Логічний управління вальний пристрої

Пристрій пристрій

 

 

виконує організовує пам’ять для введення

арифметичні процес для і виведення

та логічні виконання збереження інформації

операції програм програм

і даних

 

Більшість сучасних комп’ютерів в основних рисах відпо­відають принципам, викладеним фон Нойманом, хоча їх схеми відрізняються від наведеної. Зокрема, арифметико-логічний пристрій і пристрій управління, як правило, об’єднують в один пристрій – центральний процесор. Окрім того, багато швид­кодіючих комп’ютерів здійснюють паралельну обробку даних на декількох процесорах.

Перша електронна обчислювальна машина (ЕОМ) була по­будована в Пенсильванському університеті (США) 1946 року. Важила вона 30 т і містила в собі 18 тис. електроламп. Вико­нувала 5 тис. операцій за 1 с. Мала 16 Кбайт оперативної пам’яті (це у 45 000 разів більше, ніж сьогоднішній CD на 700 Мбайт).

Звісно, така машина потребувала цілого штату працівників. Електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) 40-50-х років були дуже великими пристроями і займали величезні приміщення, заповнені шафами з електронним обладнанням.

Історія власне персонального комп’ютера (ПК, або ж англійською – PC) починається у 1981 році. Саме тоді фірма IBM (International Business Machines Corporation) створила пер­сональний комп’ютер IBM PC (див. фото), який дуже швидко набув популярності у користу­вачів. Його перевага була в можливості вдосконалення ок­ремих частин та використання нових пристроїв. У комп’ютері були використані комплектуючі різних фірм, а його програмне забезпечення було доручено роз­робити фірмі Microsoft. Зараз такі комп’ютери складають більшість з усіх персональних ком­п’ютерів, що виробляються у світі.

Останніми роками йде тенденція до приватного використання ноутбуків (леп­топів) – портативних комп’ютерів, у кор­пусі яких об’єднані типові компоненти ПК, включно з клавіатурою, дисплеєм, сенсорною мишкою. Ноутбуки мають вмонтовану акумуляторну батарею, тому можуть працювати без підключення до мережі, час їх автономної роботи коли­вається від 1 до 15 годин. Як вказівний пристрій у ноутбуках широко поширений так званий тачпед (від англ. “ touch ” – “ дотик ” і “ pad ” – “ пучка пальця ”) – сенсорна панель, що реагує на дотик пальця.

 

Завдяки відкритій архітектурі IBM PC ко­ристувачі можуть самостійно розширювати можливості своїх комп’ютерів, під’єдную­чи відповідні пристрої.

Зазвичай персональні комп’ютери складаються з трьох блоків: системного блока, клавіатури і монітора (дисплея).

У системному блоці розташовані основні вузли комп’ютера:

Ÿ електронні схеми, які керують роботою комп’ютера (мік­ропроцесор, оперативна пам’ять, відеокарта та ін.);

Ÿ вінчестер – накопичувач на жорсткому магнітному диску;

Ÿ дисководи (гнізда) для гнучких магнітних дисків, USB-портали;

Ÿ блок живлення.

Процесор – пристрій, що виконує всі обчислення й обробку інформації, керує всією роботою ПК, здійснюючи зв’язок між усіма частинами комп’ютера. Оперативна пам’ять зберігає ін­формацію про програми і дані, з якими працює комп’ютер на даний час. Вінчестер – пристрій для постійного зберігання ін­формації (це металевий диск, покритий шаром магнітної речо­вини, із-за чутливості до впливу зовнішніх факторів його збе­рігають у герметично закритих корпусах, тобто в системному блоці ПК). Гнізда – пристрої для запису і зчитування інформації з компат-дисків та USB-носіїв. Як логічні імена дисків і дис­ководів використовуються латинські букви: A: – перший дис­ковод (для дискети), B: – другий дисковод (якщо такий є), C:, D:, E:... – диски вінчестера.

Назва вінчестера має оригінальне походження. Спочатку пристрої для постійного зберігання інформації становили непо­дільний блок, який складався з двох дисків. Ємність кожного з цих дисків була 30 МВ, тому сумарну ємність такого блоку по­значали як 30/30 – так само, як калібр старовинної мисливської рушниці “Vinchester”.

Останніми роками з’явилися комп’ютери, створені спеціаль­но для жінок. Дослідники дійшли до висновку, що такий ПК по­винен бути красивим, стильним, навіть гламурним, а його технічні характеристики – це вже питання номер два. У порів­нянні з типовими офісними комп’ютерами-калькуляторами жі­ночі комп’ютери зазнали зовнішніх змін: гнізда для CD розта­шовані вертикально (ця особливість корпусу називається Toast), а гнізда USB розміщені у верхній частині системного блоку. Тепер, щоби підключити флешку, мобільний телефон або плеєр до “жіночого комп’ютера”, не треба схилятися до підлоги.

Монітор (від лат. “monitor” – “наглядач”, інша назва – “дис­плей”) призначений для виведення на екран текстової та гра­фічної інформації.

Сучасні комп’ютерні монітори бувають кількох типів: на основі електронно-променевої трубки, рідкокристалічні (LCD), OLED-монітори, плазмові та проекційні. Останні два види вико­ристовуються там, де потрібно передати інформацію на велико­му екрані (діагоналлю 1 метр і більше).

Показники монітора:

Ÿ роздільна здатність (кількість пікселів по горизонталі і вертикалі);

Ÿ зернистість зображення (розмір пікселя);

Ÿ частота оновлення зображення (вимірюється в герцах);

Ÿ розмір екрана (визначається довжиною діагоналі і тради­ційно вимірюється в дюймах);

Ÿ глибина кольору (кількість біт на кодування одного пік­селя – від монохромного (1 біт) до 32-бітного)

Ÿ плоскість (максимальний кут огляду, під яким якість зображення суттєво не погіршується);

Ÿ співвідношення сторін екрану (стандартний (4:3) та ши­рокоформатний (16:19, 16:10).

Існують моделі комп’ютерів, де на корпусі монітора вмон­товані USB-гнізда, що дуже зручно.

Клавіатура – це пристрій, призначений для введення сим­вольної інформації (літер, цифр, розділових знаків тощо), а та­кож для управління роботою ПК.

Клавіатура складається з таких груп клавіш: основна група клавіш; клавіші керування курсором; допоміжні клавіші; функ­ціональні; спеціальні, додаткові.

спеціальні клавіші

функціональні клавіші

 

основні клавіші клавіші допоміжні

керування клавіші

курсором

Основна група клавіш – алфавітно-цифровий блок, Enter (введення команди), Shift (верхній регістр), Caps Lock (фіксація верхнього регістру), Ctrl, Alt, Fn (зміна призначення інших клавіш), Tab (переміщення курсору на кілька позицій вправо), Backspace (стирання символу ліворуч).

Клавіші керування курсором – клавіші зі стрілками, Page Down, Page Up, Home, End.

Допоміжні клавіші – цифрові клавіші на допоміжній клавіа­турі. У цифровому режимі ними вводяться цифри; у режимі керування курсором призначення клавіш збігається з призна­ченням клавіш керування курсором. Для перемикання режимів використовується клавіша Num Lock.

Функціональні клавіші – F1 – F12 – викликають найчастіше вживані команди. У різних програмах вони мають різне значення.

Спеціальні клавіші – Delete (стирання символів праворуч), Insert (вставка або заміна символів), Esc (скасування команди), Print Scrееn (роздрукування зображення екрану на принтері або копіювання цього зображення в буфер обміну), Scroll Lock (фіксація курсору на одному місці та пролистування всього документа), Pause (Break).

На клавіатурі може бути також група додаткових клавіш. Вони зосереджені над основною групою і виконують специфічні функції (підключення до Internet, запуск Медіа-плеєра, регулю­вання висоти звуку, перехід у сонний режим тощо).

Варто зауважити, що розміщення груп клавіш на клавіатурах різних виробників може змінюватись. Скажімо, у більшості ноутбуків задля економії місця може бути зведена до мінімуму група додаткових клавіш, а окремої допоміжної цифрової кла­віатури узагалі може не бути.

Мишка. Найпоширеніший сьогодні маніпулятор – це мишка з двома клавішами і колесом прокручування посередині. Ос­новні команди виконує ліва клавіша. Швидке натиснення кла­віші називається “кліканням”, або “клацанням”. Іноді потрібно здійснити подвійне клацання (тобто двічі натиснути, стараючись утримувати мінімальний інтервал між натисненнями).

Колесо прокручування, розміщене посередині (між лівою і правою клавішами), призначене для зручності перегляду зобра­ження. Прокручуючи його, можна легко переглядати текстові документи, Web-сторінки і т.д.

Для переміщення покажчика маніпулятора на екрані мо­нітора користувач переміщує мишку по спеціальному килимку (mouse pad).

