Зміни в освітній політиці відбуваються на основі затвердженого постановою Кабінету Міністрів Державного стандарту 4-річної поч. школи, що мають на меті: формувати людину, яка хоче і вміє самостійно вчитися; яка вміє сприймати інформацію, працювати з інформацією, сортувати її, аналізувати, творити. Однією з умов виконання цих завдань є дотримання принципу співробітництва, який передбачає рівноправні відносини між учителем і учнями і реалізується через способи реалізації взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі поч. школи.
Існують такі форми орган-ції співробітництва:
Ø групова: статична (можуть працювати в режимі взаємоперевірки); динамічна (об’єднуються в 4-ох, кожен працює з трьома, робота завершиться спільною діяльністю); варіаційна (один з видів колективного навчання, на уроці діти можуть мінятися парами – кожного навчаю).
Ø парна: взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем.
Ø кооперативна: всі учні активні і навчають один одного.
Ø індивідуальна: самостійна робота учня
Цей метод припускає використання вчителем при проектуванні й здійсненні освітнього процесу особисто – орієнтовного підходу, що підтримується, крім загальноприйнятих, дидактичними принципами.
- Принцип дитиноцентризма. У центрі творчої діяльності перебуває учень, що проявляє свою активність. У нього є чудові можливості реалізувати себе, відчути успіх, продемонструвати свої можливості.
- Принцип кооперації. У процесі роботи над проектом здійснюється широка взаємодія учнів із учителем і між собою.
- Принцип опори на суб'єктний досвід учнів. Кожен, працюючи над проектом, має гарні можливості застосувати вже наявний у нього власний досвід і знання.
- Принцип обліку індивідуальності учнів: їхніх інтересів, темпу роботи, рівня навченості;
- Принцип вільного вибору: теми проекту, підтеми, партнерів у роботі над проектом, джерел і способів одержання інформації, методу дослідження, форми подання результатів.
- Принцип зв'язку дослідження з реальним життям. Відбувається з'єднання знань і практичних дій.
- Принцип важкої мети. Легко досяжний результат не є для багатьох учнів мобілізуючим фактором.
Педагогіка співробітництва – спрямованість педагогічного процесу на індивідуальний розвиток моральних і творчих властивостей учнів. Основи були закладені в роботах К.Д.Ушинського, Я.Корчака, О.Макаренка, В.О.Сухомлинського, Шаталова, Лисенка.
Вимоги технології співробітництва: гуманно-особистісний підхід до дитини, формування концепції „Я”, ця педагогіка передбачає, що гуманістичні відносини встановлюються на всіх учасників процесу.
Види груп діяльності під час співробітництва:
а) гамогенні – коли до складу входять учні з однією типологічної групи;
б) гетерогенні – до складу входять учні з різних типологічних груп.
Прикладом технології співробітництва є:
1) Робота на свіжому повітрі – екскурсії (загостр. наші відчуття – звук, дотик, нюх).
2) Написання віршів; змальовуємо, креслимо предмети, будуємо ландшафти, шукаємо сліди людей, розглядаємо їх за допомогою збільшуваного скла;
3) Вчимося розпізнавати під час екскурсії (дерева, кущі, птахів).
На етапі ознайомлення учнів з новим матеріалом, учителеві треба створювати такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували в учнів потребу зробити „відкриття нового знання”. З цією метою він може користуватися такими прийомами:
Ø подив –учитель подає навчальний матеріал у такій формі, що навіть повсякденне стає незвичайним. Наприклад, вивчаючи тему „Рослини” в 3 кл, учитель ставить запитання: „Діти, що відбулося б у світі, якби зникли всі рослини?”
Ø фантастичне запитання – учитель моделює фантастичну ситуацію. „Уявіть собі, що всі тварини вміють літати”.
Ø помилка в поясненні – пояснюючи матеріал учитель навмисно припускається помилок.
На етапі ознайомлення й усвідомлення нового матеріалу доречним буде використання таких методичних прийомів, як „акваріум”, „ажурна пилка”, робота в парі, в малих групах, навчальна дискусія, прийоми взаємонавчання, ділова гра. Розв’язання навчально – пізнавальних задач на грунті творчої взаємодії потребує з боку вчителя відкритих запитань, що дає можливість досягти кращих результатів. На відкрите запитання не можна відповісти одним словом.
На завершальному (узагальнюючому) етапі уроку відбувається обговорення реалізації плану, рефлексія й оцінювання знань учнів. Це означає, що вчителеві разом із учнями необхідно повернутися до початку уроку і з’ясувати, на які запитання, що виникли на початку уроку, тепер можна відповісти, а які так і залишились без уваги.
Слід зазначити, що і на завершальному етапі домінуючою має бути діяльність учнів. А це означає, що вони залучаються до самоконтролю і самооцінки.
Основні напрями, за якими доцільно здійснювати загальну та індивідуальну рефлексію діяльності учнів на уроці:
Ø Діяльнісний підсумок уроку. Що ми з вами встигли зробити?
Ø Розвивальний підсумок уроку. Чого ви навчились, на яку сходинку піднялися, у чому стали розумнішими, дорослішими, сильнішими.
Ø Змістовий. На які запитання, що були поставлені на початку та в процесі уроку, змогли дати відповідь, які з визначених проблем змогли вирішити?
Ø Емоційний підсумок уроку. Кому з учнів ви хотіли б подякувати за співпрацю, емоційну підтримку вашої роботи, конкретні результати.
Принципи педагогіки співробітництва:
1. Принцип природовідповідності: (добровільність, опорні схеми, використання ігор).
2. Принцип розвитку, який включає ідею трудної мети: (метод випередження –Лисенко; рух вперед швидким темпом за Занковим)
3. Принцип демократичності: (добровільність, колективна праця, вільний вибір завдання, вільний вибір темпу роботи).
4. Принцип колективної спрямованості: (виховання потреб дитини, ідея гуманістичних відносин у дитячому колективі).
5. Принцип гуманізації педагогічного процесу: (індивідуалізація пед. процесу, гуманної оцінки, самоствердження, співробітництво з батьками).