Основні поняття та положення терапії центрованої на клієнтові

Карл Роджерс (1902-1987) презентував новітню концепцію у психології (1940 рік, штат Міннесота) як "клієнт-центровану терапію" -недирективну терапію. Пізніше, 1974 року, з'явилась ще одна назва - "особистісно-центрована терапія", яка розширює рамки використання, особливо в ситуації психологічного консультування. Основні ідеї представлені в таких роботах: "Консультування і психотерапія" (Rodgers, 1942), "Терапія, центрована на клієнті" (1951), "На шляху до особистості" (1961).

Особливу роль в розробці концепції мали емоційні проблеми юного Роджерса, його стосунки з однолітками, а також його власні спостереження, інтуїція.

Основна суть підходу полягає в тому, що кожна людина володіє величезними резервами само-розуміння, прагнення до само-актуалізації як основного мотивуючого стимулу. Конфлікт між само-актуалізацією та Я-концепцією, що заважає адекватному засвоєнню досвіду, призводить до появи особистісних проблем та поведінкових порушень.

На думку Роджерса, конструктивні зміни особистості клієнта можливі за умови створення певної атмосфери під час налагодження стосунків "консультант - клієнт, яка забезпечує конгруентність у відносинах; безумовно позитивне ставлення та емпатію. Позиція клієнта передбачає процес становлення особистості і регулювання власного життя.

Позитивні зміни можливі лише тоді, коли створюється відповідний клімат з певними психологічними установками. Великого значення надавалося тенденції актуалізації як основному мотиваційному внутрішньому імпульсу. Психологічні труднощі з'являються саме в результаті блокування прагнення до само-актуалізації, що призводить до конфлікту захисних сил та тенденцій росту (Maslow, 1970).

У процесі консультування важливо орієнтуватись на суб'єктивний досвід і його переживання.

Практика особистісно-центрованого консультування, перш за все, передбачає:

узгодження цілей консультанта і клієнта;

відкритість переживань;

концентрованість на емоційних аспектах стосунків;

раціональність;

особисту відповідальність клієнта;

самоповагу;

здатність до підтримання добрих особистих стосунків та високий рівень прийняття інших;

етичність і високу якість життя;

взаємний вплив консультанта та клієнта (перетворення останніх на ефективних консультантів для самих себе та розвитку інших).

Особистісно-центроване консультування не акцентує свою увагу на використанні спеціальних технік. Головне - здатність консультанта встановити взаємини, адекватні реальним подіям, бути емпатійним і уважним слухачем, який беззаперечно приймає будь-яку особистість [23]. Психолог зосереджений на актуальному стані клієнта, сприяє його само-актуалізації.

Додаткове використання особистісно-центрованого консультування: групова робота, аудиторне навчання, навчання спеціалістів із менеджменту, вирішення конфліктів.

23. мета і завдання терапії роджерс

Завдання терапії - допомогти людині вирішити свою проблему з мінімумом інструкцій з боку терапевта. Роджерс визначав терапію як «вивільнення вже наявної здатності в потенційно компетентному індивідуумі, а не кваліфіковану маніпуляцію більш менш пасивною особою». Згідно Роджерсу, «індивідуум має в собі здатність, принаймні латентну, зрозуміти причини свого життя, які приносять йому нещастя і біль, і реорганізувати себе так, щоб подолати ці причини».

Згідно Роджерсу, індивід взаємодіє з реальністю, керуючись природженою тенденцією організму до розвитку своїх можливостей, які забезпечують його удосконалення і збереження. Здійснюється організмічний оцінюючий процес: організм відчуває задоволення при тих стимулах або поведінкових актах, які удосконалюють і зберігають організм і Его як в безпосередньому теперішньому часі, так і у далекому майбутньому; поведінка направлена у бік наближення до позитивно оцінюваних даних досвіду і уникнення даних, які отримали негативну оцінку.

У міру усвідомлення Его у індивіда розвивається потреба в позитивній оцінці значущим оточенням. Надалі задоволення або фрустрація позитивної оцінки починає переживатися незалежно від взаємодії з соціумом і позначається як самооцінка. Оскільки Его-переживання індивіда сприймаються значущими людьми як менш або більш заслуговуючі позитивної оцінки (тобто Я-переживання отримують умови оцінки), то і самооцінка стає селективною. Через цю вибірковість досвід сприймається теж селективно, на основі умов оцінки, він може бути спотворений і неусвідомлений. Внаслідок цього індивід втрачає інтеграцію, його концепція Я включає спотворені сприйняття, досвід, що неправильно репрезентується; поведінка регулюється то зі сторони Его, то тими аспектами досвіду, які не включені в Я, що супроводжується напруженим і неадекватним функціонуванням. Це головне відчуження в людині. Змінюється природне, організмічне оцінювання, яке перестає бути регулятором поведінки. Заради збереження позитивної оцінки індивід починає фальсифікувати свої переживання і сприймати їх по критерію цінності для оточуючих. Як наслідок такої неконгруентності (невідповідності) між Я і досвідом виникає неконгруентність в поведінці і процес захисту. Проте якщо ступінь неконгруентності великий, то захист не спрацьовує, і тоді має місце дезорганізація функціонування індивіда.

24.

 

 

25.

 

 

26. Трансакційний аналіз. Е. Берн, Т. Харріс

Цей аналіз як психологічна течія набув широкої популярності в 60-ті роки завдяки появі двох книжок, які стали бестселерами (Е.Берп. "Ігри, а які грають люди. Люди, які грають в ігри"'. Т.Харріс. "Зі мною асе а поряд­ку — з вами все в порядку"). Трансакційний аналіз ґрунтується на ди­намічних принципах і має своїм предметом міжособистісну поведінку; він тлумачить проблему неврозу в дусі раціональності та відрізняє себе від когнітивної терапії.

Згідно з цим напрямом у психології, певні стани ego несуть відповідальність за поведінку пацієнта. Ці стани, або самості, визначають способи, які використовує пацієнт у своїх трансакціях — певній базовій єдності соціальної взаємодії. Кожна особа поводить себе відносно іншої або як Дитина (нестримно емоційна істота, вражена спілкуванням), або як Батько (диспозиція і віра, що це "плечі", "плечі-потреба", яка засвоюється з дитинства у сприйманні батьків), або як Доросла людина, що має са­мостійність суджень (зріле та раціональне ego).

Хоч три стани ego перебувають на несвідомому рівні, у трансакційному аналізі терапевт має справу з феноменами, які перебувають на рівні свідомому, і вказує шляхи, на яких пацієнт і спільнота, з якою той має спра­ву, були б успішними в їхніх комунікаціях, привабливими у "перехресних трансакціях". Терапевт також читає по складах багато "ігор", в яких прихо­вується реальне значення інтеракції. Пацієнти грають невідчужувані ролі, навчаються розпізнавати, в чому полягає їхня самість у трансакціях з іншими (і з терапевтом). Під керівництвом терапевта вони навчаються ви­користовувати свою Дитину для жартів, але мають свого Дорослого як запо­руку їхньої серйозної поведінки. Ерік Берн виходив у своїх дослідженнях насамперед із праць Пенфілда і Федерна, які вивчали вплив минулих вра­жень на подальшу поведінку індивіда. Для її дослідження використовуються методологія структурного аналізу і трансакційний підхід.

Як зауважує сам Берн, у своїх висновках він спирається на клінічні спо­стереження, на досвід роботи з хворими, в яких були розладнані інтегральні стани "Я". Це мало висвітлити ряд ґрунтовних питань психології та психіатрії. Зокрема, мова йде про наявність в особистості хворого "архаїчних елементів" і про можливість навчання хворого структурному і трансакційному аналізу. І лікар, і пацієнт можуть будь-коли зупинитися, підбити підсумки і спланувати, що слід зробити на наступному етапі. Під час психотерапевтичних процедур архаїчні стани "Я", зафіксовані в резуль­таті травми, диференціюються, але все ще зберігаються. Під впливом фак­тора реальності пацієнт переходить у ситуацію, сприятливу для вирішення архаїчних конфліктів.

Розкриваючи термінологію структурного аналізу, Берн по суті викладає систему свого вчення. Екстеропсихіка, неопсихіка та археопсихіка роз­глядаються ним як психічні механізми (органи, знаряддя), які виявляються феноменологічно як екстеропсихічний (наприклад ідентифікація), неопсихічний (наприклад опрацювання даних) і археопсихічний (наприклад рег­ресивний) стани "Я". Ці типові стани відповідно називаються "Батько", "Дорослий" і "Дитина". До словника трансакційного аналізу Берн також додає "проведення часу", "гру" і "сценарій". Це не абстракції, а робочі соціальні реальності.

Берн формулює таку гіпотезу. В особистості дорослої людини зберігаються залишки "Я" дитини, які оживають за певних умов. Це явище можна спостерігати у зв'язку з гіпнозом, психозом, лікарською або прямою електричною стимуляцією кори. Берн припускає, що ці сліди можуть вияв­лятися у людини навіть у нормальному психічному стані.

Типова ситуація показувала один стан "Я", адекватний для даної реаль­ної обстановки, й відповідне адекватне судження. Разом із цим спо­стерігався інший процес, що визначався, зокрема, манією величі, ар­хаїчними страхами і надіями. Тобто, в однієї й тієї ж людини виступала поведінка дорослого та дитини. Втручання лікаря допомогло здійснити пе­рехід до нового стану: вся поведінка, усвідомлення реальності, міміка, го­лос, м'язовий тонус, манери почали відповідати "Я" дорослої людини. Це було коротке заспокоєння у психозі. Відтак Берн визначає психоз як пе­реміщення психічної енергії із дорослої системи в дитячу, а заспокоєн­ня — як переміщення у протилежному напрямку.

При психозі, коли пацієнт страждає галюцинаціями, він чує слова батьків, що пропонують робити те і те. Батько, Дорослий і Дитина — це реальні особистості, які входять в оточення пацієнта, й мають певні імена, заняття тощо. Для успішного лікування слід, зокрема, відділити Дорослого від Дитини, а вивчення Батька віднести на наступну стадію лікування; слід також переконати пацієнта, що Дитина, Дорослий і Батько — терміни, які відображають явища реальності. Можна показати Дитиною людину, що вкрала жувальну гумку, але це означає, що саме цей індивід крав жувальну гумку в дитинстві. Зісковзування в інший стан "Я" (у хворих та здорових людей) Берн пояснює концепцією психічної енергії, або заміщення влади: в якийсь момент стан "Я", яке замінено, володіє виконавчою владою. Це, од­нак, все одно що пояснювати дію магніту магнітною силою. Для практики цього, мабуть, і досить, але йдеться про концептуальний розгляд, в якому Берн залишив поза увагою характер поєднання у психічному нового і старо­го досвіду.

Берн обмежується лише констатуванням того, що "Я" становить вид сутності, яка немовби віддаляється від решти психічного змісту, що існував багато років або хвилину тому, або й одночасно. Тобто кожний стан "Я" має мету, яка відділяє його від інших станів. Тоді, зрозуміло, виникає пи­тання: який же стан "Я" слід вважати справжнім? Берн зауважує:

стан "Я", коли домінує вільне дотримання влади, відчувається як са­мозахоплення владою, яка живе як чуття "Я";

виконавча влада схожа на той стан, в якому перебуває у певний мо­мент найбільша кількість активного населення, наділеного владою.

Далі замість наукового розв'язання цього тугого вузла, Берн зісковзує в світ метафор, де можна приємно себе почувати (як у світі поезії), але ні на йоту не зрушитися з місця у розкритті справжніх закономірностей. Варто придивитися до стилю самого автора: "В даній системі зісковзування із од­ного стану "Я" в інший зумовлено трьома силами, які діють на кожний стан, проникливістю кордонів між різними станами та об'єктом повноважень кожного стану "Я". Коментарі зайві: Берн критично ставиться до фрейдівського опису "психічної енергії" та "надання повноважень". Але сам мало просувається вперед: бракує головної концептуальної схеми. Ста­ни "Я" відділені, але феноменологія їхнього зв'язку так і не з'ясована.

Загадка співіснування минулого, майбутнього і теперішнього в одній душі має бути розкритою в концепціях розвитку психічного. Але саме ідея розвитку була втрачена для Берна. Насамперед він не висвітлив супереч­ності попереднього шару психічного, щоб показати необхідність виникнення шару наступного. У психіці, дійсно, те, що було якось сформовано, включе­но у взаємодію зі світом, з одного боку, має стереотип, щоб залишитися "навічно" у своїй структурі. З іншого боку, ця структура піддається впливу структур наступних і отримує від них певне забарвлення, водночас впли­ваючи на структури наступні. Виникають певні інтеграційні шари психічного, куди включаються всі події людського життя. Інтеграція є та­кож субординація, що приводить до єдності. При порушенні такої єдності субординоване стає автономним у своєму значенні, і настає роздвоєння осо­бистості — або в мотиваційній боротьбі, або в патологічних ускладненнях.

