Розв’язання розумових завдань та індивідуальні особливості мислення

 

Психологи доклали багато зусиль і часу для з’ясування того, як людина розв'язує нові, незвичайні, творчі завдання. Проте й досі чіткої відповіді на питання про психологічну природу творчості немає. Науці відомі тільки деякі дані, що дозволяють частково описати процес розв'язування людиною творчих завдань, а також охарактеризувати умови, що сприяють або перешкоджають цьому процесу. Перед тим, як розглянути закономірності психології творчості, звернемося до простого прикладу завдання творчого типу з метою з’ясування їх особливостей.

 

Приклад. Проведіть чотири прямі лінії через розташовані квадратом дев'ять точок, не відриваючи олівця від паперу.

 

 

а б

Рис. 14. Принцип розв’язання завдання

а) вид завдання у графічній формі;

б) алгоритм розв’язання завдання.

 

 

На рис.14 показаний шлях розв'язання цього завдання. Воно демонструє особливість, що притаманна творчому мисленню, а саме – необхідність застосування нетрадиційного типу мислення, незвичайного бачення проблеми, виходу думки за межі звичного способу міркувань. Завдання передбачає припущення можливості виходу прямих ліній за межі частини площини, яка обмежена дев'ятьма точками. Тобто, після аналізу умов завдання необхідно спрямувати думку нетрадиційним шляхом.

З поняттям творчості нерозривно пов'язане поняття інтелекту. Під ним розуміємо сукупність самих загальних розумових здібностей, які забезпечують людині успіх в розв'язуванні різноманітних задач. Хоч інтелект являється одним із самих вивчених психологічних понять, в його розумінні є багато відмінностей. Одні вважають інтелект деякою загальною розумовою здібністю, інші думають, що в цьому понятті об'єднані уявлення про різні розумові здібності. Є погляд, який вбачає у інтелекті весь пізнавальний досвід особистості.

Для оцінювання рівня розвитку інтелекту звичайно використовуються тести інтелекту. В теперішній час їх розроблено достатньо багато, і вони призначені для людей різного віку, від 2-3 до 60-65 років. Тести для дітей називають "дитячими", а призначені для дорослих – "дорослими".

В роботі з дітьми від 2 до 16 років широке застосування знайшов тест Стенфорд-Біне. В ньому є шкали для оцінки загальної обізнаності, рівня розвитку мови, сприйняття, пам'яті, здібностей до логічного мислення. Всі завдання в тесті розподілені за віком. Коефіцієнт інтелекту – кількісний показник його розвитку – визначається шляхом порівняння даних дитини із середніми показниками, які характеризують багатьох дітей її віку. Крім того, за допомогою тесту Стенфорд-Біне можна визначити так званий розумовий вік дитини. Він відповідає тому фізичному віку, якого в даний час досягла дитина за рівнем свого інтелектуального розвитку.

Ще один відомий тест інтелекту – тест Векслера. Він має два різних варіанти, один з яких використовується в роботі з дітьми від 4 до 6 років, а інший – при вивченні дітей у віці від 7 до 16 років. Шкали даного тесту оцінюють володіння словом, вміння виявляти схожість та відмінність між предметами, запам'ятовувати, рахувати та ряд інших здібностей. Результати дослідження, проведеного за окремими шкалами-субтестами, об'єднуються в два показники: ВІП – вербальний інтелектуальний показник, інтегруючий результати виконання тих завдань, де використовується мова, і НІП – невербальний інтелектуальний показник, що складається із підсумків виконання завдань, в яких мова, практично не вживається. Загальний показник інтелекту за даним тестом – ЗІП – представляє собою суму ВІП і НІП. Коефіцієнти інтелекту дуже стійкі на протязі життя людини, хоч і не залишаються постійними. Стійкість тестових по показників спостерігається, починаючи приблизно з дворічного віку. Результати інтелектуального тестування дитини в одному віці в певній мірі можуть випереджати результати, одержані в подальшому віці. Проте чим більший інтервал часу проходить між роками, які тестуються, тим менший взаємозв'язок відповідних показників. Наприклад, коефіцієнти кореляції між показниками інтелекту, що відносяться до віку в 2 роки, і показниками, пов'язаними з віком в 10 і 18 років, складають 0,37 і 0,31, причому чим менші літа, які ми порівнюємо між собою, тим більше відмінностей в коефіцієнтах кореляції між ними і навпаки. Це свідчить про те, що в перші роки життя інтелектуальний розвиток дитини іде швидше, але потім, починаючи приблизно з віку 7-8 років, поступово уповільнюється. Низькі тестові показники інтелекту не завжди говорять про слабкі здібності людини. Це – один із найбільш важливих моментів, який необхідно враховувати при визначенні результатів тестування та їх інтерпретації. Якщо дитина не виконала тестове завдання, потрібно бути дуже обережним у визначені на цій основі перспектив її інтелектуального розвитку.

