Основні теоретичні відомості

Тема 01. Основи побудови фінансового обліку.

Питання: Побудова та коротка характеристика плану рахунків.

  Вибір форм бухгалтерського обліку.

 

Мета: Вивчити принципи будови і значення Плану рахунків, особливості форм бухгалтерського обліку, схему Журнально-ордерної форми обліку.

 

Зміст роботи

Прочитати текст і на основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності:

1) Структура Плану рахунків.

2) Економічний зміст і призначення окремих класів.

3) Види форм бухгалтерського обліку.

4) Схеми форм бухгалтерського обліку.

Після опрацювання студент повинен:

знати:

- що таке План рахунків;

- класи Плану рахунків;

- економічний зміст кожного з класів Плану рахунків;

- визначення форми бухгалтерського обліку;

- схеми форм бухгалтерського обліку;

вміти:

- давати характеристику кожного класу Плану рахунків;

- привести схему форм бухгалтерського обліку.

Форми контролю: письмове опитування, вибіркова перевірка конспектів.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під Планом рахунків?

Яке його значення?

2. Принципи будови плану рахунків бухгалтерського обліку активів капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій.

3. Характеристика рахунків 1-3 класів.

4. Характеристика рахунків 4-6 класів.

5. Характеристика рахунків 7-9 класів.

6. Характеристика позабалансових рахунків.

Література

Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку. – Київ.: «Виробництво А.С.К», 2004. – с. 131 – 147, 187 -219.

Основні теоретичні відомості

1. Важливе значення для одержання різнобічної інформації, необхідної для управління і контролю, має застосування науко­во обгрунтованого плану рахунків.

Під планом рахунків розуміють систематизований перелік ра­хунків, який визначає організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підприємствах, в організаціях і установах з метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження програми реформування системи бухгалтерсько­го обліку із застосуванням міжнародних стандартів" Міністерст­вом фінансів України розроблений і затверджений (наказом від 30.11.99 № 291) План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Він є обов'язковим для всіх підприємств і організацій України (крім банків і бюджетних установ).

Рахунки в Плані за економічним змістом згруповані у дев'ять класів: І "Необоротні активи", 2 "Запаси", 3 "Грошові кошти, розрахунки та інші активи", 4 "Власний капітал і забез­печення зобов'язань", 5 "Довгострокові зобов'язання", 6 "По­точні зобов'язання", 7 "Доходи і результати діяльності", 8 "Витрати за елементами", 9 "Витрати діяльності".

В окремий клас (нульовий) виділено забалансові рахунки.

Структура Плану рахунків зорієнтована на потреби скла­дання фінансової звітності. Тому в Плані розмежовано балан­сові рахунки, які об'єднані в класи з розділами активу (1, 2 і З класи), пасиву балансу (4, 5, 6 класи) і номінальні рахунки, призначені для обліку затрат, доходів і фінансових результатів діяльності підприємства (7, 8 і 9 класи). Таким чином, показни­ки розділів балансу заповнюються за даними рахунків 1—6 класів, а показники Звіту про фінансові результати — за дани­ми рахунків 7 — 9 класів.

До синтетичних рахунків, які потребують більшої деталізації об'єктів, що обліковуються, Планом рахунків передбачені суб­рахунки, які визначають напрямки подальшої деталізації обліку, показують, в якому розрізі треба групувати показники рахунків аналітичного обліку в межах того або іншого синте­тичного рахунка, щоб мати інформацію, необхідну для уп­равління, складання балансу та інших форм звітності.

Кожному синтетичному рахунку і субрахунку, крім назви, присвоєно номер (код), тобто умовне цифрове позначення. Ви­користання кодів рахунків значно прискорює і скорочує облікову роботу, а також є необхідною умовою при автомати­зованому опрацюванні облікової інформації на обчислюваль­них машинах.

У Плані рахунків використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це значить, що максимально можлива кількість синтетичних рахунків в Плані — не більше 99, а кількість субрахунків до відповідних синтетичних рахунків — не більше 9. За кожним класом закріплено певну серію номерів (кодів) рахунків з урахуванням деякого резерву вільних номерів (на випадок, якщо виникне потреба в додаткових синтетичних рахунках).

