Тема 12. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

 

Одним із найважливіших напрямів трансформування економіки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і випуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підприємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробництва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.

В Україні інвестиційна активність сьогодні характеризується незначними темпами підготовки підприємств до діяльності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Основними причинами такої ситуації, з одного боку, є політична та економічна нестабільність, а також інфляційні процеси, а з другого - відсутність у вітчизняних підприємствах досвіду самостійного здійснення вибору найбільш ефективних інвестиційних шляхів свого розвитку.

Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літературі щодо визначення економічної сутності категорії "інвестиції", можна виділити такі основні концепції:

1) коли інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, хоча останні передбачають лише вкладення у відтворення основних засобів - як виробничого, так і невиробничого характеру. Інвестиції більш широке поняття, під яким слід розуміти не тільки вкладення в основні, а й у оборотні активи, в різні фінансові інструменти, окремі види нематеріальних активів;

2) коли інвестиції пов’язують виключно з цілями приросту капіталу або отриманням прибутку. Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші цілі вкладення капіталу (екологічні, соціальні);

3) коли інвестиції розглядають як будь-яке вкладення капіталу, навіть таке, що не пов’язане з метою отримання прибутку. Йдеться про вкладення коштів в придбання товарів довгострокового споживання (телевізорів, автомобілів);

4) коли інвестиції тлумачать як вкладення грошових коштів. З таким визначенням не можна погодитися, оскільки інвестування може здійснюватися в формі рухомого та нерухомого майна, нематеріальних активів, різних фінансових інструментів;

5) коли інвестиції характеризують як довгострокові вкладення. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер (вкладення в основні засоби, будівництво, інноваційну діяльність), однак інвестиції можуть бути короткостроковими (короткострокові фінансові вкладення, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року);

6) коли інвестиції визначають як процес реалізації інвестиційної діяльності. Є думка, що категорії "інвестиції" та "інвестиційний процес" потрібно розмежовувати, оскільки під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького та іншого видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект; а "інвестиційний процес" включає в себе комплекс економічних заходів (таких, як розробка інвестиційної стратегії, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінка ефективності інвестування тощо), які використовують при здійсненні підприємством інвестиційної діяльності [4].

Вважається, що більш докладно економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці в подальшому пропонують використовувати:

¾ види інвестицій;

¾ об’єкти вкладення коштів;

¾ характер участі в інвестуванні;

¾ регіональні ознаки;

¾ період інвестування;

¾ форми власності;

¾ ступінь ризику;

¾ форми відтворення

За видами інвестиції поділяють на:

¾ грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

¾ рухоме та нерухоме майно;

¾ майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

¾ сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу-хау");

¾ права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

¾ інші цінності.

За об’єктами вкладення капіталу розрізняють:

1) реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в матеріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні та проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмні засоби тощо) активи;

2) фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

¾ прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому інвестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного циклу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об’єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції;

¾ непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об’єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

1) внутрішні, тобто вкладення суб’єктів господарської діяльності певної держави;

2) іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

3) зарубіжні - вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

1. Короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансові вкладення);

2. Довгострокові, тривалістю більш як один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

1) приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

2) державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами і установами;

3) змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об’єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяються на такі види:

¾ безризикові, які характеризують вкладення коштів в такі об’єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

¾ ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (створення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розширення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку - допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту - критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора - катастрофічний ризик.

За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

¾ нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

¾ розширення діючого підприємства - будівництво подальших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

¾ реконструкція діючого підприємства - здійснення по єдиному проекту повного або часткового переобладнання та перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою випуску нової продукції;

¾ технічне переоснащення - комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути доповнена.

Так, за видами обраної підприємством інвестиційної стратегії виділяють:

1) пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмінному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

2) активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше досягнутими рівнями за рахунок впровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєнням нових ринків збуту.

За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

1) валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів в певному періоді;

2) реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;

3) чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

¾ первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

¾ реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;

¾ дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу із інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях.

Управлінські рішення щодо доцільності інвестицій (особливо реальних), як правило, відносять до рішень стратегічного характеру. Вони потребують ретельного аналітичного обґрунтування через цілу низку причин [29].

По-перше, будь-яка інвестиція потребує концентрації великого обсягу грошових коштів.