Важливо знати, що мишки створені для людей, у яких ак­тивна права рука, але лівші можуть перелаштувати маніпулятор для себе. Для цього треба зайти в “Панель керування” (Старт → Налаштування → Панель керування) і вибрати пункт “Миш­ка”, відмітити пункт “Поміняти призначення клавіш”.

Додаткові пристрої. До системного блоку комп’ютера можна під’єднувати різноманітні пристрої введення і виведення інформації, розширюючи цим його функціональні можливості. Окрім основних (монітора, клавіатури і миші), це такі додаткові пристрої:

Ÿ принтер – пристрій для виведення графічної й текс­тової інформації на твердий (зазвичай паперовий) носій;

Ÿ сканер – для введення графічної і текстової інформації в комп’ютер;

Ÿ модем – для обміну інформацією з іншими комп’ю­терами.

Принтер (або друкуючий пристрій) зазвичай призначений для виведення інформації на папір. Найчастіше використовують принтери таких типів: матричні, струменеві та лазерні.

Матричні – найстаріші принтери, їхній механізм друку було винайдено 1964 року корпорацією Seiko Epson. У них друкуюча голівка містить вертикальний ряд тонких матричних стрижнів (голок). Голівка рухається вздовж рядка, що друкується, а стрижні в потрібний момент б’ють по паперу через стрічку з фарбою. Це й забезпечує форму­вання на папері символів та зо­бражень. Існують принтери з різ­ними кількостями голок у голівці (від 9-ти до 24-х); чим більше голок, тим вища якість друку. Матричний принтер діє за прин­ципом, схожим на принцип друкарської машинки, до того ж, спричиняє значний шум у процесі друку.

Сьогодні матричні способи друку використовують тоді, коли є потреба у швидкому дешевому друці – наприклад, у касових апаратах, або тоді, коли потрібно відразу отримати копію відбитку – наприклад, при друці на бланках страхування.

У струменевих принтерах зображення формується мікрокраплями спеціального чорнила, що видуваються на папір за допомогою сопел. Цей спосіб забезпечує більш високу якість друку порівняно з матричними принтерами і дуже зручний для кольорового друку.

Найвищу якість (близьку до друкарської) забезпечують ла­зерні принтери. У них зображення переноситься на папір зі спеціального барабану, до якого електрично притягуються частки фарби у вигляді порошку (тонера). Барабан цей електри­зується за допомогою лазера згідно з командами комп’ю­тера. На відміну від стру­меневих, лазерні принтери друкують з однаково висо­кою якістю, доки не закін­читься тонер (у струмене­вих – чим менше фарби в картриджі, тим гіршої якос­ті відбитки). Крім того, ма­теріали, роздруковані на лазерному принтері, можна відразу брати в руки, вони не залишають слідів (або ж висихають дуже швидко), потім не псуються під впливом вологи.

Крім цих трьох типів принтерів існують ще світлодіодні (принцип сухого електростатичного переносу), сублімаційні (швидке нагрівання чорнила, яке з твердого стану відразу переходить у газоподібний), барабанні (містять барабан з рельєфним зображенням літер і цифр), пелюсткові (набір літер розташований на гнучких пелюстках пластмасового диска), гусеничні (набір літер закріплений не гусеничному ланцюжку) та інші.

Сканер – пристрій для зчитування графічної і текстової інформації в комп’ютер. За допомогою спеціального програм­ного забезпечення можна швидко вводити в комп’ютер на­друкований (а іноді й рукописний) текст та малюнки. Сканери відрізняються один від одного роздільною здатністю та кількістю кольорів, які вони сприймаються.

Залежно від способу сканування сканери поділяються на планшетні (найбільш поширені), ручні, аркушопротяжні, плане­тарні, барабанні, слайди-сканери і сканери штрих-коду.

Модем – пристрій для обміну інформацією з іншими ком­п’ютерами. Найважливіша характеристика модему – макси­мальна швидкість передачі даних. Модеми бувають внутрішні (встановлюються всередині системного блоку), зовнішні (вста­новлюються ззовні системного блоку), портативні (застосову­ються з портативними комп’ютерами), групові (при об'єднанні відповідних модемних пристроїв у групи).

Для персонального прослуховування звукових записів на комп’ютері, а також для ведення переговорів через мережу Internet використовуються наву́шники. Вони бувають дротовими, бездротовими, накладними (більш масивними, з дужкою-обру­чем), вкладковими (маленькими), відкритого і закритого типу (залежно від акустично прозорих чи непроникних чашок).