Макроекономічна роль держави: фіскальна і грошово-кредитна політика

В попередніх розділах ми з’ясували, що національна економіка не може саморегулюватися без втручання держави навіть за умови, що економікою буде управляти “невидима рука” особистої вигоди. Ринкових сил є недостатньо, перш за все, для підтримання такого обсягу національного виробництва, який забезпечував би повну зайнятість задіяних в економіці виробничих ресурсів, а також для зберігання стабільного рівня цін. Отже, ринок і держава – це ті складові, які потрібні для стійкого функціонування національної економіки. Сучасна макроекономічна стабільність держави залежить від результату проведення фіскальної (фінансової) та грошово-кредитної політики, і саме ці питання ми будемо розглядати в цьому розділі.

 

7.1. Засоби державного регулювання економіки [1]

У будь-якій країні при будь-якій суспільно-політичній і соціально-економічній системі економіка тією чи іншою мірою

Рис. 7.1 Схема матеріальних і грошових потоків між основними учасниками економічної системи

управляється державою в особі державних органів (рис. 7.1.).

Державне регулювання економіки (ДРЕ) – це система типових мір законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють правомірні державні заснування та громадські організації з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються. ДРЕ є реакцією на труднощі та протиріччя в соціально-економічному розвитку. Рівень розвитку та конкретні форми ДРЕ в окремихкраїнах значно відрізняються.

У країнах із централізованою економікою втручання держави, її участь в управлінні економікою виявляється більш суттєво й до того ж у прямій, безпосередній формі у вигляді директивних планів, жорстких законів, державного розподілу матеріальних, фінансових, природних і навіть трудових ресурсів, централізації та централізованого розподілу основної маси коштів через державний бюджет і фінансові органи.

У країнах із ринковою економікою ступінь втручання держави і її органів в економічну діяльність підприємств і підприємців набагато менший і носить переважно непрямий характер. Держава впливає на економіку за допомогою законодавчих обмежень, податкової системи, обов’язкових платежів і відрахувань, державних інвестицій, субсидій, пільг, кредитування, здійснення державних соціальних і економічних програм. Багато в чому обмеженість державного втручання в умовах ринкової економіки обумовлена приватною, акціонерною, колективною власністю на засоби виробництва, включаючи землю. Право власності забезпечує відносну незалежність власників від держави та її органів управління.

Відзначимо, що державне регулювання економіки може бути спрямоване як на обмеження або навіть на придушення небажаних для суспільства видів економічної діяльності, таких як виробництво і торгівля наркотиками, зброєю, так і на підтримку деяких форм підприємництва (сприяння фермерським господарствам, підтримка малих форм економічної діяльності, звільнення від податків добродійних пожертвувань).

Державне регулювання економіки ставить за головну мету дотримання інтересів держави, суспільства в цілому, соціально незахищених прошарків населення, не забуваючи при цьому про права особистості. Держава стежить за тим, щоб в умовах економічної свободи суспільні інтереси не були придушені, защемлені устремління й інтереси окремих регіонів, соціальних груп, галузей, монополій, підприємців, приватних осіб.

Застосовуються найрізноманітніші форми державного регулювання економікою.

1. Безпосереднє державне керування рядом галузей, об’єктів цілком або частково застосовується до підприємств і організацій, що мають життєво важливе значення для економіки й суспільства або суспільну небезпеку та потребують значної державної підтримки. До таких об’єктів відносять військові, оборонні, енергетичні об’єкти (особливо, атомна енергетика), заповідники, національні музеї, природні парки, курорти, корисні копалини, водні ресурси, ряд наукових установ, а також організації, що контролюють і захищають навколишнє середовище, виконують інші загальнодержавні функції. Такі об’єкти, підприємства, організації найчастіше знаходяться в державній або муніципальній власності.

2. Податкове регулювання здійснюється шляхом установлення тих або інших об’єктів оподатковування, призначення та диференціації податкових ставок, введення податкових пільг, звільнення від податків. У тому ж напрямку працює і введення мита, митних зборів.

Зрозуміло, що, змінюючи в той чи інший бік податковий тягар, держава може прискорювати або уповільнювати економічні процеси. У той же час слід мати на увазі, що стягнення податків є головним джерелом прибутків державного бюджету, фінансовою базою соціальної політики. Тому податки не можуть бути нижчими від визначеної межі.

Податкове регулювання в сучасних умовах господарювання підприємств повинне відповідати системі справедливого оподаткування, основні принципи якої розроблені А.Смітом і наведені в його праці “Дослідження про природу та причини багатства народів”.

Види податків. Більшість податків можна віднести до однієї з трьох груп: прогресивні, пропорційні або регресивні податки.

Пропорційний податок стягається як визначений відсоток з прибутків незалежно від розміру цих прибутків (наприклад, 1% до пенсійного фонду від будь-якого заробітку).

Прогресивний податок означає, що з високих прибутків стягається більший відсоток, ніж із низьких. На такому принципі будується прибутковий податок.

Регресивний податок означає, що з низьких прибутків стягається більш високий відсоток, а з високих – нижчий. Наприклад, податок на продажі, як і всі непрямі податки, великим тягарем лягає, в першу чергу, на осіб із низькими прибутками. Тому непрямі податки носять, як правило, регресивний характер. (Що ж стосується податків із прибутків, то нікому, звичайно, не може спасти на думку оподаткувати низькі прибутки більш високою податковою ставкою.)