Найголовнішим питанням у становленні психічного є виникнення інтеграційних ланок-мотивів між елементами досвіду. Цією ланкою стає вчинок, який забезпечує феноменологічний рух психічного, перехід від одного шару, який себе вичерпав, до іншого, який дає особистості нові мож­ливості діяти. Саме вчинкова структура дає можливість інтегрувати весь досвід людини, адже вчинок має свою цілеспрямованість та набір засобів для досягнення цілей. Патологія виникає тоді, коли людина застигає на яко­мусь одному моменті вчинку. Розгорнутість учинкової поведінки є її дос­коналість і зрілість, що має завершуватися рефлексією та наставлянням на подальші вчинки.

Саме вчинок є механізмом досконалої інтеграції індивідуального досвіду і може включати досвід інших людей. А таке включення є основою децентрації. Так здійснюється справжня трансакція, і людина підноситься над власним досвідом, охоплює досвід людства, стає вселюдськістю і лише в цьому разі може визнати вичерпаним своє життя. Отже, трансакційний аналіз становить собою теорію особистості і соціальної поведінки та використовується як засіб для психотерапії та більш широких соціальних змін.

Центральною для трансакційного аналізу є практика, відома як stroking-прийом, — процес стимулювання і сприяння пізнавальним актам інших людей. Взірці прийомів формують загальну тему в головних субсекціях трансакційного аналізу.

Особистісна структура постає у взаємовідношеннях Батьків, Дорослих і Дітей. Ці терміни не виступають у своєму загальному значенні, але позна­чають "Я-стани", зв'язані системи зовнішньої поведінки та внутрішніх про­цесів. Вони формуються з самого початку розвитку людини. Батьківський "Я-стан" основано на встановленні обмежень, заборон та на годуванні, що є вираженням головних функцій батьків. Дорослий уміщує в собі реальність перевірки і можливість імовірнісного підрахунку. Дитина є вираженням почуттів, творчості або пристосувань, які походять із досвіду. Трансакційний аналіз пропонує методи для досягнення балансу енергії між "Я-станами", що має бути суттєвим для благополуччя індивіда, сім'ї або організації.

Комунікація визначається Берном як серія стимулів і відповідей з боку "Я-станів". Трансакційний аналіз приділяє особливу увагу тим стимулам і відповідям, які трапляються на психологічному рівні, які завжди не вер­бальні та позасвідомі для суб'єктів — учасників комунікації.

Існують приховані трансакції, і можна вважати, що вони вирішують реальний результат психічної зміни. Стимули та відповіді є сильними засо­бами, які люди використовують для впливу одне на одного.

Ігри — найбільш оригінальне поняття в трансакційному аналізі — тлумачиться за умови регулярного використання прихованих трансакцій, що дають підставу з'ясувати чинники "програшів" кожного з учасників си­туації. Гравці виходять із психологічних ролей Переслідувача, Рятівника або Переможеного та утворюють напрям, рутинний для часової структури, передбачають збудження та уникнення інтимності. Вони можуть бути згру­повані, починаючи з нижчого рівня надокучливості до кримінальної по­ведінки та охоплення великої частини щоденної активності.

27.

 

 

Трансактний аналіз - це теорія особистості, концепція соціальної взаємодії і аналітичне керівництво для консультування. Брік Берн - засновник трансактного аналізу (1910-1970). Основні положення та поняття теорії ТА розкриті в основних працях: "Трансактний аналіз у психотерапії" (Вегпе, 1961), "Ігри, в які грають дорослі" (1964), "Принципи групової терапії" тощо. Розробка трансактного аналізу є власне зобов'язання Е. Берна, виконання якого було потрібне для того, щоб стати "справжнім лікарем" [16; 24].