По-друге, інвестиції, як правило, не дають миттєвої віддачі і внаслідок цього виникає ефект іммобілізації власного капіталу, коли кошти "омертвілі" в активах, які, можливо, почнуть приносити прибуток лише через певний час. Тому будь-яка інвестиція передбачає наявність у компанії фінансового наробітку, що дає змогу безболісно пережити етап становлення нового бізнесу (підрозділу, технологічної лінії тощо).

По-третє, в переважній більшості випадків інвестиції здійснюються із залученням позикового капіталу, а тому передбачається обґрунтування структури джерел, оцінка вартості їх обслуговування та формування аргументів, завдяки яким можна залучити потенційних інвесторів.

В основу аналітичного обґрунтування процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру покладено оцінку та порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємства здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:

¾ оцінки реальних інвестицій;

¾ оцінки фінансових інвестицій.

Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:

1) відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;

2) отримання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для підприємства рівня;

3) окупності інвестицій у межах строку, прийнятного для підприємства.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є основним завданням оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладення коштів в реальні активи.

При аналізі інвестиційних проектів зазвичай враховують такі припущення.

По-перше, те, що будь-який інвестиційних проект можна розглядати як грошовий потік, який складається з двох частин: а) інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчастіше буває одноразовим;

б) подальшого зворотного потоку, тобто розподіленій в часі серії надходжень, які дають змогу окупити вихідну інвестицію.

По-друге, вважають що весь обсяг інвестицій здійснюється наприкінці року, який передує першому року надходжень грошових коштів, що генеруються проектом, хоча в принципі інвестиції можуть здійснюватися протягом низки подальших років. Аналогічно припускають, що притік грошових коштів має місце в наприкінці чергового року (відповідно до розрахунку прибутку - наростаючим підсумком на кінець періоду).

По-третє, основні критерії оцінки інвестиційних проектів передбачають урахування фактору часу, оскільки існує часовий розрив між вкладенням у проект і отриманням доходів по ньому.

Критичними моментами в процесі оцінки інвестиційних проектів є:

1) оцінка вартості капіталу, що залучається для реалізації інвестиційного проекту (вартість капіталу, під якою розуміють відносний рівень витрат при використанні того чи іншого джерела фінансування розглянуто в розд.5;

2) вибір ставки дисконтування;

3) оцінка показників ефективності проекту;

4) аналіз невизначеності та ризику інвестиційних проектів

Методичні рекомендації по оцінці інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування, методика ЮНІДО (Організації Об’єднаних Націй по Промисловому розвитку) та інші вітчизняні і зарубіжні праці з оцінки ефективності інвестицій пропонують розрізняти прийнятні для цієї мети методи:

¾ основані на облікових оцінках;

¾ основані на дисконтова них оцінках.

До методів, основаних на облікових оцінках, відносять:

¾ строк окупності інвестицій (Payback Period, pp);

¾ облікову норму прибутку (Accounting Rate of Returr, ARR).

До методів, основані на дисконтова них оцінках, належать:

¾ чистий приведений дохід (Net Present Value, NPV);

¾ індекс рентабельності інвестицій (Ppofitability Index, PI);

¾ внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);

¾ дисконтований строк окупності інвестицій (Discounted Payback Period, DPP).

Простий бездисконтний метод окупності проекту ґрунтується на тому, що визначається кількість років (місяців), необхідних для повного відшкодування початкових капітальних витрат. Іншими словами, визначається момент, коли грошовий потік доходів від проекту зрівняється із загальною сумою витрат по ньому. За допомогою цього методу розраховують саме ту точку в прогнозному життєвому циклі інвестицій, коли початкове вкладення повністю окупається із суми отриманого доходу. Йдеться про визначення періоду, починаючи з якого проект стає економічно привабливим. Показник допомагає визначити частину життєвого циклу, що залишилася, як надбавку за ризик, відображує приблизний час роботи проекту після проходження точки окупності. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності визначається співвідношенням одноразових витрат до величини річного доходу, обумовленого ними. Якщо дохід розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховують прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Показник РР розраховують за формулою:

 

, при якому ,

 

де Pk - розмір річних доходів протягом n років; IC - розмір інвестицій.

Як правило, обираються проекти з мінімальними строками окупності капітальних вкладень.

Такі проекти дають змогу оцінити ліквідність і ризикованість проекту. Цей метод не враховує грошові надходження після закінчення строку окупності проекту, можливості реінвестування отриманих від проекту доходів і вартість вкладених в нього грошових коштів. Тому проекти з однаковими строками окупності капітальних витрат, але різною часовою структурою доходів визнаються рівноцінними.

Деякі фахівці при розрахунку показника "строк окупності" все-таки рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому разі дисконтовані грошові потоки доходів порівнюють з дисконтова ними грошовими потоками капітальних витрат, тобто формула розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) матиме такий вид

 

, при якому ,

 

де r - коефіцієнт дисконтування.

Очевидно, що в разі дисконтування строк окупності збільшується, тобто DPP > PP. Іншими словами, проект, прийнятний за критерієм РР, може бути неприйнятний за критерієм DPP.

Необхідно зазначити, що в оцінці інвестиційних проектів критерії РР і DPP можуть бути використані двояко:

а) проект приймається до реалізації, якщо окупність має місце;

б) проект приймається тільки в тому випадку, якщо строк окупності не перевищує встановленого в компанії певного ліміту.

Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, що ґрунтується на розрахунку строку окупності витрат, є доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства в більшому ступені зацікавлено вирішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися якомога скоріше. Метод використовують також у ситуації, коли інвестиції характеризуються високим ступенем ризику, тому чим коротший строк окупності, тим менш ризиковим є проект. Отже, за допомогою критерію РР можливе отримання (хоча й приблизної) інформації про ліквідність і ризикованість проекту. Поняття ліквідності проекту в даному разі умовне: вважається, що з двох проектів більш ліквідним є той, у якого строк окупності менший. Що стосується порівняльної оцінки ризикованості проектів за допомогою критерію РР, то логіка міркувань така: грошові надходження, віддалені від початку реалізації проекту, важко прогнозувати, тобто вони є більш ризикованими порівняно з надходженнями перших років; тому з двох проектів менш ризикованим є той, у якого менший строк окупності.

Метод облікової (простої) норми прибутку застосовують для оцінки проектів з коротким періодом окупності капітальних витрат (до 1 року). Проста норма прибутку - відношення прибутку, отриманого від реалізації проекту, до вихідних інвестицій. Для розрахунку рентабельності інвестиційного проекту приймають чистий прибуток (після оподаткування), до якої часто додаються амортизаційні відрахування, що генеруються проектом. В останньому випадку враховують увесь грошовий потік від проекту, а його рентабельність підвищується. Розрахунок здійснюють за формулою

 

,

або

,

 

де ЧП - чистий прибуток від проекту; А - амортизаційні відрахування.

Для реалізації обирають проект з найбільшим розміром норми прибутку. Цей метод ігнорує:

¾ доходи від ліквідації колишніх активів, що замінюються новими;

¾ можливість реінвестування отриманих доходів в інші прибуткові матеріальні та фінансові активи;

¾ пере важність вибору одного з проектів, що мають однакову норму прибутку, але різні обсяги інвестування.

Метод чистого приведеного доходу NPV базується на основній цільовій настанові, яка визначається власниками компанії, - підвищення цінності фірми, кількісною оцінкою якої виступає її ринкова вартість.

Такий метод дає змогу отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом розуміють різницю між приведеною до сучасної вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та і сумою інвестиційних витрат на його реалізацію [29].

Припустимо, прогнозується, що інвестиції ІС будуть генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р1, Р2, Р3. Рn. Тоді загальна накопичена величина дисконтованих доходів PV та чистий приведений дохід NPN при одноразовому здійсненні інвестиційних витрат відповідно розраховують за формулами

 

; .

 

Якщо інвестиційні витрати, пов’язані з реалізацією інвестиційного проекту, здійснюються в кілька етапів, розрахунок показника чистого приведеного доходу виконують за формулою

 

.

 

Характеризуючи показник "чистий приведений дохід", слід зазначити, що він може бути використаний не тільки для порівняння оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів, а й як критерій доцільності їх реалізації. Незалежний інвестиційний проект, за яким показник чистого приведеного доходу є від’ємною величиною або дорівнює нулю, не повинен бути прийнятий до реалізації, оскільки він не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал. Незалежні інвестиційні проекти з позитивним значення показника чистого приведеного доходу дають змогу збільшити капітал підприємства і його ринкову вартість. Із системи взаємовилучених інвестиційних проектів приймають той, за яким значенням показника чистого приведеного доходу є найвищим.

Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій (РІ) є по суті наслідком розрахунку показника NPN. Індекс рентабельності розраховують за формулою:

 

.

