Особливості класичної та кейнсіанської моделі сукупного попиту та пропозиції

Середня та гранична схильність до споживання та заощадження: сутність, визначення.

Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження. Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку доходу кінцевого використання, що спрямовується на споживання (у відсотках).

ССС=СВ/ДКВ*100% (ДКВ – дохід кінцевого використання; СВ – споживчі витрати домашніх господарств.)

У довгостроковій перспективі ССС має тенденцію стабілізуватися.

Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називається частка доходу кінцевого використання, що спрямовується на заощадження (у відсотках). ССЗ=З/ДКВ*100%, (З – заощадження). Оскільки ДКВ = CВ + З, то ССС + ССЗ = 100% або 1.

Середня схильність до споживання має перевищувати середню схильність до заощаджень, тобто ССС > ССЗ.

Термін “гранична” використовується в економічній теорії в значенні “додаткова”. Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того, як змінюється рівень доходу.

Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу кінцевого використання спрямовується на додаткове споживання. ГСС=ΔСВ/ΔДКВ*100.

Основний психологічний закон Дж. Кейнса – закон, згідно з яким у разі збільшення доходу кінцевого використання домашніх господарств їхня гранична схильність до споживання зменшується.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом кінцевого використання, який спричинив ці заощадження. ГСЗ=ΔЗ/ΔДКВ*100%.

Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни в доході кінцевого використання завжди дорівнює 100% або одиниці: ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100%

Типи економічних систем та їх особливості.

Розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

Традиційна.Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є: 1.Панування приватної власності.2.Низький рівень економічного і соціального розвитку.3.Багатоукладність економіки.4.Залежний характер соціально-економічного розвитку.5.Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.6.Технічний прогрес різко обмежений.7.Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.8.Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.9.Велика зовнішня фінансова заборгованість.10.Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.11.Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Ринкова економіка питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати. Серед характерних рис ринкової економіки можна виділити такі:- панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;- ринкова (стихійна) система координації та управління господарською діяльністю людей;- дотримання принципу свободи підприємництва і вибору сфери діяльності, свобода вкладення капіталу туди, коли і де бажано його власнику. Аналогічне стосується і споживача у разі наявності в нього коштів;- поведінка учасників (суб'єктів) ринкових відносин в основному диктується особистими, егоїстичними інтересами. Але саме таким чином, через погоню за власними інтересами, досягається в суспільстві досить висока реалізація суспільних економічних інтересів; - кожен господарюючий суб'єкт прагне до отримання максимуму прибутку, самостійно приймає рішення і діє на свій страх і ризик;- економічна влада окремих виробників і споживачів так «розсіяна», що деякі з них не мають реальної можливості, щоб якось відчутно змінити ситуацію на ринку. Тут діє так звана вільна конкуренція «всіх проти всіх», а також припускається, що немає необхідності державі втручатися у функціонування системи «вільного» ринку.

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:1.Суспільна власність на фактори виробництва.2.Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.3.Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників. 5.Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.6.Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Змішані системи. Характерними рисами є:1.Приватна власність у її різноманітних формах.2.Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.3.Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.4.Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Особливості класичної та кейнсіанської моделі сукупного попиту та пропозиції.

Сукупний попит (СПо) – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою: Спо · Ц = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де Ц – середня ціна на товари та послуги. Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни.

Рис. 1. Крива сукупного попиту.

Сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція (СПр) – це такий загальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр = f (Ц; СеВ).Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два фактори: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати. Особливістю графіка є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво. а викликає лише зміну цін. У нашому прикл.- зниження цін.

Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплати миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому ними нехтують і враховують лише кінцевий результат – незмінність сукупної пропозиції.

Кейнсіанська модель. Має декілька різновидностей. 1) назив. крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і заплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов сук.пропозиція змінюється пропорційно зміні сук. попиту. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної лінії. 2)у нормальних умовах ціни вільно формуються ринком: тому є гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту, а негнучкою є лише зарплата. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів: колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплат протягом терміну дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну зарплату та де стимулюючий вплив зниження зарплати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження.

.

Рис. 4. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції.

Між ціною і сукуп. пропозицією спостерігається пряма залежність: зниження цін зменшує сукупну пропозицію. Тому крива СПр приймає вигляд позитивно похилої лінії (див. рис. 4), негнучкість зарплати, яка лежить в основі, свідчить про:1) в умовах падіння сук. попиту сук. проп-ція і загал.ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін;2)до тих пір, поки номін. зарплата не зменшиться адекватно товарних цін, сук. пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час;3)вивести економіку із стану депресії може лише держава.

Гол.особливість кейнс. моделі кривої сукуп.пропозиції - її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата майже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої. а її горизонтальні переміщення, що буде розглянуто пізніше.

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться: зміни цін на ресурси (ресурсових цін); зміни в продуктивності ресурсів; зміни податків з підприємств та субсидій. Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність.