2020-01-14
227
Не торкаючись теорій співвідношення міжнародного і національного права, все ж варто зазначити, що казати про пряму дію норм міжнародного права можна говорити з деякою мірою умовності. Реальної юридичної сили міжнародно-правові норми здобувають лише при їх імплементації до національного законодавства, тобто, як правило, за видання внутрішнього акту про ратифікацію відповідних міжнародних договорів. В Конвенції ООН з морського права немає вказівки на необхідність певного уточнення правового статусу континентального шельфу країнами-учасницями Конвенції в окремому внутрішньому акті. Це власне природньо витікає з того, що міжнародна спільнота від самого початку визначила континентальний шельф, як об'єкт регулювання виключно міжнародним правом, оскільки інтереси, пов'язані з шельфом, є інтересами всесвітніми, а не окремих держав.
Однак зважаючи на сам термін «суверенні права» на розвідку та експлуатацію ресурсів шельфу, існування певного кодифікованого акту стосовно континентального шельфу, який конкретизує міжнародно-правові норми, є позитивним для ефективнішої експлуатації шельфу та охорони прав на нього.
|
|
|
Деякі держави світу мають такі внутрішньодержавні акти. Зокрема, Російська Федерація конкретизувала свої суверенні права на континентальний шельф у Федеральному законі «Про континентальний шельф Російської Федерації» від 17 грудня 1995 року.
На разі права України на континентальний шельф встановлюються виключно Конвенцією 1982 р., яка була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р.. Окрім іншого, слід наголосити на тому, що Україна, згідно ч. 4 даного Закону заперечує проти будь-яких недобросовісних тлумачень Конвенції. Це деякою мірою можна розуміти, як відсутність наміру створювати окремий нормативний акт щодо континентального шельфу за прикладом Російської Федерації.