Номери (коди) синтетичних рахунків — двозначні. Субра­хункам присвоєно порядкові номери (коди) в межах відповідного синтетичного рахунка. Номер (код) кожного суб- рахунка складається з номера синтетичного рахунка і порядко­вого номера самого субрахунка. При цьому перша цифра но­мера (коду) субрахунка означає номер класу, друга — номер синтетичного рахунка, третя — номер субрахунка.

Наприклад, коД 103 означає: 1 — клас "Необоротні активи", 0 — номер синтетичного рахунка "Основні засоби", 3 — номер субрахунка "Будівлі і споруди"; код 201 означає: 2 — номер класу "Запаси", 0 — номер синтетичного рахунка "Виробничі запаси", 1 — номер субрахунка "Сировина і матеріали" і т.д.

Економічний зміст і призначення окремих класів рахунків.

Рахунки класу 1 "Необоротні активи" призначені для обліку довгострокових інвестицій підприємства в матеріальні, нема­теріальні і фінансові активи. До них належать рахунки: 10 "Ос­новні засоби", 12 "Нематеріальні активи", 13 "Знос необорот­них активів", 14 "Довгострокові фінансові інвестиції", 15 "Капітальні інвестиції" та ін.

Рахунки класу 2 "Запаси" призначені для обліку оборотних матеріальних активів, що знаходяться в різних операційних циклах підприємства (запаси, виробництво, готова продукція). До них належать рахунки: 20 "Виробничі запаси", 22 "Мало­цінні і швидкозношувані предмети", 23 "Виробництво", 26 "Го­това продукція", 28 "Товари" та ін.

Рахунки класу 3 "Грошові кошти, розрахунки та інші активи" призначені для обліку оборотних фінансових активів (грошо­вих коштів, фінансових інвестицій, коштів у розрахунках), а також витрат майбутніх періодів. До них належать рахунки: ЗО "Каса", 31 "Рахунки в банках", 33 "Інші кошти", 36 "Резерв сумнівних боргів", 39 "Витрати майбутніх періодів" та ін.

Рахунки класу 4 "Власний капітал і забезпечення зобов'язань" за своїм змістом об'єднуються в дві групи ра­хунків. Перша група рахунків (40 — 46) призначена для обліку величини власного капіталу підприємства (рахунки 40 "Статут­ний капітал", 41 "Пайовий капітал", 42 "Додатковий капітал", 43 "Резервний капітал", 44 "Нерозподілений прибуток (непо­криті збитки)" та ін.). Друга група рахунків (47 — 49) призна­чена для обліку джерел фінансування майбутніх витрат і пла­тежів (рахунки 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів", 48 "Цільове фінансування і цільові надходження").

Рахунки класу 5 "Довгострокові зобов'язання" призначені для обліку зобов'язань, які виникають у підприємства протягом операційного циклу діяльності підприємства (постачання, ви­робництва, реалізації тощо) строком погашення більше 12 мі­сяців після дати балансу. До них належать рахунки: 50 "Дов­гострокові позики", 51 "Довгострокові векселі видані", 52 "Довгострокові зобов'язання з оренди", 54 "Відстрочені податкові зобов'язання" та ін.

Рахунки класу 6 "Поточні зобов'язання" призначені для обліку зобов'язань, які будуть погашені у звичайному порядку операційної діяльності підприємства протягом 12 місяців від дати балансу. До них належать рахунки: 60 "Короткострокові позики", 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", 64 "Розрахунки по податках і платежах", 65 "Розрахунки по страхуванню", 66 "Розрахунки по оплаті праці" та ін.

Рахунки класу 7 "Доходи і результати діяльності" і класу 9 "Витрати діяльності" призначені для складання Звіту пре фінансові результати. Тому для кожної статті Звіту передбаче но окремий рахунок: 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший опе­раційний дохід", 72 "Дохід від участі в капіталі", 90 "Собі­вартість реалізації", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" та ін.

