2018-01-08
328
У вступі роботи подається обґрунтування актуальності обраної теми роботи. З посиланнями на літературні джерела приводиться короткий перелік розв'язуваних завдань в обраному напрямку іншими авторами. Констатуються питання, які варто вирішити і які визначають зміст назви обраної теми роботи.
Виходячи з цього, формулюється мета роботи, для досягнення якої визначається набір завдань. Кожне завдання власне кажучи відбивається в кожному параграфі роботи.
Після визначення складу завдань, розв'язуваних для досягнення поставленої мети, дається обґрунтування їх логічного взаємозв'язку і на цій основі затверджується логіка структури всієї роботи, обґрунтованість найменувань її глав і параграфів (Див. Додаток 3).
У курсових роботах найчастіше використовують описовий, структурно-семантичний та семантико-стилістичний методи, а також прийоми контекстуального, компонентного, статистичного (кількісного) аналізу, зіставлення, класифікації та систематизації.
Структура основних глав роботи приведена на прикладі оформлення змісту. Кожний розділ повинний починатися коротким описом обраного напрямку й обґрунтуванням структури цього розділу. Виклад усього матеріалу повинний бути підпорядкований головній ідеї роботи, відповідно до логіки структури всієї роботи.
Неприпустимим є категоричне і беззастережне засудження поглядів опонента щодо положень, із якими автор курсової не погоджується. Більш прийнятними є такі висловлювання: важко погодитися з думкою... (назвати ім'я та прізвище, якщо можливо, то й наукове звання); не можна погодитися із поглядами...; це твердження викликає заперечення, тому що...; із цим не можна погодитися, тому що...; це положення видається не зовсім точним, тому що... і под.
Кожна курсова робота повинна містити узагальнення. Власне вони і є сенсом наукової роботи, а факти — це, здебільшого, лише матеріал для узагальнень. Не можна визнати задовільною роботу, у якій лише викладено погляди вчених та різні наукові положення, подано приклади і факти, але немає узагальнень.
Щоб цього не сталося, студент уже під час опрацювання літератури з певної проблеми повинен на полях конспектів чи виписів робити помітки, які пізніше допоможуть зіставити, об'єднати чи узагальнити матеріал. Наприклад: див. подібні висновки, доведення у праці...; пор. із думкою (вказується автор і праця) тощо. Можна також відзначати сумнівні положення знаком питання (?), а найбільш важливі для висвітлення теми курсової — знаком оклику (!).
Кожен розділ, підрозділ і робота в цілому повинні закінчуватися висновками, які є наслідком власних міркувань і спостережень.
Висновки до кожного розділу мають чітку структуру з трьох складових, які дозволяють одержати повідомлення в стислому вигляді про зроблену в кожному розділі роботу, про її значення. У їхнє число входять:
1) констатація зробленої роботи і перелік отриманих результатів;
2) висновки про теоретичне, методичне і практичне значення кожного виду зробленої роботи чи отриманих результатів;
3) рекомендації про застосування отриманих результатів у наступних розділах або для реалізації всієї роботи.
Висновок всієї роботи пишеться приблизно за такою же схемою. У ньому перелічуються результати, отримані при вирішенні поставлених у вступі завдань. Висновки за цими результатами робляться розширено. Рекомендації із запровадженням результатів роботи в основному спрямовані за межі досліджуваного періоду і носять перспективний характер.
Список використаних джерел. Джерела можна розміщувати у списку одним із таких способів: у порядку появи посилань (найбільш зручний для користування) і в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Якщо наводяться кілька праць одного автора, то їх треба подавати за хронологією.
У списку використовується загальна нумерація використаних джерел, а не нумерація за розділами.
Відомості про праці, які включені до списку, необхідно подавати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв джерел.