УЯВА

Поняття про уяву

Термін «уява» може бути вживаним у широкому значенні (як образний за змістом психічний процес, в котрому відбувається як відтворення готових образів, так і побудова нових), або у вузькому значенні (як специфічний процес, який полягає саме в перетворенні даного).

Якщо виходити з широкого розуміння уяви як терміну, що охоплює будь-який психічний процес у образах, то цей термін включить і уявлення та пам'ять; цей погляд на уяву (його відстоювали У. Джемс, П. П. Блонський та ін.) нівелює її специфіку. Він спирається на твердження, що для роботи уяви є необхідним минулий досвід – так само, як і для пам’яті та уявлення, – а також на те, що певні перетворення образів відбувається вже в процесі їх відтворення.

Другого погляду додержувались С. Л. Рубінштейн, В. А. Роменець та ін. Дійсно, у образних за змістом психічних процесах є багато спільного; у низьких малоусвідомлених формах уява та пам’ять можуть майже не розрізнюватись. Але не викликає сумніву існування між ними найбільш істотних розбіжностей, коли ми розглядаємо вищі, довільні, усвідомлені форми (в яких людина не поринає в непевний мрійливо-ностальгічний стан, а діє, усвідомлюючи мету, призначення своїх дій). Основна відмінність власне уяви від образной пам'яті пов'язана з іншим ставленням до дійсності. Образи пам'яті відтворюють минулий досвід, і якщо й перетворюють певні його аспекти, це не є головним. З пам’яттю пов'язана свідома настанова на точність відтворення, що призводить до свідомого обмеження будь-якого довільного фантазування. Для уяви є характерним інше ставлення до минулого досвіду і усього безпосередньо даного (через відчуття та сприймання): це висхідна свобода по відношенню до них, яка і дає можливість їх перетворювати. Ця свобода насамперед постає як незалежність по відношенню до минулого. Функція пам'яті полягає в збереженні результатів минулого досвіду, функція уяви – в їхньому перетворенні. Пам’ять об’єднує ряд репродуктивних психічних процесів, а уява (разом із мисленням та інтуїцією) належить до продуктивних. Уява є образим психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї.

Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виразитися, по-перше, у тому, що людина створює собі картину того, чого в дійсності вона ніколи не бачила, по-друге, у створенні картини того, чого взагалі ще не було, але має бути здійснене (проект на майбутнє), нарешті, у побудові фантастичної картини, котра ніби зовсім неузгоджена з від дійсністю. Але й у цьому випадку вона враховує її суттєві сторони та найбільш значущі риси. Тобто відхід уяви від дійсності не є втечею від неї; цей відхід є необхідним, щоб глибше проникнути в дійсність. Отож, можна погодитись, що уява разом із відчуттям, сприйманням, пам’яттю, інтуїцією та мисленням належить до пізнавальних процесів.

Досить довго – до середини ХХ ст. – науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію – і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам’яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв’язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів – згідно законам схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява – від пам’яті. Асоціація – це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв’язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Бісоціативний акт лежить в основі не тільки уяви, але й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз та анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, призводить до почуття смішного. Потім, коли зв’язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця) повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити і на всяке дублювання оригінального взагалі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, по­легшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, – а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована зарані, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації – саме між свідомим і несвідомим, там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Головну відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії наведено в табл. 2.5.1.

Таблиця 2.5.1

Відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії

Асоціативна дія (звички)	Бісоціативна дія (оригінальність)
оригінальність обмежена матрицею; нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли	бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
керівництво до- і позасвідомими процесами	керівництво підсвідомими процесами
динамічна рівновага	активація регенеративних можливостей
нездатність до варіативності; ригідність змінних варіацій теми	вища мінливість («відійти, щоб далі стрибнути»)
Повторення	Новизна
Консервативність	деструктивність – творчість

 

Отже, уява, оскільки її психологічним механізмом визнано бісоціацію, безумовно повинна мати підсвідомі компоненти, вона завжди має гнучко вивільнятись від тісних рамок існуючого досвіду, створювати нові зв’язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

Уява постійно балансуює на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту і другого, деструктивності і конструктивності; тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява виступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами – інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння утворюють передумови бісоціативних зв’язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою). Мова здебільшого пов'язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим інтуіції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дозволяє митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

Місце уяви серед інших психічних процесів у світлі ознак продуктивності – репродуктивності та висвітлюваної через психологічні механізми якісної специфіки, наведемо в таблиці:

 

Таблиця 2.5.2

Співставлення уяви та деяких інших психічних процесів

Психічний процес	Психологічний механізм	Характер продуктів
Процеси пам’яті. Уявлення	асоціація	Репродуктивні психічні процеси
Уява	бісоціація	Продуктивні (творчі) психічні процеси
Інтуїція	інсайт (осяяння)
Мислення	опосередкування