Розділ 2. Моральні аспекти у творчих пошуках рівненських репортерів

 

У теоретичній частині своєї бакалаврської роботи я розглядала ті морально-етичні основи діяльності ЗМІ, якими повинен керуватися кожен журналіст при створенні свого матеріалу. Але найголовнішою вимогою до журналіста є його моральність перед суспільством, бо, подаючи інформацію про явища життя, обговорюючи суспільні проблеми, журналісти обов'язково виступають у ролі суспільного експерта, формують ставлення, уявлення, погляди, прагнення. Функція ЗМІ як «четвертої влади» виявляється як роль суспільного консультанта для всіх соціальних суб'єктів.

Завдяки цьому ЗМІ беруть участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві через формування масової свідомості у всіх її формах (світогляду, історичної свідомості, моральної свідомості та особливо суспільної думки). Причому роблять це в дусі турботи про загальне благо, реалізовуючи свої можливості організатора співробітництва задля становлення духу згоди шляхом стійкого розвитку всього суспільства. Водночас журналістика виявляється трибуною різноманітних думок, із широкого кола питань, задля реалізації права громадян на інформацію.

Спілкування журналістів (як представників певного соціального інституту та авторів текстів) з масовою аудиторією сповнене гуманістичного сенсу, який випливає із соціального призначення преси – правдиво й оперативно інформувати людей з актуальних, суспільно важливих питань.

У розділі «Соціальна відповідальність журналіста» «Міжнародних принципів журналістської етики» розкрито соціальну сутність професії журналіста. Зокрема сказано, що в журналістиці інформацію розглядають як суспільне благо, а не як предмет споживання. Журналіст несе відповідальність за передану інформацію і відповідає, передовсім, перед широкою громадськістю, а не тільки перед тими, хто контролює засоби масової інформації. Соціальна відповідальність журналіста вимагає, щоб за всіх обставин він діяв відповідно до своєї моральної свідомості.

Отже, зв'язок між суспільним благом і журналістською інформацією виникає за умови готовності працівників ЗМІ відповідати за якість інформації та забезпечувати її. Тому відповідальність є однією з головних категорій моральної свідомості у професійній етиці журналістів. Вона тісно пов'язана з поняттям професійного обов'язку як внутрішнього закону, що «керує» поведінкою журналістів. Сутність його полягає в тому, щоб правдивим словом допомагати людям орієнтуватися в тому, що відбувається.

Моральні аспекти діяльності журналістів розглядали, зокрема, дослідники журналістської професійної етики: Д. С. Авраамов, Р. Г. Бухарцев, Г. В. Лазутіна, О. Д. Кузнецова.

На думку Д. С. Авраамова, норми й принципи професійної моралі сприймаються журналістом залежно від його індивідуальної свідомості, що існує як система поглядів, переконань, моральних почуттів і потреб. Такі етичні категорії, як обов'язок, відповідальність, справедливість, він вважає предметом моральних почуттів журналіста [1, с. 23-25].

Р. Г. Бухарцев називає основним професійно-етичним регулятором діяльності журналіста моральний самоконтроль [2, с. 252].

Г. В. Лазутіна вважає найважливішими у професійній етиці журналіста такі категорії, як професійний обов'язок, професійна відповідальність, професійна совість, професійна честь і професійна гідність [3, с. 270].

Українська дослідниця професійної етики журналістів О. Д. Кузнецова називає етичними цінностями журналіста соціальну відповідальність, правдивість, об’єктивність, чесність і порядність.[[3, с.412].

Журналістський обов'язок слід розглядати як «сукупність обов'язків з усього спектру професійних відносин, система яких задана законами функціонування журналістики як особливого соціального інституту» [4, с.226]. Тому «простір обов'язковості» охоплює всі сфери праці (та, відповідно, свідомості) журналістів, жорстко пов'язаний із системою рольових функцій, що залежить від місця журналістики в житті суспільства. Якщо об'єктивний зміст ролей-обов'язків диктується соціально-історичною необхідністю, то суб'єктивне їх усвідомлення і характер виконання прямо залежать від уявлень про ідеал (суспільне благо), про засоби та норми його досягнення та відповідні особисті якості. Тому зрозуміло, як важливо журналістам мати чітке уявлення про ідеал, гідні форми журналістської поведінки, здатної приносити добро, уникаючи зла.

Звідси бере початок і проблема відповідальності як прийняття «до виконання» обов'язку журналіста перед суспільством. Відповідальність створює довіру, без якої журналісти не зможуть виконувати свою місію – інформувати людей. Причому «зовнішня» відповідальність визначається законодавство, іншими нормативним актами, а «внутрішня» - системою переконань самого журналіста. Якщо розглядати свободу слова як відповідальність журналістів перед суспільством, то вона передбачає, насамперед, тяжіння журналістів до тих професійних стандартів, які роблять ЗМІ об'єктивними, неупередженими, не заангажованими. Вони мають служити інтересам усього суспільства і всіх громадян, а не тільки приватних осіб.

