Лабораторна робота № 1. Міжнародні валютні відносини

 

МЕТА РОБОТИ: вивчити міжнародні валютні відносини підприємства і розробити рекомендацій з удосконалення їх здійснення.

 

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ: комп’ютер, програмне забезпечення Microsoft Excel, Microsoft Word калькулятор, форми для заповнення, графічні засоби.

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ [1]:

Міжнародні валютні відносини — це сукупність валют­но-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Міжнародні валютні відносини складаються і розвивають­ся на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та но­вітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільо­вою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери роз­поділу та обміну, проте разом з тим тісно пов'язаний з про­цесом відтворення в сфері матеріального виробництва. При­чому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення виступає об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передачу техно­логії та ін. і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з міжнародним оборотом останніх. З другого боку, хоча валютна сфера — вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг виробничих процесів, а й активно на них впливає.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами й імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін..

Валюта ціни — це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона обирається з найбільш сталих одиниць. Це може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу — валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переказу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют ("валютної корзини") або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів — це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та переказні), чеки, платіжні розписки; до комерційних — рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси і под.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу й охоплюють розрахунки за допомогою акредитивів, інкасо, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Зазначені особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Митна вартість – ціна товару передбачена угодою, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті, що зазначена в товаросупровідному документі (рахунку-фактурі), а також фактичні витрати, якщо їх не включено в ціну, але вони підлягають сплаті на момент перетину митного кордону. Витрати залежать від умов поставки згідно з Інкотермс. Під фактичними витратами розуміють:

– витрати на страхування, навантаження, розвантаження, перевантаження та транспортування товару до пункту перетину митного кордону України;

– комісійні, брокерські та агентські витрати;

– плату за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до цих товарів;

– акцизний збір, ввізне мито, а також інші податки та збори (обов’язкові платежі), крім ПДВ, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів — підприємців, організацій — учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківського переказу; інкасо; акредитива.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі "Умови платежу" зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ — це операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта стосовно переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий.

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих документів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку-отримувача, тобто банку експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів у банк експортера напряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в якій названа сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо — це банківська операція щодо стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Така форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручення експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

Здійснюючи міжнародні розрахунки за інкасовою формою, працівники банку керуються уніфікованими правилами з інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Акредитив — це розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

До основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій належить документарний акредитив — угода, згідно з якою банк, що діє за дорученням клієнта, повинен упродовж певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими Міжнародною торговельною палатою у 1995 p., і проводяться в декілька етапів:

— покупець і продавець укладають контракт, в якому передбачено форму розрахунків за акредитивом;

— покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;

— банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;

— банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить лише за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов'язань стосовно гарантування оплати експортерові;

— експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, названого в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;

— банк перевіряє правильність поданих експортером документів і здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитива.

Акредитив видається на термін до 90 днів.

 

Вихідні дані для лабораторної роботи студент збирає самостійно за матеріалами http://ukrstat.org/uk/operativ/oper_new.html та https://www.google.com.ua/, http://smida.gov.ua/

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ РОБОТИ: