Розвиток каталогізації

Щоб знайти у фонді документ по будь-який темі, що цікавить читача,, звертаються до систематичного каталогу. Тут ті ж описи добутків печатки, що й в алфавітному каталозі, але згруповані відповідно до змісту по відділах галузей знання - відповідно до схеми бібліотечної класифікації.

Для надання допомоги в здійсненні пошуку по систематичному каталозі створений алфавітно-предметний покажчик (АПУ) до таблиць УДК, ББК, систематичному каталогу (СК) і ГСК. До нього варто звертатися, коли невідомо, у якому розділі СК треба шукати тему, що цікавить, або проблему.

В алфавітно-предметному покажчику рубрики - це предмети. На кожну рубрику - коштує окрема картка, тут же вказується аспект розкриття предмета й індекс.

Наприклад: Електростанції:

-теплові 621.311.2

-атомні 621.311.25:621.039

 

Фізика 53

- атомна 539.18

- вибуху 541.126

- металів 669.017:53

- напівпровідників 537.311.33

- теоретична 530.1

- твердого тіла 539.2

-   філософські питання 53:Ю

В алфавітно-предметному покажчику (АПУ) розосереджені в систематичному каталозі поняття збираються в алфавіті цих понять із наступним відсиланням до рубрик каталогу. Індекс рубрики направляє читача до відповідного розділу СК, наприклад:

Урбанізація - соціологія З5 5 5.661

В АПУ застосовані прямі й інверсовані формулювання рубрик. При прямому формулюванню включаються в покажчик сталі терміни, наприклад, опір матеріалів, теоретична механіка. Інверсована форма рубрик дає можливість організувати інший комплекс рубрик, що не повторює галузеву структуру каталогу:

Альдегіди ациклічний

Ациклічні з'єднання

Спирти ациклічні

Вуглеводи ациклічні

Предметні рубрики (ПР) і їхні підзаголовки формуються, як правило, у називному відмінку: Відчуття Ю935.111

У формулюваннях ПР застосовується як єдине, так і множина. Однина застосовується в тих випадках, коли дане поняття не може бути відбите в множині, а також для найменувань природних явищ (дощ, сніг), видів і жанрів літератури й мистецтва (симфонія, пейзаж), хвороб людини й тварин (кір, малярія), явищ (процесів), що відбуваються в соціальному й культурному житті (громадянська війна)[5;60].

Назви, що мають повну й коротку форми, відбиваються в АПУ, як правило, у повній формі. Від скороченої форми - абревіатури - до повного дається відсилання, наприклад:

АСУ

см. Автоматизовані системи керування Посилання «див.» направляє від неприйнятого терміна до прийнятого терміна:

Технічна психологія

см. Інженерна психологія

від застарілого терміна - до сучасного: Персія див. Іран

Література, предметом вивчення якої є життя й діяльність окремої особи, називається персоналією, в АПУ включаються персональні (індивідуальні) рубрики

Ферми, Эріко (1901- 1954) фізик 53(09)

 

Статті з журналів і збірників по темі, що цікавить, можна знайти в Головній довідковій картотеці (ГСК), де матеріал розташований так само, як і в систематичному каталозі.

З огляду на це, відомі визначення каталогізації не можуть цілком задовольнити сучасних фахівців і тому потребують певного уточнення. Оскіль­ки термінологія допомагає з'ясувати закономірності розвитку будь-якого об'єкта дослідження, звернення до дефініцій обов'язкове.

Так, стандартизоване визначення, подане в ГОСТІ 7.26-80 [1], надто схематичне й не віддзеркалює всього комплексу сучасних каталогізаційних проблем. Визна­чення, подане в тлумачному словнику «Современная каталогизационная терминология»[2], достатньо ши­роке, але й воно не позбавлене деяких недоліків. Ката­логізація, пояснює словник, - це сукупність процесів, що забезпечують створення і функціонування бібліо­течних каталогів. Сюди включене формування бібліографічних записів (складання бібліографічних описів (БО), систематизація, предметизація), введення даних в автоматизовану інформаційно-бібліотечну систему (або тиражування каталожних карток), роботу з каталогами - організацію, ведення, редагування бібліотечних ката­логів у різних формах, підготовку посібників і навчання користувачів, інформування, консультування, обслу­говування читачів за каталогами, а також управління системою каталогів і технологічними процесами. Супе­речливим здається використання дефініції «бібліографічний запис»: воно надто вузьке щодо сфери катало­гізації. На наш погляд, його доцільно було б замінити поняттям «каталогізаційний запис», який включає в себе поряд з бібліографічним записом специфічну іі [фор­мацію, притаманну саме каталогам. Це зумовлено тим, що будь-який каталог передбачає обов'язкову наявність даних про місце зберігання документа та його місце у фонді, тобто шифр. У свою чергу, бібліографічний

запис містить заголовок, вибір і конструювання якого займає значне місце в каталогізаційних процесах, однак це не відбилося у визначенні. У словнику ж хоча й зачіпається перехід каталогізації на нові інформаційні технології, навіть не згадується про роботу в сфері створення і розвитку форматів подання бібліографіч­них даних. Цей напрям став одною з провідних функцій каталогізації.

