Додаткова література до теми

1. Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

2. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посібник. – К.,2001.

3. Петрушенко В.Л. та ін. Культурологія. Навч. посібник для студ. ВНЗ І-ІУ рівнів акредитації.- Львів: «Магнолія плюс», 2005.

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Підручник – Львів, 2006.

5. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. Навч. посібник - К., 2002.

 

ТЕМА: ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ТА ТЕХНІКИ

 

Наука і техніка сьогодні чинять такий потужний вплив на всі сторони життя людини і суспільства, що, можна сказати, змінюють самий хід історії. Цей вплив не може не помічати філософія, яка доводить, що зазначені зміни суттво впливають на самоусвідомлення людини, на її життєві прагнення та навіть самий спосіб її мислення. Тому в наш час існують не лише філософські осмислення цих феноменів, а й спеціальні напрями сучасної філософії під назвами філософія науки та філософія техніки. Ці напрями напрацювали цілу низку проблем, що й розглядаються в даній темі.

 

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу.

1. Наука і техніка як предмет філософського осмислення.

2. Основні підходи і концепції стосовно техніки, науки та технології.

3. Взаємозв’язок науки, техніки і технології. Науково-технікчний прогрес і розвиток суспільства.

 

Питання 1. Наука і техніка як предмет філософського осмислення.

Філософія науки і техніки – це один із напрямів філософствування, характерний для ХХ століття. Зрозуміло, що поява його викликана перш за все надзвичайно широким розповсюдженням техніки та технічних засобів саме у цьому столітті, а також всеосяжним впливом науки і техніки на всі сторони життя суспільства. Відомо, що інтерес до науки та техніки виник задовго до ХХ ст. Так, певні міркування про засоби людської діяльності ми знаходимо вже у Платона та Арістотеля. В епоху Відродження з’являються перші паростки взаємодії між наукою та технікою. Історичні дані свідчать про те, що при будівництві Міланського собору його проект вперше був підданий науковій експертизі (1386 р.). Діяльністю, максимально наближеною до інженерної, займалися ще єгипетські будівничі, але давньоєгипетська традиція перервалася і не призвела до наслідків, подібних до розвитку науки і техніки у Європі.

Напередодні Нового часу (ХVI-XVII ст.) типовим був поділ всіх знань, мистецтв та вмінь на два розряди: artes mechaicae (механічні мистецтва) та artes liberally (вільні мистецтва). До вільних мистецтв входили відомі науки “тривіуму” та “квадрівіуму“, що їх виділив у IV ст. Марціан Капелла, а до механічних відносили сім таких напрямів: землеробство, полювання, мореплавство, ткацьку справу, виготовлєння зброї, медицину та театральне мистецтво (оскільки останнє було пов`язане із будівництвом підмостків, виготовленням та використанням декорацій). Напевне, першим виданням, спеціально присвяченим техніці, можна назвати книгу І.Бекмана "Керівнцтво по технології або Пізнання ремесел, фабрик та мануфактур", видану в 1777 р. У Німеччині століттям пізніше вийшла книга Б.Каппа "Основи філософії техніки" (Брауншвейг, 1877), звідки, власне, й пійшов термін "філософія техніки". У 1897 р. француз А.Еспіна видав книгу "Витоки технології", але найбільш визнаними авторитетами у справі заснування філософії техніки є Ернст Капп та неотоміст Фрідріх Дессауер ("Філософія техніки: Проблема реалізації", 1927 р., Бонн). Суттєвий внесок у розробку філософії науки та техніки зробили французи Е.Дюркгейм, А.Бергсон, Ж.Еллюль, німецькі філософи В.Касірер, М.Хайдегер, Ф.Рапп, Г.Рополь, американські філософи та соціологи Д.Белл, Р.Айріс, О.Тоффлер, Х.Сколімовські та ін., а також такі філософські течії, як неокантіанство, позитивізм та наукознавство.

У ХХ ст., за умов високого рівня розвитку науки та техніки розкрилися принципово нові аспекти їх зв`язку з різними сферами людської життєдіяльності, із поступом історії, з природою людини, а разом з тим по-новому постали істотні проблеми людського буття.