Суб'єкти малого підприємництва можуть не використовува­ти рахунки класу 9 "Витрати діяльності", а обліковувати відповідні витрати тільки за елементами, які одночасно з дохо­дами, відображеними на рахунках класу 7 "Доходи і результа­ти діяльності", списувати безпосередньо на рахунок 79 "Фінан­сові результати".

Рахунки класу 0 "Забалансові рахунки" призначені для обліку активів, які не належать підприємству, а також умовних зобов'язань, одержаних і виданих забезпечень. До них нале­жать рахунки: 01 "Орендовані необоротні активи", 02 "Активи на відповідальному зберіганні", 05 "Гарантії і забезпечення видані", 06 "Гарантії і забезпечення одержані", 08 "Бланки су­ворого обліку" та ін.

2. Однією з важливих передумов раціональної організації обліку є застосування найбільш ефективної форми бухгалтерсь­кого обліку, його технічної оснащеності.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють певну систему взаємопов'язаних між собою облікових регістрів встановленої форми і змісту, що зумовлює послідовність і способи облікових записів.

Основними відмітними ознаками, що визначають особливості окремих форм бухгалтерського обліку, є: зовнішній вигляд і бу­дова облікових регістрів, взаємозв'язок регістрів синтетичного й аналітичного обліку, послідовність і техніка облікової реєстрації.

За час існування бухгалтерського обліку застосовувались різні форми. На самомому ранньому ступені розвитку облік вівся самим власником господар­ства для організації спостереження і контролю за збереженням Його майна та розміром одержуваного доходу. Відомо, що самою ранньою була сліара італійська форма, описана італійським вченим-математнком Лукою Пачолі в його роботі Трактат про рахунки і записи", виданій в 1494 р. у Венеції. В ній він писав, шо для зручності і легкості потрібні три книги: Меморіал (Пам'ятна книга). Журнал і Головна книга. Операції записувались із слів власника або з його Пам'ятної книги (вона замінювала собою документи) в хронологічний регістр-Журнал (де зазначались кореспондуючі рахунки), а потім в система­тичний регістр — Головну книгу. Рахунки в Головній книзі велись як індивідуальні. їх відкривали на кожний об'єкт обліку (наприклад, рахунок Коштів, рахунок Зерна, рахунок купця Мозиря тощо). За даними Головної книги складався баланс.

Таким чином, наприкінці XIV століття вперше була описана книжкова форма обліку. Вона задовольняла потреби купців і дрібних ремісників. Проте із зростанням обсягу діяльності, збільшенням кількості господарських опе­рацій виникла потреба в узагальнених (синтетичних) показниках. Тоді Голов­на книга перетворилася в регістр синтетичного обліку, паралельно якому став вестись аналітичний облік в окремих допоміжних книгах. Так наприкінці XIV століття появилась нова італійська форма бухгалтерського обліку.

У другій половині XVIII століття стали застосовувати меморіадьно-кассну або німецьку форму обліку, при якій суворо розмежовувались касові і некасові операції. Для цього Журнал було поділено на кілька хронологічних регіст­рів — Касовий журнал, Меморіал тощо. Ця форма з середини XIX століття застосовувалась і в Росії.

Розвиток виробництва, торгового капіталу, банківських операцій потребу­вав дальшого розподілу праці облікових працівників. Для цього була розроб­лена багатожурнальиа або французька форма бухгалтерського обліку, при якій хронологічні записи здійснювались в декількох журналах (касовому журналі, журналах обліку товарів, продажу, купівлі тощо). Від щоденних записів у Го­ловну книгу перейшли до записів в неї' місячними підсумками, для підготовки яких було введено зведений журнал (що складався шляхом вибірок з щоден­них журналів). Поступово для обгрунтування записів в регістри почали вико­ристовувати документи.

Наприкінці XIX століття велике поширення одержала одножурнальна або американська форма обліку, при якій» одній книзі (комбінованому регістрі) поєднувались хронологічний (Журнал) і систематичний (Головна книга) запи­си. Ця форма відповідала вимогам невеликих капіталістичних підприємств. Проте, на початку XX століття в умовах розвитку великих капіталістичних монополій вимоги до обліку набагато виросли. На зміну книжковим формам прийшли карткові і копіювальні, в яких почали широко використовувати карт­ки і вільні листки. Це забезпечило можливість групування регістрів і копіювання, усунуло необхідність багаторазових переписувань облікових даних, сприяло полегшенню праці облікових працівників і створило умови дтя використання в обліку машинної техніки.

Отже, ознайомлення з історією розвитку форм бухгалтерського обліку свідчить, що їх удосконалення йшло шляхом розчленування спершу хроно­логічного, а потім систематичного запису, відокремлення синтетичного обліку від аналітичного, переходом від щоденних записів синтетичного обліку до щомісячного, використання в нових формах обліку всіх позитивних елементів старих форм.

Однією з перших форм обліку, створених після революції в СРСР, була картково-ордерна форма (1925—1927 рр.). Основним регістром були картки- ордери (або картки-рахунки). які виписувались на кожну господарську опе­рацію з копіюванням у трьох примірниках.

Перший примірник ордера підшивався в регістратор хронологічного обліку, другий і третій примірники розкладалися відповідно в картотеки аналітичного обліку рахунків, що дебетуються і кредитуються. Записи в Го­ловну книгу робились на підставі зведеного журналу.

Проте ця форма не знайшла широкого застосування у зв'язку з її громіздкістю, трудомісткістю і недостатнім унаочненням. Це заставляло шука­ти нові шляхи раціоналізації обліку. На основі картково-ордерної форми була створена картково-копіювальна форма обліку. яка вперше була застосована в торговельних підприємствах (1927 р.). Суть її полягає в одноразовому регістрі синтетичного обліку і в систематичному регістрі аналітичного обліку. Записи робились безпосередньо з документів, без складання ордерів. Цим досягався більш точний збіг облікових даних з документами. Шифри кореспондуючих рахунків ставились у відтиску спеціального штампу на документах. Головна книга була замінена щоденною контрольною відомістю, яка забезпечувала гру­пування записів всередині кожного рахунка за кореспондуючими з ним рахун­ками. По закінченні кожного дня записи в Контрольній відомості звірялись з записами в журналах, що зменшувало час на відшукання помилок, прискорю­вало складання звітності. Для перевірки синтетичного й аналітичного обліку складалися групувальні листки, в яких групувалися обороти з однаковою ко­респонденцією рахунків.

Однак і ця форма мала недоліки (громіздкість, недостатнс застосування зведеного запису тощо), що заважало її поширенню. На зміну картково- копіювальній прийшла комбінована форма обліку — контрольно-шахова, в якій поєднувались елементи карткових і книжних форм обліку. В 30-ті роки вона вважалась найбільш раціональною.

Отже, форми бухгалтерського обліку постійно удосконалю-. ються. Це зумовлено загальним розвитком народного госпо­дарства, ускладненням економічних відносин, зростанням обся­гу інформації, що підлягає обліку, удосконаленням практики самого обліку, а також впровадженням високопродуктивної обчислювальної техніки для механізації й автоматизації обчис­лювальних робіт. Прогресивною вважається така форма обліку, яка на основі впровадження обчислювальної техніки за­безпечує своєчасне одержання якісної інформації, необхідної для управління, а також системи показників звітності — при мінімальних затратах праці і засобів на ведення обліку.

Сучасними формами бухгалтерського обліку, що застосову­ються на підприємствах і в організаціях України, є: меморіаль­но-ордерна (контрольно-шахова), Журнал-головна, журнально- ордерна, автоматизована (комп'ютерна), спрощена форма обліку.

Питання для самоперевірки.

1. Що розуміють під Планом рахунків?

Яке його значення?

2. Принципи будови плану рахунків бухгалтерського обліку активів капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій.

3. Характеристика рахунків 1-3 класів.

4. Характеристика рахунків 4-6 класів.

5. Характеристика рахунків 7-9 класів.

6. Характеристика позабалансових рахунків.