Нормативні документи, що визначають зміст освіти

Практична №2

2. Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазна­вав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, нау­ки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до ви­значення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної ос­віти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності.

Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула роз­витку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистос­ті й потребу вдосконалення освіти в сучасній національ­ній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для жит­тя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяль­ності.

Одностайно критикуючи панівну у країні систему класичної освіти, прогресивні педагоги початку ХХ ст. по-різному бачили шляхи перебудови та подальшого розвитку вітчизняної системи освіти. Відносно проблеми визначення змісту загальної середньої освіти виділялось кілька освітніх парадигм: «вільного виховання» (Н. Венцтель, М. Рубінштейн, Я. Чепіга, С. Русова), «школи навчання» (В. Вахтєров, П. Каптєров), «трудової школи» (П. Блонський, М. Рубінштейн).

4.Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів ді­яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід твор­чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку люди­ни), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.

1. Відповідність змісту освіти вимогам розвитку суспільства, науки, культури і особистості. На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення ринкових відносин, виникає необхідність зробити освіту особистісно значущою, необхідною для кожної людини. Саме це поєднає особистісні й соціальні потреби і цілі.

2. Гуманістична спрямованість змісту освіти, що передбачає оптимальне співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, наповнення всіх курсів "олюдненими" знаннями, формування гуманістичного типу мислення, особистісно зорієнтованого світорозуміння, оптимістичних поглядів на проблеми людського життя, розуміння учнями його суті, утвердження людини як найвищої соціальної цінності.

3. Науковість змісту освіти передбачає зарахування до змісту освіти лише тих фактів і теоретичних положень, які є сталими в науці; матеріалу, що відповідає сучасному стану науки, її новітнім досягненням; чіткість висновків з питань розвитку природи і суспільства. Це означає, що в кожній темі, шо вивчається, повинні бути виділені відповідні світоглядні, моральні, естетичні, екологічні ідеї.

4. Полікультурність полягає у поєднанні теоретичних і практичних компонентів гуманітарної, природничо-математичної освіти і трудової підготовки, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, забезпеченні органічного зв'язку з національною історією, культурою, традиціями.

5. Світський характер освіти. Закон України "Про освіту" підкреслює світський характер освіти в школі. Загальноосвітня школа формує в учнів науковий світогляд. Зміст освіти передбачає можливість розкриття перед учнем реальності об'єктивного світу, його суперечливості, пізнаваності. Досягнувши повноліття і ставши дорослим, вихованець сам може зробити власний світоглядний вибір.

6. Інтегративність, що означає орієнтацію на інтегральні курси, пошук нових підходів до структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання світу.

7. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання при формуванні і структуруванні змісту навчального матеріалу, що передбачає наявність у всіх навчальних предметах пізнавальної і практичної перетворюючої діяльності. Навчання у цьому випадку є не тільки способом одержання знань і формування умінь та навичок, а й засобом озброєння учнів методами здобування нових знань, самостійного набування умінь та навичок.

8. Відповідність основних компонентів загальної освіти структурі базової культури особистості. Ці компоненти представлять, як вже зазначалось, у вигляді досвіду пізнавальної, практичної, творчої діяльності і досвіду ставлень особистості.

9. Послідовність полягає у плануванні змісту, який розвивається по висхідній лінії, де кожне нове знання спирається на попереднє і випливає з нього.

10. Відповідність віковим можливостям і рівню підготовки учнів, яким певна система знань, умінь пропонується для засвоєння. Часто якість навчання знижується, якщо школярам доводиться засвоювати перевантажений за обсягом чи дуже ускладнений теоретично матеріал. І навпаки, якщо матеріал занадто легкий, то знання і пізнавальні сили ростуть повільно, непропорційно до їх можливостей.

11. Доступність визначається структурою навчальних планів і програм, способом викладу наукових знань у навчальних книгах, а також порядком уведення й оптимальною кількістю наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти.

12. Підтримка світового стандарту в змісті освіти допомагає школі інтегрувати в світовий освітянський простір.

 

3.Зміст освіти - науково обґрунтована система дидактичного та методично сформованого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Складовим змісту освіти є нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначають відповідні державні стандарти освіти, а вибірковий - вищий навчальний заклад.

Зміст освіти визначають також освітньо-професійна програма підготовки, структурно-логічна схема, навчальні програми дисциплін, інші нормативні акти органів державного управління освітою та вищого навчального закладу; його відображено у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах і дидактичних засобах.

Освітньо-професійна програма містить перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу (в годинах) для аудиторних занять і самостійної роботи студентів, який відведено для їх вивчення, та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Співвідношення між часом для аудиторних занять і самостійною роботою студентів, форми і періодичність проміжного контролю визначено в навчальному плані вищого навчального закладу.

Структурно-логічна схема підготовки визначає науково-методичне структурування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо).

До сучасного змісту освіти входить чотири основні компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; досвід виконання відомих способів діяльності - у формі умінь діяти за зразком; досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях; досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій.
Досвід пізнавальної діяльності особистості включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.
Знання є основним елементом змісту загальної середньої освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія.
Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань, які характерні для фундаментальних наук: основні поняття і терміни, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного елементу знань; факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати свої ідеї, основні закони науки, що розкривають взаємозв'язки різних об'єктів і явищ дійсності; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історію отримання знання, історію науки; оцінні знання, знання про норми ставлень до різних явищ життя.

 

Оскільки окрема людина не може оволодіти всім соціальним досвідом, виникає проблема створення його педагогічної моделі: відбору навчального матеріалу та найбільш суттєвої, педагогічно адаптованої частки соціального досвіду. Для цього І. Лернер виділив його чотири основні елементи, засвоєння яких може, на думку авторів концепції, забезпечити всесторонній розвиток особистості:

1) уже отримані людством знання про світ (природу, суспільство, техніку, людину) та способи діяльності, які дають можливість застосовувати знання й перетворювати дійсність;

2) досвід здійснення вже відомих людству способів діяльності інтелектуального та практично характеру, тобто досвід відтворення відомих способів пізнання дійсності й практичного впливу на неї;

3) досвід творчої діяльності, покликаний забезпечити готовність до пошуку нових проблем, до творчого перетворення дійсності;

4) досвід емоційно-ціннісного ставлення людей до світу й один до одного, який передбачає знання про норми взаємовідносин і навички дотримання цих норм.

Для відтворення й подальшого розвитку культури у зміст освіти, на думку І. Лернера, треба включати не лише систему знань, а й усі вище названі елементи культури. Учений виділив чотири типи змісту освіти, які відповідають елементам соціального досвіду. Структура змісту освіти має відповідати структурі соціального досвіду.

Звідси й визначення змісту освіти, який, за І. Лернером, є «педагогічно адаптованою системою знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу та діяльності, засвоєння якої забезпечує формування всесторонньо, гармонійно розвиненої особистості, готової взяти участь у створенні (збереженні) та розвитку культури. Виділені елементи змісту освіти відповідають складовим соціального досвіду й не доповнюють знання, уміння та навички з точки зору нових потреб суспільства. Як елемент соціального досвіду кожен з них відіграє свою роль у формуванні суспільної культури, а як елемент змісту освіти виконує функцію у формуванні особистості».

Значення цієї концепції, яка стала першою вітчизняною спробою реалізації культурологічного підходу до побудови змісту освіти, у тому, що зміст освіти не зводився до науки (основ наук), а був представлений у вигляді чотирьохкомпонентної системи, яка реально існує лише у процесі навчання. Крім того, авторами концепції обґрунтовані й описані відповідні кожному елементу змісту освіти способи їх засвоєння, методи навчання, що ґрунтуються на знанні змісту та способів засвоєння його елементів.

