Структура зовнішньоекономічного сектора України представляє собою сьогодні конгломерат залишків структури, що існувала за радянських часів та нових форм міжнародних економічних відносин. Відповідно і структура зовнішньоекономічної політики відчуває, з одного боку, тиск народногосподарської структури колишнього СРСР з його політикою державної монополії зовнішньої торгівлі, а з другого, — нескоординованої в межах перехідної економічної системи сучасної економічної політики. Це часто приводить до того, що не завжди враховуються суперечливі наслідки, які виникають в процесі використання одних і тих самих інструментів для досягнення різних цілей.
Верховній Раді України довелося практично з нуля розробляти й приймати пакет законів про зовнішньоекономічну діяльність: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та ін. Проте формування законодавчої бази цього виду економічної діяльності ще не завершено. Як свідчить практика, дія законів часто вимагає доповнень і конкретизації багатьох своїх положень.
|
|
Особливе значення для регулювання зовнішньоекономічної діяльності має укладення міждержавних двох- або багатосторонніх угод із іншими країнами та міжнародними організаціями стосовно вирішення певних суперечностей і сприяння встановленню контактів українських партнерів із зарубіжними: митні, валютні, платіжні, тарифні угоди, угоди стосовно уникнення подвійного оподаткування тощо.
Яквже відмічалося, міжнародна спеціалізація України, поки що, визначається не порівняльними перевагами національної економіки, а спадщиною адміністративно-командної системи, максимально пристосованою до сучасних умов відкритості економіки. Тиск спадщини та трансформаційна криза закріпили неефективні напрямки використання міжнародного поділу праці.
Цілі зовнішньоторговельної політики в умовах трансформації директивної економіки в ринкову систему повинні бути підпорядковані цілям структурної політики. До них можна віднести:
по-перше, формування нового експортоорієнтованого сектора економіки на основі набутих переваг (факторів, пов'язаних із науково-технічним прогресом) із пошуком нових ринків збуту і поступового відходу від існуючої регресивної структури зовнішнього сектора;
по-друге, перехід від стійкості і хаотичності зовнішньоторговельних контактів до довгострокових і стабільних торговельно-економічних відносин;
по-третє, розвиток зовнішнього сектора з урахуванням екологічного фактора та створення системи експортного страхування. Основними елементами зовнішньоекономічного механізму є валютна, кредитна, податкова, депозитна, цінова та митно-тарифна політики. В Україні використання цих напрямків економічного впливу має ще недосконалий характер і потребує загального поліпшення.
|
|
Входження України на світовий ринок на основі лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків повинно розвиватися поступально, щоб пом'якшити жорсткість пристосування до ринкових правил та наслідки можливих банкрутств підприємств, зниження прибутковості. Після не дуже вдалих кроків лібералізації зовнішньої торгівлі першої половини 90-х рр. з 1996 р. Україна зробила ставку на політику селективного протекціонізму.
Причинами прийняття такого рішення стали такі:
- низька місткість внутрішнього ринку внаслідок падіння рівня життя та виробництва у період трансформаційної кризи;
- недостатній рівень конкурентоспроможності національного виробництва. Селективність протекціонізму продиктована тими об'єктивними обставинами, що протекціоністські заходи щодо ринків інвестиційних товарів повинні бути вибірковими, оскільки ці товари користуються обмеженим або одиничним попитом і, в кінцевому підсумку, визначають конкурентні переваги країни.
Крім того, слід пам'ятати, що політика протекціонізму може привести і до негативних наслідків: відсутність достатнього рівня конкуренції може привести до зниження дієвості мотиваційного механізму, стимулів вдосконалення продукції, зростання витрат виробництва, використання морально застарілих технологій.
Наприкінці 90-х Україна провела значну роботу щодо пристосування свого механізму митного регулювання до вимог ГАТТ/СОТ. Зокрема було визнано мито як основний регулятор зовнішньої торгівлі і необхідність зменшення інших засобів регулювання. Систематизований перелік ставок мит, якими обкладаються товари, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі, утворює Єдиний митний тариф. В 2001 р. було введено новий Єдиний митний тариф, який створений на основі сучасної Гармонізованої системи опису і кодування товарів у версії 1996 р., яку покладено в основу Української класифікації товарів (УКТЗЕД).
З прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено цілісну систему зовнішньоторговельного оподаткування товарів і створено умови для приєднання країни до СОТ. В Україні використовуються всі види мит: експортні, імпортні, транзитні.
Крім мит в Україні використовуються нетарифні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності. До основних з них належать ліцензування та квотування. Ліцензування — це надання дозволу на здійснення зовнішньоторговельних операцій. За чинним українським законодавством, ліцензуванню підлягає імпорт хімічних засобів захисту рослин, фармацевтичні препарати, косметичні препарати та засоби особистої гігієни тощо. Квотування — це визначення державою певних обсягів експорту або імпорту товарів. Так, експортні квоти встановлено для країн-членів ЄС по 29 товарних групах, для США — по 4 товарних групах.
