Оформлення курсової роботи. При оформленні тексту документа необхідно звернути увагу, в першу чергу, на параметри листа, абзацу і тексту

При оформленні тексту документа необхідно звернути увагу, в першу чергу, на параметри листа, абзацу і тексту.

Параметри листа: формат, білизна паперу, щільність, розміри полів, відстань від колонтитулів до краю листа, орієнтація паперу, тип верстки.

Формати паперу описуються стандартами Міжнародної Організації Стандартизації (ISO), Німецьким промисловим стандартом (DIN) і Державним стандартом (ДСТ). Усі вони використовують А-серію (А0, А1, А2, А3, А4, А5, А6). Найчастіше застосовується стандартний формат А4, що дорівнює 297 х 210 мм.

Білизна паперу визначає її колір і вид. Папір з низькою білизною виглядає неохайно і брудно. Папір прийнятої якості має білизну 85% і вище. Якщо білизна паперу від 90% до 95%, то її колір - жовтуватий. Якщо білизна паперу близько 95%, то її колір - білий. А якщо білизна паперу вище 95%, то її колір - блакитний.

Щільність паперу є важливим параметром, тому що папір з низькою щільністю буде м'ятися в офісних пристроях печатки і копіювання даних. Щільність паперу виміряється в гр/м². Для практичного застосування можна використовувати папір із щільністю 80 ± 5 гр/м². Папір із щільністю вище 100 гр/м² може вважатися картоном.

Тип верстки: однобічна і двостороння (разворотна). При однобічній верстці текст розміщується на одній стороні листа, а при двосторонній - на обох сторонах листа. Курсові роботи пишуть на одній стороні листа.

Ширина полів залежить від характеру тексту і може бути різною з різних сторін листа. При однобічній верстці поля називають: праве, ліве, верхнє, нижнє, палітурне. При двосторонній верстці поля називають: зовнішнє, внутрішнє, верхнє, нижнє, палітурне. Багато авторів рекомендують різні наступні величини полів. Наприклад, розміри полів: лівого – 20 мм, правого – 15 мм, верхнього – 20 мм, нижнього – 20 мм.

Орієнтація паперу може бути двох видів: портретна (книжкова) і ландшафтна (альбомна). У курсовій роботі використовують книжкову.

 

У колонтитули виноситься повторюваний текст: номер сторінки, прізвище автора, назва чи глави всього документа і т.д. Колонтитули бувають верхній і нижній. Як правило, колонтитули можуть відрізнятися: перший від усіх інших, парні від непарних, одного розділу від іншого розділу і т.д. У загальному випадку відстань від краю листа до відповідного колонтитула встановлюють таким чином, щоб він розміщувався на верхнім чи нижнім полі, а якщо колонтитул попадає в зону розташування тексту - текст зрушується.

Відстань від нижнього краю папера до нижнього колонтитула повинен складати 1.8 мм, а від верхнього краю папера до верхнього колонтитула - 1.2 мм. Колонтитули можуть бути різними для парних і непарних сторінок, а також для першої сторінки.

У курсовій роботі використовують нижні колонтитули.

Основний текст. У комп'ютерному вигляді основний текст документа оформлюється шрифтом Times New Roman Cyr розміром 14 кеглів. Абзаци основного тексту повинні мати абзацний відступ 1 см і міжстрочний інтервал 1.3. Вирівнювання абзаців – по ширині. Вирівнювання вліво припустиме для оформлення переліків, списків літератури і т.д.

Розділові знаки. Усі розділові знаки вставляються безпосередньо за останнім символом слова. Після розділового знаку обов'язково повинний бути пробіл. Виключення складають відкриваючі дужки: перед відкриваючою дужкою – пробіл, а після - немає.

Виноски. У документі можна вставляти усередині текстові, підрядкові і кінцеві посилання (виноски).

Внутрішньотекстові виноски – це посилання в основному тексті. Вони звичайно оформлюються у виді внутрішньотекстових приміток у квадратних дужках, рідше за допомогою двокрапки (наприкінці фрази). Перед квадратними дужками й у дужках після опису документа крапка не ставиться.

Приклади:

Наприкінці 30-х початку 40-х років В.І. Вернадський сам писав із приводу цієї роботи: “Багато чого тепер довелося б у ній змінити, але основа мені представляється правильної” [4; 39].

(4. Вернадський В.І. Міркування натураліста.— М., 1977.-кн. 2: Наукова думка.— С. 39).

 

Підрядкові виноски – це посилання під текстом (у нижній частині сторінки), приводяться у виді нумерованих підрядкових приміток. У тексті документа повинні бути присутнім відсилання до приміток у формі арабських цифр – порядкових номерів приміток, оформлених у вигляді верхнього індексу (¹, ², ³). Підрядкові виноски нумеруються в межах однієї сторінки.

 

Кінцеві виноски – це посилання за текстом (наприкінці документа, у нижній частині сторінки), приводяться у вигляді затекстових нумерованих приміток (коментарів). У тексті документа повинні бути присутні відсилання до приміток у формі арабських цифр – порядкових номерів приміток, оформлених у виді верхнього індексу (¹, ², ³). Кінцеві виноски нумеруються в межах усієї роботи.