У практиці консультування використовуються такі положення:

позиція "о'кей" є висхідною життєвою позицією. Відзначається вплив ранніх періодів життя на зміну позицій особистості;

Ego-стани як моделі переживань, мислення і поведінки. Мотивація формується під впливом стимулу визнання і структурного голоду;

шість способів структурування соціального часу: відхід, здійснення ритуалів, діяльність, проведення дозвілля, ігри, створення інтимності;

трансакції як обмін погладжуваннями або одиниці визнання між Ego-станами тих, хто бере участь у соціальній взаємодії;

сценарії як підсвідомі життєві плани, за допомогою яких люди структурують свій час та визначають долю. Матриця сценарію;

ігри як приховані трансакції і розплата;

контракти як передбачення результату професійної взаємодії психолога і клієнта;

структурний аналіз в ТА як діагностування та диференціювання моделей чи Ego-станів;

психічна енергія та катексис;

стимул, визнання та структурний голод;

обмеження у вигляді наказів, атрибуцій та ігнорування. Життєві позиції.

Трансактний аналіз намагається пояснити, чому люди поводяться неадекватно. Частково це відбувається тому, що і сценарії, й ігри пов'язані з отриманням певних нагород і одночасно - з "розплатою" за сценарій, за гру. Окрім того, людям важко відмовитись від ілюзій (автономії чи самостійності).

Ілюзії - це свого роду контомінації, які заважають аналізувати ситуацію "тут і тепер ".

Практика трансактного аналізу - це допомога клієнту здобути життєву позицію "я о'кей - ти о'кей". Основні завдання: відчути себе краще або "зробити успіхи"; "досягнення одужання" або "одужання". Основні способи досягнення мети - отримання автономії або формування інтегрованого Дорослого.

Підходи та методи, що використовуються в ТА:

структурний аналіз, який складається з діагностування і проведення диференціацій між однією моделлю "відчування-мислення-поведінки" (чи Ego-станом) і другою аналогічною моделлю;

здійснення соціального контролю і надання можливості вирішувати;

аналіз ігор і надання допомоги клієнту в розумінні того, в яку гру він грає, які робить ходи, яка розплата за цю гру і як гра сприяє виправданню життєвої позиції.

конструктивне вираження природних позицій Дитини і почуттів, які вона звикла приховувати чи ігнорувати;

аналіз сценарію як допомога у відмові від раніше прийнятих рішень.

Розвиток трансактного аналізу. Стадія Ego-станів (1955-1962); трансакцій та ігор (1962-1966); стадія аналізу сценарію (1966-1970); постбернівська стадія (характеризується використанням елементів гештальттерапії, психодрами, терапії в групах зустрічей і інших систем, які викликають звільнення енергії, що нагадують вибух), використання Ego-грам; катектичний напрям (Стюарт, Джойнс, 1987), в основі якого лежать роботи Шиффів (1969-1975) про оновлення батьківського впливу у психічно хворих пацієнтів. Включення гештальтметодів.

Переваги ТА в групі: члени групи спостерігають за Ego-станами інших, існує можливість аналізу трансакцій і гри, аналіз сценарію може стати значущим для інших учасників [24].

ТА-консультант діє як викладач, тренер, творча людина, включена в процес. Перед початком аналізу укладається контракт, який в ході консультування може змінюватись. Цілі контракту можуть стосуватись фізіологічних змін, зменшення вираження психічних станів, певних змін у поведінці, роботи на протязі певного часу, складання іспитів тощо.

Консультант намагається навчити клієнта вільно використовувати всі Ego-стани, ухвалюючи відповідальні рішення з позицій "Дорослого"; допомагає усвідомити переваги життя без гри, розуміти свій внутрішній світ, безпосередньо висловлювати свої почуття і бути здатним розділити близькість з іншими людьми.

27.

 

28. загальні положення Гештальт-терапія (від німецького Gestalt - образ, форма, структура) - форма психотерапії, розроблена в рамках гештальт-психології Фредеріком Перлзом. Гештальт-терапія - це напрямок психотерапії, яке ставить своїми цілями розширення усвідомлення людини і за допомогою цього краще розуміння і прийняття людиною себе, досягнення більшої внутрішньоособистісної цілісності, більшою наповненості і свідомості життя, поліпшення контакту із зовнішнім світів, в тому числі з оточуючими людьми.

У психології під гештальтом розуміють специфічну організацію частин, яка складає єдине ціле. Гештальт-психологія - це напрямок психологічної думки, яке виникло на початку XX століття і виходило з того, що аналіз частин не може забезпечити розуміння цілого. Експерименти гештальт-психологів показали, що людське сприйняття не детерміновано механічним підсумовуванням зовнішніх подразників, а має свою власну організацією. У своєму сприйнятті організм вибирає те, що йому важливо і цікаво. Наприклад, жага спонукає людину виділяти склянку води на столі, заставленому стравами, як значущу постать, але коли жага буде втамованою, швидше за все, його увагу приверне щось інше. Сприйняття влаштовано таким чином, що значуща постать виділяється на перший план, будь то образ коханої людини, відчуття голоду, біль від цвяха в черевику або слово цього тексту. Всі інші об'єкти в цей момент зливаються, стають нечіткими і йдуть в так званий фон. Для ілюстрації цього феномена існують картинки, що містять подвійні зображення. Відкриття гештальт-психологів мали важливі філософські слідства: людина несе відповідальність за те, що саме він сприймає і як себе почуває.

Гештальт-психологія вплинула на формування представлення про організм як про єдине ціле, неподільному на окремі частини (наприклад, на незалежно існуючі органи або незалежно існуючі душу і тіло). Гештальт-психолог Курт Левін розробляв теорію психологічного поля. Її суть у тому, що поведінка визначається цілісної конфігурацією життєвого простору людини, балансом між потребами організму та об'єктами зовнішнього середовища.

Теоретичні відкриття гештальт-психології до практики психотерапії застосував у 40-ті роки ХХ століття психоаналітик Фредерік Соломон (Фріц) Перлз. У той час його не влаштовували багато положень сучасного йому психоаналізу, зокрема, переважно інтелектуальний характер переробки проблем пацієнта. Фредерік Перлз задумався про створення власної системи психотерапії.

1. Загальні положення гештальт-психології

У цілому теорія гештальт-терапії грунтується на наступних положеннях.

Людина являє собою цілісне соціобіопсіхологіческое істота. Будь-яке поділ його на складові частини, наприклад, психіку і тіло, є штучним.

Людина і навколишнє його середовище являють собою єдиний гештальт, структурне ціле, яке називають полем організм - навколишнє середовище. Середовище впливає на організм, а організм перетворює своє середовище. Стосовно психології міжособистісних відносин це означає, що, з одного боку, на нас впливає поведінка оточуючих людей, з іншого, якщо ми змінюємо свою поведінку, то і навколишні повинні мінятися.

Людську поведінку, відповідно до теорії гештальт-терапії, підпорядковується принципу формування і руйнування гештальтів. Здоровий організм функціонує на основі саморегуляції. Нагальна потреба виникає і починає залучати домінуюче увагу організму - фігура проявляється з фону. Далі організм шукає у зовнішньому середовищі об'єкт, який здатний задовольнити цю домінуючу потребу, наприклад, їжу при відчутті голоду. Зближення і адекватну взаємодію з об'єктом (розжовування і проковтування їжі в даному прикладі) призводить до задоволення потреби - гештальт завершується і руйнується.

Контакт - базове поняття гештальт-терапії. Організм не може існувати в безповітряному просторі, так само, як і в просторі, позбавленому води, рослин і живих істот. Людська істота не може розвинутися у середовищі, позбавленої інших людей. Всі основні потреби можуть задовольнятися тільки в контакті з навколишнім середовищем. Контакт - це явище, яке ми усвідомлюємо не більше, ніж земне тяжіння, коли ходимо або стоїмо. Коли ми чимось займаємось, то усвідомлюємо, що говоримо, бачимо і чуємо. Але навряд чи в цей момент ми будемо замислюватися про те, що вправляємося у спілкуванні. Його забезпечують наші сенсорні і моторні функції, але при цьому важливо пам'ятати, що так само, як ціле більше, ніж просто сума частин, контакт більше, ніж сума всіляких входять до нього функцій. Наявність зору і слуху ще не гарантують доброго контакту, важливіше, як бачити або чути. Більш того, контакт визначає взаємодію як з живими, так і з неживими предметами. Бачити дерево і світанок, чути шум водоспаду або гірська луна - це теж контакт. Контакт може бути і з спогадами чи образами майбутнього, які відчуваєш сильно і яскраво.