Кожен із ЗМІ формує своє, наближене до реальних умові діяльності уявлення про професійний обов'язок, орієнтуючись на особливості відображення сфери дійсності, на склад і очікування аудиторії, на свою ідейно-політичну платформу тощо.

 

2.1 Аналіз публікації газети „Рівне вечірнє”

 

Аналіз публікацій газети «Рівне вечірнє» за січень-березень 2006 року показує, що «професійна відповідальність» - далеко не головний моральний аспект у творчих пошуках журналістів цього видання. Свідченням цього є постійна рубрика «Кримінальний огляд». У кожному номері газети обов'язково написано про те, хто кого вбив, спалив, зарізав. Причому, ця інформація подається на першій сторінці з подальшим продовження на наступній полосі. Матеріали пригнічують психологічно, насторожують. Складається враження, що життя в нас найгірше, найстрашніше, найнебезпечніше. Нам потрібно постійно бути на сторожі, остерігатися рідних і друзів.

Хтось скаже, що це - наша дійсність, реалії буденності. Не заперечую. Але це можна подати в іншому ракурсі – не такому «чорному». Наприклад, заголовок матеріалу за 5-те січня 2006 року наводить страх. «Брат вбив брата?» - така назва статті – наштовхує на роздуми. Адже складається враження, що тепер кожен з нас може стати жертвою рідного батька, брата, сина. Людська психіка спрацьовує однозначно: нам стає моторошно, ми боїмося за себе та за рідних, оскільки у вищеназваному матеріалі детально описується кількість переломів, ушкоджень, ран. І причина – горілка. Добре одне: може після прочитаного комусь вже не захочеться випивати надто багато?

Дев'ятого лютого 2006 року на першій сторінці газета публікує матеріал під назвою «Вбивство на Київській». Немає сумнів, що подібні журналістські тексти цікаві читачам, але ж вони не формують нічого позитивного і реципієнти звикають до подібної інформації. Ми стали своєрідним заручниками «вбивчих» фактів. На жаль, публікації на кшталт вищеназваної, сприяють такому розвиткові людського сприймання кримінальних історій.

Крім інформації про вбивства, газета «Рівне вечірнє» багато пише про смертельні випадки і злочини. Як приклад, публікація: «Смерть від сірника». Тут розповідається про те, що під час пожежі загинула п'ятирічна дитина. Відразу виникає запитання: «Чи хотілося б батькам цієї дитини читати про її смерть на сторінках газети?» Проте, як бачимо, довелося. І, на жаль, нікого не хвилює, в якому стані знаходяться батько і мати, що переживають і що відчувають. Журналіст же написав страшні факти, не думаючи про наслідки. До речі, ця інформація подана у газеті на першій сторінці.

«Чотири вінки по дорозі на Костопіль» - такий заголовок наступної публікації, яка розміщена на першій полосі газети «РВ» за 23-тє лютого 2006 року. Тут йдеться про автокатастрофу, в якій загинули четверо осіб (жінок) і тепер «...ще чотири вінки прикрасять і без того невеселий вигляд цієї автотраси, нагадуючи всій проїжджаючим про скороминучість їхній повсякденних клопотів» [5]. Далі автор Володимир Крушельницький детально описує (зі слів очевидців) причину аварії.

Тут же, «не відходячи від каси» Жанна Пінчук описала історію вбивства жінки. Назва - «Зізнався, що зарізав дружину». У матеріалі описано крок за кроком те, як планував вбивство чоловік, що стало причиною, які методи були застосовані. Такий собі посібник для вбивці-початківця!

Холоне кров в жилах від історії під назвою «Вийняв очі сусіду по палаті». Йдеться про психічно хворих людей, один з яких і здійснив «процедуру» з очима сусіда по палаті. Тут вже присутня певна містика, адже, як пише автор Мирослава Шершень, «причиною такої його (нападника) несподіваної поведінки стали психічні розлади, бо, як пояснив сам хворий, він почув голос, який наказав йому саме так вчинити з сусідом» [6]. І хоч потерпілий залишився живим, повернути зір йому не вдалося.

Наступна публікація зумовлює і без того негативне ставлення до волоцюг. «Убивсто у притулку», 14 березня 2006 року – заголовок на першій сторінці. Автор Жанна Пінчук пише про те, як чоловік заколов ножем свого товариша через «чекушку». Історія, можна сказати, звична і не так шокує, як деякі інші. Пригнічує інше: сучасне суспільство і так не надто приймає людей подібних до цього волоцюги, а тепер і поготів ставлення до «нижчих» осіб буде ще гірше.

Ще один приклад байдужості людей до проблем інших – публікація «Смертельний вогонь ревнощів». Заголовок говорить сам за себе: зраджена дружина підпалила суперницю. Вражає інше. За словами автора, люди, які стали свідками інциденту, ніяк на нього не відреагували. Кажуть, що це звична справа у їхньому селі. Страшно подумати, що ж буде далі.

Жахлива історія описана у публікації «Уявляв себе Ромео, а повівся – як Отелло». Чоловік задушив дружину, хоча вони були розлучені. Але найгірше те, що залишилася без матері шестирічна дівчинка. Про це автор Олена Кузьменко пише на початку історії. Шкода, що через непорозуміння батьків страждають діти. А газети їм ще й не забувають про це нагадувати.

Таким чином, проаналізувавши публікації газети «Рівне вечірнє» висновок напрошується сам: криміналу в нас вдосталь, його не викоренити, а друковані ЗМІ обов'язково нам детально про все розкажуть.

Повернемося конкретно до «РВ». Складається враження, що тут вміють писати лише про вбивство, злочини, крадіжки і політику. Принаймні я побачила саме таку картину. Журналісти видання не надто переймаються морально-етичними основами діяльності ЗМІ. І можна тільки сподіватися, що в подальшій своїй професійній творчості журналісти братимуть за основу гуманізм і етику.

2.2 Аналіз матеріалів видання „Вісті Рівненщини”

 

На противагу газеті «Рівне вечірнє» хочу поставити видання «Вісті Рівненщини». Репортери «ВР» - постійно у творчому пошуку, про що свідчить різноманітність тематики їх публікацій – від інформації про політику, культуру, суспільне життя України до матеріалів про кримінальні справи.

З аналізу тематики матеріалів «ВР» можна зробити висновок, що журналісти цього видання в умовах формування демократичного суспільства відповідально ставляться до своїх обов'язків, прагнучи задовольнити смаки всіх верств населення, їх бажання отримати об'єктивну інформацію, але ніколи не опускаються до рівня «бульварної» преси. Їхні публікації відрізняються глибиною змісту, справедливістю, впливають на моральні почуття читачів, орієнтують на гуманістичні ідеали.

Про це свідчать матеріали, які закликають суспільство до благодійності (наприклад, акція «Не будьте байдужі до знедолених дітей», 24 березня 2006 року). Присутня постійна рубрика «Фестивалі». Про один з них, а саме – Міжнародний фестиваль-конкурс дитячого та хорового співу «Весняні дзвіночки» - написано у газеті. Подібні публікації формують позитивне ставлення дітей до мистецтва, любов до прекрасного.

10-го березня 2006 року автор Микола Пшеничний публікує блискучий матеріал під назвою «Добром зігріте серце» про життя і діяльність дуже хорошого вчителя. Цей матеріал цінний тим, що в сучасних умовах, коли вчителі не мають належної поваги, щирого ставлення до себе, вона привертає увагу суспільства до долі людини, яка все життя виховувала дітей.

Наступна публікація не менш захоплива і цікава. «Роки – не привід для печалі» - такий заголовок цього матеріалу. Тут автор розповідає про ветерана-спортсмена, який у свої 60 років активно займається поліатлоном, здобуває нагороди і підтримує хорошу фізичну форму. Герой публікації Петро Сидорчук – це приклад всім нам, адже не кожен чоловік у такому поважному віці може похвалитися відмінним здоров'ям, хорошою координацією рухів, гарним зором. Думаю, багато хто, прочитавши цей матеріал, замислиться над своїм фізичним станом, щоб і собі надалі бути активною і здоровою людиною.

Друкує газета «Вісті Рівненщини» також інформацію про різноманітні виставки. Так у публікації за 31 березня 2006 року під назвою «Культуру і духовність необхідно сповідувати, а не приватизувати», автор О. Білоус розповідає про народну творчість Миколи Огородника. Чоловік займається тим, що виготовляє різноманітні вироби із соломи, дерева і представляє їх на виставках. Герой хоче заохотити людей полюбити прості, але гарні речі, зроблені власноруч. Такий матеріал надзвичайно корисний. Адже він спонукає нас до праці, гарного ставлення до ручної роботи.

Газета не обминає увагою і проблему безпритульних. Так 31 березня 2006 року автор Тетяна Лященко друкує матеріал під назвою «Брак серця». Тема актуальна і злободенна: життя малого безпритульного хлопчика, який рано втратив маму, а згодом і сам помер «... від переохолодження в одному із міських під’їздів» [7].

На жаль, подібних ситуацій у друкованих ЗМІ описано безліч. Хочеться вірити, що вони не марні, і люди переймаються даною проблемою. Тим більше, якщо вона подана так, як у газеті «Вісті Рівненщини». Такі публікації спонукають ще раз замислитися над злободенними суспільними проблемами, викликають відповідні переживання.

