Жіночі образи у романі «Процес» австрійського письменника Ф. Кафки

«Процес» - унікальна книга Франца Кафки, яка фактично «створила» його ім'я для культури світового постмодерністського театру і кінематографа другої половини XX століття, - точніше, «вплесла» це ім'я в ідею постмодерністського абсурдізма. Страшна і привабливо-безглузда історія «Процесу» - історія, що починається ні з «чого безглуздості» і закінчується «нічим смерті». Цікаво, що Кафка не залишив жодних підказок, по яких можна було б якось відтворити фабулу романа. Всі глави не були пронумеровані і містилися в окремих конвертах.

Написання роману «Процес» Ф. Кафки супроводжується важливими подіями в житті автора. В липні 1941 року Кафка розірвав свої заручини з Феліцією Бауер, яка була для нього першим та справжнім захопленням, адже назвати це словом «кохання» важко. Вона стала його героїнею, якій він посилав чимало листів. Вона – берлінська розсудлива дама з мілко буржуазної еврейсько – німецької сім'ї, «ненаглядная делячка», як називав її Кафка. Вони зустрілись та… почалась їх переписка. Листи Кафки складні, наскрізь літературні, істинно кафкіанські, в них він відточував своє перо та експериментував з почуттями (полігон кохання та в водночас літератури). Читати їх досить тяжко і психологічно важко через одкровення письменника, в них, за його призначенням, «скільки завгодно страждань». І разом з цим листи Ф. Кафки заворожують та не відпускають від себе. Сам образ Феліції Бауер вважають прототипом панни Бюрстнер. На це вказують й ініціали Ф. Б. (від Fraulein Burstner), які Кафка у рукописі вживав на позначення героїні роману, а в щоденнику Феліції.

На думку Канетті, «важка та майже нерішуча ситуація, в якій Кафка опинився за час заручин, розкрита ним в першій главі «Процеса» з підкупаючою одкровенністю. Він бажав та добивався присутності Грети Блох на заручинах, навіть висказав інтерес до плаття, яке вона з цього приводу збиралась одягти. Не виключено, що як раз пляття і перетворилось в білу блузку, висівшу в кімнаті панні Бюрстнер»[9, c.128]. Канетті відносить всю лінію панні Бюрстнер в «Процесі» на долю відносин Кафки з Гретою Блох. То, що сусідка після нічної розмови з Йозефом К. відмовляється від зустрічі з ним, також є відображенням зв’язків, які начебто мали місце в реальності: «Ескапада тієї ночі залишається їх загальною і як би недоторканною таємницею. І це тим самим нагадує про стосунки Кафки і Грети Бліх. Що б не відбувалося між ними, все залишилося таємним» [15, c. 231]. У цьому контексті і поява якоїсь жінки на нічній вулиці міста, по якій Йозефа К. ведуть на страту, що нагадує панні Бюрстнер, з'являється як «нагадування про його таємницю і його так ніколи і не висловленою віне» [15, c. 142].

Роман «Процес» по своєму відходить від традицій ХІХ століття; в тексті немає детального опису зовнішності героїв, їх одягу, акцент зроблений лише на деталях. У фройляйн Бюрстнер маленький, удосталь уквітчаний капелюшок, вузькі плечі, які вона окутує шовковистою вуаллю. Жінка службовця в суді має м'які пальці та пишне, гнучке тіло в темному платті. Про Лені ми дізнаємося, що вона молода дівчина в довгому білому фартусі, у неї «темні, ледве опуклі очі, кругле, як в ляльки личко, здорове, красиве тіло» [15, c. 89]. Герої Кафки з їх душею, внутрішнім світом як би ховаються в світі матеріальному, залишаючи від себе тільки деталь свого зовнішнього подобання. Все це пояснюється відносинами між Ф. Кафкою та його батьком. Кафка завжди комплексував с приводу своєї зовнішності, адже батько в нього був справжнісіньким красенем. В порівнянні з батьком письменник виглядав жалюгідним, маленьким та непривабливим.

Деталь же служить зачасту не індивідуалізації, а типізації образу. Одна з таких деталей в зовнішності героїв – це волосся. Брови слідуючого «…раптом зрушилися на переніссі, густі, чорні, кудлаті» [ 15, c. 168]. Люди, які зібралися в залі суду, описані як немолоді чоловіки, деякі навіть з сивим волоссям. У Бертольда коротка ріденька руда борідка. У адвоката голова з довгою борідкою та довге сиве волосся.

Роман Кафки «Процес» сповнений жіночими образами. Протягом всього тексту ми зустрічаємо такі образи, як фрау Ґрубах, панні Бюрстнер, німкеня з призвіщем Монтаґ, Лені, образи служниць та багато інших образів.

Якщо міркувати над образами жінок, то можно віднайти схожі деталі в зоображенні образів, у фройляйн Бюрстнер «волосся, розділене проділом <....> рудувате волосся, поцуплене низьким тугим вузлом» [15, c. 167]. У Лені «пишні, темні, скручені тугим вузлом волосся»[15, c. 29]. Фройляйн Бюрстнер та Лені схожі своїми зачісками. Можливо, Лені і нагадує К. фройляйн Бюрстнер. Художня деталь при створенні жіночих образів допомагає надати роману єротичної атмосфери, яка пронизує страхом та напругою: так, можна сказати, що Лені грає роль «священной проститутки».

Жінки зоображені в романі «Процес» дуже різні, хоч і є багато схожих деталей між ними. Панні Бюрстнер «… така собі панна Бюрстнер, друкарка, що вдосвіта вибиралась на роботу, поночі поверталась, і К. мав змогу хіба що коли - не - коли привітатися з нею…» [15; 29], «… я не хочу обмовляти панну Бюрстнер, це добра і мила дівчина, приязна, охайна, пунктуальна й роботяща, і за це я її дуже ціную, але правда й те, що їй годилося б мати більше самоповаги і стриманості. Цього місяця я вже двічі бачила її на далеких від центру вуличках, і щоразу з іншим чоловіком. Для мене це прикра річ, і, Господом присягаюсь, я розповідаю про це лише вам.» - говорить фрау Ґрубах [13; 39].

Саму фрау Ґрубах автор зоображує у романі гарною жінкою, яка мала в собі той шарм, яким привертала до себе увагу чоловіків. Фрау Ґрубах була дуже приязна і завжди балає залюбки, хіба він не знає, хто саме її найкращий і найулюбленіший квартирант.

Отже,слід сказати про те, що основою для написання роману «Процес» Ф. Кафки стали важливі події в житті автора. Кафка розірвав свої заручини з Феліцією Бауер, жінкою, яка була для нього першим та справжнім захопленням. Багато хто плутає Феліцію Бауер з Гретою Блох та вважають панні Бюрстнер її праобразом. Взагалі, роман Кафки «Процес» сповнений жіночими образами. Фрау Ґрубах цікава своєю впевненістю в собі, красою та в певній мірі гордливостю. Панні Бюрстнер така собі звичайна панні, яка зацікавила читача своєю охайністю, пунктуальністю та добротою. Але все ж таки кожен образ по своєму цікавий та особливий.

 

ВИСНОВОК

Австрійський письменник, лауреат премії ім. Т. Фонтане, один із фундаторів модерністської прози. Завдяки самобутній образності, оригінальній манері письма, глибині осмислення стрижневих проблем духовного життя творчість Кафки справила величезний вплив на літературу та культуру XX ст.

У літературному світі XX ст., мабуть, важко знайти особистість, парадоксальнішу за Ф. Кафку. Відомий за життя вузькому колу цінувальників художнього слова, він за чверть століття після своєї смерті перетворився на одного з відкривачів цілого літературного материка - модернізму, який завзято їх нозивали представники літератури, мистецтва, філософії, психології та інших галузей світової гуманітаристики. Давно увійшли до лексикону інтелігенції вирази: «кафкіанська ситуація», «кафкіанський абсурд», «кафкіанський кошмар».

Стан відчуження, зумовлений самим соціальним контекстом, і культурне життя Праги і дивовижні реалії життя однієї з найстаріших у Європі імперій, що вирізнялася не лише пишною бароковою культурою, а й доведеною до гротескних форм бюрократією - все це, звісно, наклало свій відбиток на світосприйняття і художнє мислення Кафки.

У кафківських творах, які нерідко справляли враження «незрозумілих», «чудних», навіть «хворобливих», впізнавали себе різні покоління читачів. Це здається тим більше дивним, якщо взяти до уваги, що Кафка, як зазначав український дослідник його творчості Д. Затонський, завжди писав «про себе і для себе».

Кілька разів Кафка намагався одружитися. З першою своєю нареченою Феліцією Бауер він упродовж п'яти років заручався навіть двічі. Однак щоразу після виснажливих вагань все ж таки відмовлявся від планів на подружнє життя. Стосунки з М. Єсенською також не увінчалися шлюбом. Неофіційною дружиною письменника наприкінці його життя стала 19-річна Дора Дімант. Їхнє подружнє життя не мало важливого для Кафки офіційного статусу: батько дівчини не дав свого дозволу на цей шлюб. Втім, разом їм судилося прожити лише близько року - того самого, протягом якого тяжко хворий на сухоти Кафка повільно вмирав.

Плодами літературної праці, що тривала близько двадцяти років, стали три незавершених романи: «Зниклий безвісти» (інша назва - «Америка», був розпочатий 1912 p.), «Процес» (1914 - 1915), «Замок» (1922); новели та притчі. Особливе місце у літературній спадщині Ф. Кафки посідають його щоденники та листи, що балансують на межі документальної та художньої прози. Лише незначна частина написаного побачила світ за життя автора: два уривки з новели «Опис однієї боротьби» (1909), збірка «Споглядання» (1913), перший розділ роману «Зниклий безвісти» (1913), новели «Вирок» (1912), «Перевтілення» (1912), «У виправній колонії» (1919), збірка новел «Сільський лікар» (1919); упродовж останнього року життя Кафка готував до друку збірку «Голодомайстер».

Схильність Ф. Кафки до роздумів над універсальними духовними проблемами виявлялася не лише у його творах, що мали своїм прихованим дном філософську проблематику.

Проблема шлюбу, так само як і конфлікт з батьком, для пересічної людини начебто не містить нічого оригінального. Оригінальне виникає там, де ці проблеми, осмислені генієм, перетворюються на «історію мандрів духу», стають невичерпним живильним середовищем для самобутніх образів та сюжетів кафківських творів. Досить сказати, що обидва зрілих романи письменника - «Процес» і «Замок» - народжувалися саме у контексті пережитих ним любовних історій.

Перший, як зазначив австрійський письменник та інтерпретатор творчості Кафки Е. Канетті, був художнім переосмисленням скандальної ситуації, що виникла навколо розриву заручин з Феліцією Бауер. Судилище, яке влаштували Кафці розлючені родичі нареченої, силою художньої уяви митця перетворилося на трагііронічну історію боротьби банківського чиновника Йосифа К. з загадковим і невидимим судом, котрий після року усіляких зволікань і без будь-яких пояснень щодо провини героя присудив його до страти. Цей сюжет, породжений ситуацією глухого кута в особистому житті письменника, за кілька десятиліть після його смерті заграв новими смислами, що відбивали реалії життя у тоталітарних державах, де подібні беззаконні суди й вироки ставали масовим явищем. Значною мірою завдяки цьому роман «Процес» здобув славу літературної емблеми XX ст.

Що ж до роману «Замок», то у ньому в гротескно - сатиричній формі була зображена історія взаємин Кафки з Міленою Єсенською. Сюжет роману утворює розповідь про те, як землемір К., що здалеку прийшов до чужого села, намагається добитися від канцелярій Замку, до володінь якого воно належить, дозволу на те, щоб тут оселитися. Втім, зовні короткий шлях до Замку виявляється безкінечним. Землемір сподівається пробитися на прийом хоча б до одного чиновника Замку, що зупинився у сільському готелі. Він розраховує на допомогу молодої жінки Фріди - буфетниці готелю, яка є фавориткою згаданого чиновника. Втім, непомітно для себе герой сам закохується у неї, від цього моменту починається новий виток його митарств у селі... «Замок» - це класичний модерністський роман-міф, у якому іронічно змальовується трагічна приреченість спроб людини подолати свою самотність і відокремленість від інших людей, трагічна недосяжність духовних цілей.