 

Очевидно, що якщо: РІ > 1, то проект приймають до реалізації;

РІ < 1, проект не приймають до реалізації;

РІ = 1, проект вважають і неприбутковим, і незбитковим.

На відміну від чистого приведеного доходу індекс рентабельності є відносним показником. Він характеризує рівень доходу на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Чим більше значення цього показника, тим вища віддача кожної грошової одиниці, інвестованої в проект. Завдяки цьому критерій РІ активно використовують при виборі одного проекту з низки альтернативних, які мають майже однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різний обсяг необхідних інвестицій, то обирають той, який забезпечує більшу ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV. Цьому критерію віддають перевагу при комплектуванні портфеля інвестиційних проектів, коли обсяг джерел фінансування має певні обмеження. Незалежні проекти обирають в міру зменшення РІ; в портфель послідовно включаються проекти з найбільшим значенням РІ.

Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестицій (IRR). Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю, тобто

 

, при якому .

 

Економічна суть цього коефіцієнта при аналізі ефективності запланованих інвестицій полягає в тому, що IRR відображує максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок позики комерційного банку, то значення IRR відображує верхню межу допустимого рівня банківської відсоткової ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі інвестиційному, з різних джерел. Платою за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами виступають відсотки, дивіденди, винагороди тощо, тобто підприємство несе певні обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих доходів, називають ціною авансованого капіталу (СС). Цей показник відображує складений на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується за формулою середньо-зваженої.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижчий за поточне значення показника СС. Саме з ним порівнюють показник IRR, розрахований для кожного проекту. При цьому зв’язок між ними такий: Якщо: IRR > СС, проект слід прийняти;

 

IRR < СС, проект не приймається;

 

IRR = СС, проект є і неприбутковим, і незбитковим

Практичне застосування цього методу полягає в послідовних ітераціях з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць обирають два значення коефіцієнта дисконтування r1 < r2 так, щоб в інтервалі (r1; r2) функція NPV = f (r) змінювала своє значення з "+" на "-" або з "-" на "+". Після цього використовують формулу

 

,

 

де r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r1) > 0, (f (r1) < 0); r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r2) < 0, (f (r2) > 0);

Точність розрахунків обернено пропорційна до довжини інтервалу (r1; r2), а найбільш точне значення IRR отримують, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1 %), тобто r1 і r2 ближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, які задовольняють умові зміни знака функції з "+" на "-".

Множинність критеріїв, природно, породжує проблему їх вибору та пріоритетності використання. Очевидно, що аналізований проект не обов’язково буде прийнятним з позиції всіх критеріїв одночасно. Вважають, що в цьому разі слід орієнтуватися на критерій NPV. Такої думки дотримуються вчені, які виходять з основної цільової настанови - максимізація добробуту власників. Однак на практиці така рекомендація не є домінуючою. Зокрема, результати дослідження, проведеного в США, показали, що менеджери американських компаній віддають перевагу критерію NPV у співвідношенні 3:

1. Це зумовлено тим, що, по-перше, серед практиків існує поширена думка, що рішення в галузі інвестицій легше приймати, ґрунтуючись на відносних, а не на абсолютних оцінках. По-друге, практики вважають, що критерій IRR дає можливість отримати більш швидко оцінку ступеня ризикованості того чи іншого проекту.

На практиці в більшості компаній розраховують кілька критеріїв, при цьому їх значення використовують як один із формалізованих аргументів при прийнятті рішень щодо інвестиційних проектів.

Чернівецький металообробний завод здійснює лише реальні інвестиції. Розглянемо їх склад і структуру виходячи з Приміток до фінансової звітності.

 

Таблиця 12.1

Аналіз складу і структури реальних інвестицій ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн

Найменування показника	Обсяг ресурсів		Питома вага, %		Зміни
	2008	2009	2008	2009	Обсяг	Питома вага
Придбання основних засобів	299	17	92,86	58,62	- 282	1658,82
Придбання інших необоротних матеріальних активів	23	12	7,14	41,48	- 11	91,67
Разом	322	29	100	100	- 293	1010,34

 

З аналізу видно, що єдиними інвестиціями підприємства є інвестиції в необоротні активи. Іх частка значно зменшилась в 2009 році, порівняно з 2008 роком на 293 тис. грн. При чому з них зменшення на 282 тис. грн. на придбання основних засобів.

Зі звітності видно, що єдиним джерелом фінансування інвестиційної діяльності підприємства за останні роки є амортизаційні відрахування, вся сума йде на закупівлю необорних активів.