Гарно поданий матеріал під назвою «Ефект великої родини», в якому показані всі «плюси» сім'ї, яка налічує більше трьох осіб. Така публікація змушує посміхатись і радіти за інших щасливих людей. Можливо, після прочитаного комусь теж захочеться завести більшу сім'ю, щоб в старості не бути самотнім.

Автор статті «Журналістів закликатимуть до моральності» Світлана Тубіна дуже вдало подала інформацію щодо етичних норм рівненських журналістів під час виборів. Зокрема вона описує інцидент, що стався під час візиту на Рівненщину міністра освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка. В результаті опитування на телеканалі «Рівне – 1» щодо хабарництва у ВНЗ області, навпроти Національного університету «Острозька академія» стояла цифра – майже три сотні дзвінків. Хоча насправді дзвінків було лише чотири, до того ж - з одного й того ж телефону. Ректор університету Ігор Пасічник був надзвичайно обурений цим фактом і закликав журналістів до моральності під час виборчих перегонів.

Таким чином, проаналізувавши публікації газети «Вісті Рівненщини» можна ще раз з упевненістю констатувати, що журналісти цього видання дбають про моральний ріст своїх читачів, всіляко заохочують їх до етичної поведінки. Увага репортерів «ВР» до проблем суспільства у сфері моральності свідчить про їх серйозне ставлення до виконання професійного обов'язку. Відповідальність, правдивість – основні моральні аспекти їх творчої діяльності.

Висновки

 

Морально-етичні і морально-правові основи діяльності ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні досконалої журналістики, суспільної думки і сповідуванню гуманістичних ідей в суспільстві. Кожен засіб масової інформації – газета, радіо чи телебачення – повинні, перш за все, відповідати тим нормам і законам, які б не порушували гармонію етики і моралі. Навпаки, кожна редакція, теле- і радіостудія мають ставити собі за мету будувати свою діяльність на суто позитивних принципах, не забуваючи, що саме від їхньої позиції залежить суспільна думка, суспільне благо, суспільний розвиток.

Кожен журналіст має усвідомити свою значущість у побудові демократичної „четвертої влади” в Україні, відстоювати мораль, честь і етичні принципи серед своїх колег. Тільки тоді жодна людина н зможе сказати, що журналісти нахабні і безцеремонні, продажні і брехливі, необ’єктивні і неосвічені. А таке, на жаль, в сучасному суспільстві чується нерідко.

Можливо, в нас було ще занадто мало часу для того, щоб відповідати тим стандартам, які так добре прижилися в інших країнах. Але це лише виправдання і від цього нам не стане легше. Не можна постійно тільки нарікати на обставини, які, начебто, не дозволяють нам бути кращими, ніж ми є. Врешті-решт, позитивних умов може взагалі не бути. Річ не в цьому. Головне – це зрозуміти свою важливість у величезному хаосі подій і постаратися якомога більше зробити для встановлення гармонії.

Не дарма були прийняті нормативи поведінки журналістів, які не так вже і важко сповідувати. І радує те, що є в нашій державі ЗМІ, які це активно поширюють, мають свого вдячного читача, глядача, слухача. І таких подібних засобів масової інформації повинно ставати більше, аби сприяти потужному розвиткові нашого суспільства.

Щодо видань Рівненщини, які я проаналізувала (а це були газети „Вісті Рівненщини” та „Рівне вечірнє”), то я спеціально обрала саме такі різні за змістом друковані ЗМІ. Як виявилося – не даремно. Адже різниця між ними очевидна: якщо „РВ” основною тематикою вважає політику і кримінал (який, до речі, подається на першій сторінці найчастіше), то „ВР” намагаються якнайбільше розказати і описати ті проблеми і питання, які виховують в аудиторії мораль і любов. Що зумовлює такі позиції цих двох газет – важко сказати. Можливо - гроші, можливо – бездуховність і навпаки – турбота про суспільне благо і етичну гармонію.

Як би там не було, кожне з цих видань - і „Рівне вечірнє”, і „Вісті Рівненщини” – мають свого читача. Інша справа, що цей читач отримує від вищеназваних газет. Головне – визначити для себе ті пріоритети, які є найважливіші, найдосконаліші, найкращі.

І знову ж таки, як не крути, а виходить, що ЗМІ є чи не найголовнішими „вчителями” кожної особистості окремо. Чи усвідомлюють вони всю відповідальність, яку на них покладено? Якщо так, то українська журналістика процвітатиме, а разом з нею - і моральність, і духовність, і гуманізм. А якщо ж бодай одне видання не прислухатиметься до принципів і норм етичної поведінки журналіста. То на нас чекає дисгармонія і деградація.

Не варто жити заради безрадісного майбутнього. Ми – молоде покоління української журналістики – робитимемо все для того, щоб наше суспільство було гуманним і справедливим, а разом з ним і засоби масової інформації.