Висновки до розділу 2

1. При порушенні прав споживачів, зокрема, у сфері надання послуг, можуть застосовуватися різні способи захисту. У разі порушення своїх прав, споживач може застосувати самостійно деякі з них, передбачені законом, або вимагати застосування мір відповідальності до правопорушника в судовому порядку. Відповідальність за порушення прав споживачів може бути цивільно-правовою, кримінальною, адміністративною. Звичайно, цивільно- правова відповідальність є складовою частиною юридичної відповідальності.

2. Відшкодування збитків прийнято вважати універсальною (загальною) формою цивільно-правової відповідальності. Крім відшкодування збитків застосовуються і інші форми цивільно-правової відповідальності (спеціальні), до яких належать, зокрема, сплата неустойки, втрата завдатку. Спеціальні форми цивільно-правової відповідальності передбачаються договором або законом і застосовуються навіть у тих випадках, коли порушення боржником зобов'язання не призвело до виникнення у кредитора збитків.

3. Пропонуємо, з метою підвищення захисту прав споживачів норми, що стосуються регламентації цивільної відповідальності, мають бути виділені в окремі статті. Права споживачів у сфері надання послуг одержать більш досконалого законодавчого регулювання, якщо у Законі „Про захист прав споживачів" з'явиться стаття „Майнова відповідальність за порушення прав споживачів у сфері надання послуг".

Додаток Ж

Зразок оформлення висновків до дипломної роботи

ВИСНОВКИ

 

За результатами проведеного дослідження в межах дипломної роботи отримано наступні основні висновки.

1. Характерною ознакою правовідносин за участю споживачів є нерівне
положення суб'єктів, наявність „сильної" і „слабкої" сторони: з одного боку виступають підприємці, що володіють не лише капіталом, а й певним обсягом необхідних фахових знань про свій товар (послугу), а з іншого – індивідуальний споживач (фізична особа), який змушений довіряти наданій інформації про товар або послугу. Традиційне договірне право не надає звичайному споживачу ефективних способів захисту його інтересів у відносинах з виробниками, продавцями та підприємствами, що надають послуги, оскільки воно базується на принципах рівності сторін, свободи договору. Відтак виникає потреба у формуванні спеціального споживчого законодавства.

2. Запропонована в юридичній літературі концепція сервісного права як самостійної галузі права є хибною і науково недалекоглядною, адже об'єднання в галузь права таких різнорідних норм публічного і приватного характеру, що належать до предмета регулювання інших галузей права, суперечить положенням загальної теорії права, а також правовим засадам ЦК України.

3. Існує необхідність розширення змісту поняття "споживач", яким має вважатися фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для задоволення особистих, у тому числі сімейних, домашніх, культурно-побутових, фінансових та інших особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Таке визначення необхідно передбачити як в Преамбулі, ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", так і в ст. 633 ЦК.

4. У чинному законодавстві відсутнє чітке розмежування правого статусу фізичної особи-споживача і фізичної особи-підприємця. Однак фізична особа, яка є підприємцем, також може бути споживачем у споживчих правовідносинах, що вимагає нормативного закріплення.

5. Недоцільним є введення терміну "суб'єкт господарювання" щодо статусу продавця, виконавця та виробника і вилучення терміну "громадянин-підприємець", оскільки, по-перше, не кожен суб'єкт господарювання є суб'єктом підприємництва, по-друге, в ЦК вживається термін "підприємець", по-третє, за Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" здійснюється реєстрація фізичних осіб як підприємців, а не як суб'єктів господарювання.

6. Усі споживчі договори є публічними договорами, на які мають розповсюджуватися, зокрема, положення ст. 633 ЦК України. Однак, в цій статті не виділено в окрему категорію споживчі договори та їх спеціальне врегулювання. Тому було б доцільно в ст. 633 ЦК провести поділ публічних договорів на ті, в яких обидві сторони підприємці, і ті, в яких друга сторона є фізична особа.

7. Споживчим договором, на який розповсюджується законодавство про захист прав споживачів, має вважатися правочин, за яким продавець, виготівник, виконавець, що є підприємцем, реалізує товар, роботи, послуги
споживачеві-фізичній особі, яка придбаває, набуває, замовляє, використовує (має намір це зробити) товар, роботи, послуги для особистих культурно-побутових, сімейних, домашніх та інших особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням професійних обов'язків найманого працівника.

8. Під механізмом правового регулювання споживчих відносин необхідно розуміти відповідну сукупність правового впливу, зокрема, загальних і спеціальних норм цивільного законодавства, а також методів, способів та принципів цивільного права на формування споживчого правовідношення, на формування та реалізацію прав та обов'язків його суб'єктів, а також на захист їх прав та інтересів.

