Земел ділянки держ і комунал с/г підприємств, установ та організацій

Державним і комунальним с/г підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Земельні ділянки із земель державної і комунальної власності надаються державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва тільки у постійне користування. Це обумовлено тим, що державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації є об'єктами права власності відповідно держави чи територіальної громади села, селища чи міста. Тому все майно зазначених під приємств, установ та організацій, у тому числі неприватизовані земельні ділянки, є об'єктом відповідно права державної чи комунальної власності. Що стосується приватизованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть користуватися ними виключно на праві оренди. Крім цього, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть отримувати у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Української академії аграрних наук); б) проведення сільськогосподарської навчальної діяльності (аграрні університети, коледжі, академії, інститути тощо); в) вирощування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції. За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що перебуває у її власності і залишається після погашення кредиторської заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику (засновникам) юридичної особи. Засновниками державного чи комунального підприємства, установи, організації є відповідно держава та територіальні громади. При ліквідації зазначених підприємств, установ та організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділянки, які перебували у їх постійному користуванні, не допуска­ється. Тому такі землі за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням. Якщо державне чи комунальне сільськогосподарське підприємство, установа чи організація користувалися земельною ділянкою на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства, установи чи організації дія договору оренди земельної ділянки припиняється (див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).

38.Землі фермерського господарства.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а)земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б)земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в)земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).З набуттям цим Кодексом чинності істотно змінився правовий режим земель фермерських господарств. По-перше, назва цього виду господарювання на селі набула логічного звучання — фермерське господарство, а не селянське (фермерське) господарство, як це було до прийняття нового ЗК України. По-друге, за ЗК України 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.) суб'єктами права власності на земельні ділянки, надані для ведення селянського (фермерського) господарства, пули лише громадяни, що заснували і вели таке господарство. Селянські (фермерські) господарства як юридичні особи не були суб'єктом права власності на землю. Вони могли лише орендувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для потреб ведення фермерського господарства. З 1 січня 2002р. землі фермерського господарства можуть складатися із: а)земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б)земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; в)земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Таким чином, земельні ділянки одного фермерського господарства можуть мати різний власнісний статус. ЗКУ містить ще одну важливу новелу щодо правового режиму земель фермерс господарств. Стаття 31 надає громадянам — членам фермерс господарства право па одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Це означає, що якщо кількість громадян — членів одного фермерс господарства становить двоє і більше осіб, то кожен з них Має право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). За ЗК України 1990 р. право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерс господарства мав лише голова фермерс господарства. Інші члени фермерс господарства такого права не мали. До того ж, розмір земельної ділянки, яка надавалася громадянам для ведення фермерс господарства у власність безоплатно, дорівнював не розміру земельної частки (паю), а розміру так званої середньої земельної частки, яка, як правило, була меншої від земельної частки (паю).