гнилих рослинних залишках; частина видів розвивається у воді. Лялечка відкритого типу. Живляться перегноєм, корінням рослин у вологих умовах, водоростями, мохом та гнилою деревиною. Деякі види – шкідники культурних рослин. Окремі види поїдають водяних червів.

У світовій фауні описано близько 3000 видів. Широко розповсюджені комар-довгоног жовтий (Tipula lипata L.) та комар-довгоног перев’язаний (Nephrotoma crocata L.). Ктенофору святкову (Ctenophora festiva Meigen), знайдену в широколистяних та мішаних лісах, занесено до Червоної книги України.

 

Родина галиці – Cecidomyidae. Дрібні комарики (1-5 мм). Тіло вузьке, ноги довгі. Голова маленька, вужча від передньогрудей. Фасеткові очі розташовані над основою вусиків, очки часто відсутні. Вусики довгі ниткоподібні або вервицеподібні. Крила із спрощеним жилкуванням – крім костальної жилки мають п’ять-вісім поздовжніх жилок (рис. 1). Дорослі комахи живуть лише 2-3 дні, не живляться або п’ють цукристі виділення рослин. Личинки з редукованою головою, їх груди знизу мають особливе паличкоподібне утворення. Личинки багатьох видів – шкідники лісового та сільського господарства – живуть у тканинах живих рослин і спричиняють утворення різноманітних наростів (галів). Личинки інших видів хижі, живуть під корою мертвих дерев або на листі, знищують попелиць та кліщів. Частина видів – міцетофаги, мешкають у ґрунті, лісовій підстилці, гнилій деревині; висисають міцелій грибів. Заляльковуються в коконі, інколи у вигляді пупарія.

У європейській частині колишнього СРСР родина вивчена недостатньо: на цій теріторії знайдено представників 160 родів та кілька сотень видів.

Широко розповсюджена галиця розеткова вербова (Rhabdophaga rosaria H.Lw.). Блідо-червоні личинки цього виду живуть у верхівкових пагонах верб.

 

Родина комарі справжні – Culicidae. Тіло видовжене. Голова маленька із колюче-сисним ротовим апаратом та великими фасетковими очами. Вусики довгі, 15-тичленикові, у самців деяких видів пірчасті. Ноги тонкі, довгі. Крила вузькі, крім костальної жилки мають 10 поздовжніх та 3 поперечні жилки.

Личинки веретеноподібні або циліндричні з розширеними грудьми. Живуть у воді, де живляться бактеріями, найпростішими, дрібними водоростями та личинками. Лялечка подібна на кому – з розширеними головою та грудними сегментами.

Самки більшості родів живляться кров’ю, самці – нектаром та пилком. Ряд видів може переносити збудників хвороб, деякі види є проміжними господарями філярій – круглих червів, які паразитують на людині.

Широко відомі комар малярійний (Anopheles mаculipennis Mg.) (рис. 2, 1-4), комар звичайний (Culex pipiens L.) (рис. 2, 5-8) та комар кусака (Аedes geniculatus Оl.).

Рис. 2. Комар малярійний та комар звичайний (за Гусєв та ін., 1967):

1, 5 – яйця; 2, 6 – личинка; 3, 7 – лялечка; 4, 8 – імаго відповідно.

Підряд коротковусі мухи – Brachycera. У імаго – 3-членикові вусики. У личинок переважної більшості мух капсула голови редукована, ротові органи перетворилися на гачки, розвинене позакишкове травлення – личинка через щелепи вводить травні соки в їжу, де проходить первинне розщеплення поживних речовин, а потім всмоктує напіврідкий розчин. У багатьох видів личинка перетворюється на лялечку всередині своєї шкірки; яка утворює захисну оболонку – пупарій.

На стадії личинки живляться рослинними й тваринними рештками, деякі (зокрема – справжні мухи Muska, зелені мухи Lucilia та сині падальні мухи Calliphora) живуть в гниючій органіці (на смітті, екскрементах, особливо у відкритих туалетах), можуть поширювати збудників хвороб.

Родина ґедзі – Tabanidae. Тіло довжиною 6-30 мм, вкрите тонкими короткими волосками. Голова коротка широка з трьохчлениковими вусиками. Личинки веретеноподібні, з малою склеротизованою головою, на останньому сегменті тіла – коротка дихальна трубка. Лялечка відкрита з добре помітними зародковими ногами.

 

А	В
Б

 

Рис. 3. Представники родини ґедзі – Tabanidae (за Штакельбергом та Бошко з Бригадиренко, 2003): А – хризопс звичайний (Chrysops relictus Mg.); Б – дощовиця (Haematopotа pluvialis L.); В – ґедзь бичачий (Tabanus bovinus L.).

 

Імаго – кровососи (самки більшості видів) або живляться соком квіток (самці всіх видів та представники обох статей роду пангонія). Самки нападають на людей та тварин тільки в теплу, сонячну погоду та перед дощем. Хижі личинки живуть у вологому ґрунті, у воді або в гнилій деревині, нападають на багатьох водних та наземних безхребетних. Ґедзі мають епізоотологічне й епідеміологічне значення як поширювачі збудників хвороб людини та свійських тварин. У світовій фауні описано близько 3500 видів.

Майже по всій території України розповсюджені хризопс звичайний (Chrysops relictus Mg., рис. 3, А) та дощовиця (Haematopotа pluvialis L., рис. 3, Б), особливо активна в спеку перед дощем.

Ґедзь бичачий (Tabanus bovinus L., рис. 3, В) – великого розміру, чорно-бура комаха, черевце з різкими жовто-бурими плямами із боків сегментів, очі темно-зелені. Довжина тіла 20-24 мм. Самка цього виду за одне кровососання здатна випити до 200 мг крові (стільки ж, скільки 70 комарів, або 4000 мокреців).

 

Родина справжні мухи – Muscidae. Середнього розміру, рідше великі, або малі мухи. Голова з алейкою лобних щетинок. Забарвлення звичайно не яскраве. Імаго живляться нектаром квітів, різними відходами, що містять білки й вуглеводи, небагато видів – кровососи. Личинки живуть у гної, у гнилих речовинах рослинного й тваринного походження, у живих тканинах рослин, деякі – хижаки, що нападають на інших личинок двокрилих. Дуже рідко личинки – тимчасові або постійні паразити. Близько 50 видів – синантропи. Описано більше 4000 видів. У європейській частині колишнього СРСР родина вивчена недостатньо, тут поширено 700-800 видів із близько 50 родів.

Муха кімнатна мала (Fannia canicularis F.) виводиться у вбиральнях, гної, у вологих відходах. Імаго постійно залітають у будинки; у великій кількості зустрічаються в хлівах і вбиральнях. Личинки мають коричневий колір, сплощену форму тіла й довгі відростки на спині і з боків (рис. 4, А).

 

Б

Рис. 4. Муха жигалка осіння – Stomoxys calcitrans L.

(за Нарчуком та Павловським з Бригадиренко, 2003)

 

Дорослі мухи, контактуючи поперемінно з фекаліями й харчовими продуктами, переносять збудників шлунково-кишкових інфекцій.

Муха кімнатна (Musca domestica L.) – переносник збудників багатьох хвороб людини, а крім того, на ногах переносить яй-ця різних паразитичних червів. Личинки розвиваються в нечистотах.

Муха жигалка осіння (Stomoxys calcitrans L., рис. 4, Б) за зовнішнім виглядом схожа на кімнатну муху, відрізняючись від неї наявністю тонкого й довгого колючого хоботка. Місцями виплоду жигалки є гній домашніх тварин і гнилі рослинні залишки (солома, сіно, опале листя). Дорослі мухи живуть переважно в коровниках, стайнях, можуть залетіти й у житлові приміщення. Мухи дуже обережні, ссуть кров у місцях, важко доступних для самооборони (на внутрішніх поверхнях передніх ніг, на череві); людину кусають переважно в ноги. Кровосисні самці й самки. Жигалка поширена у всіх частинах світу. Масовий літ спостерігається в серпні й вересні. Має важливе значення як переносник сибірки, туляремії, проміжний господар нематоди Habronema microstoma Schn. – паразита однокопитих (коней, ослів) і цестоди Dicrotaenia carioca Mg. – паразита домашніх птахів.

Родина тахіни – Tachinidae. Середнього й великого розміру мухи, тіло покрите міцними щетинками. Імаго трапляються на квітках (особливо зонтичних) та листі рослин, на виділеннях попелиць, а паразити ссавців – біля своїх господарів. Багато видів паразитують у гусеницях лускокрилих (на кількох видах різних родин). Значна кількість видів розвивається в личинках та імаго твердокрилих з родин Carabidae, Tenebrionidae, Scarabaeidae, Cerambycidae, Chrysomelidae, Curculionidae та деяких інших, а також на личинках окремих груп перетинчастокрилих (пильщиках та ін.) та клопів (Pentatomidae, Coreidae, Lygaeidae та ін.). Значення тахін у регуляції чисельності деяких видів шкідників досить значне, хоча й недостатньо вивчене. Личинки ряду інших шкідливих видів паразитують на птахах та ссавцях. Родина об’єднує більше 5000 видів. У європейській частині колишнього СРСР поширено 227 родів та декілька сотень видів родини.

Тахіна панцерія (Panzeria rudis паразитує в гусеницях шкідників лісу соснової совки, соснового коконопряда ін. Тахіна фазія (Phasia crassipennis F.) – паразит хлібного клопа-черепашки (Eurygaster integriceps Putz.) та інших щитників (Graphosoma, Aelia, Carpocoris, Dolicoris ін.). Дорослі особини часто трапляються на квітках молочаю. Тахіна білея (Billaea pectinata Meig.) паразитує в личинках пластинчатовусих жуків – бронзовок (Cetonia, Potosia), хрущів (Rhizotrogus) та вусачів (Prionus).

Родина ктирі – Asilidae. Хижі великі або середньої величини мухи з довгим черевцем. Тіло в щетинках, лапки із 2 присосками та щетинкою між ними. Голова рухома, широка, має склеротизований хоботок. Тім’я між очима, як правило, сильно увігнуте, із 3 простими вічками. Імаго висисають різних комах, наздоганяючи їх у польоті. Зустрічаються на листках трав і кущів, на стовбурах дерев, на піщаних стежках та ін. Хижі личинки живуть у землі або в гнилій деревині. Личинки ктирів-ляфрій (Laphria, рис. 5) живуть у ходах личинок жуків-вусачів і живляться ними.

Личинки інших видів живляться личинками коваликів, чорнотілок, хрущів, хлібних жуків, вусачів, довгоносиків. Мешканці відкритих місць, численні в аридних областях. Окремі види винищують у природних умовах до 40-60 % шкідливих саранових, корисні. Родина об’єднує більше 5000 видів. Широко розповсюджений ктир руський (Machimus rusticus Mg.). До Червоної книги України занесені ктир гігантський (Satanas gigas Ev.) та ктир шершнеподібний (Asilus crabroniformis L.).

Родина дзюрчалки – Syrphidae. Середньої величини або великі мухи. Дорослі особини звичайно тримаються на квітках і схожі формою й забарвленням джмелів, ос та бджіл, які мають органи активного захисту (жало й щелепи). Личинки дуже різноманітні за способом життя. Частина видів рослиноїдні, живуть у тканинах рослин (мінують листя, живуть у цибулинах). Окремі види – сапрофаги, що живуть у органічних залишках, у брудній воді. Личинки час-тини видів – хижаки, що живуть у колоніях попелиць та інших рівнокрилих, знищуючи останніх. Родина налічує близько 5000 видів.

На квітах часто зустрічається дзюрчалка сирф (Syrphus ribesii L.). Личинки – вороги капустяної попелиці. Одна личинка за день висисає близько 200 попелиць. Період личинкового розвитку триває близько 20 днів.

Дзюрчалка бджоловидка (Eristalis tеnaх L.) зовнішнім виглядом нагадує медоносну бджолу. Личинки довгасті, брудно-сірі, із втяжною дихальною трубкою на кінці тіла. Живуть на дні водойм, у вигрібних ямах. Бджоловидка може розповсюджувати небезпечні хвороби, переносячи інфекцію на поверхні тіла. Можливі випадки кишкового мийазу при заковтуванні личинок із забрудненою питною водою.

Родина оводи – Oestridae. Великі або середньої величини мухи, укриті густими довгими волосками або майже голі. Ротові частини редуковані: збережені рудименти хоботка та кулеподі-бні щупики. Лоб у обох статей дуже широкий. Ноги дуже короткі, довжина задніх ніг менше довжини тіла. Паразити парнокопи-тних та непарнокопитних ссавців. Самки живородні, вибризкують личинок у ніздрі хазяїв. Види родини завдають великих збитків тваринництву. У європейській час-тині колишнього СРСР поширено 5 родів із 8 видами.

Овід носоглотковий овечий (Oestrus ovis L.) – велика комаха 9-11 мм довжиною. Груди буро-сірі, у чорних плямах, черевце із сіруватим нальотом і більш або менш виявленим шаховим рисунком. Личинки паразитують у носових порожнинах овець і кіз. Самки на льоту вибризкують у ніздрі тварин молочно-білу рідину, що містить личинки. Людина заражається найчастіше на пасовищі, де самка овода також вибризкує їй в очі (іноді в ніздрі) личинки. Очні мийази особливо небезпечні, оскільки нерідко призводять до руйнування очного яблука й сліпоти. Лікування: механічне видалення личинок після попередньої анестезії ока.

 

РЯД ПЕРЕТИНЧАСТОКРИЛІ – HYMENOPTERA. Комахи різного розміру з двома парами перетинчастих прозорих крил, інколи безкрилі. На голові два фасеткових ока та, у багатьох видів, три очка. Форма вусиків різна. Ротові апарати гризучого або гризуче-лижучого типу.