Творчість Ф. Кафки є взірцем модерністської прози. Тематичне ядро кафківських текстів становлять ідеї знеособлення та відчуження особистості у світі, її залежності від незбагненної та всесильної влади, феномен мистецтва тощо. У межах цих тем письменник порушував найзагальніші питання духовного буття.

Зображуючи конфлікт особистості зі світом, письменник зосереджується не на соціальному чи психологічному аналізі, а насамперед на дослідженні універсальних законів світового буття. При цьому всеохоплююче, загальнозначуще Кафка сполучає з найдрібнішим, приватним і передусім - зі своєю внутрішньою біографією, у якій важливу роль відігравали конфлікт з батьком, проблема шлюбу та суперечливе ставлення до власної творчості.

І саме тому, художній світ Ф. Кафки характеризується поєднанням фантастичного й буденного, трагічного та іронічного, натуралістичних деталей і складної, затемненої символіки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Белоножко В.. Невеселые заметки о романе «Процесс». – [Електронний ресурс]: http://www.kafka.ru/kritika/read/neveselie-zametki

2. Беньямин В. Заметки // Беньямин В. Франц Кафка. М.: Ad Marginem, 2000. - С. 301.

3. Брод М. Ф. Кафка: Биография // Звезда. – 1997. – № 6. – С. 245.

4. Брод М.. Послесловия и примечания к роману «Замок». - [Електронний ресурс]: http://www.kafka.ru/kritika/read/poslesloviya-i-primechaniya

5. Вікно в світ 1/98 Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. – К.: Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1998. - 208 с.

6. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ – початку ХХ століття: навч. посібник. [для студентів вищих навчальних закладів] / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка - [2-е вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 400 с.

7. Жила В. Франц Кафка – видатний письменник ХХ сторіччя // Всесвіт. – 1998. – № 5-6. – С. 315.

8. Затонский Д. Франц Кафка и проблеми модернизма. [Учеб. пособие для институтов и факультетов иностран. яз.] Изд. 2-е, испр. – М.: Высшая школа, 1972. – 136 с.

9. Канетти Э. Другой процесс // Иностранная литература. - №7. - 1993. - С. 179.

10. Карельский А. Лекция о творчестве Франца Кафки // Иностранная литература. – 1995. – № 8. – С.150.

11. Кафка Ф.. Дневники. - [Електронний ресурс]: http://www.vehi.net/kafka/dnevnik.html

12. Кафка Ф. Дневники. Письма / Ф. Кафка [предисл. Ю. Архипова]. 1919. – С. 415.

13. Кафка Ф. Из дневников Ф.Кафки. [Пер. с нем. Е. Карцевой. С предисловием Д.Затонского] // Вопросы литературы. – 1968. – №2. – С. 268.

14. Кафка Ф. Замок: Роман / Пер. с нем. И прим. Г. Ноткина. – СПб.: Амфора, 1999. – C. 415.

15. Кафка Ф. Процес: Пер. з нім. / Передмова Д. В. Затонського; Харків: Фоліо, 2006. – 351 с. – (Б-ка світ. літ.).

16. Лотман Ю.М., З.Г. Минц, Е.М. Мелетинский "Мифы народов мира", мифологическая энциклопедия в двух томах, под ред. С.А. Токарева, М.: Советская энциклопедия, том II. – 1982. – С. 340.

17. Мелетинский E.M. «Мифологизм» Кафки // Мелетинский E.M. Поэтика мифа. M.: Вост. Литра РАН, 1995,- С. 400.

18. Сучков Б. Л. Ф. Кафка// Сучков Б. Л. Лики времени. - М., 1969. – С. 193.