Моральність журналіста у стосунках зі своїми персонажами і колегами

журналіст моральний етичний публікація

Кодекс професійної етики українського журналіста з цього приводу каже:

«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають об’єктами його професійної уваги. Він утримується від будь-яких натяків і коментарів стосовно фізичних недоліків або хвороби людини. Він утримується від таких відомостей, за винятком тих випадків, коли ці обставини напряму пов’язані зі змістом публікації. Журналіст зобов’язаний уникати образливих висловів, які можуть спричинити шкоду моральному і фізичному здоров’ю людей.

Журналіст дотримується принципу, що кожна людина є невинною до тих пір, поки судом не буде доведене протилежне. В своїх повідомленнях він утримується називати по іменам рідних і друзів тих людей, які були обвинувачені або засуджені за скоєння ними злочину – за винятком тих випадків, коли це необхідно для об’єктивного викладення питання. З особливою суворістю дані норми виконуються, коли журналістське повідомлення може зачепити інтереси неповнолітніх. Тільки захист суспільства може виправдати журналістські розслідування, які передбачають втручання в особисте життя людини. Такі обмеження втручання виконуються, якщо мова йде про людей, які знаходяться в медичних та інших подібних установах».

Хартія телевізійників має розділ «Захист прав і законних інтересів громадян і організацій, суспільного здоров’я і моральності», які озвучують наступні принципи:

Повага і дотримання недоторканості особистого життя. Збір, зберігання і використання інформації про особисте життя людини, включаючи, фото- і відеозйомку на приватній території, без його згоди не допускаються.

Під особистим життям розуміється: особиста

і сімейна таємниця, в тому числі подружні та інтимні стосунки, сексуальна орієнтація, релігійний світогляд, дружні відносини, способи проведення вільного часу, таємниця листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних, комп’ютерних та інших повідомлень.

Під приватною територію розуміється

будь-яке жиле приміщення, будівля, включаючи присадибну ділянку; готельні номера, пансіонати, санаторії и т.п.; лікарняна палата».

Аналогічні принципи «Повага честі і достоїнства особистості» містить і Кодекс 1991 року:

«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають його героями, тактовні в спілкуванні з ними. Він уникає вторгнення в особисте життя і допускає обнародування відомостей такого роду лише у тих випадках, коли це необхідно для захисту інтересів суспільства, прав і законних інтересів громадян. Журналіст не повинен розповсюджувати неперевірені відомості і чутки, а також допускати вислови, які можуть підірвати репутацію людини, або заплямувати його честь”

Єдиним дієвим способом запобігання порушень цих норм може слугувати мораторій на використання в пресі і ефірі матеріалів, які протирічать журналістській етиці.

Перейдемо тепер до тих норм, які визначають так звану «корпоративну етику», тобто відносини з колегами і конкурентами. В будь-якому творчому колективі обов’язково присутній дух конкуренції. Заклик «візьмемось за руки, друзі!» прозвучить дещо лицемірно. Звичайно, кожен журналіст прагне до відомості та значимості. З самого початку свого творчого шляху він бачить конкурентів і тих, на кого варто рівнятися. Не можна сказати, що творчий колектив – клубок змій, але все ж зіткнення амбіцій уникнути важко. Для того, щоб не дати зіткненням перерости у війну, і виникла необхідність визначення принципів корпоративної культури в журналістиці.

«Суспільна роль потребує від журналіста високої професіональної чесності, яка передбачає його право утримуватись від роботи, що протирічить його переконанням, відмова розкрити джерела інформації прийняття рішень в тих органах масової інформації, де він працює.

Професійна чесність не дозволяє журналісту приймати особисті інтереси, які протирічать суспільному благу. В етичні принципи журналіста входить повага інтелектуальної власності, зокрема недопустимість плагіату.» (Міжнародні принципи професійної етики журналіста)

Кодекс професійної етики журналіста 1991 року каже:

«Якщо наказ видавця або керівника редакції вступає в протиріччя з суспільними правилами, то журналіст повинен відмовитися від його виконання. Журналіст може відмовитись від виконання завдання редакції, якщо воно протирічить його моральним переконанням.

Журналіст турбується про престиж професії, поважає честь і гідність колег, не допускає дій, які приносять шкоду авторитету журналістики. В творчому змаганні журналіст не дозволяє собі зловживати довір’ям своїх колег, заважати їм виконувати професіональні обов’язки, наносити їм будь-яку шкоду. Він сприяє розвитку творчих вмінь колег, підвищенню знань і майстерності, приходить на допомогу тим, хто потрапляє в біду. Професіональна солідарність не може слугувати виправданням посяганню на правду і справедливість.»

Як недотримання корпоративної культури, характеризуються наступні епізоди: «Якщо журналіст з корисних або інших низьких мотивів відмовляється від публікації конкретного матеріалу або окремих його частин, або публікує його, або схиляє своїх колег до його опублікування;

- якщо журналіст в будь-якій формі розкриває псевдонім, який належить іншій людині, без його згоди, за винятком випадків, коли псевдонім був розкритий публічно раніше;

- якщо журналіст, використовуючи чуже творіння, представив його повністю, або частково як своє, не вказує на його дійсного автора;

- якщо журналіст, не попереджуючи про це відповідні редакції, передає один і той же матеріал в дві або більше редакції або пропонує для обнародування раніше опублікований матеріал, за виключенням випадків, передбачених законом;

- якщо журналіст використовує свій професійний статус для збору інформації на користь чужої людини або організації, яка не є ЗМІ.

Як порушення службової етики і професійної солідарності журналістів можуть бути кваліфіковані наступні випадки:

- якщо журналіст, використовуючи посаду в редакції, шляхом редагування спотворює зміст матеріалу, підготованого його колегою, і без його згоди оприлюднює в такому вигляді;

- якщо журналіст, використовуючи свою посаду в редакції, нав’язує колегам, шляхом правки їх матеріалів свої смаки і суб’єктивні вподобання заважає їх професійному розвитку;

- якщо журналіст із кар’єристських, корисних мотивів представляє свого колегу в поганому світлі в очах інших журналістів або громадській думці;

- якщо журналіст з поганого розуміння творчого суперництва або інших мотивів свідомо ускладнює колезі виконання професійних обов’язків;

- якщо журналіст, використовуючи свою посаду в редакції, заважає діяльності журналістської організації, обмежує її самостійність».

Що стосується плагіату, то за останній час з’явилась тенденція користуватись «інформацією з відкритих джерел». Іншими словами – з Інтернету. Чомусь багато журналістів і редактори телевізійних програм забувають, що у всіх текстів у всесвітній мережі також є автори. І «розкиданість» деяких найбільш вдалих текстів по ній зовсім не переводить їх в розряд фольклору, яким можна користуватись без згоди автора.