ІІІ.Наукові видання Інституту

Протягом 1924-38 років Інститут демографії випустив 14 томів "Праць"[5], які за роками публікацій розподілилися наступним чином: 1924 року вийшов І том праць, 1925 - ІІ, 1926 - ІІІ та IV, 1927 - V та VI, 1930 - VII та VIII, 1931 - IX, 1936 - X та XI, 1937 - XII та XIII, 1938 - XIV. Перші 11 томів "Праць" (І-ХІ) присвячені питанням демографічної, а наступні 3 (ХІІ-ХІV) - санітарної статистики. Кожен том був присвячений певній проблемі. Наприклад, перший том носив назву "Матеріали щодо природного руху населення України 1867-1914 рр.", восьмий том - "Матеріали щодо смертності на Україні", десятий том - "Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах)"[6]. Окремими томами вийшло декілька праць М.В.Птухи, а також "Демографічні збірники", в яких публікувалися дослідження співробітників наукової установи теоретичного, практичного та бібліографічного характеру. Скажімо, "Демографічний збірник" 1926 року (IV том "Праць") містив такі роботи: "Демографічні особливості людности України наприкінці ХІХ та на початку ХХ віку" Петра Пустохода, "Нарожденність людности на Україні" Михайла Трацевського, "Місто й село у смертности Наддніпрянської України" Юрія Корчака-Чепурківського та "Самогубства у Харкові" Івана Коваленка[7].

Ряд праць співробітників Інституту вийшов також у вигляді монографічних робіт. Серед них ретроспективним спрямуванням вирізнялися дослідження М.Птухи "Таблиці смертності для України" (1923), "Население Киевской губернии" (1925), "Смертність у Росії і на Україні" (1928), П.Пустохода і В.Воблого "Переписи населения" (1936) та інші.

Теоретична цінність роботи Інституту полягає у виробленні, науковому обгрунтуванні та застосуванні у власних дослідженнях новітніх методик для основних демографічних обчислень, таких як побудова повних таблиць смертності, вирахування схем індексів шлюбності та ін. Практичне напрацювання установи - у проведенні повного демографічного аналізу населення України від середини ХІХ ст. до кінця 1920-х років. У галузі бібліографії доробком Інституту став підготовлений його співробітником В.Резніковим 3-томний загальний бібліографічний покажчик робіт із демографії УРСР. Як не прикро, але довідник цей залишився неопублікованим і загинув під час ІІ Світової війни.

IV.Співробітники Інституту.

Інститут розпочав свою діяльність 1 березня 1919 року і відразу ж стикнувся з кадровою проблемою. Першими його співробітниками були директор та троє статистиків, з яких лише двоє мали певний досвід у зборі та обробці статистичних даних населення. Організація і налагодження роботи Інституту були тоді справою вельми нелегкою. У Києві, та й на Україні взагалі не було людей, підготованих для демографічних досліджень. Основною кадровою базою для установи став Київський інститут народного господарства (там Михайло Птуха у свій час керував викладанням статистики), звідки вийшли практично всі співробітники Демографічного Інституту (М.В.Птуха, Ю.О.Корчак-Чепурківський, П.І.Пустоход, В.Ф.Резніков, М.Н.Трацевський та ін.). У 1922 році у зв'язку із загальним скороченням штатів АН УРСР в Інституті крім директора залишався лише один штатний співробітник. У 1926-1930 роках штат Інституту дещо зріс, а у 1938 році, на момент ліквідації установи, він нараховував 30 чол.[8].

Найвизначнішими співробітниками Інституту були М.В.Птуха, В.К.Воблий, Ю.О.Корчак-Чепурківський, П.І.Пустоход, М.М.Трацевський, В.Ф.Резніков[9].

V.Підсумки діяльності Інституту.

Дев'ятнадцятирічна діяльність Інституту Демографії АН УРСР становить собою без перебільшення унікальне явище в історії розвитку української демографічної науки. Вперше населення України, зокрема його відтворення, було повноцінно вивчене за допомогою наукових методів демографічної статистики, причому на такому рівні детальності і глибини, як у жодній іншій колишній союзній республіці СРСР. По-новому було розроблено ряд таких важливих теоретичних, методологічних та методичних питань статистики народонаселення, як побудова коротких (сумарних) та повних таблиць смертності, опрацювання індексів шлюбності, перспективне обчислення населення. Вперше було науково висвітлено питання організації і методи всіх переписів населення в Наддніпрянській Україні, Росії та СРСР; підготовано та опубліковано унікальні збірники статистичних матеріалів з природнього руху населення дореволюційної України; укладено та опубліковано бібліографічні роботи з демографії, аналогічних яким у колишньому Союзі та в Україні ніколи не було та й немає до цього часу. Існування Інституту вже саме по собі сприяло розвиткові демографічної науки і практики - підвищенню зацікавленості демографічними дослідженнями, підготовці кваліфікованих кадрів та становленню національної демографічної школи. З відомих причин цей процес обірвався. Видається, що обов'язком сучасних українських демографів мало б стати перейняття кращих традицій української демографічної науки від Інституту Демографії АН.

Примітки:

1. "П'ять років існування Соціально-економічного відділу Української Академії Наук. Додаток до т.І. "Записок Соціально-економічного відділу" і в "Звідомленні Всеукраїнської Академії наук у Київі за 1923 рік".- Київ.1924.- С. 28.

2. Пустоход П.И. Институт демографии Академии наук УССР.// Советская статистика за полвека. М. 1972. - С.54-63.

3. Там само. - С.66.

4. Там само. - С.67.

5. Стешенко В.С. Институт демографии АН УССР.// Демографический Энциклопедический Словарь. - М.1985. - С.150.

6. Пустоход П.И. Институт демографии Академии наук УССР.// Советская статистика за полвека. М. 1972. - С.70.

7. Праці Демографічного Інституту. Том IV. Демографічний збірник. -УАН. Збірник Соціально-Економічного Відділу. (за ред. М.В.Птухи).- К. 1926.

8. Пустоход П.И. Институт демографии Академии наук УССР.// Советская статистика за полвека. М. 1972. - С.66.

9. Стешенко В.С. Институт демографии АН УССР.// Демографический Энциклопедический Словарь. - М.1985. - С.150.