Предметом дослідження філософії науки та техніки є системні аспекти взаємозв`язку між наукою і технікою, їх вплив на інші явища розвитку суспільства і людської життєдіяльності. До головних проблем філософії науки та техніки можна віднести такі:

- що таке техніка?

- що таке наука?

- якими є їх природа та витоки?

- як взаємодіють наука та техніка?

- як наука і техніка пов`язані із проявами сутнісних сил людини?

- як наука і техніка впливають на зміни людського світобачення та самоусвідомлення?

 

Питання 2. Основні підходи і концепції щодо науки, техніки і технології.

Феномен науки, як і техніки і технології, є доволі складним і не тільки через те, що вона має багато проявів і розгалужень. В найширшому розумінні наука - це будь-яке усвідомлення та впорядкування життєвого досвіду. У дещо вужчому або нормативному значенні наукою називають особливий, спеціалізований вид знання та пізнання, спрямований на продукування надійних, достовірних знань у будь-яких сферах людської життєдіяльності. Нарешті, у звуженому розумінні інколи “власне“ наукою називають лише природознавство або навіть комплекс фізико-математичних наук внаслідок їх очевидної точності та практичної виправданості.

Наука виникає як розроблення і фіксація необхідних моментів в предметній діяльності людини. Вона повинна включати в себе принаймні такі змістовні компоненти: а) певне уявлення про світ або певну картину світу; б) розроблений алгоритм дій, через які простежуються зв`язки, функції, відношення реальності (винайдення законів, пропорцій, залежностей); в) відомості про здатності, можливості та особливості людини в її ставленні до світу. Відповідно до цих компонентів науки можна умовно поділити на:

а) науки про сфери та форми існуючого. Сюди входить не лише природознавство, а й інші галузі знань, які розглядають, наприклад, людину і суспільство як реально існуючі об`єкти (соціологія, соціальна психологія, історія, ергономіка, анатомія, етнографія та ін.);

б) науки логіко-методологічного напрямку (математика, логіка, теорія систем, теорія вимірювання, програмування тощо);

в) гуманітарні науки, або науки про дух.

Лише беручи усі ці наукові напрями у комплексі, ми можемо скласти адекватне уявлення про науку як таку. У реальному житті суспільства наука має перш за все такі прояви: наука - це: а) сукупність надійних, перевірених знань; б) діяльність, спрямована на продукування таких знань; в) сукупність організацій та інститутів, що покликанні здійснювати означену діяльність. Це означає, що у функціонуванні науки важливу роль грають не лише інтелектуальні, а й організаційні, суспільно-політичні та економічні фактори.

Спираючись на розглянуті особливості науки, можна виділити такі її сутнісні ознаки:

- наявність систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеню виразу суттєвих зв`язків пізнавальної предметної галузі;

- єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

- наявність методологічної складової, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і одержувати нові;

- категоріальний апарат, тобто система орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

- поєднання кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмету;

- єдність фактографії (емпіричний рівень знання) та абстрактно-аналітичних побудов (теоретичний рівень знання);

- особлива мова з точним закріпленням змісту за кожним терміноми (мова науки);

- вихідні принципи та аксіоми, загальнофілософські припущення, що містяться в основах кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

- виконання певної суспільної функції або задоволення певної суспільної потреби.

В узагальненому плані суттєві ознаки науки інколи подають в якості єдності а) змісту науки, б) її будови, в) особливої мови та г) функцій.

Надзвичайно актуальним є питання про природу та сутність техніки з огляду на її роль в сучасному суспільстві. Існують три основні підходи, що їх умовно можна позначити як вузький, широкий та найширший. При вузькому (або нормативному) підході техніка розглядається як сукупність інженерних засобів, які матеріалізують знання про закони та властивості природи і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. При цьому підході на перший план у розумінні техніки виходять наукова обгрунтованість технічних засобів; складне поєднання їх елементів задля того, щоб забезпечити ефективне виконання цільової функції. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми. При широкому підході до техніки відносять будь-які штучні знаряддя та засоби діяльності, але навряд чи ложку чи виделку ми схильні без застереження зарахувати до техніки. Означені підходи є необхідними для вирішення конкретних цільових завдань, але, безумовно, є недостатніми для вирішення глобального питання про місце та роль техніки у житті суспільства і про можливості і умови свідомого регулювання науково-технічного розвитку. Виникають завдання дослідження зв`язку людської діяльності із процесами природи, що приводить до найширшого, філософського осмислення техніки.

При найширшому підході перш за все звертається увага на те, що поняття “техніка“ вживається в значеннях техніки швидкого читання, техніки акторської гри, гри на музичних інструментах і навіть про техніки інтелектуальної медитації. В такій інтерпретації поняття техніки виходить за межі технічних пристроїв і може бути застосованим майже до всіх сфер та напрямків людської дії, тобто технічна діяльність виявляється дуже важливим і необхідним атрибутом людського буття, людського способу самоствердження у світі. При цьому техніка постає як намагання людини за допомогою створеного, контрольованого, доцільного опанувати наявним, стихійним та самодостатнім.

Ознайомимося з кількома найбільш показовими концепціям техніки у межах найширшого її трактування. Передусім це концепція Б.Франкліна про те, що за своєю природою людина є істотою, "що виробляє знаряддя". Ця концепція була підтримана марксизмом і набула такого окреслення: пізнаючи закони природи, людина створює техніку як "оречевлення" знання, тобто як систему засобів, за допомогою якої людина включає закони природи, дію природних чинників у власну діяльність.

Згаданий раніше Е.Капп розглядав техніку як спосіб розв'язування суперечностей між органами тіла та їх функціями з позиції "природної душі" людини. На думку Е.Каппа, душа, що пов'язана із притаманним всій природі потягом до росту та розширення, намагається перевищувати функції людських органів, а тому й починається продукування техніки та технічних засобів.

Ф.Дессауер вважав, що в творенні техніки людина наслідує божественне творення світу. Він припускав, що розробляючи техніку, людина долучається до так званого "четвертого царства", де поза світом і поза людиною у формі абсолютних ідей існують ідеальні рішення всіх технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що перебувало прихованим, отже технічна творчість є проявом більш високого творчого принципу.

Французький філософ А.Бергсон виводив техніку та технічну діяльність людини з її принципової нездатності знаходитись у цілісному злитті із буттям. Людина живе у вимірах часткового, кінцевого, фрагментарного, а тому і в намаганні як збагнути буття, так і відтворити його, створює механізми, схеми, штучні сполуки. Але жива тривалість буття завжди лишається поза цими штучними утвореннями.

Сучасний німецький філософ-екзистенціаліст, один із найавторитетніших філософів ХХ ст. М. Хайдеггер вважав, що техніка пов'язана з принциповими особливостями людського існування у світі. Серцевина буття лишається для людини закритою і недосяжною внаслідок стурбованого ставлення людини до світу. Вона намагається використовувати речі, а не осягати їх у їх буттєвому сенсі. Включаючи їх у сферу своєї турботи, людина намагається надати їм службового призначення, зробити функцію, включити у систему актів свого життєвого влаштування. Живучи в сфері техніки, людина все більше віддаляється від буття, адже техніка значно прискорює продукування речей. Темпи зміни речей зростають, і людина все більше починає нагадувати метелика, що лише торкається квітів, перелітаючи від однієї квітки до іншої. На думку М.Хайдеггера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою; насправді техніка сама потребує людини і ніби несе її на своїй хвилі. Техніка робить людину завжди виштовхнутою на зовнішню межу буття. Щоб покінчити з таким хибним існуванням, слід докорінно змінити самий спосіб мислення сучасної людини.

Сучасний французький дослідник техніки Ж.Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної раціоналізації життя. Вона породжена панлогізмом, веде до стандартизації життя, перетворює засіб у мету, а мету – у засіб. За Ж.Еллюлем, техніка – це "сукупність раціонально вироблених методів, що мають безумовну ефективність у будь-яких галузях людської діяльності".

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник Х.Бек. Він визначив техніку "як зустріч людського духа із світом, при цьому людина формує і змінює органічну, неорганічну природу, соціальну психіку і духовну природу згідно із пізнаними нею законами природи і власними цілями". Х.Бек не розглядає підвалин ані природи, ані людського духа; він лише констатує, що техніка не може базуватися або на законах природи, або на сутності духа. Накладаючи на природу свої форми та ідеї, дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого.