Отже, спробуємо лаконічно сформулювати сучасне визначення каталогізації як управління Каталогізацій­ними даними, що стало можливим і необхідним з переводом каталогізації на сучасні інформаційні тех­нології з метою формування електронних каталогів як системи БО, що відображає знання, зафіксовані в доку­ментах будь-яким способом - рукописним, друкова­ним, на магнітних чи оптичних носіях.

Рівень розвитку традиційної каталогізаційної техно­логії уможливлював організацію інформаційного дос­тупу до документів тільки на макрорівні (на рівні цілого монографічного або серіального видання, а кількість заголовків каталогізаційних записів обмежу­валася правилами складання БО й зумовлювалася зав­даннями кожної окремої бібліотеки). Правила вимага­ли створення основного бібліографічного запису, кот­рий забезпечує пошук за основною пошуковою озна­кою та додатковими бібліографічними записами, що складаються під заголовком або назвою, які відрізня­ються від початкових слів основного бібліографічного запису і забезпечують пошук за додатковою пошуковою ознакою[8;70].

Дескриптивну каталогізацію можна характеризува­ти як етап каталогізаційного процесу, пов'язаного з аналізом документа для виявлення необхідного набору елементів опису, визначенням і формулюванням пер­шого елемента опису для традиційного каталогу й точок доступу для ЕК, та запис цієї інформації у формі каталогізаційного запису. Дескриптивна каталогізація своїм об'єктом має ідентифікуючі документ бібліо­графічні дані, тобто вихідні відомості, та фізичні дані (обсяг, розмір). Ідентифікація даних і опис - це взаємо­пов'язані процеси дескриптивної каталогізації. Іденти­фікація передбачає виділення бібліографічних еле­ментів, регламентованих певними правилами. Елемен­ти складаються в бібліографічний запис і разом з обов 'яз-ковим позначенням місця збереження документа створю­ють каталогізаційний запис, який фактично є унікаль­ним бібліографічним кодом для ідентифікації документа в конкретній бібліотеці, або бібліотеках, і дає змогу відрізни­ти його від будь-якого іншого.

Основною частиною каталогізаційного записує БО. На розвиток правил його складання традиційно вплива­ли принципи організації і ведення алфавітних ката­логів, необхідність давати в описі найповнішу інформа­цію про зміст і форму документа, зважаючи на можли­вості його ідентифікації серед кількості інших. Пробле­ми історії та сучасного стану методики складання БО розглядали Р.Гиляревський, І.Госін, Н.Никифоровська, Б.Винар, А.Тейлор та інші бібліотекознавці. Ство­рені правил та інструкцій з методики опису має давню історію! в своєму розвитку пройшло кілька етапів: від розробки розрізнених інструкцій книгоопису, що не знайшли послідовного застосування у бібліотеках (XVII - друга пол. XIX ст.), створення національних зведень каталогізаційних правил, обов'язкових для використан­ня у бібліотеках відповідних країн (перша пол. XX ст.), до стандартизації і розробки міжнародних принципів БО (друга пол. XX ст.)[9;18].

Однак лише на початку 60-х років рівень розвитку бібліотечної теорії каталогізації і виникнення потреби обміну інформацією між бібліотеками різних країн дозволив реально порушити питання про створення міжнародного зведення правил, що мало грунтуватися на стандартизованих засадах. Це завдання неможливо було вирішити без встановлення міжнародних прин­ципів каталогізації. Важливість цієї проблеми пояс­нюється тим, що рівень розвитку науки, техніки, світо­вої культури загалом викликав необхідність вищого рівня організації документальних комунікацій, їх упо­рядкування для розширення можливостей обміну інформацією, що неможливо без розробки єдиних прин­ципів БО взагалі та подання заголовків бібліографічних записів (або точок доступу) зокрема.

Розв'язанню цих проблем було присвячено Міжна­родну конференцію з принципів каталогізації, проведе­ну під егідою ІФЛА в Парижі (1961). Обсяг застосування прийнятих форумом принципів каталогізації включає тільки вибір і форму заголовка та порядкових слів опису, тобто основні елементи, що визначають по­слідовність описів у бібліотечному каталозі. Згідно з принципами, необхідно забезпечувати пошук документів у каталозі у випадках, коли індивідуальний автор відо­мий більше ніж під одним іменем або формою імені; коли документ містить твір, відомий підрізними назва­ми. Вперше на міжнародному рівні були прийняті принципи застосування опису під колективним авто­ром. Порушувалося й питання щодо доцільності одно­разової обробки документів та подальшого використан­ня її результатів у бібліотеках різних країн для створен­ня банків даних на основі впровадження у бібліотечну практику засобів обчислювальної техніки.

Рішення паризької конференції спричинили удос­коналення національних каталогізаційних інструкцій багатьох країн. Це було пов'язано, з одного боку, з розробкою єдиних принципів складання та стандар­тизацією структури БО в міжнародному масштабі, а з другого - зі впровадженням у каталогізаційні процеси електронно-обчислювальної техніки, що радикально змінила технологію організації та підтримки бібліотеч­них каталогів.

У діяльності щодо подання бібліографічної інфор­мації в машинній формі з метою швидкого її розпов­сюдження та автоматизованої обробки лідируюче місце посіла Бібліотека Конгресу США, де вперше було розроблено уніфікований формат MARC. Після цього в бібліотечні» системах понад 20 країн світу (Канада, Великобританія, Франція, Голландія, Швеція, Іспанія тощо) були прийняті аналогічні формати класу MARC, за основними параметрами сумісні один з одним.

. Однак ISBD регла­ментують лише зміст та структуру БО і не мають відношення до правил подання заголовків. На відміну від цих стандартів, ГОСТ 7.1-76 «Библиографическое описание произведений печати», а пізніше ГОСТ 7.1-84 «Библиографическое описание документа. Общие тре­бования и правила составления» заголовок умовно включено до переліку областей БО.

Реалізація другої умови була спрямована на розроб­ку стандартної організації бібліографічних даних та обмін ними на машинних носіях. Це завдання вирішу­валось у рамках міжнародної програми MARC (Inter­national Machine-readable cataloguing Programme). Ha основі формату MARC розроблено міжнародний фор­мат ISO 2709-1981, що регламентує структуру запису на фізичному рівні.

У 1987 р. програма MARC злилася з програмою UBC у комплексну програму UBCIM. її мета - сприяти використанню сумісних бібліографічних записів та об­міну ними між бібліотеками й національними бібліог­рафічними службами. Щоб уникнути надмірних витрат на численні конверсії вже існуючих форматів, робоча група ІФЛА в 1987 р. розробила узагальнюючий ці формати міжнародний комунікативний формат UNIMARC. Важливо, що в сферу діяльності програми включено АК форми та структури заголовків опису. Тобто проблема управління каталогізаційними даними набула міжнародного значення і всі напрацювання, започатковані «Паризькими принципами» та отримані в ході стандартизації БО і форматів подання цих описів, почали складатися в спеціальну методику проведення авторитетної роботи і створення систем АК.

Отже, розробка MARC-форматів, розвиток бібліог­рафічних мереж і проектів кооперативної каталогізації революціонували каталогізацію. Застосування стандартів БО та АК дало можливість бібліотекам інтегрувати свої каталогізацій ні ресурси та використовувати записи, ство­рені різними бібліотеками в локальних каталогах з мінімальними змінами. Прикладом такої організації машиноорієнтованої каталогізації слугує досвід США. [10,23]

Оскільки Бібліотека Конгресу створює більшість записів, що використовуються й іншими бібліотеками, останні прагнуть точно наслідувати її практику, а бібліо­течні мережі адаптують бібліографічні стандарти згідно з політикою цієї книгозбірні. Внаслідок цього інтер­претовані Бібліотекою Конгресу каталогізаційні пра­вила та політика їх застосування стали de facto націо­нальними стандартами. Усвідомлення того, що бібліо­теки, як правило, не мають можливості зберігати всі необхідні документи, призвело до необхідності забезпе­чення бібліографічного доступу до тих документів, котрі фізично відсутні в бібліотеках. Розповсюдження факсів і комп'ютерних мереж, які сприяють передаван­ню документів та інформації про них, зробило розподіл ресурсів реальнішим. Кооперативна система каталогі­зації підвищила вимоги до локальної інформації, а саме - принципів її подання, збереження, користування. Це змусило бібліотеки точно подавати свою інформацію з обов'язковим наданням спеціального ідентифікатора (сигли) до відповідного запису OCLC.