Особисті установки керівника

Самомотивація

Мотивація - спонукання до чого-небудь. Нас може хтось спонукати до певної діяльності або ми спонукаємо до неї самі себе, і тоді мова йде про самомотивацію. Самомотивацію в цей час розглядають як частину соціального інтелекту людину. Його визначає те, наскільки швидко людина адаптується у швидко мінливій ситуації, чи може представити себе в суспільстві, наскільки вона емоційно чутлива до змін у поведінці співрозмовника і так далі. Сьогодні соціальний інтелект у деяких випадках оцінюється вище, ніж інтелект загальний.

Мотивація - актуальна тема. Ще декілька років тому керівники були серйозно стурбовані тим, як знайти підхід до підлеглих (мотивувати), але сьогодні ситуація змінилася. Керівник надає роботу - співробітник повинен її виконувати, і вже мало хто стурбований зацікавленістю останнього: «Треба, а чому - нехай сам придумує». Тому люди, що володіють високим соціальним інтелектом, стрімкіше просуваються по службовим сходам. Так відбувалося й раніше, але в стабільній державі це було менш помітно. Зараз, коли від людей потрібна заповзятливість, швидкість думки, гнучкість, саме самомотивація стає інструментом успіху.

Мотиви ж можна перераховувати нескінченно, їх дуже багато:

- мені це цікаво;

- у цьому полягає моє самовираження;

- для мене це сходинка росту;

- так я здобуваю новий досвід і так далі.

 Двом різним людям показали склянку, у яку воду налили тільки наполовину. «Склянка наполовину порожня», — сказав один. «Склянка наполовину повна», — заперечив інший.

Може бути два види мотивації: мотивація уникнення невдачі й мотивація досягнення успіху, і це багато чого визначає в поведінці людини. Якщо він уникає невдач, то його головний життєвий принцип: «Як би чого не вийшло». У всіх подіях, що відбуваються, вона бачить для себе небезпеку й про всякий випадок нічого не вживає. Людина, налаштована на досягнення успіху, бачить у кожній новій ситуації нові можливості. Вона сміливіша і розуміє: для того щоб чого-небудь досягти, треба діяти й одержувати досвід, нехай навіть негативний. Вона не сприймає його як невдачу, мотивуючись тим, що негативний результат — теж результат. І йде далі. Її «склянка» завжди «наполовину повна».

Наші мотиви постійно змінюються, тому що мотиви дуже тісно пов'язані з потребами (потреба – це усвідомлена необхідність людини в чому-небудь), і основні з них становлять так звану «Піраміду Маслоу»:

- біологічні потреби;

- потреба в безпеці;

- потреба в любові, дружбі, приналежності до групи;

- потреба в досягненні, визнанні;

- потреба в самовираженні.

Потреба породжує мотив, а мотив — ціль. Досягнення мети — не що інше, як задоволення потреби. Можна сказати й так: потреба породжує мета, а між ними знаходиться мотивація, тобто модель поведінки, яку ми вибираємо, щоб досягти мети. Часом досягнення ланцюга неможливо через те, що в людини недостатньо ресурсів, і це накладає відбиток на мотивацію Скажемо, прагне людей їздити на «Мерседесі», а грошей не вистачає навіть на «Запорожця». Один знітиться: «А чого тоді працювати!» Інший знайде компроміс: «Слава богу, хоч на таксі собі заробляю».

Відоме старе китайське прислів'я: «У нас є двадцять років для того, щоб вчитися, двадцять років для того, щоб боротися, і двадцять років для того, щоб мудрішати».

Мотивація можливості кар'єрного росту означає перехід до більш зрілого віку. На перший план виходять самореалізація й досвід.

Прийнято вважати, що в бізнесі немає відносин, є справи. Багато чого в бізнесі робиться саме на відносинах довірі, прихильності. І майже все залежить від того, хто задає тон, - від керівника. Керівник може декларувати самі прогресивні принципи, але психологічний клімат у колективі буде залежати від тих, хто їх транслює. Можливо, тому зараз популярні психологічні тренінги, тому що вони створюють простір, у якому люди-керівники й керовані — можуть домовитися між собою, побачити й зрозуміти один одного.

Керівник може бачити, хто із працівників і в чому відчуває потребу, і в такий спосіб керувати мотивацією. Якщо найбільш актуальна потреба в безпеці - скажімо, людині ніде жити, — керівник щось робить для вирішення цього питання (наприклад, дає місце в гуртожитку, грошову позичку), він тим самим мотивує працівника.

Мотивація визначається типом підприємства, родом діяльності, станом зовнішнього середовища, особистими цілями людини та іншим. Мотивація - величина змінна. Керування мотивацією інших людей, наприклад співробітників, спрямоване саме на те, щоб організація, фірма, підприємство розвивалися, а працівники були відданими й більш результативними.

Керування мотивацією людей дозволяє не тільки бути успішними в бізнесі, але й створює сприятливий психологічний клімат колективу. Управляти мотивацією інших нелегко. Працювати й любити свою роботу - зовсім не те саме. У деяких організаціях проводяться конкурси професійної майстерності або дають премію тим працівникам, які за рік жодного разу не брали лікарняний.

Як керувати власною мотивацією?

Свідомий вибір. У тих випадках, коли потрібно прийняти рішення або подолати протиріччя, потрібно проаналізувати ситуацію (наприклад, розкресливши аркуш на дві графи: «плюси» і «мінуси», підрахувати ті й інші) і свідомо зробити вибір найбільш прийнятного варіанта.

Позитивне мислення. Навчіться у всім, що відбувається бачити для себе позитивну сторону. Негативний результат — теж результат. Важливо не те, що з нами відбувається, а як ми ставимося до того, що з нами відбувається.

Ясна мета. На кожному новому етапі ставте перед собою мету трохи вище, чим ви маєте на сьогоднішній день, реальні й конкретно вимірювані.

Дружня підтримка. Якщо вам потрібна допомога, звертайтеся за нею до своїх однодумців. Якщо вам потрібна похвала, відкрито про це просіть. Якщо вам потрібна порада, запитуйте в авторитетних для вас людей.

Самовдосконалення

Удосконалювання – це спосіб формування себе як особистості, розвитку своїх здібностей, придбання знань і вмінь. Як відзначав Л.Н.Толстой, прагнення до самовдосконалення вже тому властиво людині, що вона ніколи, якщо правдива, не може бути задоволена собою.

Спонукають до самовдосконалення три обставини:

а) наявність у людини потреби до самоповаги й у повазі інших людей, у соціальному престижі;

б) неузгодженість в образах свого «Я ідеальне» і «Я реальне»;

 в) виникаючі на цій основі самооцінки й самовідносини.

Відсутність одного із цих компонентів не приведе до формування мотивації самовдосконалення. Так, навіть якщо я себе буду оцінювати себе не дуже високо, прагнення до самовдосконалення може й не бути, якщо в мене не розвинена потреба в самоповазі або мені байдужна думка про мене інших людей.

Розрізняють моральне, інтелектуальне й фізичне самовдосконалення. Моральне самовдосконалення пов'язане із самовихованням, інтелектуальне – із самоосвітою, фізичне – із саморозвитком. Вибір спрямованості самовдосконалення пов’язане як із задатками людини, так і з конкретними життєвими ситуаціями.

Виявлені найбільш типові мотиви (установки), що зачіпають три сфери відносин (до життя, до людей і до себе), що й показують, заради чого людина може прагнути до самовдосконалення.

Мотиви, що зачіпають відношення до життя:

- заради матеріального благополуччя — «щоб мати матеріальні блага»;

- заради полегшеного існування — «щоб легше жити»;

- заради кращого життя — «щоб було краще жити»;

- заради уникнення неприємностей.

Мотиви, що зачіпають відношення до людей:

- заради гарних взаємин з людьми — «щоб добре ставитися до людей»;

- заради альтруїзму, можливості допомагати іншим.

Мотиви, що зачіпають відношення до себе:

- заради позитивного відношення людей — «щоб до мене ставилися з повагою»;

- заради вдосконалювання — «щоб удосконалювати себе»;

- заради самореалізації.

Установки, пов'язані з відношенням до життя, зустрічаються трохи частіше, чим установки, що характеризують відношення до себе.

Стабільність мотивації саморозвитку залежить від стабільності ідеалу (образів ідеальних особистостей, ідеального «Я» і стабільності самооцінки).

Ефективність самовдосконалення залежить від стабільності самооцінки.

Нестійкості самооцінки сприяє стихійність, суперечливість результатів, що досягаються в якій-небудь діяльності: сьогодні випадково досяг успіху, а завтра так само випадково зазнав невдачі. Це веде не до планомірного й систематичного самовдосконалення на основі довгочасної установки, а до самовиправлення вчинків, результатів, тобто ситуативній поведінці на основі короткочасних мотивів, тому збереження стабільності мотиваційної установки можна здійснювати через регуляцію рівня самооцінки.

Розглянемо більш конкретно різноманітні аспекти розвит­ку особистості. Перший аспект розвитку особистості — здоро­ве мислення. Якщо ви визнаєте не лише особисту думку, а й думки інших, готові вислухати їх, поставитися до них з пова­гою, навіть якщо ви їх не поділяєте, це означає, що вам власти­ве здорове мислення. Отже, здорове мислення характеризуєть­ся наявністю системи пов'язаних і послідовних ідей та переко­нань, котрі навряд чи будуть змінені залежно від ситуації.

Для людини зі здоровим мисленням характерна спромож­ність помічати деталі й одночасно мати уявлення про ситуацію в цілому. Вплив ваших ідей і вчинків на інших людей приво­дить до формування системи персональних стандартів і мораль­них цінностей (філософських, релігійних, духовних), що викли­кають відповідні почуття.

Здорові почуття — це усвідомленість того, що вони є і впли­вають на вас. Придушення своїх почуттів або заперечення їхньої наявності не можна назвати здоровими проявами, тому що коли почуття придушуються, вони майже завжди виявляються найнебажанішим способом — у вигляді неконтрольованих реакцій (наприклад, нездатність стримувати свій гнів), погіршують взаємовідносини з іншими людьми, призводять до напруже­ності, знервованості, безсоння й цілого ряду хвороб.

Однак сказане зовсім не означає, що давати волю своїм по­чуттям — значить сприяти зміцненню здоров'я. Необхідно праг­нути до стану рівноваги, за якого усвідомлюються і самовизнаються свої почуття, але при цьому ми не дозволяємо їм панува­ти над нами.

Наявність у людини здорових почуттів свідчить також про збалансованість особистості, розумової та фізичної діяльності, матеріальних і духовних інтересів. Самовдосконалення перед­бачає аналіз названих аспектів у житті людини й усунення будь-якого дисбалансу.

Є три види збалансованості особистості.

Перший — це внутрішня врівноваженість, котрої можна до­могтися за допомогою таких прийомів, як споглядання, меди­тація і система вправ йоги.

Другий — це збалансованість самих процесів мислення, відчуття і готовності до дії. Прикладом незбалансованості може бути бажання, не підкріплене відповідними діями, або, навпа­ки, надмірна й непродумана активність.

Третій вид збалансованості — врівноваженість чотирьох ас­пектів розвитку особистості, тобто баланс між часом і зусилля­ми, витраченими на вдосконалення вашого здоров'я, навичок, дій і усвідомлення свого "Я".

Що означає готовність до дії стосовно здоров'я? Мова йде пе­реважно про фізичне здоров'я, що залежить від таких чинників, як калорійність їжі, дієта, фізична підготовка і здорові звички. Другий аспект розвитку особистості — навички. Людині, котра займається самовдосконаленням, необхідно розвивати цілий ряд розумових і концептуальних здібностей: запам'ятовування, логіч­не мислення, засвоєння технічних знань, творчий підхід, інтуїцію. Третій аспект розвитку особистості — спроможність до дій — у реальному житті передбачає розвиток фізичних, техніч­них і професійних навичок.

За наявності розумового і фізичного здоров'я людина може розвивати свої навички, а за наявності рішучості й уміння мотивувати ці навички вона може перетворювати їх у дії, внас­лідок чого виникає усвідомлення себе як особистості: "Добре, що я такий, який я є", — це четвертий аспект. Сприйняття себе як особистості характеризується розумінням себе, а також на­явністю внутрішньої орієнтації, усвідомленням мети в житті. Відсутність належного усвідомлення своєї особистості супе­речить принципам самовдосконалення. Необхідно примирити­ся зі своїми недоліками, але не можна ненавидіти себе за них: ви маєте або виправити ці недоліки, або постаратися знайти оптимальний вихід із невдалої ситуації. Ви також маєте визна­вати і свої достоїнства, не опускаючись до надмірного самовдо­волення, так само, як і до самознищення й удаваної скромності. Отже, поняття самовдосконалення передбачає зміцнення здоров'я, розвиток майстерності, мотивації, рішучості, усвідом­лення свого "Я" і мети в житті.

Позитивні й негативні риси часто в спеціальній літературі позначають поняттями вищого і нижчого "Я".

Вище "Я" — це ваші позитивні риси. Хоча в усіх людей є вище "Я", багато хто, як не дивно, не усвідомлює, не помічає своїх кращих рис і навіть може заперечити наявність їх.

Інші люди, навпаки, занадто самовдоволені й бачать у собі тільки позитивні риси, яких, можливо, у них немає.

Корисним може бути складання вами списку ваших рис, що стосуються вищого "Я". Усвідомте наявність у вас цих пози­тивних рис, але уникайте самовдоволення.

Нижче "Я" — це ваші негативні риси. Оскільки нижче "Я" вла­стиве всім нам, дуже важливо вміти визнавати його. Заперечуючи його існування у вас, ви перешкоджаєте процесу самовдосконален­ня. Дуже важливо не дозволяти нижчому "Я" панувати над вами. Складіть список ваших рис, що належать до нижчого "Я". Визнай­те їхнє існування в себе і мотивуйте цим своє самовдосконалення.

Основні методи самовдосконалення, що сприяють досягнен­ню різноманітних загальних результатів у розвитку особистості, також допомагають виробити якості і навички, необхідні для та­кого розвитку: ведення особистого журналу; ретроспективний огляд подій; роздуми про події, що відбуваються; вміння при­слухатися до свого внутрішнього "Я"; розвиток інтуїції; смі­ливість у використанні нових ідей; експериментування з новим типом поведінки; зміцнення сили волі; підтримка здатності до сприйняття нового; робота над вищим і нижчим "Я"; способи вдосконалення мислення (читання, конспектування, складан­ня плану, методика систематичного запам'ятовування та ін.); інші можливості самовдосконалення (навчання на курсах, участь у різних об'єднаннях, гуртках, розробка індивідуально­го стилю управління, розвиток здатності спілкування та ін.).

 

Висновки

Керівник, який прагне досягти успіху на робот та в особистому житті повинен оволодіти мистецтвом самоменеджменту, вміти мотивувати себе, ставити перед собою чіткі та реальні цілі, бути здатним до самоконтролю тощо.

Отже, уміння ладнати з людьми - це менеджмент, уміння ладнати з собою – самоменеджмент. Причому якість останнього визначає ефективність першого. Самоменеджментом називають послідовне й доцільне використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально й зі змістом використовувати свій час.

Керування часом – річ дуже особиста. Навчитися управляти часом – завдання не для слабкої людини. Влада над часом дається тільки в безперервній боротьбі з «марнуванням часу».

Уміння керування часом дає можливість управляти своїм життям.

Особливість сучасного погляду на керівника як лідера колективу полягає в тому, що він розглядається як носій інноваційної організаційної культури, як основний ініціатор послідовних змін в організації. Найважливіші риси сучасного керівника: професіоналізм, здатність вести за собою колектив, прагнення створювати й підтримувати гарний психологічний клімат, що неможливо без роботи над собою, без самоменеджменту.

Керівник не може навчитися використовувати самоменеджмент лише в робочий час. Важливо вміти ефективно планувати свій особистий час, що дозволить звільнити значну частину власного часу, і не витрачати його на непотрібні справи.