В кожній із окреслених концепцій осмислюється щось суттєве і цікаве у феномені техніки. В них можна побачити ряд спільних аспектів, зокрема:

а) по суті всі, хто розглядає техніку у найширшому смислі цього терміну, наполягають на тому, що вона вкорінена в самий фундамент людського існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом;

б) техніка пов`язана із суттєвими особливостями людського пізнання та інтелекту;

в) техніка, безумовно, пов`язана із намаганням людини за допомогою кінцевого оволодіти нескінченним, за допомогою раціонального - позараціональним, за допомогою функціонального та цілеспрямованого - самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного - спонтанно-самопродукуючим.

Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття взагалі, як полюс, на якому панує виділене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визначене, складне, перервне. В той же час саме завдяки цьому в бутті окреслюються його протилежні властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене, свмоутворююче, безперервне. Технічна творчість постає як намагання через перше досягнути другого.

Сучасні дослідники Х.Ленк та Г.Рополь виділили 9 найбільш характерних елементів техніки: 1) прикладне природознавство; 2) комплекс інструментів та засобів; 3) воля до влади; 4) розкриття глибин та впорядкування природи; 5) втілення задумів людин; 6) самозабеспечення людського існування; 7) продукування надлишків продукції або ефективність; 8) вивільнення людини з-під влади природи, збільшення ступенів свободи людини; 9) предметне втілення схем людської діяльності.

В сучасній філософії техніка постає як об`єкт, знання, діяльність та волевиявлення людини. Відповідно при розгляді техніки доцільно врахувати її природний вимір, людський вимір (в тому числі - психологічний, етичний, естетичний та ін.), соціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний та ін.). Всі ці виміри техніки так чи інакше вимагають філософського осмислення, оскільки торкаються питань про становище людини в світі, її можливості та перспективи.

На підставі розглянутого ми можемо стверджувати, що пізнання і техніка невід'ємно пов'язані між собою, що у певному вимірі пізнання є не що інше, як техніка інтелектуального прояснення буття (принаймні - наукове пізнання). Природно, що й наука виникає і розвивається у зв'язку із розвитком техніки. Воночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку техніки і знань. Техніка, як підкреслювалося вище, знаменує собою факт існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюсу, в той час як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для цього різні форми. Отже техніка є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також в різних видах пізнання акцент може робитися переважно або на технічній, або на цілісно-образній його стороні. Відповідно і зв'язок пізнання із розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо із достатньою долею достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання необхідно пов'язати із технічною діяльністю. Віхідним актом і технічної діяльності, і пізнання є покладання в бутті, що пристоїть людині та людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функції точки або системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній та практичнії діяльності.

Нарешті, ми звертаємось до поняття технології. В наш час це поняття використовується також у трьох провідних значеннях: по-перше, як сукупність наук та знань прог техніку (техніка + логос); по-друге, як способи поєднання між собою окремих ланок виробничого процесу (наприклад, технологія збирання автомобіля); по-третє, як спосіб організації спільних дій людей для досягнення певного суспільного результату (соціальна технологія). Стосовно техніки в наш час, з огляду на існуючу екологічну загрозу, поняття технології вживається у дещо особливому значенні. Технологія - це сукупність умов, факторів, компонентів, що забезпечують оптимальне використання та застосування техніки. Поняття технології не є другорядним у порівнянні з наукою та технікою. Навпаки, істинне значення і оцінка техніки визначаються саме в технологічному аспекті. Сьогодні рівень технології значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства.

 

Питання 3. Взаємозв’язок науки, техніки і технології. Науково-технічний прогрес і розвиток суспільства

Із розглянутих вище положень можна зробити висновки, по-перше, про те, що наука, техніка та технологія є досить складними явищами суспільного життя і що вони пов`язані із глибинними засадами людського існування; по-друге, про те, що між ними існує необхідний зв'язок.. Незважаючи на можливість відносно автономного розвитку технічних вмінь, лише тоді розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого в своїх основах процесу, коли він поєднується із розвитком науки та потребами суспільства. Те ж саме можна сказати і на адресу науки. Сьогодні ми можемо констатувати, що поступ суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку техніки, науки та технології.

