2018-01-21
1096
Чинний кримінальний кодекс вперше закріпив розподіл замаху на злочин на два основних види: закінчений та незакінчений. В основі поділу – характер вчинених дій та момент наближення закінчення злочину.
Професор Герцензон А.А., професор Шаргородський М. Д. [48], а також професор Кузнєцова Н. Ф. [22] притримувалися об’єктивного критерію поділу замаху на види, тобто “ступінь виконання об’єктивної сторони, відповідно незакінчений замах – той, у якому не були виконані всі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінчений – виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину”. Наприклад, Герцензон А. А. пише, що закінчений замах міститься в ненастанні злочинного наслідку, хоч і суб’єктом були виконані всі умови для його настання.
Суб’єктивного критерію при розмежуванні видів замаху притримувались також ряд теоретиків В. Д. Меньшагін, З. А. Вишиньска, Б. С. Утевський, В. Ф.Кириченко, А. А. Піонтковський. Наприклад, Піонтковський А.А. відповілно до суб’єктивного критерію, визначав, що незакінченим є такий замах при якому особа не вчинила ще всього того, що вона вважала необхідним для реалізації свого злочинного наміру; закінченим є такий замах, при якому особа вчинила все те, що вона вважала необхідним для реалізації злочинного наміру але результат внаслідок чого-небудь не настав.
Розмежування закінченого і незакінченого замаху можливе при вчиненні злочинів з матеріальним складом. Замах при вчиненні злочину з формальним складом може визначатися лише в неповному виконанні самого діяння, що необхідне для реалізації злочинного наміру.
Прикладом з практики може бути такий: громадянин Н., бажаючи вбити громадянина М. з мотивів ревнощів, наніс декілька ножових поранень. Оскільки поранення були несмертельні, громадянин М. отримав тяжкі тілесні ушкодження. Дії Н. кваліфікувати як замах на вбивство.
Різний ступінь суспільної небезпеки закінченого і незакінченого замаху на злочин враховується при вирішенні питання про можливість добровільної відмови від вчинення злочину, при індивідуалізації покарання, а також при визначенні міри покарання. Тому не можна погодитись з Н. Ф. Кузнєцовою, яка вважає, що поділ замаху на закінчений і незакінчений немає суттєвого практичного значення +вказує перш за все на різний обсяг виконаних особою злочинних дій, які спрямовані на вчинення закінченого злочину, ступінь реалізації особою злочинного умислу і впливає на характеристику суспільної небезпеки вчиненого посягання, а також має значення як для кваліфікації таких діянь, так і для призначення покарання- Дякур
У науці кримінального права існує цілий ряд різних пропозицій щодо проведення іншого, відмінного від законодавчого, розмежування видів замаху на злочин.
Ø Тишкевич І.С. пропонує поділяти замах на кваліфікований ( складний) та некваліфікований [43, с. 167].
Кваліфікованим замахом на злочин вважається замах, який одночасно містить ознаки іншого закінченого злочину. Наявність таких складних незакінчених злочинів також повинно враховуватись при кваліфікації замаху і при вирішенні питання про правові наслідки добровільної відмови від продовження розпочатого злочину. Відповідно, некваліфікований – замах у “чистому” вигляді, без наявності будь-яких додаткових ознак.
Ø Науковці в галузі кримінального права проводять поділ замаху на злочин на придатний та непридатний, останній вид, в свою чергу поділяється на замах на непридатний об’єкт і замах непридатними засобами.
Як вказують більшість науковців, конструкція з амаху на непридатний об’єкт заснована на помилковості розуміння об’єкту злочину - Тишкевич Замах на непридатний об’єкт розуміють як діяння спрямовані на такий об’єкт, який є непридатним для вчинення над ним злочину чи взагалі відсутній в момент замаху.
В. Ф. Кириченко звертає увагу на те, що непридатним є не об’єкт, а предмет посягання, внаслідок чого воно не може спричинити дійсної шкоди суспільним відносинам. Непридатність предмета не може викликати непридатність об’єкта, яким є суспільні відносини. Тому об’єкт не може бути непридатним, він або є, або його немає.
Під іншим кутом зору на проблему дивиться М. Д. Дякур. Науковець обґрунтовує, що замість терміна “непридатний об’єкт” доцільно застосовувати термін “непридатний об’єкт (предмет)”, що дозволить залежно від конкретного злочину, який вчиняє особа, визначаючи помилку особи як щодо об'єкта, так і щодо властивостей предмета, які охороняються кримінальним законом і на які посягає особа.
Уточнення даного виду непридатного замаху проводить Н.В.Лясс, який вказує на неможливість формулювання замаху на непридатний предмет посягання. Оскільки, не можна забувати про те, що злочинець посягає не на предмет речі, а на суспільні відносини, не предметам, а саме цим відносинам, він намагається нанести шкоду. До того ж об’єкт і предмет посягання можна розрізнити лише у відношенні до частини злочинних діянь (майнові злочини, злочини у сфері господарювання та інші). При посяганні на життя та при вчиненні ряду інших злочинів про предмет говорити не доводиться. Н. Д. Дурманов, наприклад, вказує, що при посяганні на життя, людину не можна розглядати як предмет посягання. Крім того, Н.Д. Дурманов запропонував використовувати замість поняття замах на непридатний об’єкт поняття замах на нереальний об’єкт [8, с. 153]. Проте, якщо об’єкти злочинів не можуть бути непридатними, то тим більше вони не можуть бути нереальними.
Отже, непридатним для посягання предмет може стати через його відсутність, а також внаслідок втрати ним своїх попередніх якостей, які були захищені законом.
Замах на відсутній об’єкт проявляється у тому, що здійснюючи посягання на життя особи, власність, винний спрямовує своє посягання відповідно туди, де реально існуюча людина чи майно в даний час відсутні, наприклад, спроба викрасти майно з сейфа, де насправді він порожній.
Для замаху на непридатний об’єкт внаслідок втрати ним своїх попередніх якостей характерно, що реальний безпосередній об’єкт, на спричинення шкоди якому спрямований умисел винного, насправді не ставиться в небезпеку. Наприклад: постріл у труп, що прийнятий за живу людину та інше.
Іншим видом непридатного замаху є замах з непридатними засобами. Під засобами в даному випадку розуміють не тільки предмети, які використовуються для вчинення злочину, але в деяких випадках і дії. Це в основному відноситься до застосування технічних методів = субєкт для досягнення злочинного результату використовує засоби, які не можуть за своїми об’єктивним властивостями призвести до настання бажаного результату - Коржанський
Узагальнюючи, теорія кримінального права розрізняє декілька видів замаху:
§ коли особа, яка здійснює замах, через помилку використовує непридатний засіб замість придатного, наприклад, нешкідливий порошок замість отрути;
§ коли придатний у даному випадку засіб використовується не в тій кількості, яка необхідна для спричинення шкідливого результату, наприклад, недостатня кількість отрути для смерті особи;
§ коли придатний у даному випадку засіб використано не тим способом, який міг би викликати результат;
§ коли засіб у даному випадку не був достатньо ефективним.
1йвипадок=коли винна особа замість придатного засобу використовує непридатний:
по-перше, при наявності помилки винний правильно уявляв собі той засіб, який привів би до вчинення злочину, однак при використанні засобу, він помилково взяв інший, який не міг спричинити результат, отже, тут помилка в самому виконання злочину, хоча план злочину помилки не містив;
по-друге, коли винний помилково вважає придатними засіб для вчинення злочину, хоча об’єктивно цей засіб не може потягнути злочинний результат – у цьому випадку має місце помилка в плані вчинення злочину [49, с. 90].
Усі прихильники, які визнають існування непридатного замаху, погоджуються з тим, що даний вид замаху має бути кримінально-караним, проте, факт непридатності обраних засобів, виходячи з концепції гуманізації покарань, може бути лише пом’якшуючою відповідальність обставиною – Тацій, Сташис