Прямі і непрямі податки. Прогресивне оподатковування, що перерозподіляє прибутки, пов’язане, зазвичай, із прямими податками на прибутки та спадщину.

Регресивне та пропорційне оподатковування в більшій мірі пов’язане з непрямими податками, такими як акцизні збори, податки з продажів, податок із доданої вартості. (рис.7.2.).

У залежності від джерел вилучення, існують такі види податків:

· прибутковий податок на фізичних осіб;

0б’єкти оподаткування		Форми податків
Прибу­ток	Дохід (прибуток) підпри­ємства	Податок на прибуток підприємства	Прямі податки
	Заробітна плата	Прибутковий податок із фізичних осіб
	Сукупний річний дохід фізичних осіб
	Дивіденди, відсотки по цінних паперах	Оподатковування прибутків (дивідендів, відсотків), отриманих по акціях та інших цінних паперах, що належать підприємствам
Майно	Володіння майном	Податок на майно підприємств
		Податок на майно фізичних осіб
		Податки, що направлені в дорожні фонди
	Передача майна	Податок на спадщину, подарунок
Обіг і спожи­вання товарів	Ввезення-вивезення товарів за кордон	Мита	Непрямі податки
		Акцизи
	Споживання товарів
		Податок на додаткову вартість

· податки з прибутку підприємств;

· податки у фонд соціального страхування та соціального забезпечення (надходять у позабюджетні фонди);

· податки на майно та спадщину;

· податки з продажів, акцизу й мита, податок із доданої вартості (ПДВ).

 

Функції податків. Податкова система повинна виконувати такі функції:

· фіскальну (джерело прибутків);

· перерозподільчу (від багатих до бідних, з одних галузей в інші);

· стимулюючу (сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, розширенню експорту, вирівнюванню розвитку територій, збільшенню зайнятості, зміцненню сім’ї та ін.).

Стимулююча функція, зазвичай, здійснюється через систему податкових пільг і субсидій.

3. Грошово-кредитне регулювання, що разом із податковим іноді називають фіскальною політикою держави, покликане впливати на грошовий обіг. Держава через національний банк може регулювати емісію і загальну грошову масу, встановлювати граничні ставки банківського позичкового відсотка, змінювати депозитний відсоток, надавати позички, випускати облігації та інші цінні папери. Таке регулювання здатне змінювати грошові потоки та накопичення й таким чином впливати на економічні процеси.

4. Бюджетне регулювання полягає в тому, що державні органи можуть розподіляти кошти державного бюджету по різних напрямках їхніх витрат. При цьому одним галузям, сферам, соціальним групам населення можуть бути виділені великі бюджетні асигнування, а іншим – менші. Крім того, держава може встановлювати додаткові, крім податкових, платежі та відрахування до бюджету, регулюючи в такий спосіб грошове обертання та грошові накопичення. Державне регулювання полягає у встановленні гранично допустимого дефіциту державного бюджету.

5. Регулювання за допомогою формування державних програм і державних замовлень полягає в тому, що державні органи витрачають частину бюджетних коштів, здійснюючи за їхній рахунок соціальні, наукові та інші програми, замовляючи концернам, фірмам, підприємствам виробництво визначених видів продукції, наприклад, з­брої або засобів громадського транспорту, тим самим виробництво спрямовується у визначене державою русло.

6. Цінове регулювання в умовах ринкової економіки полягає в тому, що держава може встановлювати граничний рівень цін, забороняючи їхнє підвищення. Збиток, що наноситься продавцям, може бути компенсований державними дотаціями. В умовах централізованої економіки держава має право сама призначати ціни. Іноді цінове регулювання здійснюється у формі встановлення граничних рівнів рентабельності для підприємств-монополістів.

7. Регулювання умов праці, трудових відносин, оплати праці, зазвичай, обумовлюється державним законодавством про працю та зайнятість, яке покликане забезпечувати охорону праці, дотримання трудових контрактів, мінімальну заробітну плату, виплату допомоги по безробіттю. Держава також може встановлювати тарифи оплати праці. Вона фінансує навчання безробітних.

8. Соціальне регулювання, включаючи державне соціальне страхування, передбачає міри, що створюють можливість пенсійного забезпечення, допомоги інвалідам, дітям, іншим потребуючим групам населення, страхування здоров’я та життя людей. Держава встановлює мінімальний рівень пенсій, допомоги, стипендій.

9. Державне регулювання охорони й відновлення навколишнього середовища передбачає заходи для захисту природи у вигляді штрафів і санкцій за забруднення, а також розпорядження щодо здійснення обов’язкових природозахисних і природоохоронних заходів. Державні органи встановлюють норми виділення підприємствами коштів на відновлення довкілля.

10. Регулювання за допомогою обмеження та попиту поширюється на такі види економічної діяльності, проведення яких заборонено, обмежено, потребує державного ліцензування.

Як видно з наведеного переліку, держава має великі можливості, щоб спрямовувати розвиток економіки численними важелями управління. Проте не варто вважати, що використання цих регуляторів позбавляє підприємства, підприємців, громадян економічної свободи. В умовах ринкової економіки, навіть при наявності настільки численних видів і засобів державного регулювання, вони носять досить обмежений характер. У підприємців зберігаються значні можливості самоврядування, зони управлінських впливів, яких не торкається державне регулювання.

Державне регулювання ринкової економіки переслідує три цілі:

· мінімізацію неминучих негативних наслідків ринкових процесів;

· створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки;

· забезпечення соціального захисту тих верств населення, становище яких у конкретній економічній ситуації стає найуразливішим.