Місце, в якому організм зустрічається з навколишнім середовищем, в гештальт-терапії називають кордоном контакту. Те, наскільки людина здатна задовольняти свої потреби, залежить від того, наскільки гнучко він може регулювати контактну кордон. Гештальт-терапія описує типові порушення контактної границі, які роблять взаємодію з середовищем, в тому числі міжособистісне, неефективним.

Усвідомлення - поінформованість про те, що відбувається всередині організму і в навколишньому його середовищі. Усвідомлення нетотожні інтелектуального знання про себе і навколишній світ. Воно включає переживання сприйняття як стимулів зовнішнього світу, так і внутрішніх процесів організму - відчуттів, емоцій, а також розумової діяльності - ідей, образів, спогадів і передбачень, тобто охоплює багато рівні. Усвідомленням, за винятком його розумового шару, володіють і тварини. Однак у цивілізованому світі в людей гіпертрофовано мислення на шкоду емоціям і сприйняття зовнішнього світу. Саме усвідомлення, на противагу раціональному знанню, дає реальну інформацію про потреби організму і про навколишнє середовище. Основна мета практики гештальт-терапії - це розширення усвідомлення. Величезна кількість людських проблем пов'язано з тим, що справжнє усвідомлення реальності підміняється інтелектуальними і, найчастіше, хибними уявленнями про неї, наприклад, про те, що можна очікувати від людей, як вони ставляться до мене, що я повинен хотіти, і що повинен робити. Такі хибні уявлення затуляють реальність і ускладнюють задоволення потреб організму - процес формування та руйнування гештальта порушується. Гештальт-терапія виходить з того, що якщо люди досягають ясного усвідомлення внутрішньої і зовнішньої реальності, то вони здатні самостійно вирішити всі свої проблеми. Тому терапія не ставить своєю метою зміну поведінки, поведінка змінюється саме по мірі зростання усвідомлення.

Тут і тепер - принцип, який означає, що актуальне для організму завжди відбувається в сьогоденні, чи то сприйняття, почуття, дії, думки, фантазії про минуле чи майбутнє, всі вони знаходяться в теперішньому моменті. Використання цього принципу дозволяє інтенсифікувати процес усвідомлення.

Відповідальність - здатність відповідати на події і вибирати свої реакції. Реальна відповідальність пов'язана з усвідомленням. Чим більшою мірою людина усвідомлює реальність, тим більшою мірою він здатний відповідати за своє життя - за свої бажання, дії, кажучи словами Перлза, спиратися на себе.

Феноменологічний підхід у гештальт-терапії реалізується через те, що терапевт з повагою ставиться як до суб'єктивного досвіду клієнта, так і до свого суб'єктивного особистого досвіду. Гештальт-терапевт не вкладає якогось певного значення в переживання і поведінка клієнта, в процесі усвідомлення клієнт сам виявляє їх значення.

Головна мета гештальт-терапії - досягнення можливо більш повного усвідомлення себе: своїх почуттів, потреб, бажань, тілесних процесів, своєї розумової діяльності, а також наскільки можливо повного усвідомлення зовнішнього світу, перш за все світу міжособистісних відносин. Гештальт-терапія не прагне до негайного зміни поведінки та швидкого усунення симптомів. Усунення симптомів або зміна поведінки, досягнуте без достатнього усвідомлення, не дає стійких результатів або призводить до виникнення нових проблем на місці старих.

У результаті гештальт-терапії клієнт набуває здатності свідомо обирати свою поведінку, використовуючи різні аспекти своєї особистості, зробити своє життя більш наповненим, позбутися від невротичних та інших хворобливих симптомів. Він стає стійким до маніпуляцій інших людей і сам здатний обходитися без маніпуляцій, іншими словами, він навчаються стояти на власних ногах.

Гештальт-терапія проводиться як в індивідуальній, так і в груповій формі. Якщо гештальт-терапія проводиться в групі, то психотерапевт зазвичай працює з одним (рідше з двома) з учасників. Інші члени групи можуть ідентифікуватися з "працюють" учасником, надавати йому емоційну підтримку, а в деяких випадках забезпечувати зворотний зв'язок.

До основних понять гештальт-терапії відносяться: фігура і фон, усвідомлення і зосередження на теперішньому, полярності, захисні функції і зрілість.