Приклади:

Роль композиційної рамки виконують слова-нагадування, які воскрешали призабуте, а то й забуте зовсім:

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні ¹²⁷

Наприкінці тексту:

¹²⁷ В. Симоненко тут своїми словами …

Для того, щоб поставити виноску в тексті роботи необхідно установити курсор у позицію, де повинна знаходиться цифрове відсилання і виконати команду “Виноска…”у меню “Вставка”.

У курсових роботах рекомендується використовувати підрядкові виноски (розташовані наприкінці сторінки) з цифровою нумерацією, що починається на кожній сторінці.

Цитування. У наукових і дослідницьких документах, художній літературі використовуються цитати для обґрунтування, підтвердження висунутих автором (авторами) положень. Цитата – точне, буквальне передання якого-небудь тексту. Академічний етикет вимагає точно відтворювати цитуємий текст, тому що найменше скорочення витримки, що приводиться, може спотворити зміст, що був у неї вкладений автором. Цитування не повинне бути ні надлишковим, ні недостатнім, тому що і те й інше знижує рівень роботи: надлишкове цитування створює враження компілятивності роботи, а недостатнє цитування при необхідності приведення цитат з використаних джерел знижує наукову цінність викладу. Цитування повинне бути логічно виправданим і нерозривно зв'язаним з текстом і досить переконливим.

Загальні вимоги до цитуємого матеріалу (до цитати) наступні.

1. Цитата повинна приводитися в лапках, точно по тексту, у тій граматичній формі, у якій вона подана у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання.

Пропуск слів, пропозицій, абзаців при цитуванні допускається, без перекручування цитуємого тексту, і позначається трьома крапками.

2. Цитування повинне бути повним, без довільного скорочення тексту і без перекручування думки автора (авторів).

3. Цитата повинна бути нерозривно зв'язана з текстом і бути доказом чи підтвердженням висунутих автором (авторами) положень.

4. При цитуванні не допускається об'єднання в одній цитаті декількох уривків, узятих з різних місць цитуємого джерела, навіть логічно зв'язаних між собою. Кожен такий уривок повинний оформлюватися як окрема цитата.

5. При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися вказівкою на джерело, бібліографічний опис якого повинен приводитися відповідно до вимог нормативних документів.

6. При непрямому цитуванні (при переказі, при викладі думок інших авторів своїми словами), що дає визначену економію тексту, варто бути гранично точним у викладі думок автора (авторів) і коректним при оцінці викладу, давати відповідні посилання на джерело.

7. Якщо автор роботи, приводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, він повинний це спеціально обумовити, тобто після тексту, що пояснює, ставиться крапка, потім указуються ініціали автора роботи, а весь текст вносять в круглі дужки.

Заголовки. Кожен новий розділ роботи починається з нової сторінки. Це ж правило відноситься до інших основних структурних частин роботи: вступу, висновків, списку літератури, додатків, покажчикам і змісту.

Відстань між назвою розділу і наступним текстом повинна дорівнювати 12 пунктам. Така ж відстань витримується між заголовками розділу і підрозділу. Коефіцієнт інтервалу між рядками заголовка приймають рівним 1. Крапку наприкінці заголовка, розташованого посередині рядка, не ставлять. Підкреслювати заголовки і переносити слова в заголовку не допускається.

Для позначення розділів, підрозділів, глав, підглав, параграфів, підпараграфів, пунктів і підпунктів застосовується багаторівнева нумерація, що складається з арабських цифр розділених крапкою.

Розділи мають наскрізну нумерацію по всій роботі. Глави нумеруються в межах розділів. Підглави - у межах глави і так далі. Вступ, висновок, зміст, список літератури - не нумеруються.

Зміст. Зміст роботи містить перелік і обсяг у сторінках її розділів, підрозділів, глав і підглав. Відповідно до вимог стандартів з оформлення друкованої продукції проводиться нумерація тільки основних складових роботи. Зразок структури роботи виглядає так:

 

Зміст 3

Вступ 4

Розділ 1. (Теоретичний) 7

1.1. 7

1.2. 15

1.3. 24

Висновки до розділу 1. 28

Розділ 2. (Практичний) 30

2.1. 30

2.2. 42

Висновки до розділу 2 53

Висновки 57

Список використаних джерел і літератури 61

Бібліографічний опис - сукупність бібліографічних даних про документ, його складові частини чи групу документів, приведених за визначеними правилами і необхідних і достатніх для загальної характеристики й ідентифікації документа (ДСТ 7. 1-84).

Кожен бібліографічний опис складається з декількох, розташованих у визначеній послідовності елементів:

1. Заголовок опису.

2. Заголовок.

3. Видання.

4. Вихідні дані.

5. Кількісна характеристика даних.

6. Надзаголовні дані.

7. Примітки.

У схемі бібліографічного опису книги виділені обов'язкові елементи і зазначені відповідні умовні розділові знаки між елементами бібліографічного опису.