Якщо використання спеціальних інструментів економічного впливу на зовнішньоекономічну діяльність в основних моментах вже розроблене, то використання інструментів та методів загальноекономічного впливу на розвиток експортного сектору знаходиться тільки на фазі первинного становлення.
Використовуються елементи податкової політики стосовно підтримки експортної діяльності, з метою забезпечення стабільності податкового режиму застосовується єдина ставка податку для одного і того ж товару незалежно від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Забороняються різні види додаткових, в тому числі відомчих, податків. Надаються податкові пільги виробникам-екс-портерам за певних умов: відстрочки, знижки, часткове чи повне звільнення від податків тощо. В нашій країні підставою для пільгового оподаткування є перевищення доходів від експорту продукції над сумою витрат на імпорт, а також експорт наукоємної продукції. Надаються пільги за строками амортизації для стимулювання експорту готової продукції, у вивозі якої зацікавлена Україна.
|
|
Враховуючи жорстку конкурентну боротьбу на світових ринках, вкрай важливим є стимулювання експортної діяльності малого бізнесу (що здійснюється у всіх без винятку розвинених країнах). Доцільно було б надання на цьому шляху малим підприємствам податкових пільг.
Ще одним важливим інструментом державного впливу розвиток зовнішньоторговельних зв'язків є надання кредитів та субсидій. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.
На сьогодні в Україні ще не діє цілеспрямована програма (політика) стосовно розвитку перспективних експортних виробництв та підтримки національних експортерів, яка поєднує економічні (податкові, цінові), фінансові (надання кредитів, фінансової допомоги малим підприємствам тощо), валютні, організаційні методи та інструменти.
Формуючи відкриту економічну систему Україна постійно буде відчувати на собі зростаючий вплив загальних тенденцій світового розвитку, в тому числі й таких, які можуть привести до негативних наслідків. До цього часу міжнародне співтовариство не створило ефективної системи захисту інтересів країн, що розвиваються, країн з середнім рівнем розвитку, які потребують певних преференційних (пільгових) умов для зовнішньоекономічних контактів. Україна на початку XXI ст. перебуває, на жаль, серед аутсайдерів. Тому в системі управління та організації зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни конче необхідно передбачити такі принципи та механізми, які б давали можливість брати участь не тільки в регіональному, а й у світовому поділі праці, шукати нові ринки товарів (в тому числі, нетрадиційні), диверсифікувати джерела отримання сировини, енергії, палива, продовольчих товарів, активно використовувати переваги міжнародного обміну. Основні форми зовнішньоекономічних відносин України:
|
|
Зовнішня торгівля
Основною формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. Зовнішньоторговельні стосунки мають велике значення і для розвитку економіки України: частка експорту у ВВП в 2000 р. складала більше 56%. Така величина експорту свідчить не стільки про визначність українських товарів на світових ринках, скільки про низький внутрішній попит внаслідок кризових явиш;, які тривали майже 10 років, та наявність стійких виробничих зв'язків з партнерами з країн колишнього СРСР.
Економічні системи західних країн та їх зовнішні сектори, сформовані на основі світових конкурентних переваг, не зацікавлені у низькоякісній та неконкурентоспроможній продукції обробної промисловості України. Структура експорту України характеризується як регресивна і залишається практично незмінною: частка сировини та продуктів низько ступеня оборки — приблизно 75%, продукції машинобудування — біля 10%. Така ж структура властива і торгівлі з країнами СНД: сировина — понад 40% експорту, продукція машинобудування — приблизно 25%. Більша частка машинобудування пояснюється, в першу чергу, специфікою локального ринку, коли суб'єкти використовують продукцію практично одного рівня якості.
Головну роль в експорті серед галузей промисловості відігравала і відіграє чорна металургія — 44% експорту в 2000 р. Україна має багаті поклади залізних і марганцевих руд, добре розвинену металургійну інфраструктуру, науково-технічний потенціал і підготовлені кадри. Але наявність відносних порівняльних переваг, що визначають експортну спеціалізацію, ще не означають, нажаль, що товарна структура продукції чорної металургії відповідає вимогам світового ринку. Більша частка продукції, що випускалась наприкінці 90-х рр., неадекватна вимогам світового ринку: низька якість, потреба подальшої переробки. Головна причина — відсутність коштів для модернізації та переоснащення підприємств чорної металургії та переведення їх на сучасні технології та методи управління.
В той же час країни Заходу здійснили наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. глибоку структурну перебудову металургійної промисловості, внаслідок чого більше двох третин вироблюваного в Західній Європі металу припадало на високі технології. Це посилює технічну і технологічну відсталість вітчизняних металургійних підприємств.