Висновки І. Лернера стосовно компонентів соціального досвіду як джерела змісту освіти важливі як для теорії навчання, так і для шкільної практики:

1. Не лише зміст загальної середньої освіти повинен складатися з чотирьох компонентів, а й кожен навчальний предмет повинен формуватись відповідно. У більшості випадків ці елементи мають бути передбачені в рамках кожної теми.

2. Ці елементи повинні бути передбачені в рамках окремих уроків. На кожному уроці може бути не менше двох цілей (навчальна й виховна) і не більше чотирьох, тобто в якості цілей можна сформулювати у плані уроку чотири елементи змісту навчання та освіти. Природно, що у плануванні конкретного уроку цілі мають визначатися максимально конкретно.

3. Уся система інтелектуальних і практичних навичок, передбачених елементами соціального досвіду та змісту освіти, повинна стати рівноправною частиною програм з усіх предметів.

4. По кожному предмету треба визначити зміст творчої діяльності в певній системі, її обсяг і розробити засоби для його засвоєння учнями.

5. Оскільки емоційна реакція учнів завжди предметна, тобто звернена на зміст, виникає проблема створення єдиної програми навчання та виховання, а також вичленення виховних можливостей кожного предмета в певній системі.

В. Краєвский виділяє рівні формування змісту освіти наступним чином:

1. Рівень загального теоретичного ознайомлення, на якому зміст освіти виступає у вигляді знань про склад (елементи), структуру (зв'язки між елементами) та суспільної функції педагогічно адаптованого соціального досвіду, який передається підростаючому поколінню.

2. Цьому рівню відповідає зміст освіти, поданий у вигляді системи, що складається з чотирьох елементів: знань, досвіду здійснення відомих способів діяльності, досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісного ставлення, функцій цих елементів і зв'язків між ними.

3. Рівень навчального предмета, на якому розуміння змісту стає більш конкретним. На цьому рівні зміст характеризується в наукових працях з методики навчання різних предметів і втілюється в навчальних програмах. Тут позначаються ті ділянки соціального досвіду, якими повинен оволодіти школяр. Конструюючи навчальний предмет, треба враховувати не лише логіку науки, основи якої представлені у відповідних предметах, а й умови та закономірності процесу навчання, в якому навчальний предмет реалізується.

4. Рівень навчального матеріалу, на якому отримують реальне наповнення ті елементи змісту, які були лише позначені на першому рівні й представлені у формі специфічній для кожного навчального предмету на другій. Це конкретні знання, уміння та навички, пізнавальні задачі, вправи, які складають зміст підручників і посібників.

Окрім навчальних предметів І. Лернер включає у зміст освіти такі види діяльності: виробничу, соціальну, організаційно-управлінську, навчальну та пропагандистську, сімейно-побутову, екологічну, спортивну та ін. Учений запропонував такі принципи їх відбору:

1) значення знань і діяльності для практики та розуміння дійсності на доступному віку рівні;

2) відповідність знань і дій виділеним функціям виховуючого навчання;

3) незамінність функцій іншими засобами (знаннями, галузями);

4) універсальність значення навчального матеріалу для загальної освіти;

5) необхідність знань для досягнення цілісності відібраного змісту у відповідності до цілей;

6) відображення методологічних знань, а також проблеми, пов'язані з історією пізнання та техніки;

7) важливість знань для формування доступних, узагальнених світоглядних поглядів;

8) знання, необхідні для загального уявлення про глобальні проблеми людства;

9) мінімізація змісту, тобто відбір лише обґрунтованого, найбільш необхідного;

10) формування бажаної ціннісної спрямованості;

11) урахування масової доступності відібраного матеріалу.

 

Нормативні документи, що визначають зміст освіти.

Навчальний план - нормативний документ, що його складає вищий навчальний заклад на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки, у ньому подано перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекцій, лабораторних, практичних, семінарських, індивідуальних занять, консультацій, навчальних і виробничих практик) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані вказано й час, відведений на самостійну роботу.