Межі та обмеження здійснення належного власникові права

Право приватної власності, як найширше серед речових за обсягом правомочностей, об’єктивно не може вважатися абсолютно необмеженим. Іманентною рисою суб’єктивного права виступає межа, адже останнє являє міру можливої поведінки управоможеної особи. На підставі аналізу норм чинного законодавства встановлюється, що окреслення меж права приватної власності досягається існуванням сукупності критеріїв забороненої або соціально бажаної поведінки, до яких належать: заборони вчинення дій, що суперечать закону; порушення прав та інтересів інших осіб; вчинення дій з наміром заподіяння шкоди або зловживання правом в інших формах; завдання шкоди навколишньому середовищу, екологічній ситуації, природнім якостям землі; а також обов’язки власника, спрямовані на дотримання моральних засад суспільства та соціального призначення власності. Порівняльний аналіз положень чинного законодавства з відповідними приписами римського приватного права засвідчує, що зазначені критерії були опрацьовані за часів античності і тому не можуть вважатися сучасними новелами. А первісна їх кількість та ступінь узагальнення дозволяють зробити висновок про більш широке окреслення меж права приватної власності в римському праві, ніж передбачено Цивільним кодексом України [2]. У підсумок дослідження меж права приватної власності пропонується їх визначення законодавчо окресленими кордонами легально дозволеної поведінки власника по реалізації суб’єктивного права, визначеними за допомогою сукупності критеріїв у негативний спосіб [13; с.128].

Значна увага науковцями приділяється вивченню теоретичних питань категорії правообмежень. У результаті узагальнення ґрунтовного дослідження виводиться визначення поняття обмеження права приватної власності як правового механізму, що ускладнює здійснення власником окремих правомочностей або спричиняє тимчасову неможливість їх реалізації. Проводиться думка, що запровадження обмеження позначається на всіх відмітних рисах теоретичної конструкції права приватної власності: обмеження повноти обсягу компетенції власника проявляється в тимчасовій неможливості реалізації ним окремої правомочності або їх комплексу; обмеження ознаки виключності пов’язується з обов’язком допущення стороннього впливу на майно, обмеження абсолютності – відбивається в поширенні на легальних володільців чужого майна абсолютного захисту, у тому числі й від власника.

Проведені в даній курсовій роботі історичні паралелі зумовлюють висновок про наявність обмежень права приватної власності незалежно від виду суспільно-економічної формації. Але ступінь обмеження волі власника виявляється прямо пропорційним силі індивідуалістичних засад у праві, тому для історичних умов Стародавнього Риму характерна кількісно та якісно менша обмеженість компетенції власника, порівняно з сучасністю.

Хибним є ототожнення меж та обмежень права приватної власності. Вони є істотно відмінними юридичними явищами, яким властиві наступні розбіжності: за змістом: межі є нормативно визначеними кордонами суб’єктивного права приватної власності, обмеження являють правові механізми, що спричиняють тимчасову неможливість реалізації або ускладнюють здійснення окремих правомочностей; межа – іманентна риса суб’єктивного права, а обмеження об’єктивно існують, але не презюмуються; за підставою виникнення: межі встановлюються виключно законом, а запровадження приватно-правових обмежень вимагає, як правило, дозволу власника; за характером: межі первинні, обмеження – похідні, адже обтяжують суб’єктивне право, що існує в певних межах; за моментом виникнення: межі з’являються одночасно з суб’єктивним правом, а обмежується останнє в процесі реалізації; за ступенем впливу на право власності: межі окреслюють ідентичний для всіх обсяг правових можливостей, а власники, права яких обмежено, найчастіше мають різний обсяг залишкових правомочностей. Зазначені категорії поєднують такі спільні риси: звуження обсягу можливостей власника; спрямованість на дотримання приватних та публічних інтересів; фіксація за допомогою заборонювальних і зобов’язувальних приписів; залежність змісту від соціальних чинників [14; с.169].

Розділ 2. Види речових обмежень права приватної власності за сучасним цивільним правом