Стабільна картина розвитку науки, техніки та технології в їх взаємозв`язку починається в Європі з епохи Нового часу (ХVII ст.). Дослідники виділяють такі етапи або фази в спільному розвитку науки та техніки. Перша фаза (біля 1660 – 1750) – наука і техніка інституалізуються (виникають Академії наук і власне інженерна діяльність). Зв`язок між наукою і технікою тут пов'язаний з тим, що виникає техніка для наукових експерементів і починає досить активно розвиватися на базі вже наявних технічних досягнень. Утверджується механічна картина світу. Друга фаза – початок промислової революції (кінець ХVIII – ХIX ст.). Бурхливий розвиток техніки починає вимагати застосування науки. Третя фаза – ХХ-ХХІ ст. Зв`язок науки та техніки стає систематичним і спеціально планується.

Розвиток науки та техніки у ХХ століття змусив вчених спеціально займатися їх дослідженням. Внаслідок цього виникли такі науки:

- філософія техніки або філософія науки та техніки; наукознавство;

- комплекс технічних наук, що іменується в Англії "Techolegy";

- історія природознавства та техніки;

- соціологія науки та техніки;

- інженерна психологія та ін.

Однією з проблем у цій системі знань є загальна оцінка феномену науки та техніки. За класифікацією К.Ясперса, в другій половині ХХ ст. сформувалося три позиції в оцінці науки та техніки: а) оптимістична; б) песимістична; в) нейтральна. Вихідну тезу оптимістичної оцінки (технократичний підхід) можна сформолювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативі наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби та передумови поступової гармонізації життя і процесів в суспільстві.

Песимістичний напрямок оцінки техніки та науки отримав назву технофобії - жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки та техніки. На їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, окрім перетворення самої людини на елемент технічних процесів. Планета Земля поступово стане нездатною до життя, і, таким чином, бажання людини в`їхати у благополуччя за рахунок техніки приведе її до виродження.

Нарешті, нейтральна оцінка науково-технічного розвитку може бути передане словами К. Ясперса: "Одне в будь-якому випадку очевидно: техніка - лише засіб, а сама по собі вона не є ані доброю, ані поганою. Все залежить від того, що із неї зробить людина, чому вона служитеме, в які умови людина її поставить". "Оскільки техніка сама не ставить перед собою жодноїої мети, вона перебуває по той бік добра і зла або передує їм". На перший погляд здається, що нейтральна оцінка техніки (а також і науки) є найьбільш виваженою та виправданою, проте в ній прихована одна помилка, що несе загрозу певної небезпеки. Така оцінка перекладає відповідальність за наслідки технічної діяльності на людину і не націлює на вдосконалення самолї техніки в напрямі її знешкодження. Проте технічні засоби того ж самого призначення можна зробити більше або менше безпечними. Тому, корегуючи думки К.Ясперса, варто сказати: треба зробити все задля того, щоби техніка була нейтральною, бо ж досить часто вона є небезпечною. З огляду на попередні міркування, не можна не визнати справедливість слів: "Амбівалентність (наявність протилежних значень) техніки не можна усунути. Техніка служить полегшенню та вивільненню, але створює все нові обмеження, обтяження та прилучення. Вона вважається гарантом людського розвитку та соціального поступу, проте викликає нелюдські та руйнівні наслідки".

Наука та техніка можуть розвиватися як шляхом поступових кількісних накопичень, так і шляхом досить радикальних змін у самих вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку позначається, як еволюційний, а другий - як революційний. Першою технічною революцією вважається так звана неолітична революція у знаряддях праці, що відбулася приблизно за 10-8 тис. років до н. е.

Другу технічну революцію Європа переживає наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Це так звана промислова революція: виникають машини, для яких характерна наявність трьох конструктивних елементів: робочого знаряддя, пердаткового механізму та силової установки. Машини надзвичайно збільшують продуктивність праці і поступово починають проникати у різні сфери життя.

