Поділ та кооперування праці

В удосконаленні праці велику роль відіграє розроблення раціо­нальних форм поділу праці. Останній має відповідати сучасним умовам роботи, насамперед технічному рівню озброєності праці, рівню культури виробництва та самого працівника. Форма поділу праці має сприяти зниженню трудових і матеріальних витрат, підвищенню її змістовності, усуненню монотонності, зменшенню стомлюваності та стимулюванню зростання продуктивності.

Суть поділу праці в галузі бухгалтерської роботи — бухгал­терського обліку, контролю та аналізу — означає розчленування облікового, контрольного й аналітичного процесів на окремі процеси, виділення їх у самостійні види роботи (спеціалізацію), відокремлення виконавців визначених дільниць та видів робіт.

Сукупність операцій дає змогу виділити організаційні місця, які характеризують виконавчі пости. Ці пости можуть бути трьох рівнів: висококваліфіковані спеціалісти (головний бухгалтер, го­ловний економіст, заступник головного бухгалтера), спеціалісти середнього рівня (старший бухгалтер, старший економіст, керів­ник сектору, групи), технічні виконавці (рахівник, фактурист, розрахунковець, обліковець та ін.).

Основними ознаками, за якими здійснюється поділ роботи працівників обліку, контролю та аналізу, є предметна дільниця, котру визначено за топологією: облік, контроль і аналіз основних засобів, матеріалів, оплати праці, виробництва тощо.

Від організаційної структури, складності, масштабів та обсягу робіт залежать форма поділу праці, профіль підрозділу обліку, контролю й аналізу, а також професійно-кваліфікаційний склад працюючих. Для того, щоб забезпечити чітке виконання всіх функцій обліку, контролю та аналізу, треба правильно визначити кількісний склад персоналу.

Поділ праці за видами робіт виражається в тому, що виконавці за характером роботи або змістом процесу праці об'єднуються в групи, а всередині кожної з груп — за кваліфікацією. Залежно від складності робіт, рівня знань та навичок працівників бухгалтер­ського обліку, контролю та аналізу поділяють на відповідні ква­ліфікації, категорії. За цими ознаками елементи облікової, конт­рольної й аналітичної роботи поділяють та закріплюють за окремими групами працівників, які формують групи (сектори, підгрупи) та посадові місця.

Розчленування облікового, контрольного й аналітичного про­цесів передбачає, що кожний підрозділ та виконавець виконують обмежені за певними ознаками види робіт. Разом з тим коло ро­біт групи та виконавця має бути досить широким для того, щоб максимально завантажити виконавця роботою.

Під час вирішення питань поділу праці слід ураховувати інди­відуальні особливості працівників, а також можливість сприй­няття та переробки ними інформації з використанням технічних засобів і обчислювальної техніки.

Поділ праці дає змогу поєднувати трудову діяльність окремих працівників для того, щоб спільними зусиллями комплексно за­безпечити релевантною обліковою, контрольною й аналітичною інформацією всі ланки управлінської роботи. Таке поєднання трудової діяльності працівників обліку, контролю та аналізу для досягнення спільної мети називають кооперацією праці.

Кооперація облікової, контрольної й аналітичної роботи є ре­зультатом її поділу. Чим глибший поділ праці, тим ширше його кооперування, тим зручніше розчленування цих робіт і процесів,

тим більше безпосередніх виконавців потрібно об'єднати. Зав­дання впровадження раціональних форм кооперації праці полягає в планомірному встановленні зв'язків між виконавцями.

Раціональні форми кооперування праці поширюють діапазон діяльності, забезпечують взаємозамінність працюючих та сумі­щення ними функцій.

Кооперація праці працівників бухгалтерського обліку, конт­ролю та аналізу здійснюється на двох організаційних рівнях:

• між окремими працюючими, унаслідок чого досягається вузька професійна спеціалізація виконавчої роботи з цілеспрямованого забезпечення обліковою, контрольною та аналітичною інформацією визначених дільниць управлінської роботи (управління ресурсами, працею, витратами тощо);

• між функціональними підрозділами, що знаходить своє відображення в предметній спеціалізації та об'єднанні зусиль під час вирішення складних облікових, контрольних та аналітичних завдань (облік виробничого процесу і калькулювання собівартості продукції, облік реалізації продукції та визначення фінансових результатів від реалізації тощо).

Останнє може бути визначено також у поділі бухгалтерського обліку на два організаційних підрозділи:

•    фінансова бухгалтерія;

•    виробничо-комерційна бухгалтерія (внутрішньогосподарська).

Норма керованості — кількість працюючих, якими повинен

керувати той чи інший старший керівник (головний бухгалтер, старший бухгалтер, завідуючий сектором, керуючий групою) відповідної кваліфікації за заздалегідь визначених організаційно-технічних умов роботи. Норми керованості застосовують у нор­муванні керівного складу всіх рангів, починаючи зі старшого бух­галтера — керівника сектору чи групи. Від норм обслуговування їх відрізняє те, що працівник, працю якого нормують, керує ін­шими співробітниками, а не обслуговує їх. Так, нормою керова­ності для завідувача сектору є кількість керівників груп, безпосе­редньо підпорядкованих йому.

Підпорядкованість одному керівникові багатьох працівників є причиною неузгодженості в роботі, низького рівня керівництва, а підпорядкованість двох-трьох призводить до ускладнення роботи апарату, його структури.

Оптимальною нормою керованості є така, за якої керівник за­безпечує повноцінне керівництво підрозділом протягом робочого дня та кожним працівником цього підрозділу. Це приблизно 6—10 підпорядкованих.

Норма керованості керівників високого рангу, наприклад го­ловного бухгалтера великого господарства (заводу, комбінату, фірми тощо), може бути виражена не тільки кількістю працівни­ків, безпосередньо йому підпорядкованих, а й кількістю осіб, котрі входять до підрозділів, якими керують керівники, підпорядковані головному бухгалтеру.

Норма співвідношення — це кількість працівників певної кваліфікації, яка припадає на одного працюючого іншої кваліфі­кації за заздалегідь визначених організаційно-технічних умов. На­приклад, норма співвідношення між старшими та рядовими бух­галтерами може бути виражена так: на одного бухгалтера-економіста з вищою освітою має бути не менш як 4—6 бухгалтерів із середньою спеціальною освітою. Нормами співвідношення мо­жуть бути охоплені всі категорії працюючих, що дає змогу досяг­ти оптимальної структури та забезпечити високу ефективність колективної праці.

Норма чисельності — кількість бухгалтерських працівників, яку встановлюють для виконання робіт і яка закріплена за всією бухгалтерією в цілому або за її підрозділом за заздалегідь визна­чених організаційно-технічних умов роботи.

Норма обслуговування — кількість одиниць, об'єктів обліку, що обслуговує один або група працівників відповідної кваліфіка­ції за заздалегідь визначених організаційно-технічних умов. Та­кими об'єктами можуть бути, наприклад, кількість назв поста­чальників, розрахунки з якими має забезпечити один бухгалтер; кількість працівників, закріплених за одним бухгалтером з розра­хунку оплати праці; кількість покупців, розрахунки з якими має здійснювати один бухгалтер.

Норма обслуговування подається у вигляді

де 9360 — місячний календарний фонд часу одного облікового працівника; Н_ч — норма часу на один об'єкт обслуговування, який визначають за формулою

де Ч_со — сумарний оперативний час на обслуговування одного об'єкта, визначений методом прямого технічного нормування; ИЧ_п.з — сума часу на підготовчо-заключні роботи, організаційно-технічне обслуговування робочого місця, відпочинок, особисті потреби в процентах до оперативного часу.