Поділяють на два підряди, що різко відрізняються один від одного: сидячочеревні (Symphіta) та стебельчасточеревні (Apocrita).

Розміри тіла представників ряду від малих – 0,2 мм (у Baeus seminulum, що розвивається в яйцях павуків), до великих – 5-6 см. Голова гіпогнатична (рідко прогнатична). Ротові органи гризучі або гризучо-сисні. Фасеткові очі добре розвинені, на тім’ї є 3 простих вічка. Антени дуже різноманітної будови. Плейрити передньогрудей еластично зчленовані з грудними сегментами, що забезпечує рухливість голови та передніх ніг. Крил 2 пари, вони перетинчасті, прозорі, жилок мало (може бути тільки 1 костальна або зовсім небути). Перший сегмент черевця увійшов до складу грудей. Самки часто мають жало. Личинки – без-ногі або гусенеподібні. Лялечка вільна.

Розмноження в більшості випадків двостатеве. Іноді відбувається розвиток із незапліднених яєць тільки самців (арренотокія) або тільки самок (телітокія), дуже рідко – у 2-3 випадках у пильщіків та рогохвостів – із незапліднених яєць виводяться і самці, і самки. У горіхотворок може бути циклічний партеногенез (циклічна дейтеротокія – чередування двостатевих поколінь із поколіннями партеногенетичних самок). У деяких хальцид та браконід спостерігається поліембріонія (2000 й бі-льше зародків в одному яйці). Серед деяких груп їздців (іхневмоніди, еухариди, перилампіди) спостерігається гіперметаморфоз.

Перетинчастокрилі мають велике практичне значення як запилювачі рослин, паразити та хижаки шкідників лісового господарства, медоноси. Окремі види (близько 20 видів пильщиків та рогохвостів) спричиняють значну шкоду лісовим культурам. Синантропні види мурашок шкодять запасам. Оси-філанти полюють на бджіл, чим зменшують кількість меду. Окремі види ос (Vespa orientalis, Polistes spp.) є механічними переносниками кишкових інфекцій. У будівлях мурахи можуть розносити яйця гельмінтів, збудників багатьох захворювань. Деякі види мурах – проміжні хазяї двоусток (ланцетоподібної та інших видів).

Світова фауна об’єднує більше 300000 видів. Вірогідно кількість видів значно більша (до 6000000), більша частина малих паразитичних видів ще не описана. В Україні поширено близько 10000 видів перетинчастокрилих.

Підряд Сидячочеревні – Symphіta. Лапки п’ятичленикові, голова направлена щелепами вниз. Черевце сидяче – має широку основу якою прикріплюється до грудей. Личинки мають гризучий ротовий апарат, грудні ніжки (рогохвости) або грудні та 6-8 пар несправжніх черевних ніжок (пильщики).

Черевце сидяче, шороко з’єднане з грудьми, перший тергіт черевця не злитий з грудьми. Яйцеклад у вигляді пилки або свердла. Вертлюги ніг виглядають двочлениковими. Личинки з добре розвиненою головою й часто з черевними ногами, майже всі рослиноїдні, за виключенням роди-ни Orussidae, що веде паразитичний спосіб життя. Більшість видів поширена в зонах помірного кліматичного поясу, активна навесні та з початку літа. В Україні відомо близько 500 видів із 12 родин.

Надродина рогохвости – Siricoidea. Великі комахи з довгими щетинковидними вусиками. Тіло циліндричне, видовжене. Задній край передньоспинки з глибокою вирізкою. У самиць довгий свердликоподібний яйцеклад.

Личинки з 3 парами дрібних ніжок на грудях, гризуть ходи в деревині хвойних та листяних порід.

Родина рогохвости – Siricidae. Здебільшого великі комахи з довгими щетинкоподібними вусиками та струнким циліндричним тілом. Між грудьми та черевцем звуження немає. На кінці черевця є шилоподібний або пальцеподібний відросток, а в самок довгий голкоподібний яйцеклад. Дорослі комахи не живляться. Самки мають свердлоподібну будову кінцевого відділу стулок яйцеклада, за допомогою якого просвердлюють шар кори й деревини для відкладання яєць у стовбур. Знайшовши кормову рослину, самка підгинає яйцеклад вертикально вниз і упирається ним у кору. Обертаючись приблизно на 180°, вона просвердлює яйцекладом у деревині тонесенькі канальці до 20 мм завглибшки, через які відкладає до трьох-чотирьох яєць. Кормові рослини рогохвостів – різні хвойні (сосна, ялина, смерека, модрина) та листяні (дуб, бук, клен, тополя) породи, у деревині яких личинки роблять довгі звивисті ходи. Перетворення на лялечок у рогохвостів відбувається в кінці ходу в поверхневому шарі деревини. Поточені личинками рогохвостів дерева всихають. Але особливо небезпечні вони як шкідники технічної деревини. Рогохвости можуть поширювати спори гри-бів. Генерація найчастіше дворічна. У єв-ропейській частині колишнього СРСР поширено 4 роди та кілька десятків видів. До Червоної книги України занесений рогохвіст аугур (Urocerus augur Klug), поширений у Карпатах.