Зовнішньоторговельний сектор України має регіональні диспропорції: понад 50% експорту товарів та послуг припадає на 4 промислові області — Дніпропетровську (20-25%), Донецьку (10-15%), одеську (10-12%) та Луганську (до 10%).
Розвиток нової міжнародної спеціалізації потребує активної зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на підтримку раціональних товаровиробників на світових ринках. Вона має бути на тільки фінансова, але й інформаційна — надання інформації про основні тенденції розвитку світових та регіональних товарних ринків, основних суб'єктів на них.
Особливо активну роль у цьому можуть відігравати Торгово-промислові палати.
Реальним в Україні є формування національних високотехнічних експортоорієнтованих виробництв. Для цього необхідно спрямувати державну підтримку на сприяння підприємствам, які мають високу базисну кваліфікацію робочої сили і намагаються вийти на ринок з новітньою продукцією. Багато інноваційної продукції (наприклад, мікроелектроніка) випускається тільки за умови наявності висококваліфікованої робочої сили, але за невеликих прямих інвестицій, які можуть бути забезпечені за допомогою спеціальних методів фіскальної і монетарної політики. Тобто за короткий час можна забезпечити інноваційний експорт на окремих підприємствах.
Для того, щоб зовнішньоторговельний сектор України відповідав сучасним світовим тенденціям, необхідно, щоб пріоритетами його розвитку стали:
- модернізація металургійної галузі;
- високотехнічні наукомісткі галузі — виробництво верстатів, літаків, суден, приладів, побутової техніки, надтвердих матеріалів, кераміки, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво;
- галузі агропромислового комплексу, продукція яких характеризується високим ступенем обробки;
- різноманітні послуги: (туристичні транспортні включаючи використання центрально-континентального положення країни — транзитні (перевезення вантажів, транспортування нафти, газу)- науково-технічні послуги та ін.
Вивіз капіталу
Велику роль у вирішенні проблеми реструктуризації трансформаційної економіки відіграють прямі іноземні інвестиції. Роль прямих іноземних інвестицій, в першу чергу, полягає у можливості надання сучасних технологій, які допоможуть виробляти конкурентну продукцію, що буде користуватись попитом на зовнішніх ринках. В Угорщини, наприклад, серед підприємств, які ведуть експортну діяльність, 80% — це підприємства з іноземними інвестиціями.
В постсоціалістичних країнах, які активно здійснювали політику реструктуризації, таких як Польща, Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія, іноземні інвестиції становили 20-30% всіх джерел формування капіталу, в Україні на кінець XX ст.. менше 10%. Таке положення обумовлене несприятливим інвестиційним кліматом в Україні у 90-ті рр., основними моментами якого були нестабільність (мінливість) законодавчої бази та дуже високий податковий тиск.
Однією з найбільш поширених форм вкладення прямих іноземних інвестицій в __ економіку України є створення спільних підприємств (СП). їх кількість на початок 2001 р. складала понад 7 тис. Найбільше СП створено з фірмами Німеччини, Росії, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток мережі СП ставить на меті як довгострокові цілі, так і короткострокові завдання.
До поточних, короткострокових завдань можна віднести:
- ліквідацію дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг України;
- збільшення високооплачуваних робочих місць;
- залучення іноземної валюти та її одержання за рахунок розширення експорту.
До завдань перспективного характеру можна віднести:
- отримання передових технологій, ноу-хау;
- надання інвестицій у галузі, яке гостро потребують інвестиційних вкладень;
- отримання новітніх управлінських технологій;
- підвищення рівня кваліфікацій робітників;
- підвищення якості та конкурентоспроможності продукції;
- розвиток експортно-орієнтованого сектору економіки України. Розподіл прямих іноземних інвестицій за галузями економіки
України ні до 2000 р., ні в 2001 р. не відповідав вимогам формування високотехнічного експортноорінтованого сектору. Основні потоки іноземних інвестицій були спрямовані не у наукомісткі галузі, а у внутрішню торгівлю та харчову промисловість (приблизно по 20%) тобто в галузі, які працюють на внутрішній ринок. В машинобудування та металообробку було спрямовано 9%, у розвиток фінансово-кредитної сфери — більше 6%, у інші галузі — менше, ніж по 6% загального обсягу прямих іноземних інвестицій. На сьогодні не отримано значного соціально-економічного досвіду від діяльності СП і в інших напрямках. Шляхом створення спільних підприємств передбачалося отримати доступ до новітньої техніки, технології та менеджменту. Проте, обсяги новітніх знань досить скромні та істотно не впливають на рівень технологічного розвитку країни. Реалізуючі свою продукцію за кордоном спільні підприємства поки що не прагнуть отриманий прибуток інвестувати в економіку України (в цю чи інші галузі), а залишають його на рахунках в іноземних банках.