9. Загально-цивілістичні способи захисту порушених прав та інтересів
можуть застосовуватися також в споживчих правовідносинах, але з можливими особливостями. Зокрема, в ст. 16 ЦК міститься застереження про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Такі способи умовно можна назвати інституційними та спеціальними. Інституційні способи містяться в нормах окремих договірних правових інститутах ЦК, а спеціальні - в Законі України "Про захист прав споживачів", інших актах законодавства.

10. Специфіка суб'єктивного споживчого права полягає у тому, що в споживчих правовідносинах існують особливості передумов та порядку укладення споживчих договорів, формування суб'єктивних прав та обов'язків, їх виконання, захисту порушених прав. У споживача певне суб'єктивне право (право на укладення споживчого договору) виникає в момент звернення до підприємця (продавця, виробника, виконавця) з пропозицією (офертою) укласти договір. Дія принципу свободи договору при укладенні споживчих договорів, формуванні їх умов істотно обмежена, адже і порядок укладення і формування умов договору визначають переважно імперативними нормами законодавства про захист прав споживачів, причому таким чином, що встановлюються привілейовані умови для споживача і додаткові обов'язки для підприємця. Існують також особливості захисту прав споживачів, які полягають у домінуванні спеціальних способів захисту над загально цивілістичними, встановленими ЦК України (ст. 16).

11. 3 метою створення належної правової бази охорони і захисту прав споживачів, у Законі України „Про захист прав споживачів" доцільно передбачити норму, яка б вказувала на обов'язковість надання інформації про вид діяльності, наявність ліцензії, найменування, включаючи організаційно-правову форму (вид) юридичної особи або прізвище, ім'я та no-батькові громадянина-підприємця, які можуть виступати контрагентами за договором або безпосередніми виконавцями.

12. Назва ст. 10 Закону має бути приведена у відповідність з її змістом. Зокрема, її доцільно назвати "Правові наслідки порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг)". Відповідним чином має бути також змінена стаття 8 Закону.

13. Передбачені законом міри захисту прав споживачів нечітко сформульовані, не проведено розмежування між договором підряду і договором з надання послуг стосовно вибору способів захисту порушеного права. Існують певні недоліки і у співвідношенні норм загальної та спеціальної дії стосовно захисту прав споживачів у сфері надання послуг. Закон „Про захист прав споживачів" необхідно доповнити статтями, присвяченими праву споживачів на захист у сфері надання конкретних послуг, передбачити істотні умови договору з надання послуг за участю споживачів, визначити окремо перелік способів захисту прав споживачів та міри відповідальності та співвідношення їх застосування.

14. Коригування вимагає ст. 16 ЗУ "Про захист прав споживачів", оскільки в ній не передбачене пряме застереження про обов'язок продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) відшкодовувати потерпілим споживачам завдану їм дефектною продукцією шкоду незалежно від їхньої вини, як це передбачено в ст. 1209 ЦК.

15. У Законі України "Про захист прав споживачів" в усіх випадках доцільно замінити термін "збитки" на термін "збитки у повному обсязі", що буде відповідати принципу повного відшкодування збитків, закріпленому в ЦК.

16. П. 1 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" необхідно привести у відповідність з ч. 1 ст. 708 ЦК та передбачити в цих законодавчих актах право споживача, у разі придбання товару з не застереженими продавцем недоліками, вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

17. У Законі України "Про захист прав споживачів" не дотримано вимог щодо співвідношення понять "шкода" та "збитки", визначене, зокрема, в ст. 22 ЦК, за якою збитки є лише одним із способів відшкодування майнової шкоди. Тому термінологію Закону в цій частині необхідно привести у відповідність з вимогами ЦК. Зокрема, в ст. 1 Закону необхідно визначити поняття шкоди та збитків.

18. У Законі не визначається вид неустойки, що застосовується. На нашу думку, за таких обставин у разі порушень споживчих договорів має застосовуватися штрафна неустойка, адже її застосування презумується в ЦК України.

19. Система неустойок у Законі України "Про захист прав споживачів" є малорозвинутою. З метою підвищення договірної дисципліни продавців, виробників, виробників (виконавців) доцільно розширити коло підстав застосування штрафної неустойки у диференційованому розмірі за порушення продавцями, виробниками, виконавцями основних обов'язків за усіма споживчими договорами.

Закон України "Про захист прав споживачів" необхідно доповнити окремою статтею, яка здійснювала б регламентацію відносин з відшкодування моральної шкоди споживачам товарів, робіт та послуг. У цій статті слід, зокрема, вказати, що "моральна шкода, завдана споживачеві суб'єктами підприємницької діяльності (виробником, продавцем, виконавцем) внаслідок порушення його прав, передбачених договором, законом та іншими правовими актами, що регулюють відносини у сфері захисту прав споживачів, підлягає відшкодуванню за правилами, передбаченими Цивільним кодексом України".

Додаток Ж