Надродина пильщики – Tenthredinoidea. Передньоспинка з глибокою вирізкою. У самиць яйцеклад короткий, у вигляді пилочки. Личинки – фітофаги, які пошкоджують зелені частини рослин

Родина справжні пильщики – Tenthredinidae. Малі й середнього розміру комахи, довжиною 4-15 мм. Мають, як правило, дев’ятичлениковi щетинкоподібні або ниткоподібні вусики. Яйцеклад короткий, пилчастий, але його стулки видно на кінці черевця. Личинки – несправжні гусениці – мають три пари почленованих грудних ніг і від шести до восьми пар черевних (або несправжніх) ніг, завдяки чому їх легко відрізнити від гусениць метеликів, котрі мають не більше п’яти пар несправжніх ніг. Дорослі форми й личинки рослиноїдні, хоч деякі види з роду Tenthredo, Мacrophia та iнших у дорослій фазі можуть також живитись різними малими комахами. Личинки більшості видів живуть відкрито на поверхні листків, об’їдаючи їх. В інших видів личинки живуть усередині своєрідних кулястих, пухирчастих чи іншої форми галів на листках та гілках, вигризають м’якоть листка, утворюючи міни, проточують ходи в пагонах рослин, об’їдають бруньки, а також живляться всередині молодих плодів яблуні, груші, сливи та ін. Розвиваються на хвощі, папороті, ялині, смереці, модрині, ситнику, осоці та злаках; багато видів на дводольних – вербі, тополі, березі. Личинки багатьох видів пильщиків – небезпечні масові шкідники лісових рослин. У європейській частині колишнього СРСР поширено близько 70 видів.

До Червоної книги України занесено 6 видів.

 

Підряд стебельчасточеревні – Apocrita. Комахи мають висяче або стебельчасте черевце. У самиць довгий яйцеклад або жало. Личинки безногі, більшість яких паразитує на комахах, деякі шкодять рослинам.

Перший сегмент черевця звужений, рухомо з’єднаний із грудьми. Серед представників підряду домінують види, личинки яких живляться тваринною їжею (частіше комахами). Зустрічаються й вторинно рослиноїдні групи (горіхотворки, бджоли, хальциди). Для підряду характерна екологічна складність трофічної повідінки: від вихідного способу живлення – паразитизм на постійно паралізованій прихованій здобичі – до тимчасової паралізації; від розвитку на жертвах, які живуть вільно до ендопаразитизму (Ichneumonomorpha); транспортування здобичі; побудови складних гнізд для розвитку потомства (Vespomorpha); суспільного способу життя.

Надродина їздці – Ichneumonoidea. Належать справжні їздці (Ichneumonidae) та їздці-браконіди (Braconidae). Багато видів паразитують усередині різних фаз розвитку комах – від яєць до імаго. В основному, великі за розмірами комахи, мають довгі прямі вусики.

 

Родина браконіди – Braconidae. На передньому крилі розміщена характерна для всіх представників надродини склеротизована птеростигма. Від представників родини Ichneumonoidea браконіди відрізняються злитими в єдиний склерит другим та третім тергітами черевця. Інколи в єдиний панцир можуть зливатися три перших тергіти черевця. Прості вічка розташовані трикутником. Забарвлення браконід дуже мінливе, не має суттєвого таксономічного значення. Родина представлена двома великими біологічними групами: ектопаразити (підродини Doryctinae та Braconinae) та ендопаразити (всі інші підродини). Личинки ектопаразитів розвиваються на поверхні тіла личинок комах (найчастіше лускокрилих або твердокрилих, рідше двокрилих), які ведуть прихований спосіб життя: у ходах під корою дерев, у галах, мінах, плодах, скрученому листі та ін. Яйця відкладаються або безпосередньо на личинку, або поряд із нею; на велику личинку відкладається більше яєць, ніж на маленьку. Ендопаразитичні браконіди поділяються на три групи: личинкові, яйцеличинкові та імагінальні. Серед браконід немає яйцеїдів.У світовій фауні описано більше 15 000 видів із більше ніж 500 родів.

Родина їздці-іхневмоніди – Iсhneumonidae. Велика родина середніх і малих, рідше великих комах, що мають видовжене тіло, багаточленикові неколінчасті та більш чи менш довгий яйцеклад. Забарвлення без металічних відтінків. Личинки паразитують у гусеницях та лялечках метеликів, у личинках пильщиків, рогохвостів, різних груп жуків та інших комах. Іхневмоніди знищують шкідників лісових культур. Світова фауна за оцінками налічує від 60000 до 100000 видів, які об’єднані в більше ніж 500 родів.

 

До Червоної книги України занесено мегарису рогохвостову (Megarhyssa superba Schrank).

Їздець пімпла дослідник (Pimpla examinator F.) – паразит багатьох видів метеликів. Їздець ефіальт (Ephialtes manifestator L.) живе у хвойних лісах, паразитує на жуках-вусачах і великих златках. Їздець трог (Trogus exaltatorius Pz.) – паразит метеликів бражників (бузкового, очкастого, липового та ін.).

Надродина хальцидові – Chalcidoidea. Належить велика кількість дрібних паразитичних видів. У них колінчасті вусики, на передніх крилах 1-2 жилки. Представник трихограма (Trichogramma evanescens Westw.) – паразит яєць, використовують для боротьби з яблуневою плодожеркою і іншими шкідливими метеликами.

 

Надродина проктотрупіди – Proctotrupoidea. За зовнішнім виглядом пдібні до особин попередньої групи. Належить відомий яйцеїд соснового шовкопряда – теленомус (Telenomus senustriatus Nees.).

Надродина об’єднує 11 родин пара-зитичних перетинчастокрилих. Ми розгля-немо найбільш відомі з них.

Родина горіхотвірки – Cynipidae. Деякі з представників родини утворюють гали наприклад, “чорнильні горішки” на листі дуба, з яких раніше виробляли чорне чорнило, утворені яблуковидною дубовою горіхотворкою. Є серед горіхотвірок паразити і надпаразити. Група жалоносних (Aculeata) – яйцеклад перетворений на жало, в яке відкриваються протоки отруйних залоз.

Надродина мурашки – Formicoidea. Мають колінчасті вусики. Усі представники родини мурашок (Formicidae), яких понад 10000 видів, є гуртовими комахами. Робочі особини завжди безкрилі, утворюють різні касти. Більшість мурашок – хижаки, є серед них рослиноїдні комахи. Для поповнення необхідних запасів цукрів більшість мурашок споживає падь попелиць. Руда лісова мурашка (Formica rufa) та близькі до неї види личинок вигодовують білковою їжею, для чого полюють на інших комах тому є корисними для захисту насаджень від комах-шкідників. Окремі види є соціальними паразитами – розграбовують сім’ї інших мурашок та забирають личинки і лялечки. Робочі особини, які вийшли з них, забезпечують кормом свої господарів (мурашка-амазонка).

Родина мурахи – Formicidae. Крилаті й безкрилі форми, із колін-частими дванадцяти- або тринадцятичлениковими вусиками. Черевце стебельчасте, на стебельці є пластинчаста луска. Живуть великими громадами, які складаються із самців, самок, «робочих» і «солдатів». Ряд видів мурашок будує з ґрунту, рослинної трухи, хвої великі мурашники. Інші види риють глибокі розгалужені ходи й галереї в ґрунті або проточують їх у деревині. Мурашки-деревоточці шкідливі, але є й кори-сні види, які знищують безліч шкідників лісу.

До Європейського Червоного списку та Червоної книги України включено реліктовий вид – ліометопума звичайного (Liometopum microcephalum Panzer), який будує гнізда в дуплах старих дерев.

Мурашка руда лісова (Formica rufa L.) звичайна скрізь у лісах, будує досить високі мурашники (більше метра висотою). Дуже корисні, бо знищують безліч лісових шкідників. Вид занесено до Європейського Червоного списку.

Мурашка садова чорна (Lаsius niger L.) живе в ґрунті або під камінням. На при-садибних ділянках вид культивує колонії попелиць.

 

Надродина бджолині – Apoidea. Належать бджоли та джмелі. Ротові апарати гризуче-лижучого, у деяких видів – гризучого типу. Задні ноги збирального типу. Відрізняють 3 групи:

1) живуть багаточисельними групами (родинами) до яких входять самки, самці, робочі особини (недорозвинуті самки);

2) живуть поодиноко – самці та самки, після парування самки утворюють ізольовані одне від одного гнізда;

3) бжоли-зозулі – не утворюють сімей, яйця відкладають в гнізда інших бджіл, їх личинка живиться кормом, зібраним робочими особинами господарів гнізда.

Вусики колінчасті. Яйцеклад видозмінений у жало. Личинки безногі, живляться пилком і нектаром. Бджоли мають велике господарське значення як запилювачі культурних і дикорослих рослин. Крім того, свійська бджола дає мед, віск, а також бджолину отруту, що застосовується в медицині. Над-одина об’єднує більше 20 000 видів, на території України зареєстровано понад 600 видів із 6 родин.

Надродина осоподібні – Vespoidea. Очі ниркоподібні, наличник добре розвинений, вусики прикріпляються безпосередньо над ним.

 

Родина сколії – Scoliidae. Крупні комахи. Імаго живляться нектаром. Після парування самки активно розшукують личинок пластинчастовусих жуків та жуків-носорогів, для чого зариваються в ґрунт. Знайдену жертву жалять, паралізують та перетягають в спеціальну камеру, зроблену в ґрунті. На паралізовану жертву самка відкладає яйце, з якого виходить личинка, що поїдає жертву.

А

Б

Рис. 7. Сколія-гігант – Scolia maculata Drury. (А) та Scolia quadripunctata (Б)

(за Гранді та Штейнбергом з Бригадиренко, 2003).

 

Сколії корисні, бо знищують личинок хлібних жуків, мармурових хрущів та ін.

До Червоної книги України занесені сколія степова (Scolia hirta Schranck), що паразитує на личинках бронзовок, хлібного жука-кузьки та хрущика польового, та сколія-гігант (Scolia maculata Drury, рис. 7, А) – паразит личинок жука-носорога, рогачів.

Родина складчастокрилих ос – Vespidae. Самці, самки та робочі особини зовні майже не відрізняються одне від одного. Свої гнізда вони будують з перетертих щелепами і просякнутих слиною деревних волокон. виробляючи речовину, подібну до паперу. Імаго живиться нектаром та іншими цукристими речовинами, а личинок вигодовують пережованими комахами. Гніздо існує рік: восени робочі особини та самці гинуть, зимують лише запліднені самки, які навесні закладають нове гніздо.

 

Родина складчастокрилі оси – Vespidae. Передні крила в стані спокою складаються вздовж удвоє. Вусики колінчасті. Тіло забарвлене в жовтий колір, із чорним рисунком (рис. 8). Деякі види живуть по-одиноко, інші (оса звичайна, шершень), живуть сім’ями у великих гніздах із папе-роподібної маси. Личинок у гніздах виго-довують убитими за допомогою жала та щелеп комахами або додатково солодкими виділеннями попелиць. Деякі види парази-тують у гніздах інших видів перетинчастокрилих.

 

Рис. 8. Зовнішній вигляд складчатокрилих ос – Vespidae

(за Блютгеном з Бригадиренко, 2003).

 

Оса звичайна (Pseudоvespa vulgaris L.) – один із найбільш поширених видів, може пошкоджувати в садах стиглі яблука та груші. Шершень (Vespa crabro L.) живе великими сім’ями в гніздах із папероподі-бної маси, зроблених у дуплах дерев, на горищах будівель тощо. Нападає на свійських бджіл, обгризає кору молодих дерев, пошкоджує плоди. Оса паперова (Polistes gallicus L.) будує на стеблах та гілках рослин, на горищах дисковидні, укріплені на стебельці гнізда.

 

 

РЯД ЛУСКОКРИЛІ (МЕТЕЛИКИ) – LEPIDOPTERA

Об’єднує комах різних розмірів – з розмахом крил від 3 до 30 см. У фауні України нараховують понад 6-8 тис. видів метеликів, на Землі – понад 150 тис. видів.

Ротовий апарат імаго сисного типу – верхні щелепи редуковані, нижні перетворилися в довгий еластичний хоботок, який в стані спокою скручується спіраллю та розташовується під головою комахи. Дорослі метелики живляться нектаром квітів, інколи тільки п’ють воду (для забезпечення фізіологічних процесів в тілі комахи). У деяких метеликів ротовий апарат відсутній, в стадії імаго вони не живляться – використовують поживні речовини, які в процесі живлення запасла личинка у жировому тілі.

Метелики мають дві пари перетинчастих крил. Вони (та частково тіло) вкриті кутикулярними лусочками різної форми. У деяких видів метеликів самиці безкрилі, або мають вкорочені крила не придатні для польоту.

Личинки (гусениці) мають ротові апарати гризучого типу. Переважна більшість гусениць фітофаги (живляться рослинною їжею), деякі види можуть пошкоджувати запаси їжі, одяг, вироби із шерсті і т.п. Тіло гусениць видовжене, вони мають три пари грудних ніг, з яких пізніше сформуються ноги імаго, а на черевці – від двох до п’яти пар несправжніх черевних ніжок, із гачечками на кінцях.

