Ліміти дози опромінення (мЗв/рік)

Допустимі рівні (потужність дози зовнішнього опромінення, радіоактивна забрудненість, допустима концентрація у повітрі тощо) розраховуються для кожного радіонукліда виходячи зі стандартних умов впливу радіонуклідів. Допустимі рівні вмісту окремих нуклідів у повітрі робочих приміщень та надходження їх через органи дихання, наведені у спеціальній таб­лиці Р 2.1. НРБУ-97.

За певних умов роботи в окремих випадках можливе заплановане опромінення персоналу. У такому разі річна доза опромінення не повинна перевищувати 50 мЗв за рік. З дозволу місцевих органів Держсаннагляду можли­ве опромінення персоналу у дозі до 100 мЗв за рік. У та­кому разі наступна доза за 10 років не повинна переви­щувати 200 мЗв. Заплановане опромінення персоналу у дозах до 250 мЗв дозволяється у виняткових випадках Міністерством охорони здоров'я України один раз про­тягом всієї трудової діяльності працівника. Після отри­мання такого опромінення необхідно обов'язково прове­сти медичне обстеження.

Нормативи опромінення осіб категорії «Б»склада­ють 0,1 рівня (5 мЗв/рік), встановленого для персоналу категорії «А».

Регламентація та контроль опромінення населення (категорія «В») – до 0,5 мЗв/рік, здійснюється на основі розрахованих даних. Обмеження опромінення населення здійсню­ється шляхом регламентації викидів та скидів у навко­лишнє середовище радіаційно-ядерними об'єктами, а також регламентацією рівнів вмісту радіонуклідів у повітрі та воді. Для окремих об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями встановлюється санітарно-за­хисна зона зі спеціальним режимом.

З метою закріплення досягнутого рівня радіаційної безпеки на кожному радіаційно-ядерному об'єкті, в окремих населених пунктах та об'єктах навколишньо­го середовища встановлюються контрольні рівні оп­ромінення. Контрольні рівні (КР) – радіаційно-гігієнічні регламенти першої групи, числові значення яких встановлюють виходячи із фактично досягнутого на даному радіаційно небезпечному об’єкті або території рівня радіаційного благополуччя. Значення КР встановлює керівництво установи за узгодженням з органами Державного санітарно-епідеміологічного нагляду з метою обмеження опромінення персоналу та населення нижче значень лімітів доз, а також для проведення радіаційно-дозиметричного контролю. У разі перевищення контроль­них рівнів проводиться розслідування з метою усунен­ня причин, що призвели до їх перевищення.

Усі роботи у зоні радіаційної аварії (як промисло­вої, так і комунальної) здійснюються аварійним персоналом, до складу якого входить персонал аварійного об'єкта, а також особи, які залучаються для виконан­ня аварійно-відновлювальних робіт і на час проведен­ня цих робіт прирівнюються до персоналу категорії «А».

За час проведення робіт у зоні радіаційної аварії ефективна доза опромінення персоналу, який ліквідує аварію, не повинна перевищувати 100 мЗв. У ви­няткових випадках, коли здійснюються заходи, спря­мовані на врятування життя людей, еквівалентна доза опромінення будь-якого органа (в тому числі і всього тіла) не повинна перевищувати 500 мЗв. Дотримання цих умов надає можливості уникнути появи у персо­налу, який ліквідовував наслідки аварії, детерміністич­них ефектів.

1.2.2.  Радіаційно-гігієнічні регламенти медичного опро­мінення населення

Медичне опромінення — це оп­ромінення людини (пацієнтів) під час медичних обстежень та лікування.

У зв'язку з тим що в разі медичного опромінення пацієнт водночас із певною шкодою, нанесеною іонізу­ючим опроміненням, отримує і певну користь у вигляді діагностичної інформації або терапевтичного лікуваль­ного ефекту, радіаційний захист при цьому виді оп­ромінення ґрунтується на таких основних принципах:

- опромінення повинно бути обґрунтованим і при­значеним тільки лікарем для досягнення діагностично­го або терапевтичного ефекту, які не можна отрима­ти іншими методами діагностики та лікування (прин­цип виправданості);

- колективні дози опромінення, які населення отри­мує під час проведення рентгенологічних та радіо­логічних процедур, повинні бути настільки низькими, наскільки це можливо з урахуванням економічних та соціальних чинників (принцип оптимізації);

- величину дози опромінення визначає тільки лікар індивідуально для кожного пацієнта, виходячи з клінічних показань, вона повинна враховувати запо­бігання виникненню детерміністичних ефектів (прин­цип неперевищення).

Межі доз для медичного опромінення не встановлю­ються. У той же час Міністерством охорони здоров'я України встановлені граничні рівні індивідуальних ефективних доз опромінення пацієнтів під час прове­дення рентгено- і радіонуклідної діагностики

Таблиця 4.