Загальна характеристика елітарної, масової та народної культури

Загальна характеристика функцій культури.

1. Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу.

2. Світоглядна функція проявляється у тому, що за допомогою культури у людини формуються (чи трансформуються протягом життя) погляди, ідеали та переконання.

3. Комунікативна функція зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

4. Нормативно-регулювальна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства.

5. Інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію.

6. Емоційно-естетична та виховна

 

3. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Його види та стилі.

Мистецтво – це специфічний вид людської діяльності, що відображає навколишню дійсність і людську свідомість у художніх образах та є одним із засобів естетичного оволодіння світом.

Основні види мистецтва:

1.Художня література.

2.Тонічне або звукове мистецтво (музика, поезія).

3.Хореографічне мистецтво (танець, пантоміма).

4.Образотворче мистецтво (живопис-станковий,монументальний, графіка, скульптура-кругла, рельєфна).

5.Просторово-пластичне мистецтво (всі види образотворчого мистецтва та архітектура).

6.Декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство, килимарство, художнє скло, художній метал, ювелірне мистецтво та інші).

7.Синтетичне мистецтво (кіно, театр, телебачення, радіомовлення).

Стиль мистецтва – це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності.

Візантійський стиль. Романський стильГотичний стильРенесанс (Відродження). Бароко. Рококо. Класицизм.Ампір

Еклектизм. Модерн. Модернізм.

Загальна характеристика елітарної, масової та народної культури.

Елітарна культура – це висока культура, створена кращими творцями духовних цінностей, орієнтована на привілейовані групи суспільства, яка характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю.

Повною протилежністю елітарній культурі є масова культура (маскульт) – вид культури, твори якої характеризуються загальнодоступністю, легкістю сприйняття, спрощеністю, розважальністю, домінуванням чуттєвої експресії, бажанням отримати задоволення, підпорядкуванням законам ринку, де поява художніх творів залежить від попиту і пропозиції.

Кітч – це псевдомистецтво, позбавлене художньо-естетичної цінності й перевантажене примітивними, розрахованими на зовнішній ефект деталями.

Народна культура, що створюється непрофесіоналами, але при цьому не виключає високого рівня майстерності, вміння, знання, в основі якого лежить орієнтування на реалістичне відображення навколишнього життя, вільне володіння народною традицією, національними світоглядними уявленнями.

 

5. Трипільська культура та її роль у подальшому розвитку української культури.

У межиріччі Бугу і Дністра за енеоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською (за назвою с. Трипілля, де 1896 р. вперше були відкриті пам’ятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н.е. (середина ІV – перша третина ІІІ тисячоліття до н.е.). Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Основою господарства було розвинуте землеробство. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, у землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Трипільські племена застосовували знаряддя праці не тільки з каменю, а також із міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. “Візитною карткою” трипільської культури називають гончарне виробництво у вигляді розмальованої кераміки (Додаток 14). Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду й вишуканим оздобленням його. Орнаментальні композиції засвідчують складний духовний світ, який поки що не піддається розшифруванню – це округлі меандри, солярні знаки, численні символи тощо.

Причини зникнення цієї культури до кінця не з’ясовано, але ймовірніше ними були: порушення екологічного балансу, похолодання клімату, внутрішні суперечності, експансія кочових степовиків та ін.

Важливо підкреслити, що трипільська культура була однією з найбільш розвинених на той час у Європі.

 

6. Досягнення та значення скіфської культури.

У середині VІI ст. до н.е. у південноукраїнських степах з’явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кімерійців. За Геродотом, Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що традиційно називають племенами, або союзами племен.

Геродот зафіксував також легенди про походження скіфів. Одна з них стверджувала, що скіфи з’явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до навали перського царя Дарія і були пов’язані з ДніпромЦя й інші міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ (небо), світ людей (землю) і нижній світ (потойбічний – підземне царство), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби. Цю тріаду віддзеркалює знаменита пам’ятка скіфського періоду – золота пектораль.

Центральним районом Скіфії вважають Степ. Майже єдиним видом пам’яток тут були курганні поховання, більшість з яких, на жаль, в різні часи було пограбовано. Останнім часом зроблено висновок стосовно ритуального характеру пограбувань курганів скіфів і сарматів ще на стадії їх добудови, оскільки предмети, забрані з могили, вважалися священними.

Ранні скіфські поховання (друга половина VII – V ст. до н.е.) були зазвичай впускними до курганів бронзового віку. Прості скіфи поховані у прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд (келих з прокресленим орнаментом, іноді грецький посуд), вудила зі стременоподібними кільцями, наконечники стріл, іноді кістки барана.

Унікальним курганом цього часу є Ульський (на Кубані). Висота його насипу сягала 15 м. У дерев’яній гробниці знайдено лише кам’яний жертовник. Біля склепу лежали кістяки двох биків, по обидва боки від нього – 360 кістяків коней.

Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу – землеробство.

Мілітаризований спосіб життя послужив причиною виникнення мистецтва, що дістало назву скіфського “звіриного стилю” – візитна картка скіфської культури. Він полягав у зображенні хижаків, сцен їхньої боротьби, шматування ними здобичі, руху загалом, у тому числі й кругового. Багато таких зображень на предметах із коштовних матеріалів (насамперед, із золота) знайдено в курганах. Найяскравішим прикладом цього стилю є так звана скіфська пектораль– пам’ятка образотворчого мистецтва скіфської доби

Ця пам’ятка знайдена в кургані Товста могила (Орджонікідзе, Дніпропетровщина) Б. Мозолевським у 1971 р.

Композиція пекторалі складається з трьох рівнів. Найнижчий – анімалістичні кровожерні сцени за участю міфологічних і реальних звірів. Середній – флористичні мотиви. Верхній – сцени за участю скіфів та домашніх тварин (двоє чоловіків шиють одяг, хлопець доїть вівцю).