Ряд поділяють на два підряди:

Підряд рівнокрилі метелики – Macrojudata

Підряд різнокрилі метелики – Frenata

До даних підрядів належать наступні родини:

 

Родина листовійки – Tortricidae. Дрібні метелики з товстим тілом, вкритим волосками. Передні та задні крила у вигляді трапецій, рідше – трикутні, у стані спокою складені дахоподібно. Ротовий апарат (хоботок) добре розвинутий.

Гусениці мають 3 пари грудних ніг та 5 пар черевних, на передньому та задньому кінцях тіла – щитки. Живуть у скручених або обплетених павутиною листках, квітах, плодах, стеблах.

Родина вогнівки – Pyralidae. Дрібні, яскраві, строкато забарвлені метелики з шовковистим блиском крил. Передні крила довгі, трикутні, задні широкі. Вусики ниткоподібні або гребінчасті. Ноги довгі, тонкі. Хоботок розвинутий.

Гусениці покриті дрібними волосками. Лялечки утворюються в ґрунті в коконі.

Родина білани – Pieridae. Метелики середньої величини. Білі, зеленувато-жовті, оранжеві, на крилах з темними плямами та смугами. Вусики булавоподібні, біля основи не мають волохатих щіточок. Внутрішній край задніх крил облягає черевце.

Гусениці по спині з рідкими, тонкими волосками. Лялечки без кокона.

Родина бражники – Sphingidae. Нічні метелики, середнього та великого розміру. Крила вузькі, часто яскраво забарвлені. Передні крила довші від задніх. Тіло вкрите товстими прилеглими волосками. Хоботок добре розвинутий, дуже довгий. Гусениці голі, задня частина товстіша за передню та має рогоподібний виріст. Лялечки містяться в земляному коконі.

Родина чубатки – Notodontydae. Різного розміру нічні метелики. Передні крила – видовжені, трикутні, з невеличкими зубчиками на внутрішньому краю. Гусениці волохаті або голі. Мають 7-8 пар ніг.

Родина п’ядуни – Geometridae. Різного розміру метелики. Вусики пірчасті та гребінчасті. Крила тендітні, передні – трикутні, задні – заокруглені. У деяких видів самки з недорозвиненими крилами, або ж без крил. Гусениці голі, при русі підтягують задню частину тіла до передньої (мають 3 пари грудних ніг та 1-2 пари черевних). Лялечки в коконі або без нього в грунті, підстилці.

Родина коконопряди – Lasiocampidae. Великі та середнього розміру незграбні метелики. Тіло вкрите густими короткими волосками. Вусики гребінчасті, у самців – пірчасті. Хоботок і нижньогубні щупальця не розвинуті. Гусениці волохаті, з 5-8 парами ніг. Лялечки в коконі з шовкових ниток.

Родина хвилівки – Lymantriidae (Orgyidae). Багаточисельна родина метеликів середнього, рідше великого чи малого розміру. Передні крила заокруглені – на них хвилясті поперечні лінії. У деяких видів самки мають недорозвинені крила. Хоботок не розвинений. Вусики гребінчасті. Ноги короткі з шпорами. Гусениці волохаті, вкриті бородавками. Лялечки часто з волосками.

 

Родина совки – Noctuidae. Велика родина метеликів середнього, рідше великого розміру. Ведуть нічний спосіб життя. Тіло вкрите волосками. Передні крила трикутні, задні коротші та більш широкі. Вусики щетинкоподібні, ниткоподібні, перисті. Хоботок розвинутий. Гусениці голі, рідше вкриті волосками. Ніг 8 пар (3 – грудних, 5 - черевних). Лялечки без кокона.

Родина склівки – Aegeriidae. Дрібні та середнього розміру комахи. Крила прозорі, на них частково збереглися лусочки, передні рила вузькі з широкою облямівкою. Метелики за зовнішнім виглядом подібні до перетинчастокрилих або двокрилих комах. Вусики нитковидні. Черевце довге, на кінці з пучком волосків. Гусениці живляться під корою та в деревині, майже голі, брудно-жовтого, жовто-білого забарвлення з 5 парами ніг. Лялечки на червці мають кільце із шипиків.

Родина червиці – Cossidae. Великого або середнього розміру метелики з тілом вкритим волосками. Передні крила більші за задні, заокруглені. Хоботок не розвинений. Черевце довге. Гусениці голі, з поодинокими щетинками, мають 8 пар ніг. Живуть в ходах, які прокладають в деревині. У лялечок на вершині голови – шипоподібний відросток.