На межі XIX-XX ст. відбулася науково-технічна революція, внаслідок якої утворилася некласична наука (теорія відносності, квантова механіка, галактична астрономія, кібернетика) та відбувся процес органічного злиття розвитку науки та техніки, навіть виходу науки на провідне місце у її зв`язку із технікою. Результатом цього процесу врешті-решт стала і певна революція у конструкції машин: з'явився так званий четвертий елемент машини - кібернетично-обчислювальний пристрій, що породив тенденцію до перетворення машин у саморегульований та самоконтрольований машинний комплекс.

Французький соціолог Ж.-П.Кантен виділяє три хвилі у розвитку суспільного науково-технічного прогресу: перша хвиля - промислова революція, друга хвиля - науково-технічна революція ХХ ст., третя хвиля - технологічна революція, що розпочалася у 80-х роках нашого століття. Поняття технологічної хвилі почало широко застосуватися у науковому обігу після виходу в світ праці американського дослідника А.Тоффлера. "Третя хвиля". На думку Тоффлера, третя хвиля науково-технічного поступу - це технологічна революція, що завершує аграрну ("перша хвиля") та промислову революцію ("друга хвиля"). А.Тоффлер вважає, що технологічна революція приведе до повернення до часів доіндустріального розвитку суспільства на новій базі - на базі біоіндустрії, космічної та електронної техніки.

Які ж тенденції суспільного розвитку спостерігаються в умовах розгортання "третьої хвилі" науково-технічного поступу? По-перше, годі очікувати припинення науково-технічного розвитку, адже він невід`ємно пов`язаний із екзистенцією людини. Науково-технічний прогрес, судячи з усього, поки що буде йти невпинно, із зростанням темпів. По-друге, він буде вимагати від країн, що займають у ньому передові рубежі комплексного вирішення проблем життя в умовах технологічної революції. По-третє, він буде змушувати залучення до науково-технічного поступу ширшого світового загалу, адже інформаційно-технологічні перетворення не мають локального характеру. Політика у постіндустріальному суспільстві може справді перетворитись у "соціальну технологію".

 

Висновок.

Наш екскурс у новий напрямок філософських досліджень - філософію науки та техніки – дозволяє нам зробити ряд висновків:

- філософія науки та техніки являє собою надзвичайно важливий в сучасних умовах напрямок філософських досліджень, що є традиційним у філософії;

- філософія науки і техніки є осмисленням зростаючого впливу науково-технічного поступу на всі сфери людського життя і тому в її межах виробляються нові підходи до розгляду традиційних філософських проблем;

- технічна творчість людини лише тоді набуває характеру безперервного

поступу, коли вона поєднується із розвитком науки.

Контрольні питання і завдання.

1. Поняття науки, її суттєві ознаки та прояви в суспільному житті.

2. В чому полягає вплив техніки та технічної діяльності на розвиток суспільства?

3. Чи існують межі науково-технічного прогресу? Обґрунтуйте свою відповідь.

4. Чим зумовлена поява особливого напряму філософських досліджень під назвою „філософія науки та техніки”?

5. Які ви знаєте оцінки науково-технічного розвитку? Яка з них Вам здається більш виправданою? Чому?

6. Які тенденції суспільного розвитку спостерігаються в умовах розгортання "третьої хвилі" науково-технічного поступу?

 

Тестові завдання.

1. Наука є лише там, де можна використати засоби математичного аналізу (Так / Ні).

2. Техніка в найширшому значенні постає особливістю людської діяльності, в процесі якої людина намагається за допомогою часткового та контрольованого опанувати нескінченним та стихійним (Так / Ні).

3. Технологією називають сукупність наук про техніку та технічну діяльність (Так / Ні).

4. Сучасна технологічна революція (або "третя хвиля") передбачає:

А) революцію у засобах обробки, зберігання та передавання інформації;

Б) створення машин нового покоління;

В) зміну способів забезпечення людства предметами споживання;

Г) перехід від діяльності, що базувалась на зовнішньому втручанні в хід природних процесів, до діяльності, що регулює та спрямовує такі процеси із середини.

5. Найбільш виваженою оцінкою впливу техніки на суспільство можна вважати:

А) оптимістичну;

Б) нейтральну;

В) ту, що націлює на творення нейтральної техніки.