Світове господарство і міжнародні економічні відносин

Світове господарство — результат тривалого історичного розвитку. Ця система включала різнорідні складові, які істотно різнилися за соціально-економічним рівнем розвитку і структурою народного господарства. Разом з тим розвиток цих різноманітних складових перебував під впливом загальносвітових процесів: розгортання промислової революції та кардинальні зміни у продуктивних силах. Три останні десятиріччя XX ст. ознаменували собою початок нового періоду в розвитку сучасного світового господарства. Воно дедалі більше набувало ознак цілісності, оскільки економічна взаємодія країн у світовому масштабі активізувалась й охоплює ширший спектр економічних відносин. Основою формування світового господарства є суспільний поділ праці, який «перетнув» рамки національних господарств і перетворив економіки більшості країн в ланцюги єдиного світового відтворювального процесу. Економічна взаємодія на світовому рівні здійснюється і в сфері обігу, і в сфері безпосереднього виробництва як у формі обміну товарами і послугами, так і у вигляді виробничої кооперації на основі руху капіталів.

Світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділі праці та економічних зв’язках між ними. Інакше кажучи, світове господарство — це система національних господарств окремих країн, об’єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками. Таким чином, у загальному вигляді дане господарство включає дві складові: національні господарства та міжнародні економічні зв’язки між країнами-партнерами. в світовому господарстві економічні зв’язки складаються між суверенними державами і тому вони, як правило, значно більшою мірою піддаються державному контролю. При цьому в кожній країні формується своя особлива система економічного регулювання., ресурси на міжнародному рівні менш мобільні, ніж усередині країни, що істотно змінює механізми конкуренції, принципи ціноутворення тощо., в рамках світового господарства не існує єдиної грошової системи і в міжнародних економічних зв’язках використовуються валюти різних країн. Основними суб’єктами світового господарства є: держави з їх народногосподарськими комплексами; транснаціональні корпорації (ТНК); міжнародні організації та інститути.

Міжнародна економічна інтеграція

Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики. Динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений:

· економічним розвитком країн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;

· закономірностями науково-технічного прогресу;

· тенденціями демографічного розвитку;

· наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);

· різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж,

· ринковою "уніфікацією" економічного розвитку

Основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, економічний та політичний союзи. Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами.    Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили).        В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця