Розділ IV.Особливості Закарпатської області, які мають вплив при вирішенні проблем у цьому регіоні

На відміну від інших західних областей, які в цілому є моноетнічними, Закарпатська область вирізняється багатоетнічністю. Крім того, автохтонне населення області зберігає не тільки загальноукраїнську самосвідомість, а й місцеву русинську. Особливість українців-русинів у тому, що вони тривалий ча були відірвані від свого національного ядра, а потрапивши у 1945 р. до складу України зазнали тяжких економічних, соіальних, культурних утисків. Причому нав'язування закараптському населенню тоталітарного радянського способу життя здійснювалося через українізацію, яка офіційно проголошувалося як наближення закарпатських українців до основного масиву національної культури. Однак через насильницький характер українізації вона нерідко викликала внутрішній опір і прагнення зберігти локальну ідентичність. На перекрученнях радянської національної політики намагалися зіграти деякі місцеві політики.

Сьогодні принаймні представники чотирьох національностей Закарпаття підпадають під міжнародне право інституту захисту національних меншин: угорці - 155 711 чоловік (12,5 відсотка населення області), росіяни - 49 458 (4 відсотки), румуни - 28 458 (2,4 відсотка), цигани - 12 131 (1 відсоток). На це претендують також словаки (0,6 відсотка), німці (0,3 відсотка), євреї (0,2 відсотка).[20]

Наявність таких національних меншин (груп), що живуть до того ж компактно на території невеликої області і підтримують тісні зв¢язки з країнами основного проживання своєї нації - Угорщиною, Румунією, Словаччиною - зумовлює необхідність застосувати до цього регіону особливий підхід. Звичайно, немає підстав для утворення політичної, адміністративно-територіальної або національно-культурної автономії з усієї території Закарпаття, позаяк за даними останнього перепису населання, 78,4 відсотка мешканців області становлять українці.Але ситуація може змінитися, якщо відповідно до "Закону України про національні меншини в Україні" (стаття 11)і прийнятої 22 червня 1992 року сесією Закарпатської обласної ради постанови про право населення відновлення і зміну своєї національності за своїм бажанням, вагома частина з 977 тисяч українців Закарпаття залише в паспорті національність "русин". Тоді не тільки відтвориться історична назва автохтонного населення краю, але й з¢явиться нова слов¢янська нація, яка хоч і не вважається у нас національною меншиною (в Словаччині і Югославії її як таку визнають: наприклад, за даними перепису населення в ЧСФР у 1991 році 20654 громадян записалися українцями і 18648 - русинами), але, маючи свою історичну, етнічну територію, може претендувати на здійснення свого права на самовизначення.[21]

Чи станеться оформлення русинської меншини в Закарпатті? Навряд, адже на сьогодні всього кілька десятків закарпатців змінило свою національність на "русинів", хоча прихильність, особливо серед міського (національно змішаного), населення, до цієї самоназви є досить відчутною. Але так чи інакше в краї зміцнюється впевненість про необхідність надання Закарпаттю статусу особливої території в складі України, який максимально врахував би специфічні національні, етнічні, географічні, економічні та історичні обставини його розвитку. 1 грудня 1991 року, разом з підтримкою Акту про незалежність України, 78 відсотків закарпатців одночасно висловились за самоврядування в складі незалежної України. На жаль, у Києві тоді залишили це поза увагою. Зволікання ж з прийняттям Закону про національні меншини, Конституції України, реалізацією законодавчо-адміністративних заходів по втіленню в життя місцевого самоврядування призвели до посилення суспільно-політичної напруги в області, вкрай політизували рухи національних меншин.

 Державна національна політика стосовно Закарпаття повинна, на думку С. Віднянського, враховувати такі особливості регіону:

- економічні:

після розпаду централізованої планової економіки, в якій область була жорстко прив"язана до внутрішніх партнерів і виконувала роль додатку до всесоюзних концертів-монополістів; сьогодні економікаи зареістровані учасниками зовнішньоекономічних зв"язків, діють декілька СП з іноземними партнерами, кілька комерційних банків в тому числі такий авторитетний як "Лісбанк", біржі, одна з яких - лісова - загально державного значення. Найбільш перспективний напрямок розвитку економіки області, на думку її керівників і населення, - утворення зони спільного підприємництва або вільної економічної зони, яка, крім всього, сприяла б значному скороченню незайнятості населення, підвищенню його добробуту адже закарпатці звикли порівнювати свій життєвий рівень не з мешканцями інших регіонів України, а з сусідами на Заході (першим кроком на шляху до реалізації співробітництва між Україною, Польщею та Угорщиною було створення у люттому 1993 р. Асоціації "Карпатський Єврорегіон"[22]);

 - військово-політичні:

Закарпаття за своїм геополітичним й стратегічним становищем продовжуватиме відігравати дуже важливу роль у справі оборони країни, а також слугуватиме своєрідним мостом для інтеграції України в Європу, зміцнення стовунків з сусідніми державами. І тут дуже важливим є ставлення України до національних меншин в регіоні, зокрема й до русинів. Бо саме на прикладі цього найзахіднішого регіону України європейське співтовариство судитиме про рівень демократичності процесів, що відбуваються в нашій молодій державі;

 

- географічні:

прикордонне положення, специфічні природні умови значно вплинули на формування народногосподарського комплексу областіі його місця у загальнодержавному і міждержавному розподілу праці. Кордони,біля яких розташоване Закарпаття можна охарактеризувати як інтеграційні, тобто такі, що виникли в результаті возз¢єднання народів. Але в певній частині ці кордони мають і "накладений" характер, тобто вони виникли після формування окремих соціально-культурних спільнот.

 

Територія області - 12,8 тисяч квадратних кілометрів, або 2,1 відсотка території України, населення (на 1989 рік) - 1252 тисячі чоловік - 2,3 ввідсотка населення України. Область відноситься до слабо урбанізованих, густонаселених. Щільність населення - майже 100 чоловік на 1 квадратний кілометр. Закарпаття праценадлишкова область: близько 100 тисяч чоловік щороку виїжджають на роботи у східні області України, до Росії, а тепер і до країн Східної Європи. Питома вага у народному господарстві України - 1,3 відсотка. Наявність широкої мережі екосистем, що перетинають державні кордони - особливість регіону, що зумовлює спільність екологічних проблем з сусідніми державами;

історико-політичні, національно-етнічні і соціально-психологічні особливості:

про них вже говорилося вище, але варто ще раз підкреслити, що саме ними багато в чому пояснюється не надто відчутний внесок закарпатських українців в могутній загальноукраїнський імпульс національно-державної консолідації після проголошення незалежності України.

Перелічені специфічні особливості Закарпаття показують, що політико-етнічні процеси, які там відбуваються, обумовлені цілим комплексомрізних факторів, історично детерміновані, а тому до них необхідно ставитися спокійно і виважено. Слід розуміти, що переважно більшість закарпатців, в тому числі й ті, хто називає себе "русин" або "русин-українець", глибоко усвідомлює спільність історичного походження, свою спорідненість з українським народом, вважає себе у крайньому випаду західною галузкою української нації, бачить своє майбуття у складі незалежної і демократичної української держави. Природний процес українізації повинен здійснюватись шляхом поступових і послідовних перетворень. Мова йде про поступову розробку відповідного законодавства, реальне втілення в життя місцевого самоврядування, забезпечення прав всіх національних меншин, тобто про демократичний, цивілізований підхід.

 Наслідки, до яких може привести незастосування специфічного підходу до Закарпаття, скоріш за все можуть бути такими:

-рухи національностей та їх організіцій радикалізуються і поступово будуть перетворюватись в національно-політичні об¢єднання, вимагаючи створення вже не національно-адміністративних автономій, а національних анклавів, ізольованих від навколишнього українського державного утворення;

- існуючі територіальні претензії з боку певних політичних сил у сусідніх країнах, разом з наявністю іноетнічного населення своїм статусом і становищем може стати каталізатором таких конфліктів;

-національні меншини, які складають більш як 20 відсотків населення, - досить могутня сила, зацікавлена у більш вільному міждержавному спілкуванні та виникненні регіональних об¢єднань із сусідніми країнами. Спроби адміністративно обмежити або хоча б загальмувати процес піднесення рівня відкритості, міждержавного та транскордонного співробітництва трактуватимуться як етнополітична проблема.

Таким чином, зволікння з вирішенням проблеми майбутнього самоврядування Закарпаття може спричинити перетворення національної проблеми у джерело перманентних регіональних конфліктів.[23]

 

Висновок

Викладений матеріал дає підстави для висновку, що русинізм як течія суспільного життя на Закарпатті не вносився іззовні ворожими силами, а є наслідком внутрішніх етносоціальних процесів. Зумовлений він глибоким усвідомленням слов'янського населення, що віками проживало на південних схилах Карпат, належності до могутньої колись Київської Русі, України-Русі. Цього почуття єдності з братами на Сході, стверджує Іван Гранчак, іноземні гнобителі не могли викоренити з народної пам'яті протягом віків. І ті, хто називає русинізм бур'яном на закарпатському грунті, хто бачить у ньому продукт впливу московських імперських сил чи органів КДБ колишнього СРСР, той зовсім не знає історії народу Закарпаття. Спираючись на свій сорокарічний досвід вивчення історії Закарпаття, його зв"язків з Україною-Руссю і сусідними країнами - Словаччиною, Чехією, Угорщиною, Іван Гранчак запевнює, що русини віками жили в мирі і дружбі з усіма жителями Карпат (угорцями, словаками, румунами, євреями, німцями, циганами), що вони є цементуючою силою етнокульутрної спільності народу Закарпаття. Русини завжди добре ставились до України, розраховували як на її допомогу, так і наймогутнішої із слов'янських країн - Росії в боротьбі за визволення з-під іноземного гніту, за об'єднання із великим українським народом. Звичайно, є серед русинів і діячі, які виношують ідею про перегляд кордонів Укрїни, можливу передачу всього чи бодай частини Закарпаття Угорщині, Румунії, Словаччині чи іншим держвам. Є й такі особи, що наполягають на негайному проголошенні Підкарпатської Русі. Проте їх небагато і вони не становлять небезпеки для України. Вони не можуть змінити історичного настрою народу Закарпаття, який ідентифіукє себе лише з Україною. Водночас закарпатці сподіваються, що, розбудовуючи свою державність, Україна врахує і їх інтереси й побажання, висловлені на референдумі 1 грудня 1991 року, - мати особливий статус у складі України. Отож Закарпаття нехай залишиться Закарпаттям, а русини – русинами.

 

 

Використана література:

1. Віднянський С. Прояв «закарпатського сепаратизму»? // Політикаі час. – 1993 р., №12, стор. 51-56.

2. Гранчак І. Хто такі русини і чого вони хочуть? // Політикаі час. – 1993 р., №12, стор. 45-50.

3. Ребкало В.А., Обушний М.І., Майборода О.М. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні. – К., 1996 р.

4. "Карпаторусинство" – історія і сучасність. Міжнародна Асоціація Україністів. – К., 1994 р.

5. Карпатський Єврорегіон. П'ять років діалогу та співробітництва. – Ужгород, 1998 р.

6. Маркусь В. “Пудкарпатська рипубліка на політичній шахівниці” // Віче. – 1993 р. №12, стор. 105-122.

7. Мишанич О. Від підкаратських русинів до закарпатських українців. – Ужгород, 1991 р.

8. Мишанич О. Карпати нас не розлучать. – Ужгород. 1993 р.

9. Мишанич О. “Карпаторусинство” – його джерела й еволюція у XX столітті. – Дрогобич, 1992 р.

10. Мишанич О. Крізь віки. – К., 1996 р.

11. Мишанич О. Політичне русинство і що за ним. – Ужгород, 1997 р.

12. Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. –К.,1996 р.

 

[1] Політика і час. – 1993 р., №12, стр.45

[2] Там же.

[3] Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. - К.,1996 р., стр. 2.

[4] Мишанич. О. Політичне русинство – українська проблема. – К., 1996 р., стр. 2

[5] Гранчак І. Хто такі русини і чого вони хочуть. // Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 45

 

 

[6] Гранчак І. Хто такі русини і чого вони хочуть. // Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 47

 

[7] Гранчак І. Хто такі русини і чого вони хочуть. // Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 47

[8] Мишанич О. Політиче русинство і що за ним. – Ужгород, 1993 р. – стр. 45

[9] Мишанич О. Політичне русинство і що за ним. – Ужгород, 1993 р., стр. 45

[10] Там же.

 

[11] Мишанич О. Політиче русинство і що за ним. – Ужгород, 1993 р. – стр. 45

 

[12] Віднянський С. Прояв "Закарпатського сепаратизму"? //Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 54

 

[13] Мишанич. О. Ідейні витоки новітнього "карпаторусинства". - "Карпаторусинство" – історія і сучасність. – К., 1994 р.

[14] Віднянський С. Прояв "Закарпатського сепаратизму"? //Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 55

 

[15] Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. – К., 1996 р., ст.7

[16] Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. – К, 1996 р., ст.8

[17] Там же.

[18]Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. – К.,1996 р., ст..9

[19]Там же.

[20] Віднянський С. Прояв "Закарпатського сепаратизму"? //Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 55

 

[21] Віднянський С. Прояв "Закарпатського сепаратизму"? //Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 55

 

[22] Карпатський Єврорегіон. П'ять років діалогу та співробітництва. – Ужгород,1998 р.

[23] Віднянський С. Прояв "Закарпатського сепаратизму"? //Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 55-56